Виступає  Президент України Віктор ЮщенкоПромова Президента на відкритті IV Всесвітнього форуму українців

Дорогі українці, Ваша Святосте, пресвяті владики, дорогі брати і сестри, дорогі співвітчизники!

У цьому залі зібралися люди однієї крові. Наше зібрання буде присвячене Україні, українській долі, українській справі.

Скажу відверто, мені надзвичайно імпонує той дух, який панує на цьому зібранні. Повірте, не солодко після деяких фраз сидіти в кріслі Президента, але я думаю, що це все спрямовано не для того, щоб обрізати українські крила, а щоб окрилити Україну, щоб зробити краще в Україні. І в цьому я бачу сенс нашого діалогу, можливо, нашої полеміки. Адже ми можемо деякі питання бачити під різними кутами.

Сьогодні ми розпочинаємо одне із найзначиміших національних зібрань – світову раду українства як спільноти, що виходить за територіальні кордони і постає як явище міжнародне та глобальне.

Хочу висловити вдячність усім організаторам Форуму і, насамперед, Голові Української Всесвітньої Координаційної Ради панові Михайлові Гориню. Прошу, пане Михайле, прийняти слова моєї найглибшої поваги до Вашого видатного внеску в процес українського державотворення та справу консолідації нашого народу.

Поряд з цим хотів би подякувати і вклонитися кожному з вас, хто прийшов, приїхав, прилетів на наше зібрання з різних куточків світу.

Пані та панове!

Ми зустрічаємося напередодні 15-ї річниці Незалежності України. З-поміж багатьох досягнень українства за останні п’ятнадцять років я виокремлюю сьогодні три найголовніші:

Перше. Проголошення незалежності у 1991 році.

Друге. Десятилітнє формування повноцінних державних інститутів і вироблення європейського та євроатлантичного курсу нації.

Третє. Злет громадянської свідомості та здобуття демократичної перемоги суспільства у 2004 році.

На мій погляд, ці здобутки є основою сучасної України. Вони стверджують найважливіше: українська державність не лише відбулася. Вона стала незворотною і нездоланною.

Усупереч будь-яким емоціям та відчуттю реальних чи примарних загроз, Україна – по суті, по правді, в кожній практичній дії – продовжує свою впевнену, переконливу національну ходу. І якщо йдеться про дотримання на цьому шляху зрозумілих ідеологічних орієнтирів, то сам час, логіка і сенс розвитку української історії дає їм визначення. Це – цінності ліберальні та національні. Вони означають – жити у свободі і справедливості, дотримуючись своїх виразних національних першооснов.

Для постгеноцидного суспільства, яким є українська спільнота, дорога ліберального і національного відновлення є безальтернативною, і, водночас, безальтернативно сповненою труднощів.

Ми зуміли пройти через своє історичне пекло, а значить історія визначила для нас мету і місію. І не маємо ані права, ані можливості зрадити їх чи – в найменшій зневірі – поставити під сумнів правильність кроків, які запобігають суспільним конфліктам.

Не існує уявної України. Реальна Україна – історично уражена, суспільно маніпульована, втім – за своєю великою вдачею – готова і спрагла до єднання.

Я глибоко усвідомлюю цю українську даність, а надто – відповідальність за українську перспективу, що визначає логіку і послідовність кожного мого рішення.

Хочу поставити Вам і собі одне запитання: що потрібно сучасній Україні? Так склалося, що полеміка сьогоднішнього нашого зібрання не торкається економіки, фінансів, інвестицій – дуже багатьох речей, якими живуть нація, держава і кожна людина. Я не хочу починати полеміку з пенсій, заробітної плати, невиплат, які були ще рік тому, і т.д.

Але сьогодні я хотів би наголосити – як людина, яка з 1993 року є членом українського уряду, як колишній голова Національного банку – я не мав права сказати ці слова до сьогоднішнього дня. Віднині Україна має той економічний фундамент, про який ми не могли говорити останні 15 років поспіль.

Хочу навести цифри для того, щоб кожна людина виходила з цієї зали не з опущеною головою. Щоб вона виходила з розправленими крилами, щоб вона несла віру, силу до тієї групи українства, яку вона сьогодні представляє. Можливо, зараз у мені заговорить економіст на три хвилини, але вибачте за це. Бо цим також живе нація.

За останній місяць ми маємо приріст ВВП 9,3%. Скажіть, будь ласка, у якої країни, навіть ті, що з газом, з нафтою, є такі показники? Рік ми закінчимо, очевидно, з показником, близьким до 7% ВВП. Це один з найкращих показників ВВП у Європі.

Ми говоримо про бюджет. Минулого року в національний бюджет на 53% надійшло більше грошей, ніж у 2004 році. Як ви думаєте, за рахунок чого? Економіка так сильно піднялася? Ні, економіка освітлилася. Бізнес почав виходити з тіні. А в тіні було 54% національної економіки.

Минає рік. Цього року ми маємо на 18% більший приріст національного бюджету до бази попереднього року. Як сталося, що за 2 роки ми знайшли три національних бюджети?

Чому заробітна плата українця реально за минулий рік виросла на 34%, а в цьому півріччі на 31%? За рахунок значної детінізації економічних процесів.

Ціни? Добре. Ми маємо цінову інфляцію 2,8%. Якщо в котрійсь країні є нижча, підніміть, будь ласка, руки. У Росії, Білорусії, Молдові, Польщі? Ми маємо нормальну європейську інфляцію. І це є правда.

І якщо хтось хоче почути мене, як живе людина не тільки в зарплаті і цінах, а в реальних доходах, будьте добрі отримати цифру. За минулий рік реальні доходи українського громадянина виросли на 24%. Це найвищий показник.

Я міг би говорити про те, шановні друзі, що в минулому році Україна отримала 7,8 млрд. доларів США інвестицій. Це трошки більше, вибачте, чим їх отримала Польща за минулий рік. Це показник перший. Ми вдвічі збільшили інвестиції на одного українця – зі 186 до 390 доларів США вже в цьому році.

У першому кварталі цього року інвестиції, порівняно з попереднім роком, виросли в 4 рази.

Це я хотів, шановні друзі, колеги, побратими, сказати, що сьогодні в нас є хороша основа, щоб не говорити про економіку. Не говорити про зарплату, ціни, пенсію, тому що там ідуть ті процеси, які ми можемо віднести до категорії здорових. І це здобуток, цим ми можемо тішитися.

Але питання залишається без відповіді. Що потрібно сучасній Україні? А Україні, на мій погляд, найбільше потрібна політична стабільність.

І тут постає запитання, відповідь на яке залежить не лише від Президента, а й від кожного з вас. У цьому виборі, що ми маємо, яке політичне рішення повинна прийняти Україна?

А основа цього рішення дуже проста: 8 млн. українців голосували за один блок політичних сил, 8,6 млн. – за інший. Україна поділена, якщо вірити бюлетеню. Так що робити в політичному сенсі? У нас є дві дороги, і вибір насправді не такий уже і складний для людей мислячих.

Є один варіант – це протиріччя, невизначеність, у якій країну можна тримати кілька років. Нагадаю тенденції першого півріччя минулого року, коли темпи інвестицій скоротилися в 4,8 разу, а в серпні Україна вже мала -1,6 % приросту ВВП. Можна далі продовжувати цю позицію. Вона приведе нас до колапсу. Тоді ми будемо говорити на цих зібраннях не про гуманітарну політику, не про українське слово, українську церкву. Ми з вами будемо тут говорити про пенсію, заробітну плату і інфляцію. Це також вибір, але не мій.

Тому, шановні друзі, є другий варіант розвитку. Може українцям, усе-таки сісти за стіл? Може знаходити ключі порозуміння? Може не треба по Дніпру щось робити? Я знаю, що це складніша позиція, на неї важче відповідати. Але я переконаний, що це єдиний актив, який залишається в розпорядженні тверезих політиків. Дорога порозуміння, на мій погляд, є безальтернативною. Нам треба сідати за стіл, нам треба говорити.

Але тут я абсолютно поділяю ті репліки з залу, в тому числі ті, які говорив мій друг Аскольд Лозинський. А на базі чого ми шукаємо порозуміння? Чи не виплеснемо ми дитину, поки будемо шукати компроміс довкола тієї ванночки?

Тому ми говоримо, що порозуміння може будуватися тільки на фундаментальних, засадничих для нації речах. Які це речі?

Перше. Це соборність нації, країни. Нам треба публічно відмовитися від хвороби федералізму, яка почала пробиратися в українську політику. Це не наша карта, не наша війна, це не український вибір. І що найголовніше – в політику його приніс не шахтар, не залізоруд, не металург – у політику його принесли політики. Це поняття політичної категорії. І розв’язувати і закопувати в минуле його треба між політиками.

На сцені  палацу Україна

Це і питання мови, про яке гаряче ведеться полеміка на сьогоднішньому зібранні.

Я аплодував Аскольдові [Лозинському] так само, як і ви. Але сам дуже часто хотів поставити його на своє місце, щоб він став провідником тієї тези, яку він говорив, і зрозумів, що перед ним стоїть доля мільйонів людей – комусь 60 років, комусь 18. Хтось уже пройшов своє життя і думає про те, що ми говоримо: «Хлопці, що ви говорите? Для мене ця відповідь уже дана». Для когось вона лише на порозі. Комусь потрібно прийняти цю відповідь сповна, на 100%, і йти цією дорогою.

Ми повинні просто зрозуміти, що якщо ми християни, ми силою не заставимо говорити українською мовою жодну людину. Нам треба говорити мовою мотивацій, мовою потреб і винятковості української мови.

Коли ми говоримо про розвиток української мови, я не приймаю полеміку, що розвиток української мови здійснюється за рахунок якоїсь мови. Це глибоко не так. Українська мова розвивається не за рахунок грецькою, івриту чи російської мови. Це наша материнська мова. Це наша державна мова. Якщо українець не збереже українську мову, вибачте, білорус, росіянин чи поляк її не збережуть при всіх наших відносинах. Це є хрест для української нації.

Але ми живемо у відкритому світі, і переконаний, що кожен представник будь-якої національності буде такі самі теплі слова говорити про свою мову.

Кожна людина хоче, щоб її діти виховувалися в тій атмосфері і традиціях, в яких народилася вона сама і які вона хоче передати своїм дітям. Тому ми дійсно говоримо про розвиток української мови як державної, офіційної по всій території України. І це наше ключове завдання гуманітарної політики, це очевидна річ.

Поряд із цим ми говоримо, що ця політика не призводить до мінімізації прав будь-якої меншини на володіння і застосування своїх мов. Це право європейське, воно йде поряд із нашим вибором української державності.

Хотів би наголосити, що коли ми говоримо про політичні порозуміння, мова йде і про помісну церкву. Мені важко збагнути, як можна говорити про духовну незалежність нації, не маючи помісної церкви. Але я хочу давати дуже тонку відповідь, щоб вибрані з контексту мої фрази ввечері не йшли на шпальтах опозиційних видань, що Президент когось веде до котроїсь церкви. Я хочу сказати, що я поважатиму вибір кожної людини, її духовну дорогу. Але говорячи з національних позицій, з позицій Української держави, мені, як православному, боляче дивитися на той розбрат, який панує в православних християнських церквах України.

Тому коли ночами вели довгі дискусії над Універсалом, я наполіг, щоб це питання залишилося в положеннях Універсалу. Тому що це питання потребує відповіді. І вона не політична, а скоріше за все відповідь тебе, як громадянина, як віруючого, як прихожанина, що ти не можеш спокійно дивитися на такі складні процеси в українській церкві. І це є предмет українського порозуміння.

Коли ми говоримо про наш вибір – ну таку долю Бог послав, що на Сході України в нас є східний ринок, ЄЕП, специфічний ринок, складний ринок. Він, скоріше, працює за принципами і правилами, які не сприймаються на інших ринках. Але вибачте, там 25 млрд. доларів США українського товарообороту. За цим стоїть, очевидно, 4-5 млн. робочих місць, пенсії, бюджети, зарплати і т.д. Нас безумовно цікавить цей ринок. Як посилити українську присутність на цьому ринку? Не згортати його треба. Українську присутність там потрібно збільшувати. Це завдання одного порядку.

Наш стратегічний напрямок інтеграції – до Європейського Союзу і європейського ринку. Цей ринок межує із західними кордонами України. Він у 7 разів більший за потенціалом від східного ринку. Як зробити так, щоб українська присутність була там не 21%, а хоча б така, як у Росії, 55%? Для цього ми говоримо про поправку Джексона-Веніка, про статус ринкової економіки у відносинах з ЄС, США, про зону вільної торгівлі, про СОТ, як завдання поточного року. Ми підписали більше 40 двосторонніх протоколів, де визначили принципи взаємної торгівлі.

Тому наша економічна стратегічна мета – інтеграція до європейського ринку. Це непроста дорога. Вона не вирішується за один рік. Але якщо ми сьогодні будемо говорити про СОТ, через декілька років ми будемо говорити про ЄС. Якщо ми сьогодні не будемо говорити про статус ринкової української економіки, про зону вільної торгівлі з країнами ЄС, нам довго не доведеться говорити про ЄС.

Тому ми проводимо, на мій погляд, одну з найдемократичніших і найбільш ліберальних політик, у тому числі міграційних.

З травня минулого року ми скасували візи для громадян ЄС. Потім скасували візовий режим для громадян США, Канади, Японії. Це не просте політичне й технічне рішення. Мова не йде про те, що ми недорахувалися десятки мільйонів доходів до дипломатичної казни. Ми отримали у 2,5 разу більше відвідин України за останні 12 місяців, ніж за попередні роки.

Учора вранці я був у Криму і спілкувався з урядом. На 34% за один рік збільшується кількість туристів у Криму.

Щодо деяких країнах, таких як Польща, то інтенсивність туристичних поїздок збільшилася втричі. Це говорить про те, що Україна стає відкритішою, про неї говорять з більшою повагою у світі.

Борис Іванович [Тарасюк] говорив про акценти нашої регіональної політики. Ми не тільки відродили ГУАМ. Це утворення стало міжнародною організацією з офісом на майдані Незалежності. У цієї організації є бюджет, регламент діяльності. Вона прописалася в Україні, має повноцінну діяльність, повноцінне фінансування і ведеться політика, безумовно, в інтересах усієї спільноти, яка до неї входить, у тому числі, України.

Ми говоримо про багато вимірів, довкола яких нам потрібно шукати порозуміння. Повірте, я вам хочу сказати відкрито, по-чесному. Ніхто за 15 років публічно перед телекамерою не вів дискусію про українську соборність, про українську помісну церкву, про НАТО, ЄС, ЄЕП. Ми вели чесну дискусію. Я бачив, як на моїх очах ця політична відповідальність переходить у формат політичної позиції тих чи інших сил.

Я апелюю до вас із одним проханням. Ми хочемо бачити Україну сильною, громадян – заможними, лад – демократичним, але це робота політики маленьких щоденних успішних кроків. Щоб у нас вистачило терпіння, щоб у кожного був шанс прирівнятися з нами або перегнати нас у тих питаннях, в яких він кращий. Щоб у нас появилася ця державна мудрість. Щоб ми проявили терпимість у цьому загальному консолідаційному процесі і дали шанс більшості.

Тому у своєму плані дій, у своїй власній дорожній карті я бачу це завдання як перший етап роботи усіх гілок влади, політичних та суспільних інституцій. Це політична консолідація нації.

На його ґрунті другою масштабною дією стане формування однорідного гуманітарного простору України. Ніколи досі такого завдання не ставилося. Про це не дбали і не хотіли дбати, ховаючись від проблем і підміняючи ідею національної єдності діями адміністративного апарату.

А нам потрібен цілісний культурний простір України, що спирається на українську національну ідентичність – від Донецька до Львова, від Чернігова до Севастополя, а також на принципах регіональної взаємодоповнюваності і толерантності у ставленні до культурних та мовних потреб меншин.

Будь-які регіональні відмінності українців треба з розумом і тактом використати на користь загальної української справи. І, за моїм баченням, завдяки зусиллям українських професіоналів, незалежно від політичної приналежності, прийде третій етап нашого поступу: дійсне утвердження України як європейської держави, заснованої Українською нацією, розбудованою всім Українським народом і впевненою в своїй перспективі жити за принципом «у вільній країні – вільна нація».

У цьому плані дій є ряд незмінних констант. Я це ще раз хочу виділити курсивом, щоб ми правильно задавали координати для сьогоднішніх і завтрашніх дій.

Перше. Демократичний розвиток України і дотримання прав людини. Це – вихідна позиція для всіх українських процесів, яка стоїть поза будь-якими політичними переговорами і домовленостями. Ми не повинні маніпулювати демократією. Ми повинні в центі бачити людину з її правами і вольностями, які надаються українською Конституцією і Законом.

Але паралельно я хочу сказати, що в нас є колосальні проблеми з утвердженням судової гілки влади, прокуратури, правоохоронних органів. Довгі роки ці органи були найбільш криміналізовані. Вони були «парасольками» для тих бізнесів, які велися, в тому числі, у споріднених сферах. І це правда.

Тому коли ми говоримо про те, як Україні найшвидше пройти дорогу боротьби з корупцією, ми звертаємося і до ЄС, до уряду США, я готовий звернутися до будь-якої громадської ініціативи. Друзі, Україні потрібна ваша допомога!

Вихід з ситуації, коли Україна довгі роки мала корумповану високу владу, закінчується. Але цю відповідь неможливо дати за одне півріччя. З цим зустрічалося багато націй світу. Тому тут ми звертаємося до світової спільноти. Ми неухильні в ході цією дорогою, але за ту допомогу, яку ви можете надати в цьому, Україна буде вдячна.

Друге, про що ми вже говорили. Соборність та унітарність України. Цілісність України виборювалася кров’ю наших дідів і батьків. Але ми живемо в країні, де не демарковано ще жодного метру національного кордону. І коли ми говоримо про наші двосторонні відносини, коли я ставлю завдання перед МЗС, одне з перших питань – визначення і закріплення української території. І ми цю роботу проведемо і з Російською Федерацією, і з Білорусією, Молдовою, Румунією і т.д.

Соборність та унітарність – річ безумовна. Гасла федералізму в рамках політичних полемік визнано безперспективними. Досягнуті домовленості і порозуміння розвіяли цю примару. Але я радив би ще говорити про неї і застерігати від неї. Це потрібно сім разів міряти, щоби потім відрізати – і назавжди забути.

Сьогодні багато говорилося про реальність державної української мови. Нація, держава йдуть до цього переконливою ходою. Ще раз хочу сказати, що для української мови як мови державної та мови офіційного спілкування немає альтернативи в Україні. Цей факт прийнято українським політикумом як доконаний.

Четверте. Заохочення до консолідації церков. Провідні політичні сили дійшли згоди, що цей процес повинен відбуватися в атмосфері толерантності, з чітким розумінням, що держава не може бути байдужою до його націєтворчого характеру. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, ідею створення єдиної помісної Української православної церкви поділяє 50% населення і лише 11% ставляться до неї негативно.

П’яте. Інтеграція до Європейського Союзу і НАТО. Жодна відповідальна політична сила України не ставить під сумнів стратегічні цілі зовнішньополітичного курсу країни. Досягнуто чіткої згоди – подальший розвиток цього курсу є незворотнім. За підсумками тривалих політичних переговорів, я стверджую, що безумовність цих констант прийнята керівництвом парламенту та уряду, основними лідерами українського політичного середовища.

Ми говоримо про історичне примирення. Я не один раз збирав і представників воїнів Червоної армії, і сторону, яка представляє УПА, ОУН з одним благим наміром. Ветерани, ряди яких рідіють, повинні зробити ще одну велику справу на додаток до тих благих справ, які вони робили, – подати одне одному руку. Не передавати цю проблему синам, моєму поколінню. Я знаю, що для багатьох це важко. Для багатьох є особисті підстави займати ту позицію, яку вони займають. Але давайте дивитися на історію. Чому іспанці подали одне одному руку, хоча воювали на протилежних барикадах? Чому ми простили всіх, і німців, і японців, інші нації, а одне одного не можемо простити? І вибір стоїть далеко не в площині приватних відносин. Я переконаний, що для іспанців, які воювали один проти одного, був єдиний мотив: помиритися в ім’я Іспанії. Все решта – дрібниці.

Така сама ситуація в моїй країні. Ветерани повинні подати одне одному руку тільки заради одного – щоб Україна зробила ще один крок до консолідації. Щоб вона йшла в майбутнє ще без одного протиріччя, яке існує сьогодні. Переконаний, це подвиг в ім’я України.

За моєю настановою ці та інші речі були зафіксовані в політичних документах і, зокрема, в Універсалі національної єдності, що був підписаний у Києві 3 серпня 2006 року. Я вважаю Універсал актом виняткової політичної ваги і непростого суспільного зобов’язання політичних сил, влади, до якого вдалися відповідальні інститути влади, політичні сили України, усвідомлюючи безперспективність політики протиборства. Я добре розумію усю контроверсійність реакції українського суспільства та світового українства на перебіг парламентської кризи та формування нового уряду України. Я це все добре розумію.

Але в нас був вибір: або йти емоціями, порушувати Конституцію і Закон, робити ревізію виборів, яких усі визнали, або бути демократами до кінця. Переконаний, що емоції вщухнуть. Головним є інше: я ні на крок не відступив від української Конституції і Закону. Два роки тому в Україні це було популярно. Програв вибори – скасуй, виграєш, може, інші. Не виграєш інші – скасуй, можливо, треті виграєш. Цю дорогу потрібно припинити раз і назавжди. Нам потрібно жити в дусі Конституції.

Я не маніпулював жодною позицією жодного виборця. Україна є демократичною і стабільною сьогодні. Це головний факт тієї історії, в якій Україна жила протягом минулих 1,5 року.

Переконаний, що справи важать більше, ніж слова. Національний внутрішній і зовнішній курс України додержано і гарантовано. Колишні суперники – провідні політичні сили країни відкрили один перед одним можливість для співпраці . Як він буде використаний – це інше питання. Якщо ми з обох сторін маємо політичні сили, відповідальні за свої рішення і вчинки, ми можемо стати на дорогу стабільності протягом багатьох років.

Нами пройдено іспит демократії. Прийміть цей факт як реальність і як початок для нової праці. Я свідомо додержуюсь лінії об’єднання України. Я гарантую дотримання демократії в Україні. Я чітко бачу нашу перспективу. Ми обов’язково її досягнемо.

Пані і панове, «Для такого великого діла, як відродження та консолідація… нації, не біда прийняти в рахунок і порцію національної виключності…» Ці слова написані Іваном Франком.

IV Форум Українців, 15-та річниця Незалежності України проходять під знаком його 150-літнього ювілею. Я беру Франкові слова як своєрідний ідеологічний лейтмотив нашої зустрічі про згуртування Українського народу.

За дуже влучним і глибоким тлумаченням ідей Каменяра, що його зробив Дмитро Павличко, «Франкова позиція не має агресивної і войовничої натури. Це дія на оздоровлення духовного єства нашого народу, на вигоювання ран, що їх на нашій землі залишили колючі дроти кордонів, пожежі релігійних чвар, міжбратня, може, найтяжча ненависть. Це високоморальна філософія, яка не трактує чужу націю як ворога, а підкреслює в її культурі та суспільному житті благородні, патріотичні тенденції, в яких треба брати приклад для наслідування».

Із цих цитат я розпочинаю діалог з вами із нагального питання – зміцнення і об’єднання всього світового українства.

Українська діаспора повинна розуміти – вона має свого Президента, свою українську владу, яка готова чесно пройти свою дистанцію в пошуку реалізації тих натхненних проектів, про які ми говоримо роками. Я переконаний, що сьогодні ми маємо найконкретнішу розмову. Я буду дуже вдячний тим сесіям, які будуть відбуватися після ранішнього засідання по різних тематичних галузях і областях життя нашого українства.

Я глибоко усвідомлюю українську діаспору як явище унікальне у своєму масштабі, потенціалі і можливостях. Нам бракувало довгий час одного – як поєднати, гармонізувати інтереси материнської землі, української держави, української діаспори. Як зробити спільний план дій, як зробити спільну дорожню карту. Зрозуміло, що всього зразу опанувати ми не зможемо. Але я переконаний, що ми могли би бути набагато успішнішими, взявши за основу реалізацію щорічно 4-5 знакових кроків для України чи для української діаспори за кордоном.

Сьогодні порушувалося багато питань про конкретні проекти. Ми охоче беремося за них. Беремося за завершення проекту з українського Голодомору. 8 місяців тому завершився – мені незручно ці слова казати, але я говоритиму їх – черговий конкурс на пам’ятник, присвячений Голодомору. Визначено, як завжди, чотирьох переможців. Йдемо далі, бо нам треба знайти одного. З чотирьох єднати дуже важко.

Я хотів би наголосити, що в мене є повна політична воля для того, щоб ми поставили крапку в цьому питанні. Щоб на київських кручах стояв пам’ятник, спів масштабний трагедії українського Голодомору. Як Президент я повністю пройду цією дорогою, але я не хотів би ламати чиюсь уяву про цей образ, про характер і настрій цього пам’ятника. Я хотів би, щоб українське суспільство, українська громада, діаспора брали пряму участь у полеміці довкола того, який би пам’ятник ми хотіли бачити з цього приводу.

З української діаспори, з української сторони, з української влади буде виділено повне фінансування. Хоча, я переконаний, питання не лише в цьому. Фінансування буде вирішене через багато інших, ніж держава, каналів, бо кожен, я переконаний, хоче долучитися до того, щоб ця українська трагедія отримала відповідний масштабний пам’ятник.

З цього ми і почали – із закладання Калинового гаю в Києві, де на кручі буде висаджено 12 тис. калинових кущів. Кожен кущ буде присвячений кожному українському селу, яке страждало від Голодомору 20-х, 30-х, 40-х років. Можливо, це теж один із масштабів того, щоб люди побачили, яке це було страхіття, який це був виклик.

Ми готові говорити про багато інших проектів – і від літератури, мистецтва, історії, де держава охоче візьме на себе свою частину зобов’язань. Мені хотілося би, щоб до цих справ було дуже конкретно залучене і українське товариство за кордоном, українська діаспора.

Ми наведемо порядок, наприклад, в Українському центрі в Москві. Я завтра дам розпорядження, яка там ситуація, що там треба зробити, кого замінити і т.д. Але я звертаюся до української громади: ну вас же там мільйони! Невже ми не можемо побачити московський центр української діаспори таким, яким ми хочемо його бачити? Про яку орендну плату йде мова, про які гуртки? Якщо цього хоче українець, то чому б це не зробити? Які можуть бути перепони для цього?

Я переконаний, якби ви продемонстрували в цих питаннях більше консолідації, більшу спільність, повірте, в нас би були і хороший культурний центр, і українська школа в Москві, і українська бібліотека в Москві, і театр. Кожну свою зустріч з російським керівництвом я починаю з цього. І я цією дорогою буду йти. Я переконаний, що це тільки посилить наші відносини і продемонструє взаємну повагу двох націй, двох народів і, можливо, двох влад.

Переконаний, що Київ повинен перетворитись на справжній координуючий і об’єднуючий центр діяльності світового українства.

Не існує альтернативних Україн. Є Україна – одна. Один Київ. Один народ.

Треба відмовитись від неприродного поділу українців на своїх та зарубіжних. У світоглядному сенсі, Україна є там, де є українці і є наша рідна українська мова.

Потрібно створити сучасну глобальну централізовану мережу для діалогу з усіма нашими співвітчизниками за кордоном, не оминаючи жодного – ані давні еміграційні хвилі, ані новітні осередки чи сучасні трудові міграції. У цьому сенсі не варто забувати й про тих вихідців з України, які тяжіють до неї, попри іншу національну приналежність.

Необхідно істотно посилити і модернізувати діяльність Української всесвітньої координаційної ради як ключового центру взаємодії світового українства – центру, який діє згідно з сучасними інформаційними та організаційними технологіями.

Настав час здійснити такі фундаментальні ініціативи, як створення багатотомної Енциклопедії Світового Українства та Білої книги надбань українства у світі.

Нам треба глибше самим зрозуміти, хто такі українці у світі. Чому кожна нація, коли говорить про репрезентацію своїх зусиль, свого процесу, починає з цього питання. Приїжджаючи до маленької Швейцарії, ти побачиш музей «Швейцарці в світі». Вони показують, яка це гігантська нація, скільки вона зробила для світу.

Ми – нація, яка ходить на цій землі від часів Трипілля. Нашими національними цінностями дихає вся Європа. Це тут ще 500 років тому було виборче право, тут обирали українських гетьманів, коли в Європі ще передавали владу від батька до сина. Це тут родилася перша в світі конституція, до речі, на 90 років раніше, ніж польська і на 70 років раніше, ніж американська. Чому нам цим не гордитися? У нас були свої Сікорські, Достоєвські.

Думаю, ми знайдемо в цьому добре порозуміння з нашою діаспорою.

Перед Києвом, і саме перед Києвом стоїть принципове завдання здійснити достеменне вивчення української присутності за кордоном, систематизувати відомості про всі наявні національні надбання поза межами України, про могили і місця, пов’язані із видатними українцями, знайти, розшукати і, по можливості, повернути численні архіви, історичні цінності та мистецьку спадщину.

Уряду я даю доручення взяти під державну опіку найважливіші центри української культури у світі – Український вільний університет у Мюнхені, Українську вільну академію наук у Нью-Йорку, Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Сарселі, Бібліотеку імені Симона Петлюри у Парижі та десятки інші.

Завтра з вами матиме зустріч Прем’єр-міністр України, і я прошу говорити про ці реальні проекти, які потребують фінансування зі сторони Української держави.

Цю вказівку я доводжу у вигляді свого Указу про першочергові заходи із збереження і захисту українських надбань у світовому цивілізаційному просторі.

Для всіх нас я бачу гостру потребу вироблення ґрунтовної сучасної концепції шляхів розвитку світового українства, його стратегічних цілей та завдань. Практичне втілення цього завдання я хотів би очікувати від взаємодії Української Всесвітньої Координаційної Ради та Міністерства закордонних справ України.

І як перший крок, я вношу на ваш розгляд проект Національної концепції співпраці із закордонними українцями, що за моїм дорученням був розроблений Міністерством закордонних справ України. Після обговорення на Форумі я буду готовий затвердити цей документ.

Не зі слів, а із щоденної праці я знаю про потреби і проблеми українства у світі. Я бачу культурне тяжіння до України з боку громад українців країн Балтії, Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Білорусі, Молдови. У цьому контексті я вітаю дії Європейського конгресу українців, який заслуговує на широку і дійову підтримку. Дякую вам.

Добре знаю і розумію непрості проблеми збереження української ідентичності у просторі Північної та Південної Америки. Відтак не можу не сказати слова заохочення на адресу Світового конгресу українців, Українського конгресового комітету Америки, Конгресу українців Канади, Світової федерації українських жіночих організацій та організацій Південної Америки.

Глибоку стурбованість у мене продовжують викликати загрози національного культурного і духовного життя представників української діаспори Сходу. На цих теренах якщо й постають окремі зрушення (як, наприклад, у Грузії), то вони гинуть в океані байдужості на просторі СНД, де досі немає ані мережі українського шкільництва, ані, принаймні, окремих державних закладів з українською мовою викладання.

Це означає найголовніше. Нам необхідна ефективна модель співпраці з повноцінним – підкреслюю – повноцінним фінансуванням з боку Української держави і чіткою координацією не лише в культурній сфері, а й у політичних, економічних, науково-технологічних справах.

Вже зараз, для підтримки діаспори ми запланували виділити до 2010 року майже 77 мільйонів гривень. На цю політику в 2006 році виділено 21 мільйон гривень.

У Міністерстві закордонних справ створено спеціальний департамент, який сьогодні координує всю роботу з українцями за кордоном.

Хотів би наостанок сказати ще одну репліку. Нам треба перестати скиглити по-українськи. Треба виходити з того, що ми живемо в досить суворому світі. Всі нації прагнуть завоювати і захистити своє місце. Ніхто нам не допоможе. Це можуть зробити тільки українці, трудячись зранку до вечора великим трудом. Лише ми самі, лише Українська держава здатна забезпечити цю високу вимогу.

І особливо – в контексті нових викликів і потреб, серед яких вироблення державної стратегії щодо багатомільйонної армії українських заробітчан за кордоном, повернення українців на Батьківщину і, водночас, забезпечення їхньої підтримки з боку всієї діаспори.

Пані та панове,

«В осмисленні теми «Україна і світ» нам, мабуть, треба бути тверезими і самокритичними, враховувати сучасні критерії і навіть прагматизм сучасного людства, бо часто ми звертаємось до неї в мелодраматичному настрої, ладні дорікати всьому світові за байдужість до наших бід, ... або ж вихваляємося тим, що сьогодні для інших не має реальної ваги…

Певно, мова має йти не про це, а про те, що ми взяли від світу і чого не взяли? Що дали і чого не дали? Чим могли бути і чим стали? Як зможемо вижити в світі і сприяти його виживанню?»

Своє слово я хочу завершити цією цитатою, яка належить Іванові Дзюбі.

Слова, виголошені шістнадцять років тому, зберігають актуальність і точно відповідають світоглядній проблемі пошуку свого місця, на яку має дати відповідь світове українство.

На моє глибоке переконання, ця відповідь складатиметься з трьох основ нашого самоусвідомлення.

Ми – великий народ.

Ми віддані цінностям демократії, лібералізму та національного поступу.

У XXI столітті ми постаємо як єдине світове українство – консолідована і потужна спільнота, що присутня у житті планети своїми активними діями, працею і справжнім національним успіхом.

Слава Вам!

Слава Господу Богу!

Слава Україні!

Выступление Президента на открытии IV Всемирного форума украинцев (рос.)

 

Дорогие украинцы, Ваша Святость, пресвятые владыки, дорогие братья и сестры, дорогие соотечественники!

В этом зале собрались люди одной крови. Наше собрание будет посвящено Украине, украинской судьбе, украинскому делу.

Скажу откровенно, мне чрезвычайно импонирует тот дух, который царит на этом собрании. Поверьте, не сладко после некоторых фраз сидеть в кресле Президента, но я думаю, что это все направлено не для того, чтобы обрезать украинские крылья, а чтобы окрылить Украину, чтобы сделать лучше в Украине. И в этом я вижу смысл нашего диалога, возможно, нашей полемики. Ведь мы можем некоторые вопросы видеть под разными углами.

Сегодня мы начинаем одно из наиболее значительных национальных собраний – мировой совет украинства как сообщества, которое выходит за территориальные границы и становится как явление международное и глобальное.

Хочу выразить признательность всем организаторам Форума и, прежде всего, Председателю Украинского Всемирного Координационного Совета господину Михаилу Горыню. Прошу, господин Михаил, принять слова моего глубочайшего уважения к Вашему выдающемуся вкладу в процесс украинского государственного строительства и дело консолидации нашего народа.

Наряду с этим хотел бы поблагодарить и поклониться каждому из вас, кто пришел, приехал, прилетел на наше собрание из разных уголков мира.

Дамы и господа!

Мы встречаемся накануне 15-й годовщины Независимости Украины. Из многих достижений украинства за последние пятнадцать лет я выделяю сегодня три самых главных:

Первое. Провозглашение независимости в 1991 году.

Второе. Десятилетнее формирование полноценных государственных институтов и выработка европейского и евроатлантического курса нации.

Третье. Взлет гражданского сознания и демократическая победа общества в 2004 году.

На мой взгляд, эти достижения являются основой современной Украины. Они утверждают самое важное: украинская государственность не только состоялась. Она стала необратимой и непреодолимой.

Вопреки любым эмоциям и ощущению реальных или призрачных угроз, Украина – по сути, по правде, в каждом практическом действии – продолжает свое уверенное, убедительное национальное продвижение. И если речь идет о соблюдении на этом пути понятных идеологических ориентиров, то само время, логика и смысл развития украинской истории дает им определение. Это – ценности либеральные и национальные. Они означают – жить в свободе и справедливости, соблюдая своих четкие национальные первоосновы.

Для постгеноцидного общества, каковым является украинское сообщество, дорога либерального и национального восстановления является безальтернативной, и, вместе с тем, безальтернативно преисполненной трудностей.

Мы сумели пройти через свой исторический ад, а значит история определила для нас цель и миссию. И не имеем ни права, ни возможности предать их или – хоть немного разуверившись – поставить под вопрос правильность шагов, которые предотвращают общественные конфликты.

Не существует воображаемой Украины. Реальная Украина – исторически пораженная, общественно манипулируемая, однако – по своему великому характеру – готовая и жаждущая единения.

Я глубоко осознаю эту украинскую данность, а значит – ответственность за украинскую перспективу, которая определяет логику и последовательность каждого моего решения.

Хочу задать Вам и себе один вопрос: что нужно современной Украине? Так сложилось, что полемика сегодняшнего нашего собрания не затрагивает экономику, финансы, инвестиции – очень многие вещи, которыми живут нация, государство и каждый человек. Я не хочу начинать полемику с пенсий, заработной платы, невыплат, которые были еще год назад, и т.д.

Но сегодня я хотел бы подчеркнуть – как человек, который с 1993 года является членом украинского правительства, как бывший глава Национального банка – я не имел права сказать эти слова до сегодняшнего дня. Отныне Украина имеет тот экономический фундамент, о котором мы не могли говорить последние 15 лет подряд.

Хочу привести цифры для того, чтобы каждый человек выходил из этого зала не с опущенной головой. Чтобы он выходил с расправленными крыльями, чтобы он нес веру, силу к той группе украинства, которую он сегодня представляет. Возможно, сейчас во мне заговорит экономист на три минуты, но простите за это. Так как этим тоже живет нация.

За последний месяц мы имеем прирост ВВП 9,3%. Скажите, пожалуйста, у какой страны, даже те, что с газом, с нефтью, есть такие показатели? Год мы закончим, очевидно, с показателем, близким к 7% ВВП. Это один из лучших показателей ВВП в Европе.

Мы говорим о бюджете. В прошлом году в национальный бюджет на 53% поступило больше денег, чем в 2004 году. Как вы думаете, за счет чего? Экономика так сильно поднялась? Нет, экономика осветлилась. Бизнес начал выходить из тени. А в тени было 54% национальной экономики.

Проходит год. В этом году мы имеем на 18% больше прирост национального бюджета к базе предыдущего года. Как произошло, что за 2 года мы нашли три национальных бюджета?

Почему заработная плата украинца реально за прошлый год возросла на 34%, а в этом полугодии на 31%? За счет значительной детенизации экономических процессов.

Цены? Хорошо. Мы имеем ценовую инфляцию 2,8%. Если в какой-нибудь стране есть ниже, поднимите, пожалуйста, руки. В России, Белоруссии, Молдове, Польше? Мы имеем нормальную европейскую инфляцию. И это правда.

И если кто-то хочет услышать меня, как живет человек не только в зарплате и ценах, а в реальных доходах, будьте добры получить цифру. За прошлый год реальные доходы украинского гражданина возросли на 24%. Это самый высокий показатель.

Я мог бы говорить о том, уважаемые друзья, что в прошлом году Украина получила 7,8 млрд. долларов США инвестиций. Это немножко больше, простите, чем их получила Польша за прошлый год. Это показатель первый. Мы вдвое увеличили инвестиции на одного украинца – с 186 до 390 долларов США уже в этом году.

В первом квартале этого года инвестиции, по сравнению с прошлым годом, возросли в 4 раза.

Это я хотел, уважаемые друзья, коллеги, побратимы, сказать, что сегодня у нас есть хорошая основа, чтобы не говорить об экономике. Не говорить о зарплате, ценах, пенсии, так как там идут те процессы, которые мы можем отнести к категории здоровых. И это достижение, этому мы можем радоваться.

Но вопрос остается без ответа. Что нужно современной Украине? А Украине, на мой взгляд, наиболее нужна политическая стабильность.

И здесь возникает вопрос, ответ на который зависит не только от Президента, но и от каждого из вас. В этом выборе, который мы имеем, какое политическое решение должна принять Украина?

А основа этого решения очень проста: 8 млн. украинцев голосовали за один блок политических сил, 8,6 млн. – за другой. Украина разделена, если верить бюллетеню. Так что делать в политическом смысле? У нас есть две дороги, и выбор на самом деле не такой уже и сложный для людей мыслящих.

Есть один вариант – это противоречия, неопределенность, в которой страну можно держать несколько лет. Напомню тенденции первого полугодия прошлого года, когда темпы инвестиций сократились в 4,8 раза, а в августе Украина уже имела -1,6 % прироста ВВП. Можно дальше продолжать эту позицию. Она приведет нас к коллапсу. Тогда мы будем говорить на этих собраниях не о гуманитарной политике, не об украинском слове, украинской церкви. Мы с вами будем здесь говорить о пенсии, заработной плате и инфляции. Это также выбор, но не мой.

Поэтому, уважаемые друзья, есть второй вариант развития. Может украинцам все-таки сесть за стол? Может находить ключи согласия? Может не надо по Днепру что-то делать? Я знаю, что это более сложная позиция, на нее труднее отвечать. Но я убежден, что это единственный актив, который остается в распоряжении трезвых политиков. Дорога согласия, на мой взгляд, безальтернативна. Нам надо садиться за стол, нам надо говорить.

Но здесь я абсолютно разделяю те реплики из зала, в том числе те, которые говорил мой друг Аскольд Лозинский. А на базе чего мы ищем согласия? Не выплеснем ли мы ребенка, пока будем искать компромисс вокруг той ванночки?

Поэтому мы говорим, что согласие может строиться только на фундаментальных, основополагающих для нации вещах. Какие это вещи?

Первое. Это соборность нации, страны. Нам надо публично отказаться от болезни федерализма, которая начала пробираться в украинскую политику. Это не наша карта, не наша война, это не украинский выбор. И что самое главное – в политику его принес не шахтер, не металлург – в политику его принесли политики. Это понятие политической категории. И разрешать и закапывать в прошлое его надо между политиками.

Это и вопрос языка, о котором горячо ведется полемика на сегодняшнем собрании.

Я аплодировал Аскольду [Лозинскому] так же, как и вы. Но сам очень часто хотел поставить его на свое место, чтобы он стал проводником того тезиса, о котором он говорил, и понял, что перед ним стоит судьба миллионов людей – кому-то 60 лет, кому-то 18. Кто-то уже прошел свою жизнь и думает о том, что мы говорим: «Хлопцы, что вы говорите? Для меня этот ответ уже дан». Для кого-то он только на пороге. Кому-то нужно принять этот ответ сполна, на 100%, и идти этой дорогой.

Мы должны просто понять, что если мы христиане, мы силой не заставим говорить по-украински ни одного человека. Нам надо говорить на языке мотиваций, языком потребностей и исключительности украинского языка.

Когда мы говорим о развитии украинского языка, я не принимаю полемику, что развитие украинского языка осуществляется за счет какого-то языка. Это глубоко не так. Украинский язык развивается не за счет греческого, иврита или русского языка. Это наш материнский язык. Это наш государственный язык. Если украинец не сохранит украинский язык, извините, белорус, россиянин или поляк его не сохранят при всех наших отношениях. Это крест для украинской нации.

Но мы живем в открытом мире, и убежден, что каждый представитель любой национальности такие же теплые слова скажет о своем языке.

Каждый человек хочет, чтобы его дети воспитывались в той атмосфере и традициях, в которых родился он сам и которые он хочет передать своим детям. Поэтому мы действительно говорим о развитии украинского языка как государственного, официального по всей территории Украины. И это наша ключевая задача гуманитарной политики, это очевидная вещь.

Наряду с этим мы говорим, что эта политика не приводит к минимизации прав любого меньшинства на владение и использование своих языков. Это право европейское, оно идет рядом с нашим выбором украинской государственности.

Хотел бы подчеркнуть, что когда мы говорим о политическом согласии, речь идет и о поместной церкви. Мне трудно понять, как можно говорить о духовной независимости нации, не имея поместной церкви. Но я хочу давать очень тонкий ответ, чтобы выбранные из контекста мои фразы вечером не шли на колонках изданий, что Президент кого-то ведет к какой-то церкви. Я хочу сказать, что я буду уважать выбор каждого человека, его духовный путь. Но говоря с национальных позиций, с позиций Украинского государства, мне, как православному, больно смотреть на тот раздор, который царит в православных христианских церквях Украины.

Поэтому когда ночами вели долгие дискуссии над Универсалом, я настоял, чтобы этот вопрос остался в положениях Универсала. Так как этот вопрос требует ответа. И он не политический, а скорее всего ответ тебя, как гражданина, как верующего, как прихожанина, что ты не можешь спокойно смотреть на такие сложные процессы в украинской церкви. И это предмет украинского согласия.

Когда мы говорим о нашем выборе – ну такую судьбу Бог послал, что на Востоке Украины у нас есть восточный рынок, ЕЭП, специфический рынок, сложный рынок. Он, скорее, работает по принципам и правилам, которые не воспринимаются на других рынках. Но простите, там 25 млрд. долларов США украинского товарооборота. За этим стоит, очевидно, 4-5 млн. рабочих мест, пенсии, бюджеты, зарплаты и т.д. Нас безусловно интересует этот рынок. Как усилить украинское присутствие на этом рынке? Не сворачивать его надо. Украинское присутствие там нужно увеличивать. Это задача одного порядка.

Наше стратегическое направление интеграции – к Европейскому Союзу и европейскому рынку. Этот рынок граничит с западными границами Украины. Он в 7 раз большей по потенциалу восточного рынка. Как сделать так, чтобы украинское присутствие было там не 21%, а хотя бы такое, как в России, 55%? Для этого мы говорим о поправке Джексона-Вэника, о статусе рыночной экономики в отношениях с ЕС, США, о зоне свободной торговли, о ВТО, как задаче текущего года. Мы подписали больше 40 двусторонних протоколов, где определили принципы взаимной торговли.

Поэтому наша экономическая стратегическая цель – интеграция в европейский рынок. Это непростая дорога. Она не решается за один год. Но если мы сегодня будем говорить о ВТО, через несколько лет мы будем говорить о ЕС. Если мы сегодня не будем говорить о статусе рыночной украинской экономики, о зоне свободной торговли со странами ЕС, нам долго не придется говорить о ЕС.

Поэтому мы проводим, на мой взгляд, одну из наиболее демократичных и наиболее либеральных политик, в том числе миграционных.

Звернення Президента до Всесвітнього Форуму українців

С мая прошлого года мы отменили визы для граждан ЕС. Потом отменили визовый режим для граждан США, Канады, Японии. Это не простое политическое и техническое решение. Речь не идет о том, что мы недосчитались десятков миллионов доходов в дипломатическую казну. Мы получили в 2,5 раза больше посещений Украины за последние 12 месяцев, чем за предыдущие годы.

Вчера утром я был в Крыму и общался с правительством. На 34% за один год увеличивается количество туристов в Крыму.

Что касается некоторых странах, таких как Польша, то интенсивность туристических поездок увеличилась втрое. Это говорит о том, что Украина становится более открытой, о ней говорят с большим уважением в мире.

Борис Иванович [Тарасюк] говорил об акцентах нашей региональной политики. Мы не только возродили ГУАМ. Это образование стало международной организацией с офисом на майдане Незалежности. У этой организации есть бюджет, регламент деятельности. Она прописалась в Украине, имеет полноценную деятельность, полноценное финансирование и ведется политика, безусловно, в интересах всего сообщества, которое в нее входит, в том числе, Украины.

Мы говорим о многих измерениях, вокруг которых нам нужно искать согласие. Поверьте, я вам хочу сказать открыто, по-честному. Никто за 15 лет публично перед телекамерой не вел дискуссию об украинской соборности, об украинской поместной церкви, о НАТО, ЕС, ЕЭП. Мы вели честную дискуссию. Я видел, как на моих глазах эта политическая ответственность переходит в формат политической позиции тех или других сил.

Я апеллирую к вам с одной просьбой. Мы хотим видеть Украину сильной, граждан – богатыми, строй – демократическим, но это работа политики маленьких ежедневных успешных шагов. Чтобы у нас хватило терпения, чтобы у каждого был шанс сравняться с нами или перегнать нас в тех вопросах, в каких он лучше. Чтобы у нас появилась эта государственная мудрость. Чтобы мы проявили терпимость в этому общему консолидационному процессу и дали шанс большинству.

Поэтому в своем плане действий, в своей собственной дорожной карте я вижу эту задачу как первый этап работы всех ветвей власти, политических и общественных учреждений. Это политическая консолидация нации.

На ее почве вторым масштабным действием станет формирование однородного гуманитарного пространства Украины. Никогда до сих пор такая задача не ставилась. Об этом не заботились и не хотели заботиться, уходя от проблем и подменяя идею национального единства действиями административного аппарата.

А нам нужно целостное культурное пространство Украины, которое опирается на украинскую национальную идентичность – от Донецка до Львова, от Чернигова до Севастополя, а также на принципах региональной взаимодополняемости и толерантности в отношении к культурным и языковым потребностям меньшинств.

Любые региональные отличия украинцев надо с умом и тактом использовать на пользу общего украинского дела. И, по моему видению, благодаря усилиям украинских профессионалов, независимо от политической принадлежности, придет третий этап нашего продвижения: подлинное утверждение Украины как европейского государства, основанного Украинской нацией, развитого всем Украинским народом и уверенного в своей перспективе жить по принципу «в свободной стране – свободная нация».

В этом плане действий есть ряд неизменных констант. Я это еще раз хочу выделить курсивом, чтобы мы правильно задавали координаты для сегодняшних и завтрашних действий.

Первое. Демократическое развитие Украины и соблюдение прав человека. Это – исходная позиция для всех украинских процессов, которая стоит вне всяких политических переговоров и договоренностей. Мы не должны манипулировать демократией. Мы должны в центре видеть человека с его правами и вольностями, которые предоставляются украинской Конституцией и Законом.

Но параллельно я хочу сказать, что у нас есть колоссальные проблемы с утверждением судебной ветви власти, прокуратуры, правоохранительных органов. Долгие годы эти органы были наиболее криминализованными. Они были «зонтиками» для тех бизнесов, которые велись, в том числе, в смежных сферах. И это правда.

Поэтому когда мы говорим о том, как Украине быстрее пройти дорогу борьбы с коррупцией, мы обращаемся и к ЕС, к правительству США, я готов обратиться к любой общественной инициативе. Друзья, Украине нужна ваша помощь!

Ситуация, когда Украина долгие годы имела коррумпированную высокую власть, заканчивается. Но этот ответ невозможно дать за одно полугодие. С этим встречались многие нации мира. Поэтому здесь мы обращаемся к мировому сообществу. Мы неуклонны в продвижение по этой дороге, но за ту помощь, которую вы можете оказать в этом, Украина будет признательна.

Второе, о чем мы уже говорили. Соборность и унитарность Украины. Целостность Украины завоевывалась кровью наших дедов и отцов. Но мы живем в стране, где не демаркировано еще ни одного метра национальной границы. И когда мы говорим о наших двусторонних отношениях, когда я ставлю задачу перед МИД, один из первых вопросов – определение и закрепление украинской территории. И мы эту работу проведем и с Российской Федерацией, и с Белоруссией, Молдовой, Румынией и т.д.

Соборность и унитарность – вещь безусловная. Лозунги федерализма в рамках политических полемик признаны бесперспективными. Достигнутые договоренности и взаимопонимание развеяли этот фантом. Но я советовал бы еще говорить о нем и предостерегать от него. Это нужно семь раз мерить, чтобы потом отрезать – и навсегда забыть.

Сегодня много говорилось о реальности государственного украинского языка. Нация, государство идут к этому убедительными шагами. Еще раз хочу сказать, что для украинского языка как языка государственного и языка официального общения нет альтернативы в Украине. Этот факт принят украинским политикумом как доказанный.

Четвертое. Поощрение к консолидации церквей. Ведущие политические силы пришли к соглашению, что этот процесс должен проходить в атмосфере толерантности, с четким пониманием, что государство не может быть равнодушным к его нациесозидающему характеру. Согласно последним социологическим исследованиям, идею создания единой поместной Украинской православной церкви разделяет 50% населения и только 11% относятся к ней отрицательно.

Пятое. Интеграция в Европейский Союз и НАТО. Ни одна ответственная политическая сила Украины не ставит под сомнение стратегические цели внешнеполитического курса страны. Достигнуто четкое соглашение – дальнейшее развитие этого курса необратимо. По итогам продолжительных политических переговоров, я утверждаю, что безусловность этих констант принята руководством парламента и правительства, основными лидерами украинской политической среды.

Мы говорим об историческом примирении. Я не один раз собирал и представителей воинов Красной армии, и сторону, которая представляет УПА, ОУН с одним благим намерением. Ветераны, ряды которых редеют, должны сделать еще одно большое дело в дополнение к тем благим делам, которые они делали, – подать друг другу руку. Не передавать эту проблему сыновьям, моему поколению. Я знаю, что для многих это тяжело. Для многих есть личные основания занимать ту позицию, которую они занимают. Но давайте смотреть на историю. Почему испанцы подали друг другу руку, хотя воевали на противоположных баррикадах? Почему мы простили всех, и немцев, и японцев, другие нации, а друг друга не можем простить? И выбор стоит далеко не в плоскости частных отношений. Я убежден, что для испанцев, которые воевали друг против друга, был единственный мотив: помириться во имя Испании. Все остальное – мелочи.

Такая же ситуация в моей стране. Ветераны должны подать друг другу руку только ради одного – чтобы Украина сделала еще один шаг к консолидации. Чтобы она шла в будущее еще без одного противоречия, которое существует сегодня. Убежден, это подвиг во имя Украины.

По моему настоянию эти и другие вещи были зафиксированы в политических документах и, в частности, в Универсале национального единства, который был подписан в Киеве 3 августа 2006 года. Я считаю Универсал актом исключительного политического значения и непростого общественного обязательства политических сил, власти, к которому прибегли ответственные институты власти, политические силы Украины, сознавая бесперспективность политики противоборства. Я хорошо понимаю всю контроверсийность реакции украинского общества и мирового украинства на ход парламентского кризиса и формирование нового правительства Украины. Я это все хорошо понимаю.

Но у нас был выбор: либо идти эмоциями, нарушать Конституцию и Закон, делать ревизию выборов, которые все признали, либо быть демократами до конца. Убежден, что эмоции утихнут. Главное другое: я ни на шаг не отступил от украинской Конституции и Закона. Два года назад в Украине это было популярно. Проиграл выборы – отмени, выиграешь, может, другие. Не выиграешь другие – отмени, возможно, третьи выиграешь. Эту дорогу нужно прекратить раз и навсегда. Нам нужно жить в духе Конституции.

Я не манипулировал никакой позицией ни одного избирателя. Украина демократическая и стабильная сегодня. Это главный факт той истории, в которой Украина жила на протяжении прошедших 1,5 лет.

Убежден, что дела значат больше, чем слова. Национальный внутренний и внешний курс Украины соблюден и гарантирован. Бывшие соперники – ведущие политические силы страны открыли друг перед другом возможность для сотрудничества. Как она будет использована – это другой вопрос. Если мы с обеих сторон имеем политические силы, ответственные за свои решения и поступки, мы можем стать на дорогу стабильности на протяжении многих лет.

Нами пройдено испытание демократии. Примите этот факт как реальность и как начало для новой работы. Я сознательно соблюдаю линии объединения Украины. Я гарантирую соблюдение демократии в Украине. Я четко вижу нашу перспективу. Мы обязательно ее достигнем.

Дамы и господа,

«Для такого великого дела, как возрождение и консолидация…нации, не беда принять в счет и порцию национальной исключительности…»

Эти слова написаны Иваном Франко.

IV Форум Украинцев, 15-я годовщина Независимости Украины проходят под знаком его 150-летнего юбилея. Я беру слова Франко как своеобразный идеологический лейтмотив нашей встречи об объединении Украинского народа.

По очень точному и глубокому толкованию идей Каменяра, сделанному Дмитром Павлычко, «Франкова позиція не має агресивної і войовничої натури. Це дія на оздоровлення духовного єства нашого народу, на вигоювання ран, що їх на нашій землі залишили колючі дроти кордонів, пожежі релігійних чвар, міжбратня, може, найтяжча ненависть. Це високоморальна філософія, яка не трактує чужу націю як ворога, а підкреслює в її культурі та суспільному житті благородні, патріотичні тенденції, в яких треба брати приклад для наслідування».

С этих цитат я начинаю диалог с вами по насущному вопросу – укреплению и объединению всего мирового украинства.

Украинская диаспора должна понимать – она имеет своего Президента, свою украинскую власть, которая готова честно пройти свою дистанцию в поиске реализации тех вдохновенных проектов, о которых мы говорим годами. Я убежден, что сегодня мы имеем наиболее конкретный разговор. Я буду очень признателен тем сессиям, которые пройдут после утреннего заседания по разным тематическим областям и сферам жизни нашего украинства.

Я глубоко понимаю украинскую диаспору как явление уникальное по своему масштабу, потенциалу и возможностям. Нам не хватало долгое  время одного – как соединить, гармонизировать интересы материнской земли, украинского государства, украинского диаспоры. Как сделать общий план действий, как сделать общую дорожную карту. Понятно, что всего сразу мы не сможем. Но я убежден, что мы могли бы быть намного успешнее, взяв за основу реализацию ежегодно 4-5 знаковых шагов для Украины или для украинской диаспоры за рубежом.

Сегодня поднимались многие вопросы о конкретных проектах. Мы с готовностью беремся за них. Беремся за завершение проекта по украинскому Голодомору. 8 месяцев назад завершился – мне неудобно эти слова произносить, но я буду говорить их – очередной конкурс на памятник, посвященный Голодомору. Определены, как всегда, четыре победителя. Идем дальше, так как нам надо найти одного. Из четырех соединять очень трудно.

Я хотел бы подчеркнуть, что у меня есть полная политическая воля для того, чтобы мы поставили точку в этом вопросе. Чтобы на киевских кручах стоял памятник, песня масштабная трагедии украинского Голодомора. Как Президент я полностью пройду этой дорогой, но я не хотел бы ломать чье-то представление об этом образе, о характере и настрое этого памятника. Я хотел бы, чтобы украинское общество, украинская община, диаспора принимали прямое участие в полемике вокруг того, какой памятник мы бы хотели видеть по этому поводу.

От украинской диаспоры, с украинской стороны, от украинской власти будет выделено полное финансирование. Хотя, я убежден, вопрос не только в этом. Финансирование будет решено через многие другие, чем государство, каналы, так как каждый, я убежден, хочет приобщиться к тому, чтобы эта украинская трагедия получила соответствующий масштабный памятник.

С этого мы и начали – с закладки Калиновой рощи в Киеве, где на круче будет высажено 12 тыс. калиновых кустов. Каждый куст будет посвящен каждому украинскому селу, пострадавшему от Голодомора 20-х, 30-х, 40-х годов. Возможно, это тоже один из масштабов того, чтобы люди увидели, какой это был ужас, какой это был вызов.

Мы готовы говорить о многих других проектах – и от литературы, искусства, истории, где государство с готовностью возьмет на себя свою часть обязательств. Мне хотелось бы, чтобы к этим делам было очень конкретно привлечено и украинское общество за рубежом, украинская диаспора.

Мы наведем порядок, например, в Украинском центре в Москве. Я завтра дам распоряжение, какая там ситуация, что там надо сделать, кого заменить и т.д. Но я обращаюсь к украинской общине: ну вас же там миллионы! Неужели мы не можем увидеть московский центр украинской диаспоры таким, каким мы хотим его видеть? О какой арендной плате идет речь, о каких кружках? Если этого хочет украинец, то почему бы это не сделать? Какие могут быть преграды для этого?

Я убежден, если бы вы продемонстрировали в этих вопросах больше консолидации, большую общность, поверьте, у нас бы были и хороший культурный центр, и украинская школа в Москве, и украинская библиотека в Москве, и театр. Каждую свою встречу с российским руководством я начинаю с этого. И я этой дорогой буду идти. Я убежден, что это только усилит наши отношения и продемонстрирует взаимное уважение двух наций, двух народов и, возможно, двух властей.

Убежден, что Киев должен превратиться в настоящий координирующий и объединяющий центр деятельности мирового украинства.

Не существует альтернативных Украин. Есть Украина – одна. Один Киев. Один народ.

Надо отказаться от неестественного разделения украинцев на своих и зарубежных. В мировоззренческом смысле, Украина есть там, где есть украинцы и есть наш родной украинский язык.

Нужно создать современную глобальную централизованную сеть для диалога со всеми нашими соотечественниками за рубежом, не обходя ни одного – ни давние эмиграционные волны, ни новые или современные трудовые миграции. В этом смысле не следует забывать и о тех выходцах из Украины, которые тяготеют к ней, несмотря на другую национальную принадлежность.

Необходимо существенно усилить и модернизировать деятельность Украинского всемирного координационного совета как ключевого центра взаимодействия мирового украинства – центра, который действует в соответствии с современными информационными и организационными технологиями.

Настало время осуществить такие фундаментальные инициативы, как создание многотомной Энциклопедии Мирового Украинства и Белой книги достижений украинства в мире.

Нам надо глубже самим понять, кто такие украинцы в мире. Почему каждая нация, когда говорит о репрезентации своих усилий, своего процесса, начинает с этого вопроса. Приезжая в маленькую Швейцарию, ты увидишь музей «Швейцарцы в мире». Они показывают, какая это гигантская нация, сколько она сделала для мира.

Мы – нация, которая ходит на этой земле со времен Триполья. Нашими национальными ценностями дышит вся Европа. Это здесь еще 500 лет назад было избирательное право, здесь избирали украинских гетманов, когда в Европе еще передавали власть от отца к сыну. Это здесь родилась первая в мире конституция, кстати, на 90 лет раньше, чем польская и на 70 лет раньше, чем американская. Почему нам этим не гордиться? У нас были свои Сикорские, Достоевские.

Думаю, мы найдем в этом хорошее взаимопонимание с нашей диаспорой.

Перед Киевом, и именно перед Киевом стоит принципиальная задача осуществить доскональное изучение украинского присутствия за рубежом, систематизировать сведения о всем национальном достоянии за пределами Украины, о могилах и местах, связанных с выдающимися украинцами, найти, разыскать и, по возможности, вернуть многочисленные архивы, исторические ценности и художественное наследие.

Правительству я даю поручение взять под государственную опеку важнейшие центры украинской культуры в мире – Украинский свободный университет в Мюнхене, Украинскую свободную академию наук в Нью-Йорке, Научное общество имени Тараса Шевченко в Сарселе, Библиотеку имени Симона Петлюры в Париже и десятки других.

Завтра с вами встретится Премьер-министр Украины, и я прошу говорить об этих реальных проектах, которые нуждаются в финансировании со стороны Украинского государства.

Это указание я довожу в виде своего Указа о первоочередных мерах по сохранению и защите украинского достояния в мировом цивилизационном пространстве.

Для всех нас я вижу острую необходимость выработки основательной современной концепции путей развития мирового украинства, его стратегических целей и задач. Практическое воплощение этой задачи я хотел бы ожидать от взаимодействия Украинского Всемирного Координационного Совета и Министерства иностранных дел Украины.

И как первый шаг, я вношу на ваше рассмотрение проект Национальной концепции сотрудничества с зарубежными украинцами, который по моему поручению был разработан Министерством иностранных дел Украины. После обсуждения на Форуме я буду готов утвердить этот документ.

Не со слов, а из ежедневной работы я знаю о потребностях и проблемах украинства в мире. Я вижу культурное тяготение к Украине со стороны общин украинцев стран Балтии, Польши, Словакии, Венгрии, Румынии, Беларуси, Молдовы. В этом контексте я приветствую действия Европейского конгресса украинцев, который заслуживает широкой и действенной поддержки. Спасибо вам.

Хорошо знаю и понимаю непростые проблемы сохранения украинской идентичности в пространстве Северной и Южной Америки. Не могу не сказать слова поощрения в адрес Всемирного конгресса украинцев, Украинского конгрессового комитета Америки, Конгресса украинцев Канады, Всемирной федерации украинских женских организаций и организаций Южной Америки.

Глубокую обеспокоенность у меня продолжают вызывать угрозы национальной культурной и духовной жизни представителей украинской диаспоры Востока. На этих просторах если и возникают отдельные сдвиги (как, например, в Грузии), то они гибнут в океане равнодушия на пространстве СНГ, где до сих пор нет ни сети украинских школ, ни, по крайней мере, отдельных государственных учреждений с украинским языком преподавания.

Это означает самое главное. Нам необходима эффективная модель сотрудничества с полноценным – подчеркиваю – полноценным финансированием со стороны Украинского государства и четкой координацией не только в культурной сфере, но и в политических, экономических, научно-технологических делах.

Уже сейчас, для поддержки диаспоры мы запланировали выделить до 2010 года почти 77 миллионов гривен. На эту политику в 2006 году выделено 21 миллион гривен.

В Министерстве иностранных дел создан специальный департамент, который сегодня координирует всю работу с украинцами за рубежом.

Хотел бы в завершение сказать еще одну реплику. Нам надо перестать скулить по-украински. Надо исходить из того, что мы живем в довольно суровом мире. Все нации стремятся завоевать и защитить свое место. Никто нам не поможет. Это могут сделать только украинцы, трудясь с утра до вечера великим трудом. Лишь мы сами, лишь Украинское государство способно обеспечить это высокое требование.

И особенно – в контексте новых вызовов и нужд, среди которых выработка государственной стратегии в отношении многомиллионной армии украинских заробитчан за границей, возвращение украинцев на Родину и, вместе с тем, обеспечение их поддержки со стороны всей диаспоры.

Дамы и господа,

«В осмисленні теми «Україна і світ» нам, мабуть, треба бути тверезими і самокритичними, враховувати сучасні критерії і навіть прагматизм сучасного людства, бо часто ми звертаємось до неї в мелодраматичному настрої, ладні дорікати всьому світові за байдужість до наших бід, ... або ж вихваляємося тим, що сьогодні для інших не має реальної ваги…

Певно, мова має йти не про це, а про те, що ми взяли від світу і чого не взяли? Що дали і чого не дали? Чим могли бути і чим стали? Як зможемо вижити в світі і сприяти його виживанню?»

Свое слово я хочу завершить этой цитатой, которая принадлежит Ивану Дзюбе.

Слова, сказанные шестнадцать лет назад, сохраняют актуальность и точно отвечают мировоззренческой проблеме поиска своего места, на которую должно дать ответ мировое украинство.

По моему глубокому убеждению, этот ответ будет состоять из трех основ нашего самоосознания.

Мы – великий народ.

Мы преданы ценностям демократии, либерализма и национального прогресса.

В XXI веке мы стоим как единое мировое украинство – консолидированное и мощное сообщество, которое присутствует в жизни планеты своими активными действиями, трудом и настоящим национальным успехом.

Слава Вам!

Слава Господу Богу!

Слава Украине!

18 августа 2006

Пресс-служба Президента Украины Виктора Ющенко

http://www.president.gov.ua/news/data/11_9913.html

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка