lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 До історії спорудження пам'ятника Шевченкові в Москві
Друк
Розділ: Українська культура в РФ

Літературна Україна. №10 (5046). 11 березня 2004 року.

Григорій БІЛОУС. Дарувала йому безсмертя... (Уривок).

Майже детективну історію спорудження пам'ятника Шевченкові в Москві розповів один із його авторів — наш земляк (на жаль, покійний) скульптор Анатолій Семенович Фуженко, коли я навідався до його київської майстерні, щоб написати про співавтора пам'ятника Богданові Хмельницькому в Черкасах. Тісне приміщення майстерні було вщерть заповнене різними творами. Мені подобалося бувати в майстернях скульп­торів. У них — як у робітні Бога. Тут і го­тові роботи й заготовки до них, і креслення, і фото виготовлених, тут вештаються поміч­ники, сидять випадкові чи й не зовсім ви­падкові відвідувачі, колеги. Часто з'яв­ляється й чарка вина, і оселедець на закус­ку, цигарковий дим хмарою висить над скульптурами...

        Анатолій Семенович саме працював над меморіальною композицією, присвяченою пам'яті Данила Георгійовича Нарбута, котра нині встановлена на розі будинку в Черка­сах, де жив і творив митець. Йому допома­гали кілька молодих скульпторів, які вчили­ся в нього не тільки творити, а й жити.  Пам'ятник вирішено було спорудити в 1964-му до 150-річчя Т.Шевченка,  неспішно почав розповідати А.Фуженко.  Тоді проводився конкурс на кращий проект пам'ятника поетові. Учасників конкурсу бу­ло понад тридцять. А перемогли ми, студен­ти! Москва почала просити у нас знімки ін­ших наших скульптурних робіт. А де вони у студентів візьмуться? До нас як до пере­можців почали „підбивати клинці" тамтешні архітектори, набиваючись у співавтори. Го­ловою журі конкурсу була Катерина Бєлашова. Вона послала когось із членів журі в Міністерство культури по протокол, а про­читавши його, сказала: „Можете їхати додо­му. Всього хорошого!" Отак пожартувала, а потім серйозно додала: „Які ж ви дурні! Ви знаєте, що в протоколі пропущено? З пра­вом на спорудження!" Втім, вона одразу ж повернула протокол у Міністерство і змуси­ла тамтешніх чиновників, котрі виправдову­валися, що це, мовляв, „механіческая ошібка", написати нове рішення. „Тепер повер­тайтеся в Україну і готуйте робочу модель", — порадила нам. Повернулися ми додому, отримали май­стерню, але в такому місці, де постійно тов­клися митці: своєрідний мистецький „тов­чок". Завдання у нас — не з легких: треба було відкрити пам'ятник Шевченкові в Москві бодай на день-два раніше, ніж у Ва­шингтоні, де вже давно велися підготовчі роботи, вже й фігура поетова була готова, а в нас  тільки-но конкурс завершився. Ми працювали, мов каторжні. І спали на риш­туванні. Часто навідувалися Скаба, Тронько. А тодішній міністр культури Бабійчук прискіпувався: „Якщо хочете робити па­м'ятник — беріть у співавтори Ковальова, Макогона, Бородая або харківського Рябініна". Ми пережили п'ятнадцять художніх рад! Здавалося, усі хотіли, щоб ми його не зробили. Єдиний, кому ми повністю довіря­ли, був І.Кавалерідзе, котрий приїздив кіль­ка разів і радив, як діяти...

     Нарешті фігура пам'ятник була готова. Я засумнівався в тому, що в Митищах нам оперативно віділлють його, і подався до Петербурга. Москва вже почала тривожи­тися: що там діється, чого вони мовчать? Звідти прибув скульптор Бабурін. Склика­ли завершальну Художню раду, члени якої почали молоти всяку всячину, киваючи на ЦК, на КДБ. Тоді Бабурін сказав букваль­но таке: „Я б цим хлопцям ще й орден дав за їхню мужність і витримку. Збирайтеся, поїдете до Москви, бо вас тут згноять".

      У Москві нам дали чудове приміщення, і ми поринули в роботу. Там, правда, хотіли, щоб ми поставили пам'ятник Шевченкові на Трубній площі, і не повноростий, а лише бюст. Уявляєте? На такій площі — урночка! Ми ж обрали місце біля готелю „Україна", де його добре видно з Москви-ріки. Але нам нав'язували спорудження геометричого по­стаменту. На цьому наполягав головний архітектор столиці Посохін. Наш же задум був такий: встановити фігуру Шевченка на камені, що виходить із землі.

      Несподівано дізнаємося, що всі проекти пам'ятника Т.Шевченкові хоче оглянути М.Хрущов. Ми тижнів зо два були як на голках. Нарешті він приїхав. Фурцева розпо­віла про конкурс, вказала йому на наш ва­ріант і висловила сумнів у тому, що ми встигнемо його спорудити. Хрущов перегля­нув усі ескізи, потім звернувся до нас: „А ви за який варіант?" „Ми за той, що переміг у конкурсі", — відповіли ми і пояснили, чому. „А ви знаєте, мнє етот тоже больше нравітся!" — сказав Хрущов. Звідтоді нам дали „зелену вулицю". Я розробив особистий графік виконання робіт, виготовив 1/10 модель постаменту, відправив до Києва, указавши, з якого кар'єру (Жежелівського на Вінниччині) бра­ти камінь. Модельники збільшили кожен блок у гіпсі й „окупували" кар'єр: кілька чоловік обробляли блоки — кожен свій. Ко­ли в Москві ми склали ці блоки в постамент — все підійшло „тютелька в тютельку", як кажуть росіяни. Ми хотіли підсипати кілька метрів грунту до постаменту, аби земля сягала бодай схо­динок, щоб видно було, ніби Шевченко „виходить" із неї. Довелося ставити тамтеш­нім хлопцям могорич за роботу. Три з поло­виною метри землі ми „вкрали" й підсипа­ли. Поспішали. Посіяли швидкорослу англійську траву. Вона буквально за кілька днів зазеленіла довкола пам'ятника, який устигли відкрити таки раніше за вашинг­тонський. Маленькі зелені жальця увінчали цю подію. Почесна варта трави! Люду було — море. На відкриття зібрали хор, мабуть, й усієї України. Як заспівали „Реве та стогне Дніпр широкий" — Хрущов заплакав. Нам прямо на площі перед відкриттям пам'ятни­ка було вручено (без обов'язкового на той час кандидатськго стажу!) членські квитки Спілки художників СРСР...

      Яку ідею ви закладали в проект пам'яиника? — спитав я митця.

       Шевченко, закутий в солдатську шине­лю, — відповів Фуженко, показуючи мені знімок. — Достоєвський сказав, що вся ро­сійська література вийшла з гоголівської ши­нелі. Ви ж зверніть увагу на експресивність постаті Шевченка: здається, шинеля от-от злетить із його плечей і поет вивільниться з миколаївської...  Я подякував А.Фуженку та його колегам М.Грицюку і Ю.Синькевичу за їхню роботу.

Увічнюймо ж величний образ Шевченка, горнімося до його слова, сповідуймо його правду, наслідуймо його ідеали!

 

 

Из книги: Александров Ю.А. «Москва: Диалог путеводителей». 2-е изд. Москва.: Московский рабочий. 1985. 494с.

 

…Новые сооружения на Краснопреснен­ской набережной вступают в перекличку с гигантским кристаллом высотной гостини­цы «Украина» на противоположной сто­роне Москвы-реки…

Со стороны парадного входа в гостиницу на набережной установлен памятник Тарасу Шевченко — великому украинскому поэту. Отданный при царе Николае I в сол­датчину с запретом писать он продолжал творить и в условиях казармы.

Непокоренным и могучим предста­ет перед нами Тарас Шевченко, образ которого создан украинскими скульпторами М.Я.Грицюком, Ю.Л. Синкевичем и А.С.Фуженко. Окружают скульптуру укра­инские тополя, каштаны и дубки.

Первый памятник Шевченко установи­ли в Москве по ленинскому плану монументальной пропаганды еще в 1918 году. Однако скульптура из гипса просущество­вала недолго. В 1964 году памятник великому поэту Украины был воплощен в бронзе. Его фигура, исполненная стремительного по­рыва рельефно выделяется на светлом фоне фасада гостиницы «Украина».

Набережная Тараса Шевченко начина­ется от площади Киевского вокзала…


 

Из книги: Двинский Э.Я. «Кольца и радиусы Москвы: Путеводитель». М.:Московский рабочий. 1986. 479с.

 

КУТУЗОВСКИЙ ПРОСПЕКТ

Это одна из самых красивых магистралей столицы. Строительство ее началось в середине 1930-х гг. Здания живописно расположены, разнообразны по силуэту, но сохраняют при этом единство стиля. Оживляют магист­раль зеленые пространства внутри кварталов.

В начале проспекта на берегу Москвы-реки поднимает­ся на 170 м шпиль 29-этажной гостиницы «Украина», по­строенной в 1957 г. по проекту А. Г. Мордвинова, В. К. Олтаржевского, В. Г. Калиша. …

Перед фасадом гостиницы в 1964 г. воздвигнут памят­ник Тарасу Шевченко — великому украинскому поэту, революционеру-демократу (1814—1861). Могучая фигу­ра кобзаря вырублена из цельной глыбы гранита. У под­ножия статуи всегда лежат цветы — знак любви читате­лей к автору стихов, звучащих в нашей стране на десят­ках языков. Создатели памятника—украинские ваятели М. Я. Грицюк, Ю. Л. Синькевич, А. Ф. Фуженко. На по­стаменте высечены строки из завещания поэта, обращен­ного к потомкам:

И меня в семье великой,

В семье вольной, новой,

Не забудьте — помяните

Добрым тихим словом.