Про те, як відбувалося становлення Національно-культурної автономії українців Сибіру і як вдається існувати нині, розповів у інтерв’ю газеті «Голос України» голова НКАУ Новосибірська Володимир Павук

Виповнюється 30 років Національно-культурній автономії українців Сибіру. Про те, як відбувалося становлення цієї організації в регіоні, де кожен третій його житель має в тій чи іншій мірі українське коріння, і як вдається існувати нині, в часи жорстокого протистояння, розповідає голова УНКА Новосибірська Володимир Павук.

— У 80-х роках у СРСР існувала така теза: «... национальные признаки у людей стираются и появляется общность советский народ...». І ніби на противагу цьому під кінець Радянського Союзу відбулося ейфорійне підняття національної самосвідомості у всіх народів багатонаціональної країни: кожен представник національних меншин почав пишатися своєю етнічною приналежністю, своєю культурою і традиціями, історією свого народу. Історією, яку часто держава замовчувала або спотворювала. Саме в той час у Новосибірську зародилося перше у місті громадське українське об’єднання, — розпочав свою розповідь пан Володимир.

— Але ж хтось заклав витоки української етнічної спільноти?

— Так, це був обдарований учений, людина з неординарною долею, професор, академік СО РАН, доктор філософських наук, засновник наукової школи «інтелектики» Іоасаф Семенович Ладенко, родом зі Львова. За його ініціативою в 1989 році у нас з’явилося перше громадське об’єднання українців, його зареєстрували як первинне відділення Всеукраїнської «Просвіти», яке він і очолив. Він був ідейним натхненником і організатором в українській громаді, а серед активістів були: С. Ларченко, Е. Запека, В. Нечипуренко, Н. Василенко, В. Цимбал, Ф. Журавель, В. Манович, В. Пеньковський. Почали проводитися різні українські фестивалі, ярмарки, концерти та лекції, на які приходили багато сотень відвідувачів. Потім, 14 травня 1992-го, на базі «Просвіти» була організована і зареєстрована організація «Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка «Громада», її знову очолював І. С. Ладенко.

У лютому 1998 р. (після ухвалення закону РФ про національно-культурні автономії) організацію «Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка «Громада» було перетворено в Місцеву національно-культурну автономію українців Новосибірська. Очолив її Володимир Манович, соратник І. Ладенка, активний учасник українського культурного руху дев’яностих років. Протягом десяти років (до 2009 року) В. Манович очолював УНКА, зробив великий внесок у збереження та розвиток української культури і традицій на Сибірській землі, був організатором і спонсором багатьох культурних заходів.

— Ви долучилися до організації з самого початку?

— На початку двохтисячних та ейфорія сплеску національної самосвідомості та активності стала згасати, а держава почала дедалі активніше регулювати громадські національні організації. У цю пору, наприкінці 2006 р., і відбулося моє перше знайомство з організацією. Якось випадково побачив синьо-жовту вивіску з назвою організації — у мене йойкнуло серце... Незабаром познайомився з активістами. 9 березня 2007-го, виступаючи на зборах активістів на честь народження Т. Г. Шевченка в маленькому підвальному приміщенні розміром з 15 кв. м, я коротко сказав: «Я бачив, як живуть українські громадські організації в Канаді, США та інших країнах, і мені прикро, що ми, будучи представниками найбільшої діаспори, існуємо в таких умовах, я спробую щось змінити...».

Незабаром мене прийняли в організацію, призначили заступником голови УНКА, і відтоді я почав практично керувати організацією. Тоді я ще не підозрював, як глибоко поринаю в цю справу...

— З чого почали?

— Після цього мого короткого виступу почав шукати відповідне приміщення, знайшов таке площею 150 кв. м. Фактично власним коштом зробив капітальний ремонт, уклав договір оренди з мерією, відповідно обладнав його, і 1 листопада 2007 р. було урочисто відкрито Український Культурний Центр! Відтоді і донині все культурне життя нашої організації зосереджено там.

На початку 2008 р. взявся за реорганізацію автономії. Тоді не було членства в організації, хто прийшов на концерт, той і вважався членом автономії. Довелося все впорядковувати: писали заяви на вступ в організацію, на Раді розглядали, стверджували або відхиляли, протоколом оформляли, видавали посвідчення. Почали регулярно проводитися різні концерти, літературні вечори, культурне життя завирувало.

Наступним завданням постала необхідність забезпечити інформаційний супровід наших культурних заходів, щоб усі знали про нашу організацію, адже кожний третій мешканець Новосибірська й області має українське коріння: я почав писати статті в газети і журнали, давав інтерв’ю на телебаченні та радіо, в Інтернеті, завів сторінку «Українська мрія» на сайті КОБЗА. Так отримали нове дихання.

У 2009 р. мною, з активною участю хормейстера Б. Ликсова, було створено вокальний ансамбль «Мрія», який і донині є одним з кращих у місті серед громадських колективів-виконавців. За свою десятирічну історію ансамбль провів більш як сотню концертних програм на сценах багатьох БК міста Новосибірська та області. Незмінним керівником ансамблю всі ці роки є Валентина Цирульнікова.

Другий наш ансамбль «Слов’яни» було створено зусиллями сподвижників Ладенка професора Валентина Пиньковського та його дружини Валентини Цимбал.

— Але ж відомо, що в Росії ще до війни не надто поблажливо ставилися до всього українського...

— Справді, моя (уродженця Західної України) активна культурна діяльність далеко не всім подобалася в ешелонах влади. Тому в 2009—2011 рр. для налагодження зв’язків з владою на рівні мерії та обласного уряду за моєї пропозиції головою автономії було обрано шанованого в місті професора медицини Володимира Шевченка, а діяльністю всієї організації, як і раніше, керував я, як заступник. А вже навесні 2012 р. на чергових виборах головою УНКА обрали мене.

Саме тоді ми розпочали підготовку до святкування 200-річного ювілею від дня народження Тараса Шевченка. Обговорювали з активістами, як відзначити цю подію. У середині року звернувся до мерії з проханням дозволити встановлення погруддя Т. Г. Шевченка на перетині вулиць Кірова та Шевченка. Після декількох досить нелегких для мене нарад з цього питання на містобудівній комісії, де я обгрунтував необхідність такого проекту, на початку 2013 р. все-таки вийшла постанова мерії Новосибірська про дозвіл на встановлення погруддя Тараса Шевченка. Це була моя дуже важлива перемога.

— Але рішення мерії — ще не пам’ятник?

— Так. Це лише початок величезної і безпрецедентної для громадської організації роботи. Спочатку протягом півроку проводився конкурс на кращий проект пам’ятника, в якому брали участь архітектори і скульптори Москви, Новосибірська, Києва та Сургута. Наприкінці 2013 р. було відібрано кращий ескізний проект, переможцями стали архітектор А. Скоробагатько з Новосибірська і скульптор Б. Ульянов з Москви. Тоді ж ескізний проект був узгоджений в мерії. А в 2014 р. на основі ескізного проекту було розроблено та узгоджено у всіх інстанціях міста робочий проект будівництва пам’ятника.

Починаючи з березня 2013 р. розпочався збір громадських коштів на спорудження пам’ятника. Збір коштів у діаспорі виявився мізерним, лише 5% від потрібної суми. Я зрозумів, що мушу сам десь шукати. У підсумку майже третину коштів довелося виділити мені самому, значну суму додав пенсіонер Л. Мехед родом з Черкащини, третину вдалося «заробити» за три роки на участі в різних грантах уряду Новосибірської області. Спорудження пам’ятника коштувало три мільйони рублів.

— Спорудження пам’ятника відбувалося в 2015 р., у рік надзвичайно напружених відносин між Росією і Україною, були якісь перепони?

— Місцеві націоналісти сім разів били нам вікна в українському культурному центрі, розбили вивіску, розписували стіни і двері погрозами та образами, писали на мене листи до місцевої влади. Я сім разів писав заяви в поліцію, але жодної реакції не було. Проте проект було реалізовано і урочисте відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку відбулося 29 вересня 2015 р. До його відкриття було приурочено ще одну цікаву подію: поруч з пам’ятником ми посадили дві верби — онучки тієї, що посадив Тарас на Мангишлаку, будучи там у царському засланні.

У 2016 р. вдалося реалізувати ще один проект: довгих дев’ять місяців наполегливого листування і перемовин мені знадобилося, щоб домогтися від «Почты России» випустити маркований конверт із зображенням пам’ятника Т. Шевченка в Новосибірську. Це був черговій мій успіх.

— Але ж ви людина невгамовна, що плануєте?

— У 2017 р. мною було розроблено та узгоджено в мерії ескізний проект скверу імені Т. Г. Шевченка на пустирі біля пам’ятника. Вже посаджено дві калинові алеї. Фактично це буде перший в місті іменний сквер. Звичайно, що з 2014-го, в умовах шаленої антиукраїнської істерії, наша діяльність набула ще важливішого значення. Ми не сховалися, навпаки — почали ще активніше працювати. Ми несемо українську культуру і традиції в тих умовах, які маємо.

Усе вище сказане — це лише коротка, хронологічна розповідь про основні штрихи діяльності нашої організації. І багато чого неможливо було зробити без участі активістів і тих, кого сьогодні вже немає, всім їм велика подяка.

Це: Софія Кохан, Катерина Платонова, Катерина Пепрік, Валентина Павук, Олександра Пишкова, Гнат Стеценко, Микола Шаповаленко, Валерій Сакунов, Сергій Федьков, Віктор Скалий, Віктор Гаєнко, Валентина Цирульникова та багато, багато інших.

Так Національно-культурна автономія українців Новосибірська робить гідний внесок у збереження української культури та народних традицій на сибірській землі... Тим паче тепер, в часи шаленої антиукраїнської істерії, ми гідно і чітко себе позиціонуємо — ми українці!

Розповідь записала Марина КРИВДА

P.S. Коли верстався номер, стало відомо, що редакція видання «Кобза» — «Українці Росії» за багаторічне служіння українській діаспорі визнала Володимира Павука «Українцем року» в РФ.

Джерело

На світлинах: Голова НКАУ м. Новосибірська Володимир Павук. Діти – майбутнє автономії. Активісти НКАУ біля пам’ятника Кобзареві.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка