lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Бути Українцем

“Було нам важко і було нам зле, І західно. і східно.

Було по  всякому. Але, нам не було негідно

                      (Ліна Костенко)

Бути  Українцем – дуже цікаво, бо це означає, бути родинно прив’язаним до Великої Європеської Держави, що сягає своїм історичним корінням сивої княжої доби. Це значить мати відношення до Держави, яка уславлена козацькою минувщиною і  є спадкоємицею першої Європейської Конституції за часів правління Гетьмана Пилипа Орлика, а пізніше визначилась бурхливими подіями часів УНР, відтак, це значить, відчувати причетність до Держави, яка ніколи не була поборницею загарбницьких війн, не зазіхала на чужі землі, але давала гідну відсіч всім тим, хто був ласий на наш прабатьківський край. Отже, бути Українцем,- це значить істотно відчувати себе абсолютно європейською людиною, бути в постійній генетичній і енергетичній злуці з Святим Києвом, -що був колись уповноважений статусом Магдебурського права, містом-Xрамом, де кожна порошинка дихає Богоприсутністю, Пам’яттю і Трипільським таїнством.

Бути Українцем - це значить бути відповідальним і нести відповідальність…

З Українця, незалежно від того, де б він не жив, чи то в Україні, чи то в Мурманську спитається за все. І чужі і “свої” вимагають від свідомого Українця одвіту за Крим, за Тузлу, за газ, нафту, кран, хабарів-митників, за НАТО з Євросоюзом вкупі, за “братню словянську любов”, за “вєлікій і нєпонятий общепонятний русскій язик”  і, звичайно ж, за “бандерівців”…

Корисним буває дитячий досвід, бо влучні і дохідливі відповіді і є, ….сестрами бодай середущого таланту. Отже, відповідаю, як відрубую…, всім своїм дошкульним оппонентам,що Крим, хоч би і в кишені мала, то не віддала б, нізащо. Не віддала б, і все…

Дякуйте, панове -зайди, вже й за те, що надурняк свій флот в Севастополі утримуєте. Скоро й тут облизня зазнаєте.

І Тузлу прошу не чіпати, бо примусите нагадати, як жабки плигають. “Хто йшов на нас, той повертався з гулями. У нас баби - і ті стріляють дулями” (Ліна Костенко)

Негарно, кажете, дулі крутити, а греблю насипати через чужий кордон то хіба не нахабство? Історичний досвід підказує, що спритним ординцям і напівп’ятки не можна давати кроку, бо і оком не встигнеш блимнуть, як ті ординці біля Золотих Воріт опиняться.

Старий прийом - лякати зиском за газ і нафту. Москві все мариться, що українці нешляхетно  рахуть російські гроші. Даруйте, панове - московити… Давайте порахуймо наші, українські гроші…. І ті що полягли в союзощадбанку, і ті що припадають на маєтки за кордоном, а ще не варто забувати про прицуплені Москвою духовні і мистецькі скарби України (разом із золотом скіфів), а ще давайте прикинемо вагу української долі від золотого і алмазного фондів, відтак виплатіть грошові компесації бувшим українським політв’язням, які вам відбудували магадани, мордовії і комі-курорти.

Розрахуйтесь і вибачтесь, як це зробили цивілізовані німці.

Адже ці люди, зневажені і знеславлені в’язні сумління, визнані  безпідставно осуддженими, мають “папери” про реабілітацію…після того, як відсиділи по 7-10-15, ато й більше своїх найкращих молодих років.

Отже заплатіть цим трударям “стороєк комунізма”, заплатіть хоча б рахунком вартості одніє хлібини за кожен каторжний день. Вартістю однієї поминальної свічки сплатіть нащадкам  невинно убієнних, замордованих голодом, забитих в таборах за кожний голодний день, за кожну мить знущань, за роки непрожитого життя.

 А щодо вашої труби, або крали, чи не крали…то ще велике питання.

                        Як казала моя покійна бабуся Василина, аби не мовчки, - аби розмовка про вовка…

Бо в брудній політиці, як і в страшній казці, чи пак в дешевому

 спектаклі, обовязково має бути вовк. Отже, хтось же має бути вовком. Однак, варто добренько придивитись, щоб розібратись, хто той вовкулака… Куди зиск від краденого поділи? Чи не в Мосву його і повернули?

 І Не покладайте надію на те, що Україна і надалі буде милуватися Світом виключно через московське вікно. Приборкайте свій фанатичний ляк з того “дива”, що Україна дивиться в бік Європи. Жодного дива тут нема… Україна сама є географічним пупом Європи. То куди ж, зрештою, їй ще дивиться?! Невже в бік Магаданів?

Ми тільки звідтіля.  Там ми уже були…А скільки могил там залишили!   Щоправда,  загалом виправдано виглядає ваше здивування, коли на вас, наче сніг у жнива, навалюється  “відкриття”, стосовно того, що слов’янами не рясніє навіть на берегах саратовської Волги, не кажучи вже про те народонаселення, що мешкає поза Уральським хребтом. Оце дійсно дивно, що це вам самим не спадало на думку.

           Загрозливі вимоги на захист російської мови чуються від кожного пересічного росіянина і від співчуваючих яничар. Певною мірою –це є результатом роздмухування “проблеми” російськими ЗМІ. Аж тяму відбирає моїм співрозмовникам, коли я їм відкриваю сенсацію!, що сьогодні російській мові в Україні нічого не загрожує, бо пустила своє коріння ще від часів ємських та валуєвських циркулярів. А от українську  мову  в Україні!!! треба рятувати. І коли французи розмовляють французькою, а німці німецькою, то українці, відповідно, воліють спілкуватись своєю рідною,–українською. “Многа рускіх”? в Україні? І нас, українців, в Росії чималенько. Oднак, у нас, у російських українців, не виникає питання, а тим паче проблеми, знати, чи не знати російську мову. Звичайно,-знати, бо це є норма поведінки цивілізованої людини. На цей рахунок є мудре визначення у філософа Шарля Бернара: “Якщо ти не розмовляєш мовою тієї землі, на якій ти живеш,- ти або завойовник, або гість, або ж тобі бракує розуму. Цікав річ. Коли з Мурманська кожного дня відбувають десятки жінок до Норвегії, Швеції, або Фінляндії, щоби стати “домогосподарками” в домі самотніх мужчин, то вже через тиждень по приїзді, вони припадають до вивчення місцевої мови. Це є обов’язковою вимогою життя, бо чоловік, бач, з ліжка вижене… Наче й  погоджуються ревні заступники “вєлікаго і магучєго” з наведеними прикладами, а потім знов “за рибу гроші…”:- “А прі чем здесь украиіская мова? Ето же не норвежский язик…” То, яке з трьох визначень Шарля Бернара тут суголосне певного висновку?! Га?!… Отож!

Коли ж мене в Мурманську, всілякого штибу шовіністи, скубуть і картають за героїчну боротьбу УПА, то тут дуже зручно грунтувати свою відповідь на тих знаннях, якими я дісталась, навчаючись ще в радянській школі. (Я закінчила школу в м. Макіївка Донецької обл.)

Отже, відповідь моя посідає таку аксіому, яка свідчить про те, що будь яка армія виконує ОДНУ з ДВОХ місій, (третьої просто не бува) або загарбницьку, або визвольну, - то ж яку, питаю, місію виконувала армія УПА?!!!. Якщо вона не зазіхала на порушення жодного кордону? Від такого твердження мої оппоненти ніяковіють, хоча іноді намагаються іще щось невлучне наголошувати. Мушу нагадати, в такому разі, що росіянам було б корисніше припасти до вивчення своєї власної історії часів війни, скажімо більш вдумливо аналізувати історію створення таких військових утворень у складі німецьких військових формувань, як армія Власова, Краснова, Кононова та інших…

           Не слід скидувати з рахунків і створення під час війни на терені Західної України рейдуючих спецгруп. Московське телебачення  майже щомісяця показує одного й того ж розчуленого своїми власними спогадами КГБіста і напевно намагається переконати всіх в тому, що маленька шопта (?) “ліхіх рєбят” скручувала в’язи “бандерoвцaм”.

А чому б не сказати про те, що то були не окремі “групкі ліхіх парней”, а добре вишколені і озброєні загони. І що  було цих псевдобоївок близько 156. Доходило до того, що “ліхіє рєбята” й між собою чубились, не завжди розпізнаючи “своїх”, бо крім добрих спецхарчів, зброї та іншої техніки мали ці “ліхіє парні” ще „смєнноє обмундірованіє”.

 Відтак, вдень їм личила зірка, а вночі тризуб. Тож, скільки біди накоїли? Нещадним кривавим імперським молохом синів України повбивали на своїй же землі. Навіть своїх “товаріщей” з “патрактіву” потрошку “мочили в сортирі” (нове, - таки дійсно, - добре забуте старе…), аби накинути зайвих гріхів на українських вояк УПА. А скільки мирного населення знівечили? Когось замордували во ім’я “родной комуністіческой партіі”, а когось й під марку тих же “бандеровцев”, щоби  дискредитувати їх перед земляками.

Отут знов варто пригадати уроки історії і визначитись в тому, яку місію виконували ці вовкулаки?! Визвольну, чи ЗАГАРБНИЦЬКУ?, - третьої ж бо місії не бува!

Слідкуючи за госторою дискусією в українських газетах, на рахунок “примирення”, скажу від себе так: з жодним КГБістом, я б, ні в якому разі не примирилась, бо якби відкрутити час назад, то вони б так само, як і колись, носили галіфе, револьвер, та смакували б спецпайком. Вони й дотепер пишаються своїми “подвігамі”, “по-ленінски”, чи пак, „по-сталінскі”, відробляючи те, в чому присягнулись раз на все життя. До останнього часу бачимо на екранах російського телебачення батька і сина Судоплатових, які згадують як вбивали Коновальця, Бандеру і інших лідерів наших визвольних змагань. Вбивали чисто терористичними методами (як зовсім недавно вбили колишнього Президента Чечні З.Яндарбієва і його сина в Омані). І все це робиться на фоні ... боротьби з ...тероризмом!

Я працюю в перукарні. Нашою постійною клієнткою є одна ветеранша. Якось в випадковій  розмові вона так відверто посипала спогадами про те, як воювала в Карпатах, як услано було все довкола партизанським трупом “да всє маладиє, в сарочках, вишитих такіх.…” а потім, коли нарешті вгледіла вираз мого обличчя в дзеркалі, якось наполохано спитала: “а ви што хахлуха?” Ні, кажу, - Я УКРАЇНКА. А далі я поцікавилась у неї, чи уявляє вона, скільки б ті хлопці, невинно убієнні на своєнькій землі, зорали б жнива? Скільки б дівочих плечей огорнули, дітей народили?! І таких красномовних і “гордих вєтєранов” до біса в самій Україні.

 Інша справа, чесні вояки, що воювали на праведних фронтах. Я б могла багато навести прикладів і доказів моєї невимовної симпатії до тих хлопців і дівчат, що дивляться на мене з фотоархіву “Літопису УПА”.  Я багато про них прочитала, з багатьма розмовляла, буваючи в Україні і великою радістю для мене є те, що до нашої української Громади в Мурманську, яку я очолюю, прийшов хлопчина, якому потрібна моя бібліотека, мої знання, мій хатній архів, що складається з великих книг “Літопису УПА”, вирізок з газет, марок і значків Підпільної пошти України, зв’язку вояк УПА, тощо. Цей хлопчина всотує правдиву історію України, пишається нею, дає відсіч всіляким імперським посіпакам і його за це поважають.

Нещодавно в Мурманському державному педагогічному університеті проходила студенська конференція. Студент Микола Малуха виступив у секції “Военная история” з темою “Становление Украинской Повстанческой Армии”. Миколка зосередив свою увагу на багатьох гострих і сміливих питаннях, стосовно УПА. З повною відповідальністю зазначу, що так актуально, відверто і сміливо сьогодні не всі здатні висловитись в Незалежній Україні. Було сказано й про те, що без підтримки населення не можливо було воювати в умовах Карпат. Безапеляційним вислідом Микола наголосив на тому, що УПА воювала за українців І НЕЗАЛЕЖНУ УКРАЇНУ і аж ніяк не проти росіян, однак проти більшовиків. Зауважив і на тому, що УПА була багатонаціональна за складом, що в лавах УПА воювала й російська сотня. Не сподівались напевно почути в стінах росйського ВУЗу сміливу правду про спецрейди НКАВД, про Євгена Коновальця, про взаємовідношення УПА і РОА. Хлопчина Таврійського родоводу  мав на меті розвіяти міти і антинаучні догми, які кидають чорну тінь на почесну міссію Української Повстанської Армії в гідній боротьбі з окупантами за свою Національну і Незалежну Державу. Микола висловив надію на те, що з облудливими виплідами і вигадками розминуться нарешті не тільки росіяни, але й українці., які, на жаль, не всі шанують своїх національних героїв.

Цікава і така деталь, що крім мого хатнього архіву, в підготовці до доповіді, Миколці прислужились і видання російськомовних авторів, можливо росіян, - таких, як книга історіка А.Гогуна «Против Сталина и Гитлера. Украинские повстанцы», праці П.Мірчука.

Виступ Миколи Малухи був останнім, після чого учасникам і слухачам зазначеної секції належало способом голосування визначити переможця найкращої доповіді.

Один з викладачів жартома ”? сказав:Не вздумайте дать Малухе первое место, а то если его работу напечатают (в випадку перемоги доповідь підлягала друку в “Науковому віснику”, який висвітлював висліди конференції, яка, до речі була присвячена 60-перемоги в ВВВ) в университете будет скандал”.

Для Миколи залишилось незрозумілим, чи то на голосуючих мало вплив таке зауваження викладача, чи то його, Миколчине, відношення до повстанського  руху в Україні, але йому присудили тільки третє місце. Миколка переконаний, однак в тому, що тема ця в Росії не популярна і відчасті скандальна, тому вважає опановане третє місце -УСПІХОМ. І це безперечно ТАК!

Отже, бути УКРАЇНЦЕМ!,  Незалежно від того, де б ти не жив,  чи то в Україні, чи то в Мурманську - це ПОЧЕСНО!

…..Мені і самій відома така річ, як пошанівок від вороженьків. Це велика мірка шани Гідності  і її нелегко заслужити. А пристосуванця, фарисея і політичну приблуду не шанують, ані свої, ані чужі…

А свята правда прийде! Її не замовчати. Як кажуть, рукописи не горять, їх зберегли, переважно наші брати на Заході. І повстане нова історія, обгрунтована і правдива, а не сталінські брехні із „Краткого курса ВКПб”.  І ми взнаємо наших істинних героїв.

 Тож шануймося, коли ми того варті!

Не можна нас усіх - на темне дно.

Не можна всіх -  у дику порожнечу.

Коли вже каменують Свят-Зерно,

Комусь же треба підставляти плечі…”

Наталя Литвиненко-Орлова-Мурманськ-Росія

E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка