Цьогоріч виповнюється 135 років від початку масового переселення українців на Далекий Схід. Цей регіон отримав назву – Зелений Клин. Публікуємо нотатки про життя української діаспори на цій території в 80-90-х роках минулого сторіччя
Українці на теренах Зеленого Клину (РФ) існували здавна. Тому й не дивно, що осередки українських громад гуртувалися навколо досить відомих і авторитетних постатей у діаспорі. Українці Зеленого Клину не відчували себе забутими.
На початку 90-х років, завдяки старанням п. А. Попка у Владивостоці було відроджено українське товариство «Просвіта». За сприяння місцевих українців проводилася велика робота, здійснювалась і видавнича діяльність. На той час були серед місцевих українців відомі люди і тому була допомога. Зокрема, дружина директора місцевого видавництва п. О. Бондаренко все друкувала безкоштовно...
На початку 2000-х років, завдяки старанням українського священика о. Валентина Мельника та бажанню українських громад міста Владивостока і Приморського краю, з благословення Святішого Філарета, Патріарха Київського і всієї Руси-України, було засновано і зареєстровано подвір’я Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП). Десятку для реєстрації було створено з відомих українців Владивостока.
Радості людей не було меж! Такого вони чекали все життя, бо не всім вже на ті часи подобалось відвідувати церкви Руської Православної Церкви. Адже, коли вони відвідують і тепер Україну, то поспішають до храмів або Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП), Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), або Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Також серед українців були і є ще тепер вірні УГКЦ, а опікуються ними священики з інших регіонів РФ.
Якщо вести розмову про стан речей з патріотичного настрою, то у 80-х роках минулого сторіччя у Владивостоці було засновано осередок Об’єднання Українських Націоналістів (державників). На ті часи це було досить сміливим рішенням. Головним було те, що очолював організацію Василь Світальський − сам відомий українець діаспори, нагороджений державною нагородою України за внесок у розбудову українського руху. Це, дійсно, була людина-легенда. Таких вже немає. А допомагав йому в роботі виходець із Буковини Аркадій Галуза.
Василь Іванович ніколи не сварився, вів себе помірковано й набожно. Вони з дружиною були греко-католиками. Дружина родом зі Львова, все життя працювала лікарем. А пан Василь ходив у море, але був невиїзний: візи йому не давали у зв’язку з тим, що в Канаді мешкав його брат, тож владі це не подобалось.
Робота осередку поширювалась і на терени Хабаровського краю, так що − діяльність велася досить масштабно. Проводилися збори, члени осередку долучали українські товариства до проведення різноманітних святкових заходів, таких як: День незалежності України і День Соборності України, Тарасові дні, Дні вишиванки, до річниць трагічних боїв під Крутами, вшанування пам’яті визначних українців, які полягли, виборюючи щасливу долю українського народу.
Члени осередку постійно відвідували різні заходи в діаспорі, відвідували заходи і в Україні. На постійній основі отримували друковані видання організації «Самостійна Україна» та інформаційне видання «СУРМАЧ», а для вірян надходив часопис «Наша віра», де висвітлювалось життя і становлення УАПЦ. Тоді осередок плідно співпрацював з головним редактором журналу п. Євгеном Сверстюком.
Це були часи досить жвавого існування ОУН. На початку 90-х на Далекий Схід РФ у складі численної і досить поважної делегації завітав голова проводу ОУН (д) п. Павло Дорожинський (очолював організацію до 2015 р. – Ред.). Він зустрічався з нашими земляками, відбувались виступи перед громадськістю міст Приморського і Хабаровського країв.
Після від’їзду Павла Дорожинського, на теренах Зеленого Клину було засновано товариство ім. Олени Теліги.
Ще слід додати, що на ті часи на терени Зеленого Клину прилітав і майбутній патріарх Київський і Всієї Руси-України Володимир (Романюк). На той час він був у сані архієпископа. Зустрічали його в аеропорту, за звичаєм, хлібом-сіллю. Був і художній виступ. Люди стояли зі сльозами на очах − бо вперше від 1920 року на теренах Зеленого клину бачили українського їєрарха і мали можливість у нього благословитись.
У місцевому музеї ім. Арсен’єва майбутній патріарх досить докладно розповідав про становлення Української Церкви. Зала була переповнена − люди стояли. Питання і відповіді тривали до пізнього часу. Після виступу Владика Володимир благословив вірян. Всі були зворушені і виступом, і тим, що такий ієрарх у простій формі вів спілкування.
Але все те в минулому…
В’ячеслав Бубнюк, голова ГО «Просвіта» (Владивосток)
Додатково: В’ячеслав Чорномаз: Українці на Далекому Сході (1883-1922)
Відео: Українці на Зеленому Клині
https://kobza.com.ua/ukrajinci-v-rosiji/5889-slavna-istoriia-ukraintsiv-zelenoho-klynu.html#sigProGalleria3ec3ac0d42
На світлинах: Голова Товариства «Просвіта» (м. Владивосток) В’ячеслав Бубнюк. Товариство української культури Приморського краю святкує Водохреща, Владивосток, 1992 р. Перший голова українського товариства Владивостока А. Попок, 1990-і рр. Зустріч майбутнього патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира в аеропорту м. Владивосток. Виступ архієпископа Володимира (Романюка) у музеї Арсен’єва. Зустріч очільника ОУН (д) Павла Дорожинського (всередині), перший зліва − голова осередку ОУН на Зеленому Клині Василь Світальський. Два числа «Самостійної України». «Сурмач» − видання ОУН (державників). В Росії колись існувало чотири представництва видання «Самостійна Україна»: на Зеленому Клині, на Кубані, в Татарстані та Ярославлі. (Всі фото з особистого архіву автора).