27 жовтня 2018 року відійшов у вічність Микола Васильович Жигло – науковець, почесний академік, поет, колишній керівник Національно-культурної автономії українців Санкт-Петербурга
Збирай своїх дітей родино, хто не забув козацький край.
Їх хлібом-сіллю, Україно, і рушниками зустрічай.
Як правда на усіх єдина, і рідний батьківський поріг,
Соборна наша Україна, одна на всіх, як Оберіг!
(Микола Жигло. «Соборна Україна).
З глибоким сумом повідомляємо про відхід у вічність відомого українського громадського діяча Росії Миколи Васильовича Жигла.
Уродженець Слобожанської України замолоду пов’язав свою долю з Ленінградом – Санкт-Петербургом, де займався будівництвом, проектуванням, реставрацією садово-паркових об'єктів. За його безпосередньої участі проводилась реставрація Петропалацу, Стрельні, Таврійського саду, Марсового поля, Піскарівського меморіалу, парку 300-річчя Санкт-Петербурга, Муріїнського рівчака та ін. Безпосередньо М. Жигло виконав проект реставрації Ординарного скверу під майбутній пам’ятник Тарасу Шевченку.
Високопрофесійна робота Миколи Жигла відзначена дипломами Міжнародних виставок садово-паркового дизайну, грамотами Спілки архітекторів СНД. На замовлення Придніпровського відділення Міжнародної академії наук безпеки людини і природи М. Жигло виконав ландшафтну концепцію географічного центру України. Він творив поезію садово-паркового мистецтва, як виявлення єдності людини і суспільства з природою. Микола Жигло має близько 70 публікацій на професійні та літературні теми. Він є одночасно українським громадським діячем, поетом, архітектором, художником.
Микола Васильович проніс через все життя любов до своєї Батьківщини – України, рідної мови, української культури. Він був одним із засновників Української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга, яку очолював протягом багатьох років. Неможливо уявити діяльність громадської організації українців Санкт-Петербурга без М. Жигла.
У 2004 р. за подвижницьку працю на терені пропаганди здобутків української національної культури за межами України він став лауреатом премії фонду Тараса Шевченка. На другому Всесвітньому форумі українців був обраний до президії Української Всесвітньої Координаційної Ради. Нагороджений орденами та медалями, почесними грамотами Президента України, Генерального консульства України у Санкт-Петербурзі.
У розвиток української культури Микола Жигло зробив значний особистий внесок. На його вірші написано понад 30 пісень. Серед них такі популярні, як «Земля Слов’ян», «Соборна Україна», «Чумацький шлях», «Дарите женщинам любовь» та інші. Поезія Жигла милозвучна, повна іскристого гумору і співучості, вона наповнена щирою любов’ю до України.
Українські громадські організації Росії складають свою пошану Миколі Васильовичу Жиглу, який своєю діяльністю заслужив великий авторитет, як патріот України, носій українського духу, що був і залишиться прикладом жертовного служіння Україні.
Об’єднана прес-служба українських організацій Росії
Своє слово на спомин про Миколу Жигла написала у Фейсбук не менш заслужена активістка українського руху в Росії Лариса Скрипникова
Думаю, його колеги та товариші обов’язково напишуть про його діяльність, я ж хочу додати свої спогади про зустрічі з паном Жиглом…
Карельське товариство української культури «Калина» протягом багатьох років підтримувало з Миколою Васильовичем дружні та теплі стосунки. Наше Товариство та хор «Українська пісня» безмірно вдячні йому за пісню «Соборна Україна» (композитор В.Стратуца).
Коли наш, ще невідомий нікому колектив, на міжнародному конкурсі «Берегиня» в Луцьку розпочав свій виступ з цієї пісні – вся зала в єдиному пориві встала і так нас слухали. Бо ж слова якої сили у цієї пісні!
Потім неодноразово ми запрошували пана Миколу до нас, він був присутнім на нашій першій міжнародній науково-практичній конференції присвяченій Петру Калнишевському, що проходила в Петрозаводську. Пізніше відбулася незабутня подорож на Соловки… Він також був на відкритті пам’ятника невинно убієнним синам України в Сандармосі, на Днях Української культури в Карелії.
Востаннє я зустрічалася з паном Жиглом у Петербурзі 9 березня ц.р. біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Він дуже просив приїхати до нього, щоб показати світлини: «…яких ти точно не маєш, Ларисо…». Я пообіцяла. І не зібралася, не приїхала, навіть жодного разу не зателефонувала...
У кого тепер просити пробачення? Прости мені, Господи, простіть мені, пане Миколо!
Спочивайте з миром. ВІЧНА ТА СВІТЛА ВАМ ПАМ'ЯТЬ.
Коли помрем і заростем квітками,
у споминах ще оживем не раз,
аж поки поруч з нашими кістками
заснуть усі, що пам’ятали нас.
І буде се вже наша смерть остання,
наш порох вітер світом розжене;
прийде весна, прийде пора кохання,
а нас ніхто й ніколи не спімне.
(Осип Маковей)
Лариса Скрипникова, Почесний голова Карельського республіканського товариства української культури «Калина»
- Пливемо на катері на Соловки, 5 вересня 2003 року. Пливемо на катері на Соловки, 5 вересня 2003 року.
- Покладання квітів до плити Петра Калнишевського (в той час ще пам’ятника йому не було). Михайло Горинь, Роман Зелінський, Микола Жигло, Лариса Скрипникова (справа наліво), Соловки, 6.09.2003. Покладання квітів до плити Петра Калнишевського (в той час ще пам’ятника йому не було). Михайло Горинь, Роман Зелінський, Микола Жигло, Лариса Скрипникова (справа наліво), Соловки, 6.09.2003.
https://kobza.com.ua/ukrajinci-v-rosiji/5883-spivets-sobornoi-ukrainy.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page=#sigProGalleria82552f0b22
На світлинах: Світлої пам’яті Микола Васильович Жигло. Пливемо на катері на Соловки, 5 вересня 2003 року. Покладання квітів до плити Петра Калнишевського (в той час ще пам’ятника йому не було). Михайло Горинь, Роман Зелінський, Микола Жигло, Лариса Скрипникова (справа наліво), Соловки, 6.09.2003.