Друк
Розділ: УВКР

Професор Стефан ПанякСуб’єктивні враження делегата IV-го Всесвітнього Форуму Українців

IV Всесвітній Форум Ураїнців відбувся 18-20 серпня, хоч мав пройти ще минулого року. Причини його перенесення зрозумілі: «клінч» у владних структурах, який продовжується вже кілька років. В такі часи не до громадських організацій. Добре, що ця подія в житті світового українства взагалі відбулася, бо ми, її  учасники, сумнівалися до останнього.

Зустріч світової української спільноти увійшла в історію і стала важливою подією, хоч не всі, навіть в Україні, хотіли б щоб такі форуми відбувалися взагалі. Такі події, при всіх інших чинниках, про які постараюсь сказати далі, показують загальний тренд, тенденцію зміни настроїв української світової громадськості, які мали б стати суттєвим важелем впливу на ситуацію в Україні.

А чому до настроїв діаспори треба прислухатися? Та, перш за все тому, що вона не ангажована ні економічними, ні політичними інтересами в Україні. На деякій відстані всі українські проблеми виглядають рельєфніше. Так само, як зважені оцінки подій з’являються тільки з плином часу. До того ж настрої діаспори, хоч Східної, хоч Західної, фактично співпадають в усіх аспектах. Як представник східного (російського) крила діаспори не перестаю повторювати, що готовий підписатися під оцінками політичної ситуації в Україні, поставленими Аскольдом Лозинським – президентом Світового Конгресу Українців, який представляє західне крило. Адже до сих пір у деяких українських політиків (і попередніх президентів) зберігаються релікти страху епохи залізної завіси:  підозри до представників західної діаспори, як до «агентів проклятого капіталізму». Пригадую як на попередньому Форумі Аскольду Лозинському прийшлось відповідати Леоніду Кучмі, який публічно, в ЗМІ, просив діаспору не вчити українську владу, а краще допомагати їй матеріально. Президент СКУ тоді назвав цифру 200 млн. доларів, які потратила в перші роки незалежності Західна діаспора для нової української держави. Було названо також багато гуманітарних програм,  кошти яких були, м’яко кажучи, не дуже ефективно реалізовані тодішнім урядом.

А які настрої переважали на Форумі?  Всі були стривожені недавніми подіями, пов’язаними з формуванням нового уряду держави, в якому більшість постів зайняли представники недавньої опозиції. Я не зустрічав діаспорян, які б не переживали за стан української мови в Україні, культури взагалі. Болить душа, коли, прибуваючи в столицю України не чуєш рідної мови. Хто із нас  не хотів би, щоб в Україні була єдина українська помісна церква, яка сіяла б добро і злагоду в своєму суспільстві, а не декілька церков, одна з яких служить сусідній державі. Хто із нас не хотів би, щоб в  нашій історичній Батьківщині був єдиний український інформаційний простір, котрий  сьогодні в значній мірі теж контролюється сусідньою державою, яка ретельно береже свої терени від проникнення чужих потоків інформації. І, взагалі, хотілось би приїздити в цивілізовану демократичну європейську країну, де поважали б своїх славних предків, що ціною свого  життя виборювали ту саму незалежну державу, якою сьогодні так хочуть керувати люди, готові  зробити її провінцією іншої країни. 

До сих пір не втямлю собі, кого мав на увазі автор тексту плакату над трибуною президента Леоніда Кучми під час святкування 12-ї річниці незалежності: «Слава борцям, які ціною свого  життя виборювали незалежність України». Хто ці борці?  Для мене, і, гадаю, для всіх учасників Форуму відповідь очевидна. Вона очевидна для всякої людини, здібної аналізувати. Надіюсь, що колись на це питання без підказок дадуть правильну відповідь молоді покоління на Заході і Сході України.  Може на семінарах по філософії хтось розкаже  молодим людям, в чому різниця між націоналізмом і шовінізмом. Тоді зрозумілим стане глибинна суть нового анекдоту про розмову двох росіян: «Один втовкмачує другому: якщо росіянин цінить Росію, це називається любов’ю до батьківщини, якщо єврей любить Ізраїль, - патріотизм,  а для українця - це махровий бандерівський націоналізм!»

Попри всі організаційні негаразди відбулося головне – ми знову показали свою єдність з історичною Батьківщиною, солідарність з тими політичними силами, які ведуть Україну по шляху прогресу, до більш справедливого демократичного суспільства. Цей шлях вибрав нинішній Президент держави Віктор Ющенко, який приділив Форуму найбільше уваги. Зустрівся в неформальній обстановці з лідерами діаспори, відверто розказав про ситуацію в Україні. На відкритті Форуму багатотисячний зал палацу «Україна»  зустрів Президента довгою овацією. А він пішов не на сцену, а скромно сів посередині залу, де просидів всю офіційну частину першого дня Форуму.

Всі головні виступи на пленарному засіданні були, на відміну від попередніх Форумів, відвертими і змістовними. Закритих тем не існувало. Вперше ми почули всебічну підтримку від Президента, Міністерства закордонних справ і Міністерства культури і туризму. На жаль, голова нинішнього уряду Віктор Янукович, пославшись на необхідність медичного обслідування в Москві, не зустрівся з представниками діаспори.

Секційні засідання  проходили при переповнених залах Києво-Могилянської академії  досить змістовно. Але наші організаційні негаразди, а ще більше невміння говорити лаконічно, виключно по суті проблеми, на більшості засідань приводили до цейтноту. Часу не вистачало. Написані наперед проекти резолюцій грішили, як завжди, багатослів’ям, в якому губилося головне. Після засідань такі резолюції ще більше розбухали.

Така ж, на мій погляд, нетерпима ситуація повторилася пізніше на пленарних засіданнях. Не можу зрозуміти деяких доповідачів, які, взявшись за трибуну, не можуть добровільно залишити її. Може це наша, українська риса?  Пригадую як чітко вів засідання 8-го Конгресу СКУ голова КУК Євген Чолій  із Канади, вчитися у нього треба…Прийняті на секціях резолюції зачитувалися півдня, хотілося спитати: «А хто цю сто сторінкову писанину прочитає?»  Такі традиції багатослів’я мають глибокі традиції з комуністичних часів, їх треба міняти. Бо без цього ми губимо головне, першочергове, яке треба реально відстоювати. Все інше в резолюціях – витіюваті побажання. Якби 20 секцій запропонували по одній актуальній проблемі, то їх можна було б почути і реально втілювати в життя, якщо ж мова йде про кілька сотень – то їх місце, в кращому випадку, в архівах.

 Важливо, що Форум однозначно підтримав ідеї Президента, які лежать в основі  Універсалу національної єдності. Не буду торкатися змістовних виступів  Президента Віктора Ющенка і глави МЗС Бориса Тарасюка, бо вони розміщені на нашому інтернет-сайті «Кобза – Українці Росії».

На пленарному засіданні Президент вручив низку державних нагород, серед нагороджених декілька наших російських українців. Приєднуюсь до щирих поздоровлень нашим друзям і колегам, серед яких: Євген Савенко – невтомний лідер «Вербиченьки» із міста Нижнєкамська, принципова, мудра і чарівна Мирослава Філіппова із Томська, енергійний редактор газети «Голос України в Західному Сибіру», мій близький колега Микола Свінтицький з Тюмені та інші.

Завершився Форум виборами нового складу Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР) – керівного органу світового українства. Його було скорочено згідно нового Статуту до 36 чоловік: - по 12 осіб від Східної діаспори, Західної і України. Квота представництва російської делегації була скорочена з 7 до 4 чоловік. В результаті рейтингового голосування до складу Президії УВКР від українців Росії ввійшли Василь Дума, Лариса Скрипнікова, Микола Сергієнко і Стефан Паняк.

На посаду голови УВКР претендували Дмитро Павличко і Ярослав Ратушний, обидва відомі в Україні особистості. В результаті загального голосування переміг Дмитро Павличко, його суперник в останній момент зняв свою кандидатуру з голосування і став першим заступником голови. Тепер маємо в Києві сильний тандем: досвідчений дипломат, трибун, поет і молодий, енергійний політик. Таке поєднання вважаю оптимальним.

Добровільно склав свої повноваження колишній голова, шановний Михайло Горінь. Роки і багатолітнє перебування в радянських тюрмах підірвали його здоров’я. Але з поваги до цієї людини зал одностайно проголосував за надання йому статусу «Почесного голови УВКР», а також підтримав звернення до Президента про нагороду цієї поважної людини найвищою державною відзнакою України.

IV-й Всесвітній Форум Українців відійшов в історію. І, незважаючи на численні недоліки об’єктивного чи суб’єктивного характеру, він зіграв свою позитивну роль в гуртуванні світового українства навколо своєї історичної Батьківщини  Світова українська спільнота вперше одностайно проявила одностайну підтримку нинішнього курсу України і її Президента Віктора Ющенка.

Стефан ПАНЯК,

член президії УВКР, професор.
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.