Друк
Розділ: УВКР
Михайло Ратушний, Голова УВКР
Михайло Ратушний, Голова УВКР

Виступ на парламентських слуханнях 11 січня 2012 р.

Шановний пане головуючий, члени уряду, дорогі співвітчизники!

Я виступаю від Української Всесвітньої Координаційної Ради, організації, що координує роботу українських громад більш ніж у 40 державах світу і представляє, за різними оцінками, до 20 мільйонів, а не як сказала одна з виступаючих, - 7млн., закордонних українців.

Українці, що проживають за кордоном, як ніхто інший, розуміє необхідність дотримання прав і свобод етнічних меншин у відповідності до норм міжнародного права, бо самі є національними меншинами в країнах свого перебування і щоденно стикаються з необхідністю задоволення своїх мовних, культурних, гуманітарних та релігійних потреб.

Українська Всесвітня Координаційна Рада в цілому підтримує проект рекомендацій, розданий учасникам цих слухань її організаторами й парламентським Комітетом. Водночас хочу висловити деякі міркування які, на мій погляд, повинні увійти до остаточної редакції документа.

1. Юридичною і правовою базою етнонаціональної політики в Україні має бути міжнародне право в цій ділянці з врахуванням українських особливостей.

2. Українське законодавство в частині захисту прав етнічних меншин заслужено визнане одним з найдемократичніших у Європі й може залишатися правовою базою для етнонаціональної політики України. Звичайно, деякі положення вимагають оновлення, про що говориться в рекомендаціях.

3. Підтвердженням вищесказаного є те, що представники етнічних меншин в Україні займають належне, а інколи й домінуюче становище в бізнесі, банківській сфері, засобах масової інформації, а то й в управлінні державою. Тут можна називати достатньо прізвищ, починаючи з найвищих щаблів влади - і аж до органів місцевого самоврядування.

4. Однак, є й певний «український парадокс»: сприяння в забезпеченні прав етнічним меншинам в Україні призвело до того, що природне прагнення до забезпечення мовних, духовних та гуманітарних потреб української національної більшості доволі часто дискримінується й обмежується.

5. «Український парадокс» полягає і в тому, що під приводом забезпечення прав етнічним меншинам дехто проводить дії щодо утвердження домінуючого становища лише однієї, а саме російської етнічної меншини, яка і тепер, як в часи царської Росії й Радянського Союзу, хоче залишати за собою провідні позиції у всіх ділянках політичного, суспільного й ділового життя України.

Особливо гостро питання проявів російського великодержавного шовінізму, українофобства, а то й відвертого чорносотенства проявляється зараз, коли у владі вільно почуваються сили, для яких політика подальшої деукраїнізації й денаціоналізації переважної більшості етнічних меншин є архіважливою. Це гостро проявляється в ділянках освіти, гуманітарної сфери, засобів масової інформації а то й релігійній політиці. Вважаю, що одним із підсумків цих парламентських слухань має бути відставка з органів виконавчої влади тих «діячів», які відомі своєю українофобською й чорносотенною діяльністю, прізвища котрих тут уже називалися.

Шановні представники етнічних меншин, повірте: ті, хто хочуть зробити сьогодні з українця «малороса» або «хохла», з однаковим презирством ставляться й до вас. Завтра для них ви станете не етнічними меншинами, а зневаженими «нацменами» - «інородцями».

Підтримую тезу про необхідність проведення політики «симетричності», котру повинна здійснювати українська влада у ставленні до етнічних меншин й домагатися забезпечення адекватних прав і свобод українців за кордоном, до тих, що надаються представникам меншин в Україні. Як Голова УВКР, пропоную Комітетові проаналізувати, як забезпечуються права українців в інших державах, де вже ми виступаємо етнічною меншиною.

Так, ситуація в різних країнах різна. Для прикладу, в Євросоюзі, попри неідеальне становище, українці все таки мають право на реалізацію своїх мовних, етнічних, культурних і духовних потреб, тоді як в Російській Федерації становище із забезпеченням прав і свобод українців, що гарантуються міжнародним правом, ратифікованим Росією, не просто ігноруються, а цілком дискримінуються.

Я думаю, що про це більше, якщо вдасться виступити, зможе розповісти присутній тут представник «Обєднання українців Росії» Валентин Макарович Пилипчук з Камчатки. Але скажу те, про що, напевно, багато хто з Вас і так знає: на сьогоднішній день на території Російської Федерації немає жодної повноцінної української школи, друкованого органу, засобу масової інформації, церкви.

Тепер ще декілька пропозицій до проекту рекомендацій:

1. УВКР підтримує питання створення Державної служби у справах етнічних меншин, як окремого підрозділу органів виконавчої влади.

2. Водночас, ми вважаємо, що влада повинна дотриматись взятих на себе зобов'язань і створити Державний комітет з питань закордонного українства, також як окремий центральний орган виконавчої влади.

Вважаємо, що суміщення обов'язків співпраці держави з етнічними меншинами в Україні та із закордонними українцями в одному департаменті Міністерства культури не є ефективним як для етнічних меншин, так і для закордонних українців. Те ж саме стосується тогорічної практики, яка знайшла своє відображення в Державному бюджеті на 2012 рік, коли фінансування і етнічних меншин, і закордонних українців змішано в одному бюджетному рядку, без визначення того, скільки коштів виділяється на роботу із українською діаспорою, а скільки на заходи, пов'язані із задоволенням потреб етнічних меншин в Україні.

1. Вважаємо необхідним відновити за бажанням особи графу «національність» у паспорті громадянина України та у свідоцтві про народження дитини, як це робиться, для прикладу, в Казахстані й інших державах. Це дасть змогу як і українцям, так і представникам етнічних меншин чіткіше ідентифікувати свою етнічну належність, водночас не заперечуючи цим свою приналежність до українського громадянства чи до української політичної нації.

2. Вважаємо введення квотного принципу (про що йдеться в Рекомендаціях) за етнічною ознакою при виборах до українського Парламенту для окремих етнічних меншин не корисним. Бо тоді цей принцип має розповсюджуватись на представників всіх етнічних меншин і титульної нації відповідно, і якщо йти за довідкою, розданою нам, у парламенті має засідати 78% депутатів українців і лише 0,3% угорців. Як тоді це відповідатиме конституційній нормі, що громадяни України рівні перед Законом, не дивлячись на свою національність, релігійну чи расову приналежність?

3. Етнополітика в державі є елементом загальної гуманітарної політики. Дивно, що в Уряді немає посади віце-премєра з гуманітарних питань. Це може означати, що комплексної, системної політики в Державі в цій ділянці не існує, або те що питання нафти, газу і футболу є більш серйозними, ніж розвиток української нації в гуманітарній площині.

І насамкінець. Як українець, як людина що любить і поважає свою Націю, бачачи тут, у залі, своїх добрих приятелів, представників інших національностей, знаю: той, хто з любовю ставиться до свого народу, шанує свої традиції, буде з повагою й гідністю ставитися до представника іншої національності. Українці вміють шанувати і поважають представників етнічних груп в Україні. І, відповідно, прагнуть поважного ставлення до своєї мови, історії, духовності. Лише з таким підходом ми справді збудуємо Українську політичну Націю де вільно й комфортно почуватимуться й самі українці, і українці єврейського походження, і українці російського походження, тощо.

Дякую за увагу.

Михайло РАТУШНИЙ

Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Персональний сайт М. Ратушного http://ratushny.com.ua/

Виступ М. Ратушного на парламентських слуханнях
Виступ Голови УВКР Михайла Ратушного на парламентських слуханнях

На світлинах: Михайло Ратушний, Голова УВКР. Виступ М. Ратушного на парламентських слуханнях.