Літературна Україна. №10 (5046). 11 березня 2004 року.
Григорій БІЛОУС. Дарувала йому безсмертя... (Уривок).
Майже детективну історію спорудження пам'ятника Шевченкові в Москві розповів один із його авторів — наш земляк (на жаль, покійний) скульптор Анатолій Семенович Фуженко, коли я навідався до його київської майстерні, щоб написати про співавтора пам'ятника Богданові Хмельницькому в Черкасах. Тісне приміщення майстерні було вщерть заповнене різними творами. Мені подобалося бувати в майстернях скульпторів. У них — як у робітні Бога. Тут і готові роботи й заготовки до них, і креслення, і фото виготовлених, тут вештаються помічники, сидять випадкові чи й не зовсім випадкові відвідувачі, колеги. Часто з'являється й чарка вина, і оселедець на закуску, цигарковий дим хмарою висить над скульптурами...
Анатолій Семенович саме працював над меморіальною композицією, присвяченою пам'яті Данила Георгійовича Нарбута, котра нині встановлена на розі будинку в Черкасах, де жив і творив митець. Йому допомагали кілька молодих скульпторів, які вчилися в нього не тільки творити, а й жити. Пам'ятник вирішено було спорудити в 1964-му до 150-річчя Т.Шевченка, неспішно почав розповідати А.Фуженко. Тоді проводився конкурс на кращий проект пам'ятника поетові. Учасників конкурсу було понад тридцять. А перемогли ми, студенти! Москва почала просити у нас знімки інших наших скульптурних робіт. А де вони у студентів візьмуться? До нас як до переможців почали „підбивати клинці" тамтешні архітектори, набиваючись у співавтори. Головою журі конкурсу була Катерина Бєлашова. Вона послала когось із членів журі в Міністерство культури по протокол, а прочитавши його, сказала: „Можете їхати додому. Всього хорошого!" Отак пожартувала, а потім серйозно додала: „Які ж ви дурні! Ви знаєте, що в протоколі пропущено? З правом на спорудження!" Втім, вона одразу ж повернула протокол у Міністерство і змусила тамтешніх чиновників, котрі виправдовувалися, що це, мовляв, „механіческая ошібка", написати нове рішення. „Тепер повертайтеся в Україну і готуйте робочу модель", — порадила нам. Повернулися ми додому, отримали майстерню, але в такому місці, де постійно товклися митці: своєрідний мистецький „товчок". Завдання у нас — не з легких: треба було відкрити пам'ятник Шевченкові в Москві бодай на день-два раніше, ніж у Вашингтоні, де вже давно велися підготовчі роботи, вже й фігура поетова була готова, а в нас тільки-но конкурс завершився. Ми працювали, мов каторжні. І спали на риштуванні. Часто навідувалися Скаба, Тронько. А тодішній міністр культури Бабійчук прискіпувався: „Якщо хочете робити пам'ятник — беріть у співавтори Ковальова, Макогона, Бородая або харківського Рябініна". Ми пережили п'ятнадцять художніх рад! Здавалося, усі хотіли, щоб ми його не зробили. Єдиний, кому ми повністю довіряли, був І.Кавалерідзе, котрий приїздив кілька разів і радив, як діяти...
Нарешті фігура пам'ятник була готова. Я засумнівався в тому, що в Митищах нам оперативно віділлють його, і подався до Петербурга. Москва вже почала тривожитися: що там діється, чого вони мовчать? Звідти прибув скульптор Бабурін. Скликали завершальну Художню раду, члени якої почали молоти всяку всячину, киваючи на ЦК, на КДБ. Тоді Бабурін сказав буквально таке: „Я б цим хлопцям ще й орден дав за їхню мужність і витримку. Збирайтеся, поїдете до Москви, бо вас тут згноять".
У Москві нам дали чудове приміщення, і ми поринули в роботу. Там, правда, хотіли, щоб ми поставили пам'ятник Шевченкові на Трубній площі, і не повноростий, а лише бюст. Уявляєте? На такій площі — урночка! Ми ж обрали місце біля готелю „Україна", де його добре видно з Москви-ріки. Але нам нав'язували спорудження геометричого постаменту. На цьому наполягав головний архітектор столиці Посохін. Наш же задум був такий: встановити фігуру Шевченка на камені, що виходить із землі.
Несподівано дізнаємося, що всі проекти пам'ятника Т.Шевченкові хоче оглянути М.Хрущов. Ми тижнів зо два були як на голках. Нарешті він приїхав. Фурцева розповіла про конкурс, вказала йому на наш варіант і висловила сумнів у тому, що ми встигнемо його спорудити. Хрущов переглянув усі ескізи, потім звернувся до нас: „А ви за який варіант?" „Ми за той, що переміг у конкурсі", — відповіли ми і пояснили, чому. „А ви знаєте, мнє етот тоже больше нравітся!" — сказав Хрущов. Звідтоді нам дали „зелену вулицю". Я розробив особистий графік виконання робіт, виготовив 1/10 модель постаменту, відправив до Києва, указавши, з якого кар'єру (Жежелівського на Вінниччині) брати камінь. Модельники збільшили кожен блок у гіпсі й „окупували" кар'єр: кілька чоловік обробляли блоки — кожен свій. Коли в Москві ми склали ці блоки в постамент — все підійшло „тютелька в тютельку", як кажуть росіяни. Ми хотіли підсипати кілька метрів грунту до постаменту, аби земля сягала бодай сходинок, щоб видно було, ніби Шевченко „виходить" із неї. Довелося ставити тамтешнім хлопцям могорич за роботу. Три з половиною метри землі ми „вкрали" й підсипали. Поспішали. Посіяли швидкорослу англійську траву. Вона буквально за кілька днів зазеленіла довкола пам'ятника, який устигли відкрити таки раніше за вашингтонський. Маленькі зелені жальця увінчали цю подію. Почесна варта трави! Люду було — море. На відкриття зібрали хор, мабуть, й усієї України. Як заспівали „Реве та стогне Дніпр широкий" — Хрущов заплакав. Нам прямо на площі перед відкриттям пам'ятника було вручено (без обов'язкового на той час кандидатськго стажу!) членські квитки Спілки художників СРСР...
— Яку ідею ви закладали в проект пам'яиника? — спитав я митця.
— Шевченко, закутий в солдатську шинелю, — відповів Фуженко, показуючи мені знімок. — Достоєвський сказав, що вся російська література вийшла з гоголівської шинелі. Ви ж зверніть увагу на експресивність постаті Шевченка: здається, шинеля от-от злетить із його плечей і поет вивільниться з миколаївської... Я подякував А.Фуженку та його колегам М.Грицюку і Ю.Синькевичу за їхню роботу.
Увічнюймо ж величний образ Шевченка, горнімося до його слова, сповідуймо його правду, наслідуймо його ідеали!
Из книги: Александров Ю.А. «Москва: Диалог путеводителей». 2-е изд. Москва.: Московский рабочий. 1985. 494с.
…Новые сооружения на Краснопресненской набережной вступают в перекличку с гигантским кристаллом высотной гостиницы «Украина» на противоположной стороне Москвы-реки…
Со стороны парадного входа в гостиницу на набережной установлен памятник Тарасу Шевченко — великому украинскому поэту. Отданный при царе Николае I в солдатчину с запретом писать он продолжал творить и в условиях казармы.
Непокоренным и могучим предстает перед нами Тарас Шевченко, образ которого создан украинскими скульпторами М.Я.Грицюком, Ю.Л. Синкевичем и А.С.Фуженко. Окружают скульптуру украинские тополя, каштаны и дубки.
Первый памятник Шевченко установили в Москве по ленинскому плану монументальной пропаганды еще в 1918 году. Однако скульптура из гипса просуществовала недолго. В 1964 году памятник великому поэту Украины был воплощен в бронзе. Его фигура, исполненная стремительного порыва рельефно выделяется на светлом фоне фасада гостиницы «Украина».
Набережная Тараса Шевченко начинается от площади Киевского вокзала…
Из книги: Двинский Э.Я. «Кольца и радиусы Москвы: Путеводитель». М.:Московский рабочий. 1986. 479с.
КУТУЗОВСКИЙ ПРОСПЕКТ
Это одна из самых красивых магистралей столицы. Строительство ее началось в середине 1930-х гг. Здания живописно расположены, разнообразны по силуэту, но сохраняют при этом единство стиля. Оживляют магистраль зеленые пространства внутри кварталов.
В начале проспекта на берегу Москвы-реки поднимается на 170 м шпиль 29-этажной гостиницы «Украина», построенной в 1957 г. по проекту А. Г. Мордвинова, В. К. Олтаржевского, В. Г. Калиша. …
Перед фасадом гостиницы в 1964 г. воздвигнут памятник Тарасу Шевченко — великому украинскому поэту, революционеру-демократу (1814—1861). Могучая фигура кобзаря вырублена из цельной глыбы гранита. У подножия статуи всегда лежат цветы — знак любви читателей к автору стихов, звучащих в нашей стране на десятках языков. Создатели памятника—украинские ваятели М. Я. Грицюк, Ю. Л. Синькевич, А. Ф. Фуженко. На постаменте высечены строки из завещания поэта, обращенного к потомкам:
И меня в семье великой,
В семье вольной, новой,
Не забудьте — помяните
Добрым тихим словом.