Вперше про Івана Франка, як поета, літературознавця, наукового, громадського діяча Австрійської України українці в Росії дізнаються з журналу російських українців "Українская Жизнь" зразу ж по організації цього друкованого органу в Москві.

Вперше про Івана Франка, як поета, літературознавця, наукового, громадського діяча Австрійської України українці в Росії дізнаються з журналу російських українців “Українская Жизнь” зразу ж по організації цього друкованого органу в Москві. Так в рубриці “Содержание украинских журналов” в №3 за 1912 рік наголошено, що в Записках Наукового Товариства ім. Т. Шевченка видруковано роботу доктора Івана Франка ”Студії над українськими народними піснями”. Редакція “Украинской Жизни” наголошувала, що з цією працею можна ознайомитися в редакції журналу “Украинская Жизнь” /1.

          В №4 за квітень 1912 року в рубриці ”Состояние украинских журналов” редакція “Украинской Жизни” наголошувала, що в VI томі “Записок Наукового Товариства ім. Т. Шевченка” розміщені дві наукові праці Івана Франка: ”Стояння Хмельницького під Білою Церквою” та “Жидівські погроми літом 1648 року”. Літературна праця “Салдатська пісня про Суворова”. З цими працями можна ознайомитися в редакції “Украинской Жизни” /2.

          В №7-8 за липень-серпень 1912 року в рубриці “Состояние украинских журналов” редакція “Украинской Жизни” наголошувала, що в кн. І, томі І за 1912 рік розміщені дві наукові праці доктора Івана Франка “До історії Генеральної Військової канцелярії” та “Шкільні заняття Петра Біленського”. В кн. ІІ томі за 1912 рік праця “Жарт непотребний. Історична вірша з року 1702 на історичному тлі”. З цими працями можна ознайомитися в редакції “Украинской Жизни” /3.

          В №9 за вересень 1912 рік в рубриці “Состояние украинских журналов” редакція “Украинской Жизни” наголошувала, що в Літературно-науковому віснику за вересень 1912 рік розміщена стаття Івана Ющишина “Ювілей Івана Франка ”/4.

          В №12 за грудень 1912 року в “Состояние украинских журналов” редакція “Украинской Жизни” наголошувала, що Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка в кн. IV за 1912 рік видрукували статтю Івана Франка “Чуднівська компанія 1660 року” та “Жебрацькі благальниці”/5.

          В №1 за січень 1913 року в рубриці “На Украине и вне её” “Украинская Жизнь” подає велику статтю “До ювілею Івана Франка” в якій наголошується: “У цьому році, як відомо, виповнюється 40-літній ювілей літературної діяльності українського письменника, вченого і громадського діяча Івана Франка. Українці бажають належним чином відсвяткувати цю подію в житті видатного діяча новітньої української історії. Одною з форм цього святкування є ідея “національного дару Івану Франку” всім українським суспільством”.

З цією метою до свята будуть залучені всі найширші кола українського суспільства, найелітніші українські заклади в Українській Галичині, які звернуться до суспільства: ”У 1913 році виповнюється 40 років з часу виступу на літературну ниву найкращого письменника Галицької України – Івана Франка. Упродовж цих років з-під невтомного пера виходили численні поетичні твори, драми, оповідання, повісті, статті, наукові праці, критичні і публіцистичні статті. Він розвинув таку широку і багатосторонню літературну діяльність, як ніхто інший ні до, ні після нього. Окрім цього, він є одним із творців політичного руху серед народних мас, і ніхто інший з великим правом не може сказати, що все своє життя, всі знання, всю працю посвятив рідному народу. Ні довіра земляків, ні переслідування чужинців не лякали його. Не гнався він ні за карєрою, ні за положенням в суспільстві, ні за багатством і ніколи не докоряв суспільству в тому, що воно не надало йому всього цього. Якщо інколи і виривалися з нього докори, кидались ним слова гіркої правди й болю, то завжди і всюди по мотивах ідеальних, що виражалися любовю до свого народу. Свою письменницьку службу народу почав він в той час, коли українська національна думка тільки лиш випускала перші свої паростки. Внаслідок невтомної його діяльності українська поезія, писемність, література та наука посилила бойовий, революційний характер і разом з цим була споряджена з самопожертвою і з відреченням від тих матеріальних благ, які випадають на долю письменникам подібної величини у культурних народів.

          Нам, дітям нинішнього дня, важко уявити собі всю велич заслуг Івана Франка в національному житті нашого народу. Лише тільки при світлі історичної перспективи можемо ми побачити і зрозуміти, яку велику частину нашого нинішнього світобачення, нашої національної культури, і сили національної свідомості отримали ми від Івана Франка. Був час, коли все це, що в нашім національнім надбанні могло носити ім’я: самосвідомість, культура, прогрес, гуманізм, демократизм – все це обмежувалося невеликою кількістю на чолі з яскравою постаттю особи Івана Франка, яка запалювала молодих українців до самопізнання.

          Співставимо українську літературу до 70-х років нинішній Франковій епосі, розміримо відстані між ними і ми отримаємо критерій для оцінки Івана Франка, як поета. Порівняємо науковий багаж тодішньої України з нинішньою, і ми зрозуміємо Івана Франка як вченого, з’ясуємо собі велику різницю нашого громадського життя на початку і в кінці цього сорокаліття, побачимо Івана Франка як громадського діяча. Зрозумівши це, ми відчуємо, яке національне зобовязання лежить на нашому суспільстві в час його сорокалітнього ювілею. Ми повинні висловити повагу і подяку йому не тільки на словах в статтях і ювілейних святкуваннях, ми повинні дати те, що не в змозі були дати раніше, тобто добробут, щоб позбавити його, хоча би до старості від турбот про хліб насущний, оскільки ця проблема і зараз непокоїть його змучену голову, як ніколи раніше. Не в силах ми були надати нашому письменнику університетської кар’єри, ні жодного іншого належного йому місця, як рівно і отримувати гонорари від своїх творів. Тепер же хай буде ювілейний дар від всього українського суспільства хоча б частковою оплатою його праці. Упродовж 1913 року нехай попливуть до нього грошові пожертви з цілої України від багатих і бідних, від інтелігентів, селян і робітників, нехай з’явиться доказ того, що українці вміють оцінити своїх іменитих людей не тільки після смерті їх, але і при житті”/6.

Розміщуючи статтю “К юбилею Ивана Франко”, наголошувала редакція “Украинской Жизни”, ми зі свого боку палко підтримуємо ідею національного дару нашому яскравому і невтомному національному діячу. Бажаючи ознайомити читача “Украинской Жизни” більш широко з численними заслугами Івана Франка в відродженні України, редакція в 1913 році має намір подати ряд статей про ювіляра/7.

           №5 за травень 1913 року “Украинская Жизнь” відкриває великим портретом Івана Франка, після якого подані статті про Івана Франка: Сергія Єфремова “Писатель-гуманист. К 40-летию деятельности Івана Фрака”/8, М.Данько “Писатель своего народа”/9, С.Петлюри. “Иван Франко – поэт национальной чести”/10.

          В цьому ж №5 за 1913 рік в рубриці “Литературная летопись” наголошено, що в Чеській соціал-демократичній бібліотеці для чеських дітей вийшов переклад з української мови творів Івана Фрака :”Грицева наука” та “Олівець”/11.

          Всі ці статті яскраво розкривають велику титанічну діяльність Івана Франка у розбудові української літератури, мови, культури, науки серед європейських народів Австрійської імперії. Вони і сьогодні актуальні в європейському виборі Української держави і потребують опублікуванння й осмислення в українському суспільстві.

          В №6 за 1913 рік про творчість Іваана Франка своє світбачення статтею “Іван Франко – поет национальной части” загострює Симон Петлюра, який наголошує, що Іван Франко є дороговказом у сучасному українському літературному осягненні, його творчість вже сьогодні потребує всестороннього вивчення і осмислення/12.

Тут же в рубриці “На Украине и вне её” редакція розповідає про “Юбилейные дни Ивана Франко”, які розпочалися в Австрійській Україні. Так, 8 червня 1913 року в Відні за ініціативи студентського товариства “Січ” було влаштоване вшанування Івана Франка двома рефератами, в перерві між якими співав чоловічий хор. Вступне слово було виголошене депутатом австрійського парламенту Євгеном Левицьким. Він наголосив на великому значенні творчості Івана Франка для української ідеї в Галичині, на кристалізацію якої Іван Франко поклав багато сил у служінні свого народу.

          Про літературну діяльність Івана Франка був прочитаний реферат депутатом австрійського парламенту, професором Смаль-Стоцьким. Доповідач наголосив, що критика Івана Франка дала поштовх для розвитку української літератури. Доповідач розкрив талант Івана Франка, як публіциста, який боровся за моральне оновлення інтелігенції й народу. Жало невмирущої критики і скептицизму – це важлива риса творчості, наголосив Смаль-Стоцький. В Івана Франка розум перевершує над почуттями і цим пояснює невелику кількість серед його героїв невелику кількість позитивних типів. Між останніми найкращий – це сам Іван Франко. Ми бачимо його в творах світового значення: ”Іван Вишенський”, “Смерть Каїна”, “Мойсей”. Доповідач зупинився на характеристиці цих цінностей, підкреслив ту основну думку, якою він боровся за право свого народу.

          З рефератом “Громадська діяльність Івана Франка” виступив доктор Іван Панькевич, який розкрив усю повноту боротьби Івана Франка з застарілими формами життя, з тими, які не давали розвитку українському народові. За права свого народу, наголосив доповідач, повстав Іван Франко з усім жаром своєї душі, жертвуючи себе цілком за добро свого народу. Щоб захистити його інтереси, Іван Франко створює “Радикальну партію”, яка бореться за демократію. Народ стає його трибуною, про що розповідає його творчість…

          Святкування 40-річного ювілею творчості Івана Франка було продовжено в Чернівецькому університеті, де 14 червня 1913 року професор Смаль-Стоцький організував на  честь доктора Івана Франка науковий семінар, який розкрив Івана Франка, як ученого. У промові вченого було наголошено, що Іван Франко 40 років розвиває дар української академічної молоді. Тут же Смаль-Стоцький охарактеризував літературну творчість Івана Франка. Ювіляру в Львів від учасників семінару була вислана привітальна телеграма і зроблений збір грошей на замовлення та купівлю портрету Івана Франка для постійного проведення “Франкового семінару” в стінах Чернівецького університету…

          Далі святкування ювілею продовжилися в Львові. 15 червня в Товаристві “Січ” в честь Івана Франка був влаштований концерт в залі “Народного Дому”. На концерт на честь Івана Франка була виголошена промова Ярославом Веселовським. М.Лозинський прочитав реферат “Про життя ювіляра”. Після концерту доктор К.Трильовський від імені Товариства “Січ” оголосив про обрання Івана Франка “Почесним Членом Січі”. Як наголошує “Украинская Жизнь” вшанування 40-літньої творчої діяльності Івана Франка пройшло в усім містах, містечках та селах Австрійської України. В Гусятині, зокрема, де вшанування ювіляра було організоване депутатом австрійського парламенту Ківелюком, зійшлось 5000 людей…

          Завершив ушанування ювіляра “Студентський український зїзд”, який наголосив на заслугах Івана Франка в розбудові української науки/13.

У 1913 році, як відомо померла визначна українська поетеса Леся Українка, як зазначала “Украинская Жизнь”, прекрасну телеграму прислав Іван Франко: ”Пам’ять дорогої усопшої записана в моїй душі нестираючимися слідами. Слава її пам’яті!”/14.

          У цей же час ювілеєм Івана Франка зацікавилася російська преса. Так Л.Волков в “Московских Ведомостях” помістив три статті під заголовком ” Юбилей Ивана Франко”. Іван Франко, на думку Л.Волкова, соціаліст і учасник українського руху, який скерований на відрив України від Росії. Франко декілька разів судився і був короткочасно увязнений за “соціалістичну пропаганду”, але кінець кінцем зблизився з австрійським урядом. Не раз він мав сутички з поляками, однак зблизився і з ними як і з австріяками і сьогодні є знаряддям австрійсько-польської політики”/15.

          У №170 за 1913 рік російська газета “Речь”, кореспондент із Львова Михайло Могилянський в статті “Юбилей Франка” описує про торжества з приводу ювілею в Львові, наголошуючи що в ньому взала участь вся галицька еліта/16.

          Н.Новицький в “Южной Заре” №2103 від 21 червня статтею “К 40-летию ювилея деятельности” розповідає в нарисі про літературну діяльність Івана Франка/17.

          Дальше “Украинская Жизнь” в рубриці “Литературная летопись” наголошує, що “Одесские Новости” в №9053 від 20 червня, помістили портрет І.Франка з нагоди 40-ліття його літературної діяльності і статтю “Іван Франко – визначний літератор сучасності”. Сергій Єфремов в газеті “Киевская Мысль” №170 дає оцінку поезії І.Франка, зокрема його поеми “Мойсей”. М.Могилянський в газеті “Речь” від 8 червня 1913 року в статті “Іван Франко” характеризує творчість Івана Франка, наголошуючи, що Іван Франко визначний критик. Професор Смаль-Стоцький в газеті “Діло” видрукував в честь ювілею “Характеристику літературної діяльноств Івана Франка”/18.

          За вищеокреслених обставин у першому номері “Украинской Жизни” за 1915 рік доктор Іван Франко постає перед українською громадськістю Росії, як вчений, оскільки тут поміщена його стаття ”Земельная собственность в Галичине.(К истории землевладения в Галиции. Цифры и факты”/19.

          В №1 за 1914 рік в рубриці “На Украине и вне её” в статті “К юбилею Ивана Франко” наголошено, що 7 грудня в Катериностлавській Просвіті відбулося вшанування 40-ліття літературної діяльності Івана Франка. З цієї нагоди був влаштований на честь Івана Франка літературно-вокальний вечір на який зібралося багато людей. На сцені було встановлено великий портрет Івана Франка роботи місцевого художника Хейлика, який був прикрашений ялиновими гілками і синьо-жовтими прапорами. Д.І.Дорошенко прочитав на українській мові лекцію на тему “Іван Франко, як письменник і громадський діяч”, опісля відбувся концерт із творів Івана Франка/20.

            В №11-12 за 1914 рік в рубриці “На Украине и вне её” в статті “Иван Франко” наголошено, що відомий вчений і письменник в зв’язку з подіями в Галичині опинився в тяжкому становищі. Він позбавлений можливостей заробляти, оскільки наукові українські видання “Наукове Товариство імені Т.Г.Шевченка” у Львові закрите російською владою, в зв’язку з чим письменник має великі матеріальні потреби. За свідченнями “Украинской Жизни” шанувальники творчості Івана Фрака, українців, зібрали йому грошову допомогу. Як доповіли в редакцію, долею Івана Франка стурбований і Літературний Фонд Росії, серед членів якого, як і взагалі серед читачів Росії ім’я українського письменника користується широкою відомістю. Було би добре, щоб в знак уваги і благородності зі сторони російського суспільства проявити активну участь в долі хворого і безпомічного українського письменника.Однак, наголошує “Украинская Жизнь”, цього не сталося/21.

          У наступному №2 за 1915 рік видрук наукової статі ”Земельная собственность в Галичине. (К истории землевладения в Галиции. Цифры и факты”, було продовжено/22.

          У наступному №5-6 за 1915 рік “Украинская Жизнь” продовжила видрук праці/23, особливу увагу було сконцентровано на ключовій її частині “Проекты и реформы” в якій Іван Франко пропонував реформування земельної власності для того щоб бідніше українське селянство теж мало право на землю. Однак, як наголошено в статті, проект “націоналізації землі” не був підтриманий австрійською владою/24.

          В №7 “Украинской Жизни” за 1915 рік Л.Бурчак в рубриці “Бібліографія”, дає характеристику тексту байки Івана Франка “Лис Микита”. “Лис Микита”, на думку дописувача “Украинской Жизни” Л.Бурчака, характеризує Івана Франка, як талановитого белетриста. Дописувач наголошує, що “Лис Микита” має великий успіх в російському літературному суспільстві. Він став новітнім зразком словянської байки, яку зразу, як шедевр визнали в Росії. Однак, слід наголосити, що “Лис Микита” Івана Франка сподобався і в Європі, зокрема в Німеччині, Британії у ньому вбачають місцеві аналоги. Дописувач рекомендує всім українцям купити брошуру Івана Франка “Лис Микита”, що надійшла до книжкової крамниці, щоб насолодитися визначним шедевром українського письменства, яким всім українцям треба гордитися”/25.

          У №4-5 за 1916 рік на першій сторінці, обведеній чорною рамкою, “Украинская Жизнь” повідомила, що 15/28 1916 року помер у Львові Іван Франко. Ця коротка сумсна новина із Лозанни привела до суму всіх українців у Росії, вони, як наголосила редакція “Украинской Жизни” опинилися в ” загальнолюдському українському стані горя”. Доктора Івана Франка, зауважено в статті, знали в Росії всі українські наукові сили. Його смерть – це тяжка національна втрата, яка дає про себе знати в усіх областях українського національного і культурного життя. Іван Франко був у кожному українському серці Росії будителем української ідеї во імя українського народу. За його визволення він був борцем у перших лавах, всюди залишив глибокий слід боротьби. Талановитий і гарячий публіцист, редактор кращих українських журналів він зумів об’єднати своїм словом усіх кращих представників австрійської й російської України своїм надзвичайним ліризмом, поезією, перед якими затрепетало серце кожного українця на планеті. Іван Франко, як вчений, громадський діяч і визнаний політичний вождь будив український народ для його подальшої національної незалежності на шляху до європейського прогресу. “Украинская Жизнь” і всі українці Росії сумують з приводу нашого спільного горя/26.    У цьому ж номері, щоб оживити національні почуття до особистості Івана Фрака, дослідник Л.Жигмайло помістив статю “Национальные мотивы в произведениях Балика и Франка”, в якій наголосив, що Іван Франко є яскравим виразником національного прагнення своєї національності до волі. Іван Франко все своє життя поступово йшов по шляху утворення української національної держави/27.

          У  зв’язку зі смертю в Львові Івана Франка редакція “Украинской Жизни” в №6 за 1916 рік помістила статті С.А.Єфремова “Пролог к будущему” (Памяти И.Франко)/28, М.С.Грушевського “Светлой памяти Ивана Франка”/28, М.Майского “Иван Франко в Галицком селе”/29, в яких автори всесторонньо оглянули історико-біографічну діяльність Івана Фрака від народження до дня смерті. Тут же в №6 вміщено статтю Івана Франка- “Этимология и фонетика”, яка яскраво показує всю давню велич української мови/30.

          В цьому ж номері “Украинская Жизнь” вміщені статті від імені редакції без підписів авторів “Похороны Ивана Франко”/31, та “Отклики на смерть Ивана Франко”/32, в яких редакця проаналізувала всю наукову, громадську, літературну, приватну діяльність Івана Франка/33.

          Завершує на своїх шпальтах огляд діяльшості Івана Франка редакція “Украиснкой Жизни” №9 за 1916 рік статтею Наталії Романович-Ткаченко “Дни осенние, ненастные. Венок на могилу А.Панькивского, А.Русора, И.Франко” – в якій наголошує, що холодно стало в українському національному житті в звязку з трагічною смертю Івана Франка. Сум і горе одягнули Україну зі смертю Івана Франка, який все своє життя душею і серцем переживав за Україну, був з українським народом і в радостях і в горі. Дай же нам Господи,наголошує Наталія Романович-Ткаченко, в ці воєнні роки Франкову мужність, силу і любов, а особливо його віру і надію в незалежну Україну…/34.

          Завершуючи творчий шлях Івана Франка на шпальтах часопису українців Росії “Украинская Жизнь”, наголосимо на великому вкладі Каменяра в утвердженнні національної свідомості в українства Росії, що потребує подальшого дослідження.

 

Список використаних джерел та літератури:

 

1.Содержание украинских журналов. Украинская Жизнь. Москва. 1912, №3, с.117-118.

2. Содержание украинских журналов. Украинская Жизнь. Москва. 1912, №4, с.116.

3. Содержание украинских журналов. Украинская Жизнь. Москва. 1912, №7-8, с.147.

4. Содержание украинских журналов. Украинская Жизнь. Москва. 1912, №9, с.120.

5. Содержание украинских журналов. Украинская Жизнь. Москва. 1912, №12, с.126.

6. “К юбилею Ивана Франко”(Переклад Віктора Ідзьо). Украинская Жизнь. М.1913, №1, с.122-123.

7. Украинская Жизнь. М.1913, №1, с.123.

8. Украинская Жизнь. М.1913, №5, с.5-16.

9. Украинская Жизнь. М.1913, №5, с.17-25.

10. Украинская Жизнь. М.1913, №5, с.26-40.

11.”Литературная летопись”. Украинская Жизнь. М.1913, №5, с.108-109.

12. С.Петлюра. “Иван Франко – поэт национальной чести”. Украинская Жизнь. М.1913, №6, с.76-84.

13.“Юбилейные дни Ивана Франко”. Украинская Жизнь. М.1913, №6, с.100-102.

14.Телеграма на могилу Лесі Українки. Украинская Жизнь. М.1913, № 7-8, с.129.

15.Л.Волков.”Ибилей Ивана Франко”. Украинская Жизнь. М.1913, №7-8, с.145.

16. М.Могилянський. “Юбилей Ивана Фрака”. “Речь”, №170 за 1913 рік.

17.Н.Новицький.”К юбилею деятельности”. “Южная Заря” №2103 за 21 червня 1913 р.

18.Литературная летопись. Украинская Жизнь. М.1913, № 7-8, с.145-146.

19.Иван Франко.Земельная собственность в Галичине.(К истории землевладения в Галиции. Цифры и факты”. Украинская Жизнь. М.1915, №1, с.27-35.

20.”К юбилею Ивана Франко”. Украинская Жизнь.М.1914,№1,с.91.

21.”Иван Франко”. Украинская Жизнь.М.1914,№11-12,с.97-98.

22. Иван Франко.Земельная собственность в Галичине.(К истории землевладения в Галиции). Цифры и факты”. Украинская Жизнь. М.1915, №2, с.22-31.

23. Иван Франко.Земельная собственность в Галичине.(К истории землевладения в Галиции). Проэкты и реформы”. Украинская Жизнь. М.1915, №7, с.37-45.

24. Иван Франко.Земельная собственность в Галичине.(К истории землевладения в Галиции). Цифры и факты”. Украинская Жизнь. М.1915, №7, с.37-45.

25.Библиография. Украинская Жизнь. М.1915, №7, с.100-101.

26. Умер Иван Франко во Львове. Украинская Жизнь. М.1916, №4-5, с. 5.

27. Л.Жигмайло. “Национальные мотивы в произведениях Балика и Фрака”. Украинская Жизнь. М.1916, №4-5, с. 41-64.

28. С.А.Єфремов “Пролог к будущему”(Памяти И.Франко). Украинская Жизнь. М.1916, №6, с. 5-11.

29. М.С.Грушевський “Светлой памяти Ивана Франка”.Украинская Жизнь. М.1916, №4-5, с. 12-18.

30.М.Майского “Иван Франко в Галицком селе”. Украинская Жизнь. М.1916, №6, с. 19-23.

31. Иван Франко-“Этимология и фонетика”. Украинская Жизнь. М.1916, №6, с. 25-44.

32. “Похороны Ивана Франко”. Украинская Жизнь. М.1916, №6, с. 104-107.

33. “Отклики на смерть Ивана Франко”. Украинская Жизнь. М.1916, №6, с. 107-112.

33. Украинская Жизнь. М.1916, №6, с. 104-112.

34.Наталія Романович -Ткаченко. “Дни осенние, ненастные. Венок на могилу А.Панькивского, А.Русора, И.Франко”. Украинская Жизнь. М.1916, №9, с. 58-60.

 

 

 

Справка про автора:

Віктор Святославович Ідзьо:

Доктор історичних наук, професор відділу українознавства УУМ,

Член-кор. Міжнародної Академії Наук Євразії.

Адрес.Россия, 123458.Москва, ул.Таллинская, 20-101.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s