Друк
Розділ: Українське слово (Мурманськ)
Олена Щербань з ляльками мотанками
Олена Щербань з ляльками мотанками

Ми пишемо – нам відповідають: пропонуємо познайомитися з Оленою Щербань, науковим співробітником Інституту керамології НАН України

Від редакції: Шановні друзі, знову хочу привернути Вашу увагу до цнотливих глибинок нашої  національної української спадщини. На сторінках незалежного сайту українців Росії «Кобза-Українці Росії» багато наших читачів ознайомилося з моїм матеріалом від 22 квітня 2009 року, який називався «Народна пісня як ключ до нашого українського народознавства» Поштовхом до написання цього матеріалу послугувала пісня «Журавка» та зацікавлення щодо ролі світилки в українському весільному обряді, а ще більше до самого букету світилки, який є неодмінним атрибутом весілля. Навіть не сподівалась, але на мою електронну поштову скриньку надійшло досить багато цікавих відгуків та серед них цілі наукові дослідження високоповажних фахівців-етнографів та відповідні статті щодо висвітлення цих досліджень.

З свого боку, я, уважно слідкуючи за роботою українських громад Росії. Знаю, що це самі ті матеріали, які будуть цікаві багатьом нашим просвітянам в творчих українських осередках наших земляків не тільки в Росії. І справа навіть не в тому, що ми захопимося думкою, чи, навпаки, відкинемо ідею влаштування справжнього українського весілля в наших родинах, або ще якогось обряду в повному його виразі… Ні, йдеться про те, що хоча б донести цей скарб, ці знання, до людей на рівні просвітянських посиденьок.

Переймаюся тим, щоби ознайомити з цим народним таїнством, яке є органічним природним відбитком на скрижалях нашого українського буття, наших нащадків і майбутніх НОСІЇВ нашої рідної культури. А там, як знати, можливо що, бодай, якийсь найменший фрагмент та десь таки буде втілено. Якщо не у справжньому весіллі, то принаймні, як уривок в якомусь театралізованому дійстві, тощо. Найбільш розлогі та науково-вагомі відгуки надійшли мені з Сумщини та з Полтавщини. З часом я буду рада познайомити вас з усіма цими відгуками. Вони варті того. А фото які?! Аж дух переймає. Але, все з часом.

В цьому матеріалі, шановні читачі, я радо пропоную Вам познайомитися з панною Оленою Щербань, молодшим науковим співробітником Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, старшим науковим співробітником Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному; автором наукових статей з проблем етнопедагогіки та гончарської освіти. Досліджує гончарні навчальні заклади Опішного кін. ХІХ – поч. ХХІ ст. Ця чудова мисткиня мешкає в «глиняній столиці» України - в селищі Опішне Полтавської області, а відтак добре знається на гончарстві та вміє робити макітри, глечики і все оте розмаїття українських глиняних та керамічних розкошів, (знає їх таємничі сили!), оберегові та сувенірні ляльки – мотанки, та ще багато чого цікавого та захоплюючого.

До пані Олени можна писати, звертатися за порадами і вона обов’язково відгукнеться і допоможе всім, чим може. Цікава і така деталь нашого знайомства з панною Оленою, що вона належить до того прошарку, свідомих українців, які фактично виросли та отримали освіту вже в незалежній українській державі, а відтак і смак, і свідомість, і світогляд і орієнтири – все своє, дороге, рідне і спадкоємно-корисне.

Як і завжди, я прошу звернути увагу на старі фото. Приємно вражає Полтавщина вірністю українському обряду та повагою до народного строю. Роблю висновок, що люди на деяких «старих» фото - мої сучасники, хай хоч і значно старші за мене. Дехто з гостей весілля, таки в модному, на той час одягу. Відтак, не важко зробити висновок, що ті пальто та жакети родом з кінця сорокових, а то й з початку п’ятдесятих. Але ж більшість учасників весільного дійства в народних строях. Тобто, традиція одягати народний костюм, на Полтавщині панувала значно довше, ніж в інших регіонах України.

Під рубрикою «Дослідження» ми дамо кілька публікацій матеріалів пані Олени про  весільний обряд на Полтавщині. В тому числі про використання всього асортименту глиняного посуду на весіллі. А в цьому матеріалі знайомимо з деякими весільними фотографіями, які вона зробила чи зібрала в полтавських селах.

Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Пані Олена під час своєї експедиції в село Тарасівку
Пані Олена під час своєї експедиції в село Тарасівку
Світилка
Світилка
Світилчин букет
Світилчин букет
Світилчин букет на столі
Світилчин букет на столі
Весілля в Тарасівці 1
Весілля в Тарасівці 1
Весілля в Тарасівці 2
Весілля в Тарасівці 2
Весілля в Тарасівці 3
Весілля в Тарасівці 3
Весілля в Тарасівці 4
Весілля в Тарасівці 4
Весілля в Тарасівці 5
Весілля в Тарасівці 5

На світлинах: Олена Щербань з ляльками-мотанками. Пані Олена під час своєї експедиції в село Тарасівку. Світилка. Світилчин букет. Світилчин букет на столі. Весілля в Тарасівці 1-5.

Довідка

Щербань Олена Василівна, 27.06.1980, Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області (згідно паспортних даних, насправді ж, у Диканьці, що на Полтавщині); закінчила історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені Володимира Короленка за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Історія та основи економіки» (2002), аспірантуру Інституту народознавства НАН України за спеціальністю «Етнологія» (2007). Тема кандидатської дисертації: «Професійні гончарські знання як визначальний засіб збереження й розвитку опішнянських гончарних традицій (1894–2003)».

Керамолог, етнолог, етнограф, краєзнавець, історик, старший науковий співробітник Відділу етнографії гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, молодший науковий співробітник Відділу керамології новітнього часу Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. Працювала вчителем історії та економіки в Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І–ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» (впродовж 2001–2002 рр.).

Співавтор колективної монографії «Україна і світ у часовому вимірі. 2009 рік». (Донецьк, 2009).

Співавтор колективної монографії «Україна і світ у часовому вимірі. 2010 рік». (Донецьк, 2010).

Автор понад 100 публікацій з проблематики керамології, етнопедагогіки та гончарної освіти, 6 рецензій, 3 відгуків на дисертаційні дослідження, 10 радіопередач на місцевому та обласному радіомовленні.

Публікація «Опішненська школа майстрів художньої кераміки (1936–1941)» номінант І Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки «КеГоКе-2007» (Опішне, 2007);

статті «Історія діяльності опішнянського навчально-показового пункту (1912–1924)» та «Техніка виготовлення півників-свистунців Опішному» – номінанти ІІ Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки «КеГоКе-2008» (Опішне, 2008);  

статті «Діяльність Опішнянської керамічної кустарно-промислової школи (1924–1932)» та «Потрави з полив’яних мисок» – номінанти ІІІ Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки «КеГоКе-2009» (Опішне, 2009);

статті «Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа (1924–1932)», «Борщ та каша з глиняного горщика», «Гончарство в Колегіумі мистецтв»  – номінанти ІV Національного конкурсу публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки «КеГоКе-2010» (Опішне, 2010).

Головні напрямки наукових досліджень: гончарне шкільництво, передовсім діяльність гончарних навчальних закладів Опішного та їх вплив на стан місцевого гончарства; опішнянське гончарство, глиняний посуд у культурі харчування українців; весільний обряд Полтавщини, народна кулінарія, історія Опішного, етнопедагогіка.

Постійний учасник Міжнародних та Всеукраїнських наукових конгресів, конференцій, семінарів, симпозіумів з проблем української етнології та керамології.

Член Вченої ради Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України.

Куратор Міжнародного наукового керамологічного симпозіуму «Гончарне шкільництво на глобалізаційному роздоріжжі: нереалізовані можливості й перспективи розвитку» (7-11 липня 2008 р., Опішне),

Міжнародного мистецького фестивалю-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні–2009» (1-5 липня 2009 р., Опішне).

Здійснила керамологічні експедиції на Полтавщині (2002–2008), Івано-Франківщині (2006), Черкащині (2002–2003), Київщині (2006).

Активний учасник наукового проекту  «Гончарство Опішного в іменах його майстрів» (2007–2008 р).

Активний учасник проекту «Національний словник «Українські керамологи»» (2010).

Лауреат Премії імені Василя Скуратівського за кращий народознавчий матеріал (2008).

Атестована майстром традиційного народного мистецтва України художньою радою Національної спілки майстрів народного мистецтва України (січень, 2010 р.).

Депутат Опішнянської селищної ради п’ятого скликання другого виборчого округу (2006–2010).

Член комісії Опішнянської селищної ради з питань місцевого радіомовлення (2007–2010).

Член дільничної виборчої комісії виборчої дільниці №152 територіального виборчого округу №150 під час виборів Президента України, повторного голосування 7.02.2010 р. (Опішне, Полтавщина).

З 2008 року виготовляю ляльки-мотанки. Вони були репрезентовані на персональних виставках у Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному» (грудень 2008 р.), під час Міжнародного мистецького фестивалю-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні–2009» та Національного дня гончаря (липень 2009 р., Опішне), Музеї-садибі Івана Котляревського (вересень, Полтава); експонувалися на Всеукраїнській виставці народного мистецтва (Київ, НСМНМУ, грудень 2009 р.), виставці «Народного мистецтва Полтавщини» (Київ, Музей гетьманства, квітень 2010 р.), виставці виробів майстрів Полтавського краю (Київ, НСМНМУ, червень 2010 р.),

Проводила майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки під час Міжнародного мистецького фестивалю-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні–2009» (4 липня 2009 р., Опішне, Полтавщина), фестивалю-ярмарку «Співочі тераси» (6 вересня 2009 р., с.Городне, Харківщина), дитячому яслах-садку «Берізка» (4 березня 2010 р., Опішне, Полтавщина), опішнянському Будинку школяра (28 квітня 2010 р., Опішне, Полтавщина), під час проведення свята Бузкового гаю (15 травня 2010 р., Диканька, Полтавщина), під час Міжнародного мистецького фестивалю-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні–2010» та Національного дня гончаря (3 липня 2010 р., Опішне, Полтавщина), під час «Осіннього ярмарку2010» в Національному Музеї народної архітектури та побуту України (4 вересня 2010 р., Київ-Пирогів).

Ляльки-мотанки Олени Щербань зберігаються у Державному музеї іграшки (Київ), Національному Музеї народної архітектури та побуту України, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному (Опішне), приватній колекції автора, приватних колекціях у Опішному, Човно-Федорівці, Кременчуці, Полтаві, Диканьці, Донецьку, Косові, Сумах, Охтирці, Одесі, Пирятині, Києві, Львові, Харкові, Ялті, Мінську (Білорусь), Тредвелі (США), Венесуелі (Південна Америка), Вільнюсі (Литва), опішнянському дитячому яслах-садку «Берізка», НВК №28 м. Полтава, Покровобагачанській загальноосвітній школі. Їх можна купити в магазині «Опішнянська кераміка» за адресою: вул. Панаса Мирного, 80, Опішне, Зіньківський р-н, Полтавщина.

Більше інформації – на сайті rukotvory.com.ua

Серед захоплень – народна кулінарія, особливо вироби з тіста; твори українських та російських літературних класиків, вчених-психологів, філософів; любительський гірськолижний спорт, іноземні мови (англійська, іспанська).

Адреса: домашня вул. Леніна, 5, кв. 4, Опішне, Зіньківський р-н, Полтавщина, 38164.

Робоча: Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, вул. Партизанська, 102, Опішне, Зіньківський р-н, Полтавщина, 38164. Тел. роб. (05353) 42417, 42416, 42175; моб. тел. 0661845061. Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.