Михайло Ратушний
Михайло Ратушний

У двох комітетах Верховної Ради України відбулися парламентські слухання з питань співпраці із закордонними українцями

8 листопада 2010 року в Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин та в Комітеті з прав культури і духовності Верховної Ради України відбулися парламентські слухання з питань співпраці із закордонними українцями.

Зокрема, в Комітеті з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин на виконання Постанови Верховної Ради України № 1807-VI від 19 січня 2010 року „Про Рекомендації парламентських слухань на тему: „Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці” відбулися слухання „Сучасний стан та шляхи врегулювання проблем у сфері захисту прав трудових мігрантів – громадян України”.

А в Комітеті з прав культури і духовності Верховної Ради України відбулися слухання на тему: „Українці в світі”.

Участь у слуханнях взяли народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади та дипломатичних установ України в світі, очільники закордонних українських громадських організацій та громадських організацій України, представники духовенства, молодіжних громадських організацій та засобів масової інформації.

Окрема увага у виступах багатьох учасників парламентських слухань була привернута до необхідності розробки масштабних проектів з підтримки східної і західної діаспори, створення центрального органу виконавчої влади, який би опікувався питаннями закордонних українців і трудових мігрантів, а також доцільності підготовки парламентських слухань з тематики трудової міграції з України, її проблем та шляхів їх розв’язання.

Від Української Всесвітньої Координаційної Ради на слуханнях виступили Голова УВКР Дмитро Павличко та заступник Голови УВКР Михайло Ратушний.

За результатами слухань Верховною Радою України будуть прийняті відповідні рекомендації.

Прес-служба УВКР

http://www.uvkr.com.ua/ua/news/vidbulysia_chergovi_parlamentski_sluhannya.html

Проект „Українці в світі”

Під час парламентських слухань схвалений проект рекомендацій Кабінету міністрів України.

Кожен третій українець проживає за кордоном. Про це заявив перший заступник голови Верховної Ради України Адам Мартинюк під час парламентських слухань на тему: „Українці в світі”. „Кожен третій українець знаходиться за межами України”, – наголосив він.

А. Мартинюк також додав, що вперше за роки незалежності на парламентських слуханнях йдеться „про роль, місце і значення українців у світовій цивілізації”. „Ми сьогодні повинні дати новий імпульс тому національно-культурному просвітницькому проекту „Українці в світі”, який започаткований у нашій державі”, – зазначив депутат.

До парламентських слухань підготовлений проект рекомендацій Кабінету міністрів України. Цим проектом передбачено, що уряд має розробити Державну цільову програму формування позитивного міжнародного іміджу країни на період до 2015 року. Також передбачається, що уряд повинен розробити програму пошуку і повернення архівів видатних особистостей.

Крім того, в проекті уряду пропонується розглянути можливість збільшення з 2011 року фінансування Державного комітету архівів України для створення єдиного банку даних про перебування українських архівних документів і документів про Україну в державних, інституційних, приватних архівах за кордоном та проведення дослідницьких робіт в архівних установах іноземних держав з метою пошуку документів з історії України й документів, незаконно переміщених за її межі.

Цим самим проектом передбачено, що разом з громадською організацією „За помісну Україну” Кабмін повинен опрацювати питання про створення на базі „Національної галереї портретів видатних українців „Українці в світі” галереї, сформованої на державній власності. Пропонується вивчити можливість розміщення цієї національної галереї в будівлі Національного культурно-мистецького і музейного комплексу „Мистецький арсенал” після завершення ремонтно-будівельних робіт.

Також проектом передбачається, що уряд повинен розглянути можливість надання Центральному державному архіву зарубіжної україністики статусу музею-архіву з огляду на те, що до його фондів входять не лише документи, але й особисті речі та колекції українських емігрантів.

Прес-служба УВКР

http://www.uvkr.com.ua/ua/news/proekt_ukrayintsi_v_sviti.html

В Український народ переможе

Виступ Голови УВКР Дмитра Павличка на парламентських слуханнях на тему „Українці в світі”

Наперед знаю, що парламентські слухання на тему „Українці в світі” не матимуть жодного значення для вироблення щодо зарубіжного українства з боку президента, уряду та парламенту України такої державної політики, якої упродовж останніх шести років домагається Українська Всесвітня Координаційна Рада.

Ми пропонували створити в структурі Кабінету міністрів комітет, який займався б виключно справами зарубіжного українства, тобто проблемами життя та збереження національної ідентичності майже двадцяти мільйонів нашого народу, що живе за межами України. Нас не почули. Ми пропонували внести зміни до Закону про вибори до Верховної Ради, в якому слід було б визначити квоту представництва громадян України, які постійно працюють за кордоном. До речі, в італійському парламенті представництво мають зарубіжні італійські громади, члени яких навіть не є громадянами Італії, а мають інше громадянство. Нас не почули, хоч працюючих громадян України за кордоном, так званих заробітчан, тільки в Європі нараховується понад два мільйони. Ми пропонували схвалити закон про „Паспорт закордонного українця”, в якому доречно було б визначити привілеї власника такого документу, щоб той паспорт не був пустопорожнім папірцем. Нас не почули. Ми пропонували створити інститут імені Івана Франка на зразок інститутів Гете (Німеччина), Сервантеса (Іспанія) для організації видань української філософської та художньої літератури мовами Європи. Не чули нас. Ми пропонували заснувати міжнародну премію імені Франка таку ж у фінансовому вимірі, як Нобелівська премія, не українцям, а представникам інших націй, які захищають нашу культуру і державність у світі. Не чули нас. Ми пропонували створити загальноєвропейську багатомовну газету, орган консолідації європейського українства, обміну досвідом збереження нашої мови й культури, історичної пам'яті й духовності в різних країнах різними українськими громадами. Нас не почули. Не почули, та могли побачити, бо мій відкритий лист президентові Віктору Ющенку на цю тему був надрукований у „Літературній Україні”.

Говори догори – а гора горою. Якщо нас не чула попередня влада, то що можна сказати про теперішню – не просто глуху, а настроєну проти самої суті наших домагань нинішню владу. Президент Віктор Янукович обіцяв президентові Світового Конгресу Українців Евгенові Чолію письмово відповісти йому на питання, які найбільше тривожать сьогодні закордонних українців; отже, як бути з Законом України про Голодомор, що його геноцидом визнала не тільки Верховна Рада, а й п’ятнадцять парламентів інших держав, як бути з наміром представників Партії регіонів, литвинівців та комуністів щодо запровадження другої державної мови в Україні. Світове українство стривожене сьогодні ознаками переслідування свободи слова, цензури в ЗМІ, диктатом Партії регіонів у Верховній Раді та найбільше тим, що президент Янукович не виступив проти проекту закону про мови, який підготували новітні яничари, страшніші від царських і більшовицьких русифікаторів України.

Президент Янукович позбавлений однакового, справедливого ставлення до різних зарубіжних українських громад. Коли президент їде у США, то просить зустрічі з лідерами української громади в Нью-Йорку, а коли їде в Москву, забуває, що там живе найчисельніша в світі українська діаспора, систематично принижувана, переслідувана російськими властями. Саме в ті дні, коли президенти України й Росії вели переговори в Москві, московський апеляційний суд заборонив діяльність Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (Ред. – Верховний суд РФ ліквідував ФНКА українців Росії). На переговорах Януковича  і Медвєдєва про це ані слова. Мовчить і міністр закордонних справ України, який чудово знає, як страшно бути українцем у „братній Росії”.

Щойно я повернувся з Молдови. Там за радянських часів не було жодної української школи. Мільйон українців у радянській Молдавії піддавався примусовій русифікації, а тепер там в начебто українських школах всі предмети, крім української мови та українських обрядів, читаються російською мовою. Від нашого Міністерства освіти й науки, керованого представником „Русского мира”, певна річ, не буде вжито жодних заходів, щоб вирівняти ситуацію, адже в Україні є немало молдавських шкіл, де майже всі предмети викладаються молдавською, чи, що одне і те саме, румунською мовою.

То чи буде хтось тепер із зарубіжного українства сподіватися на допомогу з материкової України в найтяжчому питанні, яке мучить нас? Чи ж будемо ми державним народом, чи обернемося в безликий етнос з державним гербом і прапором, але без рідної мови, без історичної пам’яті, громадою перевертнів, що їх чекає виродження й зникнення з мапи Європи? Ніхто не буде!

І все ж таки я вдячний ініціаторові сьогоднішніх парламентських слухань Петрові Ющенку. Одержимий ідеєю показу великих українців, він показує їх справді великими, але на службі в інших держав та народів. Ми звикли служити іншим націям, але великою правдою є й те, що без зарубіжного українства, яке розвивало й репрезентувало нашу державницьку ідею в Західному світі у ХХ столітті, створило там могутні наукові й політичні сили, віднова самостійної України 1991 році була неможливою. Тому звертаюся до сучасного зарубіжного українства – не падайте духом, дорогі брати й сестри. Майдан розігнано, але не знищено. Народ Український є і він переможе!

Дмитро Павличко,

Голова УВКР

Українці були, є і будуть. Вічно.

Виступ заступника Голови УВКР Михайла Ратушного на парламентських слуханнях на тему „Українці в світі”

По-перше.

Богдан Гнатюк – із Заліщик на Тернопіллі, розробник американської системи міжконтинентальних балістичних ракет.

Григорій Кисунько – із Запоріжжя – генеральний конструктор радянської системи протиповітряної оборони.

Концепція ядерного стримування, на якій базувався в час холодної війни й базується великою мірою сьогодні сучасний світ, засновано на здобутках технічного генію двох земляків, майже ровесників, розкиданих долею по різних куточках планети українців.

Коли дивишся на їхні портрети, вони чимось зовні й схожі.

Така доля українців у світі – по різні сторони барикад, океанів, фронтів та імперій.

Джон (Іван) Бебко – контр-адмірал США, заступник командувача військово-морського з’єднання „Морський старт”.

Іреней Фендь – маршал, міністр оборони Китаю, контр-адмірал американського флоту.

Це з одного боку.

А з другого – Микола Аркас з Миколаєва, генерал-ад’ютант, адмірал російського флоту.

Василь Білий (1854-1913) з української Кубані, генерал від артилерії, командувач Квантунської фортечної артилерії при обороні Порт-Артура.

Долі, біографії, характери.

Позбавлені власної держави, можливості працювати в інтересах своєї нації на рідній землі, вдома – українці проявили й проявляють себе талановитими мужніми й здібними в служінні чужим державам, народам та інтересам.

Доволі часто один проти одного.

Декабрист Петро Каховський стріляє в героя війни з Наполеоном, генерала Михайла Милорадовича. Один хоче повалення царату, інший – фактично своїм тілом рятує царя й імперію.

Степана Бандеру за наказом Кремля вбиває Богдан Сташинський. В останньому бою Роман Шухевич забирає з собою на той світ майора Ревенка з Донбасу.

По-друге:

Український Всесвіт такий великий, що не поміщається в „русскій мір”.

Так, українці сильно доклалися до творення російської царської і червоної імперій, але вони й зробили значний внесок в історії інших європейських і не лише європейських держав.

Я собі уявляю, щоб сталось, якби міністр освіти Німеччини, родом із землі Брандербург, раптом заявив, що баварці – не німці, бо доволі часто воювали проти Прусії й інших німецьких земель і взагалі католики, а не протестанти. Впевнений – він не те що перестав би бути міністром освіти, а й не доїхав би з Берліну до Брандербургу.

Але коли нащадок совєцького номенклатурника, новоспечений „граф” Табачник заявляє, що галичани й західноукраїнці загалом не є українці – йому за це доручають керувати освітою в сьогоднішній Україні.

Бо відсікаючи вихідців із Західної України на догоду ідеологам „руського міра” – ми відсікаємо від українського материка Івана Франка, Соломію Крушельницьку, Івана Горбачевського – першого міністра охорони здоров’я Австро-Угорської імперії.

Миколу Василька з Буковини – депутата парламенту Австро-Угорщини;

Ярослава Окуневського – адмірала головного штабу флоту Австро-Угорської імперії;

Михайла Старчевського – міністра праці в уряді Канади;

Теофілу Данилевич – дочку воєводи руського, матері Яно Собеського, того хто зупинив разом з козаками турецьку експансію на Європу в битві під Хотином і Віднем;

Володимира Джуса – генерального винахідника, фундатора Українського інституту Америки, родом з Черниховець на Збаражчині;

Та, власне, Михайла Балугянського – сина греко-католицього священника, першого ректора Санкт-Петербурзьського університету. І тисячі західняків з Галичини, Буковини, Закарпаття й Волині, котрі своїм життям і працею стверджували  велич всієї України.

По-третє.

Влада в Україні чи через те що не знає, чи через свою неукраїнськість не дбає про збереження доробку наших співвітчизників за кордоном.

Нещодавно, відвідуючи українську громаду в Санкт-Петербурзі в складі делегації Української Всесвітньої Координаційної Ради, вдалося відвідати музей того ж таки Санкт-Петербурзського університету.

І ось керівництво музею знає, що Михайло Балугянський – перший ректор – визнавав себе русином, як тоді називали себе українці Закарпаття. Але меморіальну дошку при вході в університет відкрило Словацьке консульство, приписавши нашого земляка собі. На сміх росіянам і на сум українцям Санкт-Петербургу. Ось де би прикластися, а не переписувати шкільні підручники з української історії, викреслюючи з неї наших справжніх героїв.

По-четверте.

В підході до формування концепції освітнього проекту „Українці в світі” не потрібно вдатися в іншу крайність та не зачислити до нього людей, які й до України і до українців не мають ніякого відношення. Ці люди не те що ніколи не проявляли прихильності до України, а робили все щоб і Україна, і згадка про неї, як і самі українці, зникли.

То, може, дехто з них народився тут, або колись проїжджав через неї, або тут завезений для її поневолення?

Бо так можна за формальними ознаками і Троцього, і Кагановича також зарахувати до українців.

По-п’яте.

Говорячи про славних українців минулого, ми повинні пам’ятати, що і сьогодні за межами українського материка знаходяться до двадцяти мільйонів наших співвітчизників.

І сьогоднішня Україна про них не дбає. Особливо це стосується Росії. Мовні, культурні, духовні потреби українців у Росії зовсім не забезпечуються. І це за цинічного галасу деяких прокремлівських політиканів, які засідають і в цій залі, про те, що в Україні ущемляються права російської етнічної меншини.

То ж слава Україні і українцям в світі. Тим що були, є і будуть. Вічно.

Михайло Ратушний,

голова правління Інституту національного державознавства,

заступник Голови УВКР, 8 грудня 2010 р.

http://www.uvkr.com.ua/ua/analytics/ukrayintsi_buly_ye_i_budut_vichno.html 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка