Друк
Розділ: Українці в Росії
26 листопада в українські громади Росії по електронній пошті розійшовся лист голови Національно-культурної автономії українців Мурманської області Наталі Литвиненко-Орлової, який вона відправила зі свого домашнього комп'ютера:

Полум'яна мурманчанка в Помаранчевій революції

 

26 листопада в українські громади Росії по електронній пошті розійшовся лист голови Національно-культурної автономії українців Мурманської області Наталі Литвиненко-Орлової, який вона відправила зі свого домашнього комп'ютера:

"Завтра, 27 листопада, о 15-й годині, свідомі українці Мурманська вийдуть до амбасади Норвегії з державним прапором України і гаслами, які будуть ганьбити фальсифікацію виборів в України і нагле втручання Москви у політичні справи незалежної України.

Шануймося! Станьмо Великою Рікою! Скрізь!

Наталя Литвиненко-Орлова,

Мурманськ.

Прошу передати далі по Інтернет-мережі, телефонам, тощо.

Hello, Hello!

26.11.2004. Наталья <Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.> (Дом)"

 

Так і в російське Заполяр'я дійшла луна з київського Майдану. А ось що про цю несанкційовану можновладцями Мурманська демонстрацію протесту вона написала дещо пізніше:

"У суботній день 27 листопада я з групою мурманчан у складі чотирьох осіб побувала на найбільшому центральному Мурманському майдані. Ми вийшли з великим Державним прапором України. Зі мною був Олег Шишков з Помаранчевим прапором в помаранчевому кашне і з помаранчевим метеликом поверх куртки. А Тетянка Кузнєцова і Іван Суранович тримали гасло, яке ганьбило фальсифікацію виборів в Україні і нагле втручання Москви у справи Української Держави. Що то було!!

Але ми істотно-органічно відчували себе малюсіньким осередком Великого Київського Майдану, ми відчували його енергетичний струм і дихали і жили абсолютно природною Свободою в унісон з нашою улюбленою Україною.

Ця подія подарувала нам декілька незабутніх зустрічей. Відтак було майже 3 години відсидки в міліції, бо вийшли ми на цей пікет без дозволу адміністрації. Але ці дріб'язкові прикрощі нічого не важили в порівнянні з тими неосяжними митями Великої Духовної Злуки з нашим великостраждальним, але героїчним Українським народом. А ще ми чималенько роздали людям російськомовних ксерокопій газет "Правда України в Криму" і ак!", які на той час нам привезли з Українського Криму.

До речі, до міліцейської дільниці нас забрали не ті молоді хлопці, що прибули першими, бо вони мусили викликати старший наряд. Але й для тих старших ми виявилися незвичайними порушниками. То ще й ті, другі, викликали ще більш старших. Відтак вийшло, що нас арештовували вже міліціонери в рангу майорів. І ставилися до нас дуже толерантно, як на площі, так і по путі в дільничний осередок. Деякі працівники-міліціонери аж зраділи нам: мовляв, хоч від вас щось правдиве взнаємо про події в Україні. Охоче слухали нас, ховали в кишені ксерокопії газет і давали адреси своїх електронних скриньок.

Тільки один майже скриготів зубами, але якихось серйозних образ не мали ми й від нього. Єдине, що лякав нас зиском. Дільничій під час складання протоколу до нас ставився дуже толерантно. А один молодий міліціонер, перевіряючи і актуючи перелік речей в наших торбинках, навіть зробив вигляд, що не помітив гасло в сумці Тетянки, яке було написано маркером на величенькому таки шматку миткаля (простинці).

Пізніше ми мали дозвіл Мурманської Адміністрації, але виходили на наш центральний міський майдан тільки Олег і Таня: я страшезно захворіла на грип, а Іван подавсь на Київський Майдан. Знову міліція телефонувала і опікувалась тим де ми будемо стояти, аби нас оберігати від усіляких українофобів, яких до речі довго шукати ніколи не доводиться. Бажаючих накласти на боки й на ребра тільки за те, що ми тримаємо Державний Український прапор в Росії занадто багато. І не тільки росіян, але й яничар. Оце такі подробиці нашого першого виборчо-політичного арешту.

Про своє ставлення до української революції намагалась розповісти через місцеві ЗМІ. Гостреньке інтерв'ю перепало від мене обласній газеті "Полярная Правда" (АБ. - читайте в додатку). Щоправда, надрукували хоч і не все, але без прицяцьковування. Відтак і тележурналісти завітали до мої хати. Однак телесюжет для програми скомпонували так, що а ні я, а ні Тетяна з Олегом телевізійними героями не стали, - телезіркою екрану визначили бути моєму яскраво-помаранчевому телефону…"

Треба додати, що в період революційних подій в Україні п. Наталя Литвиненко-Орлова виступила і як талановитий публіцист і агітатор за демократичне переутворення Батьківщини. Вона надіслала на незалежний сайт діаспори "Кобза"-українці Росії" за ці місяці цілу низку підготовлених нею яскравих полемічних матеріалів. Особливо слід виділити її публіцистичні статті:

-          "Станьмо Україною!" (матеріал, присвячений своїм однокласникам з 10-В класу Макіївської середньої школи № 86, випуск 1968 року- класній керівниці - А.К. Гутник, вчителям української мови Н.П. Кибкало та В.Є. Сабіно, всім сущим землякам своїм на землі Донецькій);

-          "Наше вам, панове московити…" ("неканонічну" народно-дипломатичну ноту у вигляді великої канонічної української дулі);

-          Станьмо великою рікою! (публіцистичне звернення до українців світу по мотивам творчості своєї землячки з луганського міста Краснодону, видатної української письменниці - патріотки, лауреата премії ім. Василя Стуса поетеси Антоніни Листопад, яка колись написала - "Коли маєш свої береги - можна стати Великою Рікою");

-          Почуй мене, Україно! (публіцистичну статтю, яка пані Наталя знов прикрасила епіграфом любимої поетеси з українського Донбасу

В житті свій власний голос треба мати,

Щоб колосом налитим він дзвенів,

І щоб ніхто не міг сказати,

Що ти даремно хліб насущний їв)".

 

Голова Національно-культурної автономії українців Мурманської області Наталя Литвиненко-Орлова розповсюджувала в Україні і Росії патріотичні вірші і публіцистичні звернення "Маніфест національної єдності" та "Їдьте в Східну Україну" своєї полум'яної подруги Антоніни Листопад...

Знаю, що її стаття "Почуй мене, Україно"..." пройшла друком в "Молоді України", "Українському Слові" і в Хмельницькій регіональній газеті. А "Станьмо великою рікою" я сам побачив в донецькій "Світлиці", коли в кінці грудня був під час поїздки міжнародним спостерігачем на президентських виборах в Україну в рідному Донецьку - на проспекті Київському, 48 в редакції україномовної газети "Донеччина".

Зрозуміло, що дуже нелегко в нинішніх умовах робити цю благородну справу пані Наталі, яка, на жаль, не має підтримки і від усіх своїх колег - мурманських українців. Ось що пише про свої складні відносини із сьогоднішнім російським суспільством в столиці Кольського краю ця полум'яна мурманчанка: "Вже певно усю мою печінку висотали тими плітками і прямими нападами за мою позицію відносно виборів в Україні і т. п... Але що поробиш? Реабілітація людської свідомості відбувається дуже тяжко, тож мушу їм прощавати, бо не розуміють, що творять. Прости їм, Боже, їх невір'я! Адже, якось притаманили свою зневагу до того, що я вже майже два місяці повсякчасно ношу помаранчеву стрічку-бантик під коміром білої блузки. Звикли до цього і на моїй роботі, однак непоміченим це не залишилося, бо мала на цей рахунок не раз запитання навіть на базарі, коли проглядала ця стрічка з під одягу..."

Дай же Боже, щоб кожен українець Росії так активно і сміливо підтримував свою Батьківщину і демократичний вибір українського народу, як це робила і робить вірна дочка України, російська громадянка з заполярного Мурманська Наталя Литвиненко-Орлова!

Андрій БОНДАРЕНКО,

В.о. директора сайту "Кобза» - українці Росії",

Заслужений журналіст України.

 

На фото: мурманська українка Наталя Литвиненко-Орлова підняла над своїм російським містом синьо-жовтий національний прапор українського народу.

 

P.S. Як додаток до цього листа надаємо публікацію в Мурманській обласній газеті "Полярная Правда" за 8 грудня 2004 року:

 

"Украина - не Россия?

 

Уже несколько недель в теленовостях нам первым делом сообщают о том, что происходит на Майдане Незалэжности, что сказала Юлия Тимошенко и о чем договариваются Кучма с Соланой... И это неудивительно. Украинские события вряд ли могут оставить равнодушными россиян. Слишком много у нас общего. Что думают мурманчане о происходящем на Украине и возможно ли нечто подобное в России?

Наталья Литвиненко-Орлова, председатель Национально-культурной автономии украинцев Мурманской области:

- Конечно, я не могу равнодушно относиться к происходящему в Украине. Это - моя родина! Постоянно слежу за тем, что там происходит, захожу на сайты Харькова, Луганска, Сум... Общаюсь с родственниками по телефону. И могу абсолютно уверенно сказать: СМИ России очень однобоко освещают события!

Я, как нормальный человек, поддерживаю Ющенко. Знаю его лично, доводилось общаться с ним несколько лет назад. Он интеллигентный человек, а с порядочным оппонентом можно садиться за стол переговоров. И с Россией будет стремиться установить добрососедские отношения, в этом нет никаких сомнений. Вопрос: на каких условиях? Если на равноправных, то конечно, Ющенко будет только за!

Янукович обещает двойное гражданство. Но почему только теперь? Он ведь два года был премьером, что мешало заняться этой проблемой раньше? Я очень огорчилась, когда узнала, что Донбасс и Крым проголосовали за него. Он же трижды судим!

По-моему, наш президент Владимир Путин должен им просто брезговать! А ведь ни для кого не секрет, что Россия и Русская православная церковь демонстративно вмешиваются в дела суверенной державы - Украины!

Думаю, в России подобная ситуация в ближайшие годы вряд ли возможна, но в перспективе не исключена. Потому что терпение народа не безгранично!

Лев Журин, почетный гражданин Мурманска:

- Украинские (и абхазские) события меня, конечно, интересуют. И я считаю, что нечто подобное вполне может произойти и в России, если правительство страны не изменит курс реформ смерти. Пропасть между богатыми и бедными постоянно растет, и это может привести к тому, что люди выйдут на улицы, начнут требовать нормальной жизни... Только у нас раскол будет не на две почти равные части, как на Украине. В России события могут развиваться и более страшно!

Вера Шикунова, служащая:

- То, что украинцы называют революцией, на самом деле просто спектакль, организованный США и поддержанный западными странами. Точно по такому же сценарию проходила смена власти в Югославии несколько лет назад. Ну, допустим, это можно уже и забыть. Но ведь год назад все в открытую говорили, что грузинская революция - точный слепок с югославской! И вот теперь то же самое (один к одному) происходит на Украине! Даже названия эти сентиментальные: революция роз, каштановая революция - один почерк. А марионетки уверены в том, что они - ррреволюционеры! Они об этом говорят нам с экрана телевизора. Знаете, это даже не смешно... Сейчас в России подобное невозможно, но через несколько лет ситуация изменится, все поймут, что жизнь только ухудшается, тогда аналогичный сценарий попытаются провести и у нас. А желающих изобразить революционные массы будет предостаточно!

Илья, продавец:

- Нет, я украинцев уважаю! Надо же - все взяли и вышли на улицы! И не уходят, продолжают бороться! Столько людей готовы стоять на холоде часами, чтобы только поддержать своего кандидата... В Росии такое сложно представить.

Елена Исакова, частный предприниматель:

- За событиями на Украине я особенно пристально, конечно, не слежу. Меня и российские-то политические проблемы не очень волнуют. Кандидатов в президенты вообще не знаю. Но, конечно, я на стороне Восточной Украины и Крыма! Просто потому, что там большинство русских (или хотя бы русскоязычных). И если в результате всех этих встрясок Севастополь и Ялта станут нашими, буду только рада.

Валерий Игумнов, мастер по холодильным установкам:

- Я в курсе, наблюдаю, переживаю. Надоело все, я бы тоже пошел на баррикады. Неважно за кого, надо же что-то менять. Вот я инвалид третьей группы. Работать по специальности не могу, переучивать никто не предлагает. Работаю то вахтером, то сторожем. Ездил на работу на автобусе, проездной стоит 400 рублей, а мне дают компенсацию 300. Как жить? А у нас тишь да гладь, народ замороженный, инертный.

Сергей Симонов, сотрудник Мурманского морского биологического института:

- Этого можно было ожидать. Я жил на Украине, она очень четко делится на восточную и западную по отношениям между людьми в первую очередь. Россия более однородна, у нас такой сценарий, думаю, невозможен.

А на Украине очень слабая власть, оппозиция может делать, что хочет. Все эти митинги, демонстрации готовились заранее. Я уверен, что они не санкционированы. Когда я был студентом, в нашем институте всякая пропаганда была запрещена. А тут и школьники, и учащаяся молодежь. Наверняка спецслужбы, президент знали об этом, но допустили. Сам факт отмены реальных выборов, очень показателен. То, что в стране появилась такая практика, тревожно.

Евгений Елисеев, инженер:

- Украинцы пришли к ельцинским временам. Ющенко сейчас ведет себя, как Ельцин в начале 90-х, во власть - на танках. Умные люди учатся на чужих ошибках, дураки - на своих. Они совершают огромную глупость, идя по нашему пути. А ведь страна только-только начала подниматься. Экономика ожила, пенсии подняли в два раза... Сейчас все опять рухнет.

Татьяна Матросова, экономист:

- Возможно ли такое в России? Теоретически - да, а практически... Наше общество такое инертное. На любую акцию протеста приходят единицы. Профсоюзы, видимо, плохо работают. Общество разрозненно, каждый сам по себе. На Украине вообще устроиться невозможно. Мой муж с Украины, там родственники. Все зарабатывают, где угодно - в Москве, за границей. Кто избирается, всегда много чего обещает. Очень сомневаюсь, что Запад им поможет, мне кажется, им бы все-таки к России поближе.

Владимир Сиднев, полковник запаса:

- Разбаловались все, вот что. России надо бы не самоустраняться, а активно участвовать. Жена-то у Ющенко - с американским гражданством. Деньги заграничные отрабатывают, готовы родину на куски разодрать. Когда это кончится и чем, не знаю. Трудно прогнозировать. Но после перевыборов все только начнется. А пострадают, как всегда, простые люди.

Ольга ЗАЙЦЕВА, Валерия СУХОВА

"Полярная правда"

Мурманская областная газета.

8 декабря 2004 г.