lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 “Вічна Атлантида” Віталія Крикуненка
Друк
Розділ: Українська культура в РФ

Поет Віталій Крикуненко під КобзаремПро нову книгу московського українського поета, члена Нацiональноi Спiлки письменникiв Украiни та Спiлки письменникiв Росii 

Саме так називається нова збiрка поезiй Вiталiя Крикуненка. Це вже п’ята книга талановитого поета, перекладача й лiтературознавця, члена Нацiональноi Спiлки письменникiв Украiни та Спiлки письменникiв Росii. I хоч видання, яке побачило світ у Москві, має невеликий наклад, але тим воно вагомiше для справжнiх поцiновувачiв рiдного поетичного слова – насамперед, для українцiв, якi проживають в Росii.

Землякам і друзям у світах далеких

«Вiчна Атлантида» - це  книга-присвята. Перш за все - вона данина пам’ятi Олександра Олексійовича Руденка-Десняка – фундатора Об’єднання украiнцiв Росii, а також присвячується усiм «землякам i друзям у свiтах далеких», як визначив сам автор основну тематичну спрямованiсть вмiщених у книзi творiв. До речi, збiрка вийшла у авторськiй редакцii.

Видання пронизане символами, починаючи з назви. Вперше описи  Атлантиди з’явилися в творах Платона, який, в свою чергу, черпав данi з джерел бiльш давнiх часiв. За Платоном, Атлантида була великим островом, на якому щасливо жили люди-велетнi з чорною i червоною шкiрою. Iхнi царi також були об’еднанi в мирний i дружнiй союз. Але з часом злагода й взаєморозумiння  на островi закiнчились i почалися вiйни, якi призвели до загибелi колись квiтучоi цивiлiзацii, а згодом  - до зникнення  пiд  водою й самого материка.

З тих пiр люди намагаються вiднайти втрачену цивiлiзацiю: хто заради встановлення iсторичноi iстини, а когось манять незлiченні багатства, якi, нiбито, канули в океанськi глибини разом з Атлантидою.  Отож, звернення до цiєi  легенди – це завжди ностальгiчний  екскурс у минуле, аналiз чогось втраченого i, водночас, осмислена надiя на його хоч часткове повернення.

Атлантида у Вiталiя Крикуненка  - символ щастя, спокою, домiвки, якi для багатьох людей канули в Лету, або ж  трансформувалися у нову сутнiсть i якiсть буття. Разом з тим йдеться про Атлантиду “вічну”, а отже — й незникому, незнищенну. То — найдорожче, що є у нас — батьківщина, сама душа... І як важливо їх зберегти —  в собі самому, в інших людях. Саме про це йдеться у вiршi, котрий, власне, i дав назву збiрцi, i яким вона вiдкривається.

Твiй корабель даленiє.

Атлантида лиш мрiє.

Знов осамотнiли там

Мати. Домiвка. I храм.

Ластiвка. Хлiб. Виноград.

Берег. Калина. Гора.

Де ще в заморськiй iмлi 

Знайдеш такої землi?

Довго так будеш пливти.

I, досягнувши мети, -

Iнших, чужих берегiв, -

Дивних скуштуєш плодiв,

Тих, що дають забуття

Навiть i про вiдплиття.

Матiр, домiвку i храм –

Все промiняєш на крам...

Так, переважнiй бiльшостi людей притаманне почуття батькiвського порога, туги за малою батькiвщиною. Врештi-решт у кожного виникає бажання припасти до чистих джерел своєi землi, яку колись полишив… I тут виявляється, що невблаганний, жорстокий час залишив свiй вiдбиток на всьому, що було колись  рiдним, близьким, дорогим, i що його може спiткати трагічна доля Атлантиди.

Вiтер вiтрила вiтрилить,

Твiй корабель поверта.

А берегiв Атлантиди

 В мороцi моря не видно.

Лиш постають кругосвiтно

Вирвою небо й вода.

У поезiях автора багато лiричного, особистого: колись вiн i сам залишив квiтучу Cумщину, пiшов у свiти далекi – вчився, працював… А тому пам’ять про  рiдний край, про домiвку завжди кличе його висловити своi почуття у формi римованого рядка:

Не запитуй у блудного сина,

Де межа його мандрiв – хто зна?

Як до краю дiйду – Україна.

I в розкраянiм серцi – вона.

I куди б не пiшов манiвцями

Навпростець iз цiєї землi, -

На останнiй зупинцi, край ями –

Україна сяйне iз iмли.

Чiльне мiсце у творчостi поета вiдведено матерi: вірші «Передчуття до мами», «Мова мамина», «Мамо», «Купiль» засвідчують безмежну синiвську любов до найдорожчоi в свiтi людини. I тут, безумовно, прослiдковуеться чiтка паралель: мати – Вiтчизна. Без зайвого пафосу.

Кожен, хто знає Вiталiя Григоровича, скаже, що це справжнiй патрiот своєi землi. Власною творчiстю, практичними справами культивує вiн серед украiнцiв, якi проживають в Росii, рiдне слово -  як митець, пропагує книгу -  як заступник директора Бiблiотеки українськоi лiтератури в Москвi. А слово, як вiдомо, також є дiло. I досить суттєве.

 Ось, що сказав з данного приводу  мiй молодший товариш, викладач факультету журналiстики Львiвського нацiонального унiверситету iм. Iвана Франка Мар’ян Житарюк - щоправда, слова цi були адресованi iншiй людинi, але вони винятково влучно характеризують саме Вiталiя Крикуненка. «Вiн зберiг свое українство не серед українцiв i допомагає це робити iншим». Саме тому названi риси поет дуже цiнує  i  в iнших людях, якi живуть в іншомовному культурному просторi, про  що досить виразно сказано у вiршi «Землякам у свiтах далеких»:

Спасенний буде той, чий дух не гине

У далинi вiд прадiдiвських нив,

Хто серце мов окраєць Укрaїни

 В собi не зчерствив i не розкришив…

Пощо ховаєм слово солов’iне?

Пощо втрачаєм зерня золоте?

Спасенний буде той, чий дух не гине

В розсiяннях, в Росiях i будь-де...

I таких людей чимало. Поет присвячує своi твори Василевi Думi – головi Ради Об’єднання українцiв Росii, Вiкторii Скопенко – керiвниковi Української народноi хорової капели Москви, Галинi Чернобi – солiстцi Большого театру, Павловi Поповичу – космонавтовi та ще багатьом землякам, якi  зберегли свою нацiональну iдентичнiсть – бiльше того: конкретними справами, активною громадською роботою примножують славу Украiни за її межами.

«О, бездонна Голгофо розстрільної ями

I все ж головним, стрижневим твором нової збiрки є, безперечно, поема «Хрест Сандормоху». Вона  присвячена кращим синам Украiни, соловецьким в`язням, котрi загинули вiд рук сталiнських катiв у карельському урочищi Сандормох. Восени нинiшнього року виповнюються 70-тi роковини цiєi загальнонацiональноi трагедii. Тема ця досить широка i потребує ще своїх дослiджень. Досить лише сказати, якi люди тут склали своi голови, щоб став зрозумiлим весь масштаб драми 1937 року для українського народу: Лесь Курбас, Микола Зеров, Микола Кулiш, Антон Крушельницький, Григорiй Епiк, Марко Вороний, Сергiй Грушевський (брат Михайла Грушевського) та багато iнших, страчених разом з полiтв’язнями «Соловецького етапу» в кiлькостi 1111 чоловiк.

Уривок з поеми Віталія Крикуненка був опублiкований у книзi «Убiєнним синам України. Сандормох», яка вийшла в Петрозаводську ще в 2005 роцi. У виданнi, зокрема, йдеться про те, що в жовтнi 1997 року українською делегацiєю на чолi з поетом Iваном Драчем був привезений i встановлений на мiсцi розстрiлу полiтв’язнiв дубовий хрест. Автор поеми  був  учасником  й одним з організаторів тiєi важливої подii, ось як вiн пише про неї в своєму творi:

З України принiс  хреста.

Наче крила тулив до рамен,

Хресний шлях в Сандормох верстав

Живий мученик  наш Євген.

З ним туди крiзь iмлу й туман

Йшли, як ходить до батька син,

i прочанин-пророк Iван, 

i кобзар Микола Литвин

«Прочанин-пророк Iван» - звичайно ж, Iван Драч, а «живий мученик Євген» - не хто iнший, як Евген Сверстюк – правозахисник, фiлософ, довголiтнiй в’язень радянських концтаборiв. Саме його слова взятi автором в якостi епiграфа до своєi поеми: «Iсторiя вчить, що найбiльшу силу має той, хто бере на плечi найважчий хрест – i бере на плечi долю свого народу. Тодi вiн Антей…»

Пiзнiше на мiсцi дерев’яного, було встановлено кам’яний козацький хрест з бiлого гранiту. Вiдкриття пам’ятника вiдбулося на початку серпня 2005 року.

Поема-колаж «Хрест Сандормоху» – влучне дiалектичне поеднання форми i змiсту твору, що можна вважати вдалою авторською знахiдкою. Хрест, як релiгiйно-фiлософський символ вiдповiдальностi людини за свої земнi справи (добро i зло) у Вiталiя Крикуненка набуває нового стилiстичного звучання.  Вiн - невiд’ємний, важливий компонент тексту, який посилює емоцiйне сприйняття поетичного слова.

                                                  Подзвiн i хрест

                                                  На перехрестi епох

                                                  

                                                               С

                                                               А

                                                               Н

                                                               Д

                                                  САН Д О Р М О Х

                                                                Р

                                                                М

                                                                О

                                                                Х

                                                       Перехрестя,

                                                           з якого

                                                           не зiйти

                                                         як з хреста.

                                                                О,

                                                   Бездонна Голгофо

                                                                р

                                                                о

                                                                з

                                                                с

                                                                т

                                                                р

                                                                i

                                                                л

                                                                ь

                                                                н

                                                                о

                                                                i

                                                             ями!

Слово Сандормох, повторюване рефреном i графiчно оформлене у виглядi хреста – справдi, сильний  авторський хiд. Власне, прийом цей не новий – до створення фiгурних вiршiв зверталися й iншi поети, але саме в даному поетичному контекстi вiн cимволiзує трагiчнiсть зображуваних подiй, викликає у читача почуття скорботи i, водночас, гнiву, ненавистi до катiв та iх злочинних дiянь.

В цiй та двох iнших поемах, якi входять до збiрки, а також у вiршах Вiталiй Крикуненко широко застосовує рiзноманiтнi художнi засоби: епiтет, метафору, гiперболу, порiвняння тощо. Аналiзувати їх не берусь – то справа iнших фахiвцiв: мово- та лiтературознавцiв. Вiдзначу лише один яскравий i могутнiй образ (наведений вище), який особливо привертає увагу: «О, Бездонна Голгофо розстрiльноi ями!».

Тут автор пiдкреслює абсолютну жертовнiсть людей, якi загинули в холоднiй карельськiй ямi, але не зреклися своїх поглядiв, проводячи паралель iз горою Голгофою, де розпинали Христа за подiбнi «злочини» близько двох тисяч рокiв тому. Вiд фiзичноi смертi в ямi - до вознесення духом на Голгофу – шлях, гiдний Людини. Це, безперечно, можна вважати  лейтмотивом всiєї поеми. I створити подiбний образ мiг лише справжнiй Майстер.

В зв’язку з виходом у свiт збiрки поезiй «Вiчна Атлантида» варто порадiти як за її автора, так i за читачiв, котрi знайдуть для себе у книзi багато близького, особистого. А це означає, що Вiталiй Крикуненко впродовж багатьох рокiв творив свое поетичне слово не марно.

Поет Вiталiй Крикуненко

Нова збiрка поета Вічна Атлантида

На світлинах: Поет під Кобзарем. Вiталiй Крикуненко читає свої поезії. Його нова збiрка. 

Вiктор ГIРЖОВ,

журналiст, Москва.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.