Місцевій національно-культурній автономії українців Новосибірська виповнилося тридцять років. Про історію цього громадського об’єднання та свою особисту участь у його роботі розповідає нинішній керівник організації Володимир Павук
Нині, в рік свого тридцятиріччя, громадська організація «Місцева національно-культурна автономія українців м. Новосибірська» є однією з найактивніших та найбільш дієвих національних організацій в Новосибірську та Новосибірській області і пропагує українську культуру в регіоні, де кожен третій його житель має в тій чи іншій мірі українське коріння.
У 80-х роках в СРСР була поширена така теза: «…национальные признаки у людей стираются и появляется новая общность − советский народ…». І ніби на противагу цьому, під кінець існування Радянського Союзу, відбулося ейфорійне підняття національної самосвідомості у всіх народів багатонаціональної країни: кожен представник національних меншин почав пишатися своєю етнічною приналежністю, своєю культурою і традиціями, історією свого народу. Історією, яку часто держава замовчувала або спотворювала. Представники етнічних груп почали гуртуватися і створювати громадські організації з метою збереження своєї мови, культури, традицій. Саме в цей час і зародилось перше у місті українське громадське об’єднання.
Витоки української етнічної спільноти заклав обдарований вчений, людина з неординарною долею, професор, академік Сибірського відділення РАН, доктор філософських наук, засновник наукової школи «інтелектики», вихідець зі Львова Іоасаф Семенович Ладенко. Саме за його ініціативи в 1989 році було зареєстровано первинне відділення Всеукраїнської «Просвіти», яке він і очолив. Ладенко був ідейним натхненником і організатором української громади, об'єднував усіх, хто не забув своє коріння і культурні традиції.
Першими членами Ради українського товариства стали активісти: С. Ларченко, Е. Запека, В. Нечипуренко, Н. Василенко, В. Цимбал, Ф. Журавель, В. Манович, В. Пеньковський. Почали проводитися різні українські фестивалі, ярмарки, концерти та лекції, на які приходили багато сотень відвідувачів.
Потім, 14 травня 1992 року, на базі «Просвіти» була організована і зареєстрована організація «Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка «Громада» − її знову очолював І.С. Ладенко, аж до своєї смерті в 1996 році.
У лютому 1998 року (після прийняття Закону РФ по національно-культурні автономії) організація «Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка «Громада» була перетворена в Місцеву національно-культурну автономію українців м. Новосибірська, і очолив її соратник Ладенка Манович Володимир Миколайович, активний учасник українського культурного руху дев'яностих років. Протягом 10 років (до 2009 року) В. Манович очолював УНКА, здійснив вагомий внесок у збереження й розвиток української культури і традицій на сибірській землі, був організатором і спонсором багатьох культурних заходів у ті роки.
На початку нульових та початкова ейфорія сплеску національної самосвідомості й активності стала поступово згасати і виливатися в спокійне рутинне русло, оскільки держава стала все активніше регулювати громадські національні організації.
У цю пору, в кінці 2006 року, і відбулося моє перше знайомство з організацією. Якось я випадково побачив синьо-жовту вивіску з назвою організації – і в мене йокнуло серце… Незавбаром я познайомився з активістами та головою (Манович В.М.) національно-культурної автономії українців м. Новосибірська. 9 березня 2007 року, виступаючи на зборах активістів на честь народження Т.Г. Шевченка в маленькому підвальному приміщенні розміром з 15 кв.м., я коротко сказав: «Я бачив, як живуть українські громадські організації в Канаді, США та інших країнах, і мені прикро за вас, що ви, будучи представниками найбільшої діаспори, існуєте в таких умовах. Я спробую щось змінити...»
Незабаром мене прийняли в організацію, обрали заступником голови УНКА, і з тих пір я став практично керувати організацією. Тоді я ще не підозрював, як глибоко пірну в цю справу…
Після цього мого короткого виступу я почав шукати по місту відповідне приміщення: знайшов таке за адресою Червоний проспект 102/4 – порожнє, площею 150 кв. м. На власні кошти ($10 тис.) зробив капітальний ремонт, уклав договір оренди з мерією, відповідно обладнав приміщення, і 1 листопада 2007 року було урочисто відкрито Український Культурний Центр! З цього часу і донині на свої кошти утримую його, і все культурне життя нашої організації проходить саме там.
На початку 2008 року я взявся за реорганізацію автономії. Тоді не було ніякого членства в організації: хто прийшов на концерт, той і вважався членом автономії. Довелося все впорядкувати: писали заяви на вступ до організації, на Раді розглядали, затверджували або відхиляли кандидатур, протоколом оформляли, видавали посвідчення. Стали регулярно проводиться різноманітні концерти, літературні вечори. Культурне життя закипіло...
Наступним завданням постала необхідність забезпечити інформаційний супровід наших культурних заходів, щоб всі знали про нашу організацію, адже кожний третій мешканець Новосибірська і області має українське коріння. Я почав писати статті в газети й журнали, давав інтерв'ю телебаченню й радіо, писав в Інтернеті, завів сторінку «Українська мрія» на сайті «Кобза». В організації відкрилося нове дихання, наш Культурній центр завжди був переповнений.
У 2009 році мною, за активної участі хормейстера Б.С. Ликсова, на мої кошти, було створено вокальний ансамбль «Мрія», який і понині є одним із кращих у місті серед громадських колективів-виконавців українських пісень. За свою десятирічну історію ансамблем проведено понад сто концертних програм на сценах багатьох БК міста Новосибірська і області (Іскітім, Коливань та інші). У ці дні ансамбль відзначає свій десятирічний ювілей! Незмінним керівником ансамблю всі ці роки є Валентина Степанівна Цирульнікова.
Другий наш ансамбль «Слов'яни» був створений зусиллями сподвижників Ладенка - професором Валентином Івановичем Пиньковським та його дружиною Валентиною Максимівною Цимбал. Вони переважно праювали в Радянському та Первомайському районах Новосибірська. В місті часто лунали наші українські фестивалі, цікаві концертні програми…
Коли стала помітною наша активна культурна діяльність, далеко не всім це сподобалося в ешелонах влади. Тому у 2009-2011 рр. для налагодження зв'язків з владою на рівні мерії та обласного уряду за моєї підтримки головою автономії був обраний шановний в місті професор медицини Володимир Петрович Шевченко, діяльністю ж організації, як і раніше, керував я, як заступник голови.
На початку 2012 року на чергових виборах головою УНКА знову було обрано мене. Сталося оновлення складу членів автономії і Ради УНКА. У практику увійшли щорічні звіти голови та Ради УНКА перед членами організації.
Навесні 2012 року заздалегідь розпочалася робота з підготовки святкування 200-річного ювілею від дня народження Тараса Шевченка. Обговорювали з активістами, як краще відзначити цю подію. В середині року я звернувся до мерії з проханням дозволити встановити погруддя Кобзаря на перетині вулиць Кірова й Шевченка. Після декількох досить нелегких для мене нарад з цього питання на містобудівній комісії, де я обгрунтовував необхідність такого проекту, на початку 2013 року все ж вийшла Постанова мерії м. Новосибірська (№ 1913 від 28.02.2013 р.) про дозвіл на встановлення погруддя Тараса Шевченка. Це була моя дуже важлива перемога.
Так почалася величезна й безпрецедентна для громадської організації робота з реалізації цього великого проекту. Спочатку, протягом півроку, проводився конкурс на кращий проект пам'ятника, в якому брали участь архітектори і скульптори Москви, Новосибірська, Києва та Сургута. Наприкінці 2013 року був відібраний кращий ескізний проект - переможцями виявилися архітектор А. Скоробагатько з Новосибірська та скульптор Б. Ульянов з Москви. Тоді ж ескізний проект був узгоджений в мерії. А в 2014 році на основі ескізного проекту було розроблено та узгоджено у всіх інстанціях міста робочий проект з будівництва пам'ятника.
Починаючи з березня 2013 року, розпочався збір громадських коштів на спорудження пам'ятника. Розмір зібраних коштів у діаспорі виявився мізерним: всього 5% від потрібної суми. Я зрозумів, що мушу сам десь шукати. В підсумку, майже третину коштів довелося виділити мені самому, 500 тис. руб. виділив пенсіонер Л.П. Мехед родом з Черкащини, третину вдалося «заробити» за три роки в різних грантах уряду Новосибірської області. Всього спорудження пам'ятника обійшлося в три млн. руб.
Спорудження пам'ятника відбувалося у 2015 році, в рік надзвичайно напружених відносин між Росією і Україною, в рік війни, що породило певні труднощі для мене при реалізації проекту (сім разів били нам вікна в нашому культурному центрі, розписували стіни і двері погрозами та образами, писали листи до місцевої влади, щоб заборонили спорудження пам’ятника), але, треба надати належне, ні мер міста, ні губернатор не піддалися цьому тиску. Проект був успішно реалізований і урочисте відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку відбулося 29 вересня 2015 року (про відкриття монумента вже йшлося в окремій розповіді).
До відкриття пам'ятника була приурочена ще одна цікава подія: посаджено дві Шевченківські верби, внучки тієї верби, яку посадив Тарас на півострові Мангишлак, перебуваючи там у царському засланні (гілки верби активісти привезли зі Стрийського парку у Львові, я три роки ростив їх на власному городі).
У 2016 році вдалося реалізувати ще один проект: 9 місяців наполегливого листування і переговорів мені знадобилося, щоб домогтися від Пошти Росії випустити маркований конверт із зображенням пам'ятника Т. Шевченка в Новосибірську в обсязі 500 тис. шт. по всій Росії.
А у 2017 році мною було розроблено та узгоджено в мерії ескізний проект розбивки скверу імені Т.Г. Шевченка на пустирі біля пам'ятника − зараз вживаються заходи щодо реалізації цього проекту. Вже посаджено дві калинові алеї з куплених мною 25-ти кущів калини. Це буде перший у місті іменний сквер. Таким чином, буде впорядковано ще одну недоглянуту ділянку в центрі міста.
Під час проведення фестивалів національних культур у нас увійшло в практику проведення масштабних виставок предметів українського прикладного мистецтва: української вишивки, в тому числі - в Художньому та Краєзнавчому музеях Новосибірська.
Звичайно, що з 2014-го року, в умовах антиукраїнської істерії, наша діяльність набула дуже важливого значення в справі духовної та культурної підтримки України. Ми не сховались, не зарили голову в пісок, як зробило це багато чиновників з українським корінням. Навпаки, ще активніше стали працювати. Ми несемо українську культуру й традиції в наших умовах, ми гордо ходимо у вишиванках, підкреслюючи свою українську ідентичність. Ми несемо культуру, котра об’єднує простих людей і народи, на відміну від політиків…
Все вище сказане - це лише коротка, хронологічна розповідь про основні штрихи діяльності нашої організації. І багато чого не можливо було зробити без участі багатьох активістів, зокрема й тих, кого сьогодні вже немає, і всім їм велика вдячність. Це: Софія Кохан, Катерина Платонова, Катерина Пепрік, Валентина Павук, Олександра Пишкова, Гнат Стеценко, Микола Шаповаленко, Валерій Сакунов, Сергій Федьков, Віктор Скалий, Віктор Гаєнко, Валентина Цирульникова та багато-багато інших.
Таким чином, Національно-культурна автономія українців м. Новосибірська робить гідний внесок у збереження української культури та народних традицій на сибірській землі…
Володимир Павук, голова Національно-культурної автономії українців м. Новосибірська
- Я сказав: "Тут буде Український Культурний Центр!" − мало хто вірив. Я сказав: "Тут буде Український Культурний Центр!" − мало хто вірив.
- Гнат Стеценко та Володимир Павук. Гнат Стеценко та Володимир Павук.
- На українській виставці. На українській виставці.
- На моє запрошення до нас у гості приїхав Посол України в Росії Володимир Єльченко (нині представник України в ООН). На моє запрошення до нас у гості приїхав Посол України в Росії Володимир Єльченко (нині представник України в ООН).
- Наші бандуристи на виставці в музеї. Наші бандуристи на виставці в музеї.
- Святкуємо 200 років Тарасу. Святкуємо 200 років Тарасу.
- 29.09.2017 р., через 2 роки після відкриття пам’ятника. 29.09.2017 р., через 2 роки після відкриття пам’ятника.
- Біля Шевченкової верби. Біля Шевченкової верби.
- Інтерв’ю для місцевого телебачення. Інтерв’ю для місцевого телебачення.
- Творчий колектив автономії на одному із міських заходів. Творчий колектив автономії на одному із міських заходів.
- Молодість і краса автономії. Молодість і краса автономії.
- Футбольна команда УНКА. Футбольна команда УНКА.
- Виступ Володимира Павука на міському фестивалі. Виступ Володимира Павука на міському фестивалі.
- Покійна дружина була помічницею і вірною соратницею Володимира Федоровича. Покійна дружина була помічницею і вірною соратницею Володимира Федоровича.
https://kobza.com.ua/ukrajinska-mrija-novosybirsk/6088-trydtsiat-rokiv-sluzhinnia-ukrainskii-kulturi-na-sybirskii-zemli.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page#sigProGalleriaa3e9e64e54
На світлинах: Володимир Павук. Я сказав: "Тут буде Український Культурний Центр!" − мало хто вірив. Гнат Стеценко та Володимир Павук. На українській виставці. На моє запрошення до нас у гості приїхав Посол України в Росії Володимир Єльченко (нині представник України в ООН). Наші бандуристи на виставці в музеї. Святкуємо 200 років Тарасу. 29.09.2017 р., через 2 роки після відкриття пам’ятника. Біля Шевченкової верби. Інтерв’ю для місцевого телебачення. Творчий колектив автономії на одному із міських заходів. Молодість і краса автономії. Футбольна команда УНКА. Виступ Володимира Павука на міському фестивалі. Покійна дружина була помічницею і вірною соратницею Володимира Федоровича.