Друк
Розділ: Українські новини (Санкт-Петербург)

Українці в Росії та за її межами продовжують сумувати за Валентином Іващенком

25 червня о 12:00 в Санкт-Петербурзі, в Храмі Смоленської Божої Матері буде проведено заочне відспівування покійного Валентина Іващенка, одного із засновників Української національно-культурної автономії в місті на Неві. Після цього о 14:00 буде проведена кремацію його тіла. Хоча і повідомляється, що причиною смерті Валентина Іващенка, яка настала  12 червня, стало двостороннє запалення легенів, а не коронавірус, кремацію буде проведено без участі навіть рідних і близьких, оскільки останні дні він провів у шпиталі серед інфікованих.  Між тим українці в Росії та за її межами продовжують сумувати за Валентином Володимировичем і ділитися в соцмережах своїми спогадами про нього і світлинами.

Однією з перших відгукнулась на звістку про передчасну смерть Валентина Іващенка багаторічна активістка українського громадського руху в Росії Наталія Литвиненко-Орлова:

«Ділюся сумною звісткою... 12 червня 2020 р. внаслідок лихої сьогочасної хвороби COVID-19, пішов з земного Життя наш, - мій!!!, Товариш - Валентин Іващенко, - вірний Син України, Богуславського Родоводу.
Українська Громада Росії втратила вірного Товариша, Людину надзвичайно талановиту і активну у всіх вимірах. Валентин писав вірші, гарно співав і підносив культурний імідж України до високосних вершин в Санкт –Петербурзі і в інших містах де б він не жив або не працював. Валентин Іващено - засновник Українського союзу офіцерів, організатор і активний діяч українського руху у Башкортостані, Санкт-Петербурзі, - був вірним Товаришем і організатором багатьох творчих українських заходів. Не вагаючись дав згоду приїхати но нас в Мурманськ на святкування 20- ліття Громади, а за тим приїздив і вдруге та залюбки прийняв участь у реалізації мого творчого авторського проекту «Сорочинський Ярмарок». Приношу свої щирі спвічуття Дружині Марії, дітям, ближній та дальній Рідні Валентина, а також Громаді Украінців Росії. Господи Боже, в покоях Твоїх Господніх пригорни до себе і даруй вічний спокій р.Б. Валентину. Во ім’я Отця і Сина і Духа Св. Амінь».

Із  Фінляндії сумує і колишня староста українського хору в Санкт-Петербурзі Світлана Кікконен (Шарова):

«Страшно терять друзей. Ещё страшнее их хоронить. Друзья это не те, кто вьются вокруг, когда ты в фаворе. Друзья, это те, кто не оставили тебя, когда весь мир от тебя отвернулся. Те, к кому ты можешь обратиться тогда, когда тебе плохо, когда тебе нужна помощь. И знаешь, что ты получишь эту помощь, получишь плечо, на которое можно опереться, кому ты можешь высказать всё, что наболело и с кем ты можешь просто помолчать. Потому что вы на одной волне. Пусть он далеко, но ты знаешь, что такой человек есть. Эта дружба прошла проверку временем. В Петербурге у меня было двое таких друзей, которые не предали, которые были со мной все эти годы. И вот один друг ушёл... Хороший, добрый, большой, надёжный друг ушёл туда, откуда не возвращаются. Теперь в Петербурге осталась только подруга, многолетняя, давняя, верная подруга, которая на днях отметила свой Юбилей. А друг не дожил до своего Юбилея целый год... Господи, как страшно и как несправедливо... Он моложе меня... Разве я должна писать такие слова!? Куда естественнее и правильнее было бы получить некролог от него, но не о нём..

Да... И на фестивали ездили, и на футбол ходили, и выступали вместе, и с финскими украинцами встречались и на Смоленском кладбище навещали наших украинцев... Сколько их уже там... Всех хорошо знала. Со многими дружила... У нас принято хоронить почётных украинцев, именно там. Ведь туда они приходят каждый год, 9 марта, к памятному камню, месту первого захоронения Тараса Шевченко... И теперь Валентин займёт своё место среди них... И когда закончится карантин я схожу туда попрощаться с ним... Не думала-не гадала, что придётся прощаться с Валентином, таким спортивным, деятельным, жизнерадостным, живым... Вот эта его книжка вышла на Украине, когда я уже жила в Финляндии. Его воспоминания, стихи, песни. Мне в этой книжке тоже посвящена страница и там несколько моих фотографий.

Светлая память Валентину и соболезнования семье и украинцам Петербурга, - для них эта потеря невосполнима. Шок. Шок для всех нас.

Валечка, спасибо тебе за то, что ты был в нашей жизни, за то, что пришёл на помощь тогда, в 2004 году, когда земля уходила у меня из под ног, когда предали те, кого считала друзьями и не понятно было кто друг, а кто враг. Но, время всё расставило по своим местам. В 2009 году мы оба чудом избежали смерти... Но, она настигла тебя в 2020. Как больно и несправедливо Валечка, Валечка, спасибо тебе за то, что ты был в нашей жизни, за всё, что ты для нас сделал! Прости нас за всё! Мы сохраним о тебе светлую память. В добрый путь, козаче! И пусть Господь упокоит тебя в хорошем местечке, возле себя, - ты это заслужил. Прости и прощай, милый!»

Підготував Олександр Гвоздик

На світлинах:

1. Валентин Володимирович Іващенко

2. Однією з перших відгукнулась на звістку про передчасну смерть Валентина Іващенка Наталія Литвиненко-Орлова

3. Валентин Іващенко у сценічному  козацькому вбранні. З архіву  Н.Литвиненко-Орлової

4. Валентин Іващенко і Світлана Кікконен

5. Обкладинка книги В.Іващенка «Краплиночка душі»

6. Валентин іващенко під час відвідин українців Фінляндії