lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Патріарх українського руху про Революцію і сьогодення

Михайло ГориньГолова УВКР Михайло ГОРИНЬ відповідає на питання редакції сайту “Кобза-українці Росії”

У місті Львові на 8-10 березня ц. р. готується проведення Першої міжнародної наукової конференції “Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті”. Очолює її оргкомітет видатний діяч світового українського громадського руху голова Української Всесвітньої Координаційної Ради п. Михайло Миколайович Горинь. Редакція сайту “Кобза-українці Росії” взяла у нього ексклюзивне інтерв’ю, яке ми публікуємо напередодні саме цього масштабного, давно вже запланованого наукового всеукраїнського форуму, призваного осмислити роль і місце нашої діаспори і оцінити шлях, пройдений нами за 15 років після отримання Україною державної незалежності та по новому глянути на всі наші досягнення і проблеми.

- Пане Михайле, останній раз ми з вами розмовляли у грудні 2004 року: це було підведення підсумків тих революційних подій, що відбулися в Україні. Ви висловлювали якісь надії на те, що відбудеться в країні. Минув рік. Хотіли б від вас, голови УВКР, почути зважені оцінки, коментарі до того, що за минулий час відбулось в Україні, в українському русі в світі, а також по відношенню до Української Всесвітньої Координаційної Ради, Світового Конгресу Українців... Розкажіть, яким Ви бачите стан речей через рік після Помаранчевої революції..

- Якщо говорити про річницю Помаранчевої революції, то я би сказав, що один рік в історії – то незначний, дуже маленький термін. І підводити підсумки того, що сталося за рік, я вважаю, було б не зовсім серйозно. Потрібен певний відтинок часу для того, щоб змінити до певної міри світовідчування народу, який на протязі століть був підпорядкований московській імперії. Незалежність України опинилися в руках людей, які були вчорашніми секретарями обкомів та райкомів комуністичної партії. І таким чином процес утвердження української держави за 15 років ішов повільним шляхом, а деколи і відступав у вчорашній день. Тобто, деколи процес русифікації продовжувався. Революція 2004 року була потужним дійством українського народу, який зумів відчути потребу в тому, що ми хочемо мати справжню українську Україну. І що ми готові відстоювати ту ідею утворення української України на чолі із таким видатним українським політичним діячем, як Віктор Андрійович Ющенко. Що я хочу сказати? Зараз нас критикують за те, що ми за один рік не змогли зробити. Я думаю, що це критикують люди, котрі не мають політичного досвіду. Ще не було в історії випадку, аби за один рік можна було реалізувати ті ідеали, які проголошувалися з Майдану Помаранчевої революції. То потрібен для цього час.

Я вважаю, що сталася видатна подія. Ще Україна не мала такого авторитету, як отримала його після Помаранчевої революції. І в першу чергу це відноситься до українського народу. Ми не мали випадку за 15 років, аби на площі, на Хрещатику зібралося кілька сотень тисяч людей, а дехто говорив, що доходило і до 900 тисяч людей. Приїжджали люди зо всіх континентів. Були представники зо всіх областей України, які хотіли заявити своє “Так!” українській Україні. “Так!” - тому кандидату, котрий повинен завтра стати Президентом України, бо вони хотіли і хочуть мати українську Україну.

Зараз є критика. Але ще не було такого випадку, аби про події, як про ті, що відбувалися в грудні 2004 року, раптом дізнався весь Світ і підтримав це. Сталося щось таке, що про Україну заговорили від Японії аж до Варшави, від Сходу на Захід, від Півночі на Південь. Той величезний авторитет, який завоювала молода українська держава під час цих революційних подій, я вважаю великим досягненням нашого українського народу. І коли збиралися парламентарії Сполучених Штатів Америки і скандували “Так, Україна!”, “Так, Ющенко!”, то це означає, що змінилося ставлення багатьох країн світу до української держави. І до того, що відбувається під час і після Помаранчевої революції. Я думаю, що кожен громадянин України, котрий читає книжки, який читає газети, добре обізнаний з тим, як Світ сприйняв Україну, що показала себе з такого кінця, з якого не показувала себе на протязі дуже багатьох років. Авторитет України є беззастережний. Але зараз наступає інший період. Одна справа проголошувати гасла, ставити питання про те, що треба зробити, і друга справа – реалізувати ті гасла. Це набагато складніше. І є застереження і у простого народу, і є застереження у політичних діячів, є застереження у тих державних діячів інших держав, які побачили, що не так легко реалізувати те, що проголошувалося на Майдані Незалежності. Але це цілком зрозуміло. Кожен політичний діяч дуже добре знає, навіть переконаний, що на те, щоб реалізувати ті гасла Помаранчевої революції потрібен час. Не один, не два роки – а кілька років... Я надіюся на те, що ті кілька років прийдуть - і Україна займе не тільки місце належне як популярна держава, але займе належне місце серед європейських держав, як одна з наймогутніших держав Європи.

-            На протязі минулого року були двічі означені дати Всесвітнього Форуму Українців – в серпні і листопаді. І двічі було прийнято рішення про перенесення цього величного Форуму на інший час. Я знаю про ті складні економічні і організаційні обставини, які саме це визвали. Дайте, будь ласка, свою  оцінку того, що відбулось вперше за весь час після проведення трьох Форумів... Після перемоги Помаранчевої революції, коли ми чекали саме цього Форуму. А він поки так і не відбувся ні в серпні, ні в листопаді...

-            Я хочу сказати, відповідаючи на це питання: мені болюче, що так сталося. Але я вже в такому віці, що не хотів би лукавити, не хотів би зм’якшувати обставини, які привели до того, що ми не зуміли провести Четвертий Форум у серпні 2005 року так, як це відбувалося раніше. Я вважаю, що ті труднощі – організаційні, в Уряді, які ми спостерігали, зміна Кабінету міністрів, зміна цілого ряду міністерств, зміна багатьох представників обласних державних адміністрацій – йшла перебудова і продовжується ця перебудова структури української держави, перебудова структури українських державних інститутів. І той процес, я вважаю, буде продовжуватися. І причиною того, що Форум не відбувся у серпні 2005 року і ми змушені були перенести його на листопад, а після цього ще і перенести його на 2006-й рік, причиною того є дуже складний процес утвердження нової системи влади і приходу до влади тих людей, для яких Україна є найбільшою національною цінністю. Знаєте, дехто говорить: ну там Президент у тому винен, прем’єр-міністр у тому... Річ ведеться не про те. Коли до влади прийшов чоловік, який здобув авторитет у всьому Світі, і той авторитетний чоловік очолив партію, яка мала всього неповний рік свого досвіду, то мудрі люди могли б зробити висновок: “Та як та партія могла прийти до влади, коли її партійний досвід нараховує всього приблизно один рік?” Процес партійного будівництва тісно пов’язаний з процесом державного будівництва. І те, що Форум не можна було провести у серпні 2005 року, найкращий доказ того, що причини того всього, що йшли постійні, дуже складні і суперечливі дебати і дискусії між представниками влади і представниками тих опозицій, які вже були до нової влади. Я вважаю, що це одна із головних причин. І як голова Української Всесвітньої Координаційної Ради я звертався до Президента України з листами про те, що це негайно треба робити. Але та політична гостра боротьба, та зайнятість Президента, його команди привела до того, що у червні 2005 року, коли до Форуму залишалося всього 2 місяці, я змушений був написати листа Президенту: якщо ми зараз не затвердимо голову оргкомітету, якщо не складемо порядок денний нашої роботи по проведенню того Форуму, то ми можемо той Форум провалити. Чи не є питання про перенесення Форуму?

Нам не вдалося за червень, липень нічого зробити, було дуже мало часу, і я тоді запропонував ідею перенести Форум на листопад. На річницю Помаранчевої революції. То не випадково, я вам хочу сказати, бо наш народ слідкує за тими міжнародними подіями і Форумами українців. Всі дуже добре знають, що ті Форуми були приурочені до Дня Незалежності України. І раптом переносимо. То певний відступ від нашої традиції. Але те, що ми запропонували проведення Форуму 20-го листопада 2005 року, на день Помаранчевої революції – воно певною мірою згладило ту непослідовність традицій і таким чином у нас була надія на те, що ми достойно проведемо Четвертий Форум українців в річницю Помаранчевої революції. Це піднесло б ще раз Україну високо: зібралися б представники українських громад Світу для того, щоб засвідчити – українська держава є і ми прийшли для того, щоб вас привітати з цим і висловити свої побажання...

Не вийшло в нас цього. І за липень серпень, вересень, жовтень, листопад не вдалося нам організувати і затвердити оргкомітет, не вдалося нам провести солідну підготовку до Форуму. І таким чином Форум 2005 року на 20 листопада у нас не вийшов.

А 19 листопада Українська Всесвітня Координаційна Рада зібрала свою президію. І на цій президії обговорювалося питання, що нам далі робити. Представники багатьох країн світу – і Сполучених Штатів Америки, і Польщі, і Фінляндії, і Росії, деякі українські організації пропонували Секретаріату УВКР перенести Форум із листопада на наступний рік, оскільки таке велике міжнародне дійство можна скомпрометувати надзвичайним поспіхом. Обговорено це було на нашій президії, де зібралися представники українських громад 11 держав Світу. Вони засвідчили про те, що в даній ситуації нормально провести Форум, на належному рівні - в інтересах держави, в інтересах українського народу, всіх українців Світу неможливо. І в інтересах світового українства ми прийняли рішення перенести Форум на 2006 рік, на серпень. Ость така історія. Це вперше відбулося...

Ми добре розуміємо, що всі ті заходи не можуть применшити того, що ми порушили традицію. Але вихід із ситуації буде лише такий.

-          Пане Михайле, а тепер я просив би Вас дати якийсь Ваш коментар – як голови Української Всесвітньої Координаційної Ради - про стан українського руху в Російській Федерації, особливо за останні місяці після квітня 2005 року. Бо я представляю засіб масової інформації – сайт “Кобза-українці Росії” – і ми хотіли б почути від Вас оцінку Вашого бачення процесів в федеральних українських громадських об’єднаннях. Коментар до того, що відбувається в Російській Федерації, де найбільша українська діаспора.

-          Про те, що українська діаспора в Російській Федерації найбільша – це без сумніву можна сказати. Але ті результати перепису, який відбувся в Росії в 2002 році, і зафіксували таке різке зменшення числа російських українців – з 4,4 мільйонів до 2,9 мільйонів громадян української національності, з одного боку висловлюють певні застереження: під час перепису було щось таке, що допомогло тим людям, які його проводили, домогтися такого стану речей, що українська громада Росії за 13 років буцімто скоротилася майже на третину. Хоча ми добре знайомо, що ті 4 мільйони у 1989 році, то не та цифра, яка характеризувала стан української громади в Російській Федерації. Говорять про те, що українська громада в Росії нараховує реально 10 млн. чоловік, але фактично на руках ми тих цифр не маємо і тому користуємося тими цифрами, які є. Але все це цифри, які вимагають солідного наукового дослідження.

Я хочу вам сказати, що представники українських громад Росії напередодні наших президентських виборів були певною мірою підготовлені до того, щоби відповідним чином до влади прийшла та людина, котра підтримувалася урядом Російської Федерації – я маю на увазі Віктора Януковича. В 2003-2004 роках я їздив по окремих регіонах Російської Федерації і зокрема в Сибіру, і коли вже почалася виборча компанія по виборам Президента, то навіть з’явилася російськомовна газета “Час України”, передвиборчий проект радника президентської адміністрації Глєба Павловського. У тій газеті всіляко, в кожному номері пропагувався Янукович. І було дуже цікаво, що коли в нас почалася Помаранчева революція, то представники українських громад Іркутська, Омська, Хабаровська, Мурманська, Уфи підтримували її. І коли виступали оратори з трибуни на Майдані Незалежності, мені надали теж слово і я виступив з повідомленням про те, що українські громади Російської Федерації прислали свої привітання і вони підтримують Помаранчеву революцію, а не Януковича...

Я хочу вам сказати, що давати певну оцінку тим подіям, які після цього в українському русі Росії, особливо тим, що відбулися десь за останні півроку, дуже важко, бо вони проходять на віддалі. Я можу тільки сказати про те, що на Конгресі українців Росії, який пройшов в квітні 2005 року в Москві, відбулася дуже цікава дискусія і був обраний новий склад керівництва українських громад Росії. І я вважаю, що був обраний дуже авторитетний серед них і надзвичайно цікава особистість пан Василь Бабенко. І пан Валерій Семененко, один із заступників голови, якого я знаю менше і не можу так впевнено говорити, але вважаю, що цей чоловік зайняв певне місце. Іще був член президії УВКР пан Степан Паняк, головний редактор вашого сайту, який теж ввійшов до складу обраного керівництва.

Але я вважаю, що ті події, які наступили після того, коли до влади якимось для мене дивним чином прийшов пан Василь Дума, а відійшов від управління таким солідним загоном українців Російської Федерації пан Василь Бабенко, викликали у мене здивування. Бо якийсь настрій, атмосфера в керівництві українських громад Росії, я вважаю і сказав би, що стала не зовсім здоровою.

Я міг би зачитати вам листа пана Бабенка про те, що він здає свої повноваження. Але це не означає – я дослівно майже цитую, - що я, тобто Бабенко, відмовляюсь від дальшої співпраці по розбудові українських громад Російської Федерації. Бабенко відходить від управління. Вважаю, що це найбільш авторитетна особа і український рух в Російській Федерації втрачає ту людину, яка могла б дуже багато допомогти, оскільки має особистий досвід по розбудові української громади в своєму регіоні - Республіці Башкортостан, по створенню української школи, підготовці спеціальності по викладанню української мови в уфимському університеті... Це є чоловік, який піклується про українську громаду і має солідний авторитет в своєму середовищі. І жаль, що він відійшов від керівництва. Про пана Думу я не можу нічого вам сказати, оскільки я того чоловіка не знаю і я не можу судити, чи вдасться йому зробити щось з того, що буде ще кращим у контактах українців і діяльності української громади в Російській Федерації. Важко судити. Але те, що від такої робити відійшов пан Бабенко – це ще довго буде відчуватися в українській громаді...

Записав Андрій БОНДАРЕНКО.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка