Вивчення питання походження українського народу є однією з найскладніших проблем сучасного українознавства.

Вивчення питання походження українського народу є однією з найскладніших проблем сучасного українознавства.

На з’ясування проблеми етногенезу українського народу сьогодні скеровані зусилля різних фахівців в Україні та українознавців поза її межами. Спробуємо запропонувати наукове світобачення з цього питання українських істориків із Росії, які проаналізували основні концептуальні положення російської історичної науки і прийшли до таких висновків. Передусім потрібно сказати, що сьогоднішня російська історична наука – а це історики, археологи, лінгвісти, антропологи, які всі разом теж намагаються збирати факти джерел та зіставляти їх зі свідченнями археологічних джерел, як вітчизняних, так і іноземних. Потрібно зауважити, що за останніх 10 років з часу відновлення незалежності Української держави їх збільшилось. Спробуємо узагальнити їх у тому порядку, в якому проходили історичні процеси в українському суспільстві слов’янського часу. Розглянувши в поступальному руслі археологічні джерела, ми можемо приступити до аналізу етногенезу українського народу.

Потрібно зауважити, що з цього питання на сьогоднішній момент висунуто багато гіпотез в сучасній українській та російській науці, по сьогодні серед науковців точиться жвава дискусія/2.

          Найбільші суперечки ведуться з питання визначення території, як висловився М.С.Грушевський, з питання формування українських племен, хронологічних рамок утворення українського народу/3, а також співставлення археологічних джерел, які повинні відповідати поступальному розвитку українського народу/4. І тут передусім доконано передує археологічна концепція походження українського народу українського археолога В.Д.Барана/5. Безсумнівно, що дедалі більший вклад дає для вивчення питання походження українців археологія, яка сьогодні вже конкретно датує українські старожитності, які збільшуються з кожним роком і які в Україні сьогодні дуже добре вивчають такі дослідники-археологи, як М.Ю.Брайчевський, які навіть у радянський час намагалися з’ясовувати походження українців/6. До найбільших досягнень археологів в Україні є дослідження староукраїнських пам’яток, які датуються вченими V століттям нашої ери і які збігаються з часом перших згадок античних джерел про слов’ян-українців/7. Окрім письмових джерел ми спираємося на український фольклор, декоративно-прикладне мистецтво і зіставляємо з аналогічними залишками стародавніх аналогів, які синхронно показують етно-політичний розвиток українського народу/8.

Характерно, починаючи з ІІ століття нашої ери І тисячоліття територія розселення українського народу добре вивчена. Археологами з’ясовані питання поступового розселення українського етносу по всій території України та за її межами, взаємовідносини з сусідами, рівень господарського розвитку, суспільні відносини, звичаї та віра українців до прийняття християнства/9. Найбільш важким є на сьогодні питання походження українців, а тобто історична доля українського народу в більш ранні часи європейської історії, яка ще не досліджена археологічною наукою. Отже, нас цікавить час, коли джерела про український народ залишаються туманними і цей час „великого переселення народів” починається з І ст. до н.е. Тому вирішення цього питання і є завданням нашої праці. Сьогодні важко сказати про українські племена та їх історію на межі ер, оскільки наукової літератури з цього питання мало. У цей же час Радянська історична наука на базі старожитностей українського народу вирішила глобальні проблеми “древнерусской народности”, “происхождения славян”, на базі українського етнічного масиву, української етнічної території.

          Однак висновки радянських учених можуть і сьогодні в деяких проблематичних питаннях слугувати в з’ясуванні питання походження українців. Так П.М.Третяков/10, та В.В.Сєдов/11 - пов’язують найстародавнішу історію слов’ян з територією України, де сьогодні проживають українці. А найвизначніший радянський історик Б.О.Рибаков розміщує слов’ян в Подніпров’ї, Побужжі, Подністров’ї. /12. Чеський славіст Л.Нідерле розміщує слов’ян від Вісли до Дніпра/13. З усім цим згідний і Б.О.Рибаков. На його думку, прабатьківщина слов’ян була розташована від Дніпра до Прута, що проглядається через свідчення Геродота та досягнення археологічної науки/14. Доповнює концепцію Б.О.Рибакова О.М.Трубачев, який вважає, що вся гідронімія України - слов’янська/15. Характерно, що з праукраїнською цивілізацією межує існує іранська – скіфська, що немовби ділить світ на європейський та азіатський/16. Падіння скіфської цивілізації включило слов’ян в політичні торгово-економічні стосунки з Римом. Падіння Риму в регіоні розселення українських племен теж спостерігається в археологічному матеріалі території України. Практично можна сказати, наголошує Б.О.Рибаков, бачимо розвиток у рамках української етнічної території одного і того самого етносу. У подальшому за вивчення старожитностей регіонів України береться П.М.Третяков, який приходить до висновку, що біля витоків слов’янського етносу стоять землеробсько-скотарські племена, які проживали в І ст. н.е. між Дністром і Дніпром/17. На межі ер вони просунулись на ріки Сож, Десну. В ІІ-ІІІ століттях нашої ери вони добре опанували територію сучасної Київщини і розселились по всьому басейні Дніпра. У подальшому, розвиваючись на основі пізньозарубинецьких пам’яток утворюється колочинська культура, яка належить до однієї парості українського народу. При розселенні пізньозабубницької культури на південь на колишню черняхівську територію, складаються ранньосередньовічні пам’ятки українського народу, які під назвою пеньківської культури просуваються на Верхньодніпровську територію. Західне походження, на думку П.М.Третякова, мають тільки пам’ятки типу корчак/18. В цей же час зарубинецька лінія старожитностей, яка кристалізує походження українців, знаходить широку підтримку в українській і російській археологічній науці. Так Є.А.Горюнов услід за П.М.Третьяковим вважав, що пам’ятки київського типу близькі до зарубинецьких і тому колочинська культура з ними пов’язується генетично, що дає підстави говорити, що обидві культури є праукраїнськими/20. Український археолог Р.В.Терпиловський, який безпосередньо займався київською культурою наголошує про її переростання в колочинську. Він вбачає її генетичний зв’язок з київською та празькою культурами і датує її V століттям н.е. і відносить до староукраїнських племен/21. Цей же етнос М.С.Грушевський назвав одним із племен Антів і відніс до українського народу/22. Таким чином, київська культура є вихідною, яка кристалізує українську націю і по суті з’ясовує походження українського народу на його етнічній території у Дніпро-Бузькому басейні/23.

           Однак сьогодні існує гіпотеза походження українського народу, згідно якої частина українського етносу зароджувалась у Дністро-Прутському межиріччі. Концепцію цю розвинув російський учений В.В.Сєдов, який вважає, що області Дністра та Прута були тим концентруючим епіцентром, рівень культури якої в V-VII століттях був вищий ніж в аналогічної Подніпровської культури/24. Український археолог В.Д.Баран вважає, що як і в Подніпров’ї, так і в Подністров’ї та Побужжі, що самостійно розвивалися склалися, українські локальні варіанти культури. Кожний регіон мав свої особливості розвитку/25. Загалом, наголошує М.Ю.Махно, староукраїнський етнос, що в І половині І тисячоліття н.е. займав територію між Середнім Дніпром, Дністром і Бугом, зв’язаний археологічно з зарубинецькою, київською, пшеворською та черняхівською культурою, інтенсивно розвивався кожний навколо свого концентруючого ядра/26.

          Зараз уже археологи вирішують походження українського народу більш успішно. Вивчення археологічної науки веде В.Д.Баран, який прослідковує генетичні корені українського народу уже починаючи з перших століть н.е./27.

На нашу думку, це правильний напрямок роботи, оскільки час “великих переселень народів” охоплює початок цілої епохи. Власне в цей час проходить змішування племен та народів, проходить торгово-економічний та політичний вплив Римської рабовласницької держави на слов’янські території України. Із свідчень готського історика Йордана ми знаємо про два етноси на території України – Склавинів та Антів, яких розмежовував Дністер/28. З археологічної точки зору це празька та пеньківська культури, які, як вважають більшість дослідників мало чим відрізняються/29. У фізико-географічному відношенні рівнинні області України перетинаються великими ріками – Прутом, Дністром, Бугом та Дніпром, на яких античні автори в зіставленні з археологічними джерелами фіксують слов’ян, що дає підстави наголошувати, що це ймовірна етно-культура українського народу, а отже наголосити, що з’ясування питання походження українського народу йде по науково правильному шляху...

 

 Література:

1.И.П.Русанова.Э.А.Сымонович. Славяне и их соседи в конце І тыс. до н.э. – первой половине І тыс. н.э.М.1993,с.5-18.

2.В.В.Седов. Древнерусская народность. М.1999, с.5-21.

3.М.С.Грушевський. Історія України-Русі. К.1993,т.1,с.34-36.

4.Б.А.Тимощук. Восточные славяне – от общины к городам. М.1995, с.5-15.

5. В.Д.Баран. Давні слов’яни.К.1988, с.211-218.

В.Д.Баран. Славяне в середине І тысячелетия н.э.// Проблемы этногенеза славян. К.1978.

В.Д.Баран. Сложение славянской раннесредневековой культуры и проблема расселения славян //Славяне на Днестре и Дунае. К.1983.

6.М.Ю.Брайчевський. Біля джерел слов’янської державності. К.1964.

 М.Ю.Брайчевський. Походження Русі. К.1968.

7.В.Д.Баран.Походження слов’ян. К.1997.

8. .М.Ю.Брайчевський. Біля джерел слов’янської державності. К.1964.

9. В.Д.Баран. Походження слов’ян.К.1997.

10.П.Н.Третьяков. Восточнославянские племена. М.1953.

11В.В.Сєдов.Восточные славяне в VI-XIII вв. М.1982.

 В.В.Сєдов. Древнерусская народность. М.1999.

12.Б.А.Рыбаков. Славяне в Европе в эпоху крещения рабовладельческого строя//Очерки истории СССР: Кризис рабовладельческой системы и зарождение феодализма на территории СССР. III-IX в.в. М. 1958.

13.Л.Нидерле. Славянские древности. Л.1950.

14.Б.А.Рыбаков. Новая концепция предыстории Киевской Руси//История СССР, №1.

15.О.Н.Трубачев. Название рек Правобережной Украины. М.1968.

16.Б.А.Рыбаков. Геродотова Скифия.М.1979.

17.Ю.В.Кухаренко. К вопросу о славяно-скифских и славяно-сарматских отношениях: По данным погребального обряда// СА. М1955,т.22.

18.Б.А.Рыбаков. Исторические судьбы праславян // История, культура, этнография и фольклор славянских народов. М.1978.

19.П.Н.Третьяков. По следах древних славян. Л.1982,с.21-31.

20.П.Н.Третьяков. О древнейших русах и их земле.- В кн.: Славяне и Русь. М.1968.

21. Р.В.Терпиловский. Киевская культура//Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тысячелетии н.э. Киев.1985.

22.М.С.Грушевський.Історія України-Русі. К.1993,т.І,с.21-23.

23. Р.В.Терпиловский. Киевская культура//Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тысячелетии н.э. Киев.1985.

24. В.В.Сєдов. Древнерусская народность. М.1999.

25.В.Д.Баран. Велике розселення слов’ян//Археологія.К.1998, №2, с.30-37.

26.Р.В.Терпиловский. О характере контактов киевской и черняховской культур//КСИА. Вып.178.

27.В.Д.Баран. Давні слов’яни.К.1988, с.211-218.

28.Йордан. О происхождении и деянии гетов.М.1960,с.72.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s