Друк
Розділ: Українське слово (Мурманськ)
Наталка Литвиненко-Орлова
Наталка Литвиненко-Орлова

ВФУ та робоче пофорум'я в українських Громадах Росії

На проведення Форуму чекали з нетерпінням, трохи тліли і навіть сварилися, щодо квоти та улаштування організаційних питань. Зрештою, організацію признали поганою, зате належно і позитивно оцінили попередні теж «погані» організації… Так було, так є, і так буде завжди. І це при тому, що всі розуміють, що ідеально улаштувати такий шквал організаційних питань і проблем завжди тяжко. Та цього разу, було, напевно, найтяжче. Бо влада не дуже то й хотіла нашого Форуму, не жадала зустрічі з свідомим українством, але йти на шкандаль також не хотілося, щоб на перспективу, таки потрібно кинути соломки, - для самих же себе. Адже той факт, що діаспорне українство таки має вплив на будь-які вибори, а тим паче, на вибори Президента України, є непересічним і доволі ґрунтовним. Цю аксіому вперто доводить попередній досвід.

Отже, Форум відбувся. Але це вперше так сталося, що на відкриття Всесвітнього Форуму українців не прибув Президент України. Ну що ж… у кожного своя правда і свої міркування.

Тими ж міркуваннями, вірогідно важили і українські ЗМІ. Було помітно, що нас, українців світового українства, трохи минають, а якщо і запрошують до інтерв'ю, то беруть його якось не в тому форматі, або незрозумілому руслі. Та, як виявилося потім, і тих інтерв'ю не показали, чи не озвучили, - ото хіба що телеканал «Галичина» не піддався «порадам» згори… Ото і все. Як на мою думку, то всі представники ЗМІ були зацікавлені в тому, аби вислухати українців четвертої хвилі еміграції. Дивно, що саме ці наші співвітчизники поволеньки стають, якщо не новітніми героями України, то, принаймні, її самими улюбленими достойниками. А для мене ота новітня еміграція, то, вибачте, є отією нашою національною стіною плачу. Причому, стіна ця органічно-обопільна, обопільний і плач... По один бік, плачуть мами, а по другий - діти та покинуті чоловіки. Ні, є безперечно і такі подружжя, які в купочці і достатку живуть собі десь в Португалії, або Італії. І навіть під таким кутом зору, стіна волаючого плачу є. Бо плаче сама лелеча Україна, б'ється крильми, наче об крижину, об ту таки стіну, яка виявилася ніяк не кращою за оту «залізну завісу», а в чомусь і страшнішою, безжальнішою… І здається, нічого тут поганого немає. Наші українці живуть у тих Світах у нормальних цивілізованих умовах, економічно незалежні… Налаштовують громадське українське життя, як і оті українці, у яких не було іншого вибору як вимушено залишити рідну домівку, - по війні, або й по першій хвилі - пореволюційної небезпеки… Тільки виникає питання, а хто буде відбудовувати Україну? Ось який віршик заслала мені проста селянка з Черкащини на ім'я Валентина Волошина:

«Куди вас життя віднесло,
Неначе пожовклі листочки,
Сини України і дочки, -
Кому віддаєте тепло?!.
Погляньте, птахи,журавлі
Не можуть без рідного краю
Пів-світу на крилах здолають,
Щоб діток зростити
на рідній землі.
...Додому вернутися ЧАС
Землю прибрати, світлицю,
Поле засіять, почистить криницю, -
НІХТО це не зробить за вас!»

Як на мене, то ці слова, це звернення простої українки, звучить більш логічно та переконливо, ніж усі оті інтерв'ю від наших українців, - четвертої хвилі Золотого Людського Національного запасу України.

Довелося навіть зазнайомитися з декотрими представниками «Четвертої хвилі» Милі, симпатичні люди, за таких наших земляків не соромно перед отим чужим Україні, Світом, бо байдиків вони там не б'ють, а сумлінно працюють. Але працюють на користь не свої Держави,- мають псевдо-статус «заробітчани», а дехто з них, за висловом однієї дуже мною шанованої людини, колись навіть стане перегноєм для чужої землі. А вони, ці наші українці, так пасують Україні, а Україна до болю личить їм. Повертайтесь до рідних осель, українці! Так, цей вислів був гаслом усіх попередніх Форумів, але не останнього. На жаль…

В рамках Форуму відбувся офіційний прийом російської делегації очільниками МЗС України.

Та таки добре було зустрітися з давніми товаришами. Адже знаємося всі майже двадцять років. Відтак, перезнайомилися, листуємося, стали рідними і необхідними один одному, бо ділімося досвідом, радощами і нескінченими проблемами. Приємність від концерту «Український спів у Світі» залишиться ще надовго з нами, з усіма учасниками Форуму. А вже те, як до нас звернувся Народний артист України Василь Зінкевич, то таке незабутнє і піднесене враження, що і досі Дух переймає, від саменького лишень спогаду. Ото було Слово, ото була Міць і Сила нашої Української Вдачі. Таки, мабуть і добре, що не було на Форумі пана Президента. Бо він би не зміг сказати сильніше і піднесено-духовніше звернутися до Українства Світу, до нашого свідомо-налаштованого погурту, ніж то зробив великий Пісняр України - Василь Зінкевич. Доземний уклін, від усіх нас, духовно-збагаченій Людині, творчій особистості, - земляку нашому і великому Патріоту України!

Досить вдало відбулася робота декількох секцій Форуму. Напрацювали резолюцію Форуму до Уряду України, тощо. Та тільки той же самий досвід, як раніше, так і тепер, вперто доводить, що покладати надію потрібно тільки на самих себе. Бо все чого ми досягли в Громадах, принаймні в українських Громадах Росії, то результат биття чолом у всі двері і в засіб набивання гуль на своєму ж таки чолі.

Що турбує. Турбує те, що і завжди, - оте, що як Світ старе. Ми знову, свої об своїх вломлюємо держаки… Так, це я про ледь помітні, але таки помітні!..тертя нових сил ОУР і «старих». І це за умов коливання судами та іншими переливками від влади Росії. Цим тертям своїх об своїх трясовинить саме в той час, коли зліквідовано наші Федеральні осередки, і ФНКАУ і ОУР і потрібно щось робити, аби утворити нові. Як на мою думку, то був певний період, коли необхідність змін, як в керівництві ОУР і ФНКА "Українці Росії", так і в напрямках його роботи не викликали жодних сумнівів, а фактична криза і гальмування в оздоровчому розвитку подій були наявні ще з минулого Форуму. Однак, це не означає, що ті люди, які громадили український просвітянський рух Росії повинні бути посунуті на узбіччя новітньої історії . В жодному разі - ні. Була потрібна перестановка сил, вживлення в русло роботи нової раціонально-логічної думки і розмислу. А також нових свідомих та авторитетних лідерів. І це відбулося. А старий, багатьма роками набутий досвід, так само, як і «старі»керманичі, вибачте, за таке порівняння… борозни не ушкодять.

Вечорами, на сьомому поверсі готелю «Козацький» щовечора відбувалися посиденьки і щирі галасливі розмови про нас і про плин життя українських Громад Росії.

Так, не обійшлося в нашому спілкуванні і без гострої критики та відвертого роздратування, а деякі наші ж українці, час од часу, впадали в такі нерви, що інколи здавалося, що реальність розминалась із здоровим глуздом. Хочу зазначити, що обговорення наших нагальних проблем в такому гострому регістрі - це ще і певне свідчення небайдужості, душевної присутності і духовної злуки з нашою українською справою, яка не завжди буває вдячною.

Особисто мені було важко важити на абсолютну зміну керівництва наших українських керманичів в Москві, бо з одного боку свідомість підбурювала таки на оновлення, аз іншого, - мені самій, як нікому, відома така річ, як розчарування, втома і невпинна повінь гуль і зауважень від чужих і своїх. Саме так, бо в громадській праці, більш ніж в якійсь іншій справі, завжди забагато порадників,- усі знають, як порібно робити, однак коли справа доходить до реальних дій, то все, в решті решт, дуже часто замикається на тому, що зробиш сам.

Зрештою, я зголошуюся й на тому, що потрібно бути вдячними тим, хто були першими в нашому українському русі. З особистого досвіду знаю, як тяжко достукатись, бути почутою і т.і. і відтак можу собі уявити, як то складно відбувається в імперсько налаштованій Москві.

Але, в той же самий час, свідомість чітко доводила аксиомний аргумент на користь того, що не повинна брати гору руйнуюча криза, яка підводила все створене і виважене раніше до розколу і непорозумінняя. Такими думками переймалися керівники всіх Громад Росії, які брали участь в роботі Форуму. Байдужих не було, а отже «висвячення» цього питання було визначним, вирішальним і дуже бурхливим.

Як буде далі покаже час. Але в чомусь таки крига скресла, тож пошли нам, Боже, мудрості, терпіння і порозуміння. Порозуміння поміж собою, порозуміння з владою України, тобто, з керманичами землі, яка нам рідна і небайдужа. Та ще було б дуже добре, аби нас могла почути та зрозуміти влада Росії, керманичі країни, до якої ми належимо, як громадянами і законослухняні податківці.

Добре враження справили, на мене особисто, та й вірогідно, що на всіх присутніх, Річні загальні збори Світового Конгресу Українців, які відбулися 21, 22 і 23 серпня 2011 р. у в Культурно-мистецькому центрі Національного університету "Києво-Могилянська Академія", в руслі яких відбулася конференція Комісії Людських та Громадянських Прав Світового Конгресу українців. Свою особисту доповідь на цій конференції вважаю недосконалою і слабкою, бо вперше приймала участь в роботі такого серйозного заходу, і, як то кажуть, набувала досвіду від інших дуже поважних колег і нових співрозмовників. Дуже виважено і логічно склав свій виступ, професор з Єкатеринбургу, Стефан Паняк. Про сучасний стан справ української церкви в Україні, де фактично панує і «править політичний шабаш» Православна Церква Московського Патріархату, актуально, та досить критично наголошував у своєму слові митрополит Богородський Адріан з УПЦ КП (м. Ногінськ, Моск. обл.).

Приємно було зустрітися з свідомими українцями, які сумлінно, а головне, за покликом власної волі, без зайвого галасу і підтягування юрби, доводять українську дієздатну присутність ідеї в Україні, яка за визначенням деяких «лідерів» не спрацювала. Засвідчую вперто: і спрацювала і працює! Виступи делегатів конференції тому явне і переконливе свідчення. І то була грамотна, виважена розмова не тільки представників Західної України але й відданих патріотів України з Луганщини та Одеси. Такі доповіді, як палкий виступ молодого вченого, кандидата історичних наук, доцента з Одеси, Олексадра Музичка, просто таки переконливо апелюють до непересічної надії в тому, що у нашої Вітчизни, України, було не тільки минуле, але є сучасне, а головне - є майбутнє. І майбутнє України саме за такими талановитими українськими вченими і патріотами. Доповідь Олександра Музичка захоплювала фактами, закликами, аргументами, та ще тим, що говорив вчений довго, але від душі і без жодних паперів. Бо говорив про те, що наболіло, в чому певний і апелював тими знаннями, якими озброєний сам і несе іншим. Приємною несподіванкою для мене стало і те, що низка його дослідницьких робіт займає належне місце в мережі інтернет. Відтак, всіх небайдужих запрошую познайомитися з яскравим представником нової наукової еліти України, паростком генерації новітнього покоління українців.

В тому, що Україна таки невпинно крокує у майбутнє переконав мене і Форум української молоді діаспори "Київ-2011".Делегатицього молодіжного крила мали чисельні зустрічі і політично-вагомі дискусії зі своїми ровесниками в Україні, які народилися і виросли вже в Незалежній Українській Державі і готові постояти за її честь і Волю. Щоправда, очевидно що потрібно ще доволі часу, аби ці молоді українські патріоти стали до керма реальної влади в Україні. Бо важити на те, що станеться так, як це будо після останніх виборчих перегонів президента в Україні не випадає… Так, я саме про те, що інтелігентна і толерантна людина, Віктор Андрійович Ющенко, коли його не обрали на другий термін, поклонився людям і пішов… Про те, які випробування можуть випасти на долю мого вкраїнського народу під час майбутніх виборів навіть і думати боюся…

Закриття Форуму завжди метушливе і рухливе. І не тільки тому, що обирають нового голову і представників керівного складу УВКР, не тільки тому, що з усіх боків клацають фото і відеокамери. Ні, останній день - це день перед розлученням з друзями, а для декого вже й день виліту, або від'їзду. Відтак, хвилювання, обійми, обіцяння писати, телефонувати, щось надіслати.

Напередодні останнього дня я мала завдання написати Звернення до Українського народу від учасників V Всесвітнього Форму українців. Написала вночі. Але, відсутність прес-центра у готелі, де ми проживали таки вносила безлад, незручності і біганину в пошуках комп'ютера. Доступ до комп'ютера я мала тільки вранці, в приміщенні Народного Українського Дому, де саме і відбувалося закриття Форуму. Відтак, багато чого не бачила, не чула, бо була зайнята в прес-центрі. Але, як це часто буває, затяглося і прийняття Форумних резолюцій і самі вибори. Відтак, написане мною «Звернення» лишилося не зачитаним. Щоправда, новий голова УВКР Михайло Ратушний запевнив, що цей документ увійде до офіційних документів Форуму.

Відтак, додаю текст, написаного мною звернення до наших братів українців в Україні.

Наталка ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА

голова НКАУ Мурманської області,

редактор «Кобза - українці Росії»

Мурманськ

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додаток:

Дорогі наші Співвітчизники, дорогий Український Народе!

Ми, представники українських громад світу, маємо щасливу нагоду звернутися до вас саме в ці дні, напередодні світлої та щасливої історичної дати, такої, як святкування 20-ї річниці відновлення Української Соборної Держави.

Ми знаходимось тут, на богообраних схилах сивого Дніпра, в столиці нашої України Києві. Ми дихаємо з вами одним повітрям, ми переймаємось вашими проблемами, а стало бути, і тим майбуттям, до якого крокує наша з вами Україна. Бо, незважаючи на те, що на цей час всі ми мешкаємо за межами нашої матірної БАТЬКІВЩИНИ, але ж ми не одбігли нашого родинного древа, споконвічних рідних звичаїв, та перш за все, плекаємо та шануємо той Божий дар - нашу солов'їну українську мову. Ми є тими вашими однодумцями, в чиїх серцях болить і кричить Україна.

Український народе, ми українці усього Світу, не можемо не усвідомлювати тієї хитрої та підступної загрози, яка спритними та політичними ділками прихована в намаганнях перекроїти найголовніший Закон України - її Конституцію.

Ми певні, що увесь отой політичний «перезасів» спрямований лишень на поліпшення й без того вже досить амбітного та спритного до поцуплення ваших прав та свобод загінчика перевертнів та зрадників України. Бо політичний, АМОРАЛЬНИЙ та анти-духовний стиль життя цих політичних зайд та приблуд більш ніж очевидний. Спочатку пишуть під себе закони, а дещо згодом, оголошують собі так звану «недоторканість», тобто неприховано претендують на відвертих ошуканців та злодіїв у законі. Відтак, дорогі наші земляки, не допустіть ще більшого політичного гріхопадіння, ніж те, що панує сьогодні навіть за наявності виваженої і досить грамотної Конституції. Актуальність і доцільність цього політичного документу Української Держави очевидна, бо над цим документом, в доленосних 90-х роках, працювали свідомі українці - патріоти.

Але політичні невігласи і відверті крутії знаходять таки шпарини і, в той, чи інший спосіб, ошукують свій народ.

Отож, не підлягає сумніву те припущення, що коли вже дати їм волю писати закон під себе, то звісна річ, що все буде написано під їх же інтереси, але не задля розквіту України, або покращення життя народу України, ні нової Конституції ні новому референдуму.

ЗЕМЛЯ! Наша святиня, яка горбата від козацьких могил і високосно зрошена потом і слізьми попередніх поколінь українців. Оця земелька - годувальниця, якій присягнувся на довічну любов і вірність український селянин.

Але ж сьогодні стоїть питання розкрадання не тільки її надр, які повинні належати усьому народові УКРАЇНИ, АЛЕ ВЖЕ І ЇЇ САМОЇ, тобто розпродажу її вроздріб.

Український народе, не допусти цього варварського мародерства. Земля повинна бути всеукраїнським народним покладом і слугувати її плугарю і сівачу, який перед нею Годувальницею у вічному поклоні і пошанівку.

МОВА! Святий Апостол Павло у 1 посланні до Коринфян наголошував, щоби всі християни молилися і навчалися слову Божому рідною і зрозумілою мовою, але не чужою німою.

Та й хто з нас не знає, що рідна мова це Гарант культури народу, гуманітарний та духовний паспорт нації, та найбільше щеплення від асиміляції, а відтак, і зникнення народу.

Українська мова - це мова наших пращурів і козацьких тихих голосів, ЩО З - ПІД ЗЕМЛІ ЛУНАЮТЬ.

Дорогі наші співвітчизники! МИ українці всього Світу, які сьогодні зібралися на V Всесвітній Форум українців, бережемо, плекаємо і популяризуємо нашу вкраїнську мову. Бо наша перлинна українська мова є гуманітарним, культурним і духовним образком статусу нашого народу, бо вона, наша мова, є ТРИЗУБОМ нашої Волі. Наша мова - це наша непереможна булава і наші національні хоругви і клейноди.

Любий український Народе!

Прийміть наші найщиріші вітання з нашим гідним національним святом - з днем Незалежності Соборної Української Держави!

МИ , українці Світу, зичимо вам рясних, благодатних і сонячних днів українського майбуття. Хай щедрий Господь огорне вас ризою Благодаті і воздасть вам за ваше терпіння Дарами Своїми і щедротами.

20 років Незалежності - це вагомо, це переконливо, це вже поступ новітньої історії і дороговказ у наше Українське майбуття.

Це значить, бути нам Державою, - відомою у Світах і маєстатною на політичній та економічній мапі вільних народів Світу. І бути нам НАРОДОМ! - гідним і шанованим у всьому цивілізованому Світі. Тож єднаймося, Люба Родино! Єднаймося і шануймося. Слава Україні.

Слава Героям.

Слава українцям в усьому Світі.

Документ підготувала Наталя Литвиненко-Орлова

Голова НКАУ Мурманської області

Володимир Заричанський,Василь Антонів,Людмила Мельник,Тарас Дудко, Катерина Ширко,Валентин Пилипчук,Литвиненко-Орлова,Тетяна Ткаченко,невідомий
Зліва направо: академік Володимир Заричанський (Москва), професор Василь Антонів (Москва), Людмила Мельник (Москва), Голова ОУР академік Тарас Дудко, Катерина Ширко (Мурманськ), Валентин Пилипчук (Петропавловськ-Камчатський), Наталка Литвиненко-Орлова (Мурманськ), Тетяна Ткаченко (Владивосток), невідомий, Михайло Михайлович (Мурманськ).
Автор виступає на сесії КЛГП, праворуч голова КЛГП Олександр Басмат, Торонто
Автор виступає на сесії КЛГП, праворуч голова КЛГП Олександр Басмат (Торонто).
Виступає доцент Олександер Музичко, Одеса
Виступає доцент Олександер Музичко (Одеса).
Зал співає гімн України
Зал співає гімн України
Закриття Форуму
Закриття Форуму

На світлинах: Наталка Литвиненко-Орлова. Зліва направо - академік Володимир Заричанський (Москва), професор Василь Антонів (Москва), Людмила Мельник (Москва), Голова ОУР академік Тарас Дудко, Катерина Ширко (Мурманськ), Валентин Пилипчук (Петропавловськ-Камчатський), Наталка Литвиненко-Орлова (Мурманськ), Тетяна Ткаченко (Владивосток), невідомий, Михайло Михайлович (Мурманськ). Автор виступає на сесії КЛГП, праворуч голова КЛГП Олександр Басмат (Торонто). Виступає доцент Олександер Музичко (Одеса). Зал співає гімн України (Національна опера, Київ). Закриття Форуму.