Друк
Розділ: Україна - Світ
Президент СКУ (1998 - 2008 рр.) Аскольд Лозинський

Нотатки Президента СКУ в 1998 – 2008 рр. Аскольда Лозинського з приводу нинішнього стану цієї організації та завдань, що стоять перед СКУ на наступне півстоліття

Відзначення відбулося у двох частинах: у Києві та Львові з 25 по 29 серпня ц.р. Спершу подаю світла: організаційна, технічна підготовка були майже взірцевими. Єдині мінуси −  такі несуттєві, як часті запізнення, винайм приміщення, не відповідного для виголошення промов, як у Мистецькому арсеналі в Києві, тощо. Але в загальному − технічна підготовка була більш ніж задовільною.

В додатку треба визнати, що влада України долучилася до заходів, починаючи від президента, який взяв участь бодай в одному заході з відносно змістовною промовою. Подібно і міністри, радники тощо. Участь духовенства теж була змістовною: за участі представників двох головних церков УПЦКП та УГКЦ на найвищому рівні. До речі, церковна “Вечірня”, яка відбулася у програмі, в Соборі Св. Юра у Львові разом з Митрополитом і хоровим співом була зворушлива.

Чисельна і різноманітна була також і присутність речників діаспори  - з навіть таких далеких сторін як Караганди і Владивостоку. Потужно також проявилася участь нових українських громад з нових поселень у Європі, а також традиційна участь тих, котрі творили ще Світовий Конгрес Вільних Українців у Нью Йорку в 1967 р. - з США, Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії та традиційних поселень Європи: Великої БританіЇ, Франції, Німеччини.

Та й намічена програма була, на перший погляд, цікава -- з намаганням пов’язати урочистості з діловими справами і потребами сьогодення. Для прикладу − економічний форум у готелі "Гаєт" у Києві, який мав на увазі звернути особливу увагу на потреби і заохотити західні інвестиції в Україну та вказати на наявність для цього схожого сьогоднішнього клімату. Тому загально і на поверховий погляд захід відбувся урочисто і величаво.

У чому була тінь урочистостей? А в тому, що у виступах відзначали фактично не організацію СКУ, а сьогоднішню його дирекцію і президента. Хоча у виставках були представлені його історичні  батьки-основоположники та трудівники, але у промовах про заслуги весь кредит належав нинішньому.керівництву.

Як колишні президенти СКУ разом з мгр. Юрієм Шимком, хоча ми очолювали СКУВУ-СКУ п’ятнадцять років, ми дійсно були свідками, а не учасниками цього дійства – відзначення 50- ліття організації у Києві та Львові. Це мене вразило не тому, що тут була присутня також і моя особа, але мені здається, що такі визначні прізвища історії СКВУ-СКУ як  отець Кушнір, Микола Плав'юк, Антін Мельник, Йосиф Лисогір, Іван Базарко, Петро Севарин чи Дмитро Ціпивник (згадуючи тільки президентів СКВУ-СКУ), ні разу не були згадані у промовах. Правда, ці люди вже всі покійні, але мені здається, що вони заслужили бодай на згадку. Тим більше заслужили на відзначення їхніх великих заслуг. Вони працювали ціле життя на користь України та на захист українського народу тоді коли це було далеко важчим, ніж сьогодн, бо Україна існувала тільки у наших мріях.  Вони були Дон Кіхотами, які жили надією, тоді як сьогодні працюють нові керівники з далеко більш практичними завданнями і можливостями. Їм не було потрібно уявляти собі Україну. Мушу зізнатися, я сказав собі тихенько: “невдячне покоління”...

Але була ще більша тінь. Всі головні виступи, майже без винятку, були просто пафосними, промовистими, але без конкретного змісту чи будь-якого аналізу. Для прикладу наведу головну промову економічного змісту віце прем'єр міністра та міністра з питань економічного росту і торгівлі України Степана Кубіва. Після його промови важко було зрозуміти − навіщо далі продовжувати форум. Пролунали пафосні фрази та навіть статистика майбутнього, тобто міністр подавав ВВП до 2020 року. Не було жодного речення самокритики, проблем щодо корупції, втрати інвестицій людей у минулому. За ним послідували виступи представників заходу, але Кубіва у залі вже не було.

Теперішні представники СКУ виступали теж, але майже виключно через свого Президента, який звертався з промовами до десяти разів. Правда, останні його виступи я вже не чув - бо виїхав, але всі його виступи одні більш, другі менш вдалі через брак уваги публіки, зводились до своїх заслуг та вигляду рожевого майбутнього, що він кількаразово гарантував невідомо яким чином. Сьогоднішня дирекція СКУ виростала передусім у Канаді, але виступи нагадували Радянський Союз, правда, з релігійним елементом.

Чому критика цих заходів потрібна? Бо СКВУ був сформований для допомоги Україні та захисту українського народу. Натомість СКУ сьогодні допомагає владі в Україні, а це інколи не можна ототожнювати з допомогою українському народові в Україні чи у діаспорі, а тим більше у східній діаспорі. Мабуть для цього у президії чи на почесних місцях сиділи тільки представники західної діаспори, а я вже не кажу про представників Канади, котрі всіх переважали. Представників східної діаспори зовсім не було на почесних місцях.

Відзначивши 50-у річницю, слід готуватись до наступних 50 років праці. Тому варто було б згадати основоположників СКВУ, та виголосити їх слова та заслуги -- бо вони, мені здається, краще розуміли свої завдання. Вони працювали для народу і задля ідеї, а не для влади і слави.

***

 

Щодо структури і завдань Світового Конгресу Українців

 

Додаткові міркування у 50-у річницю його заснування

Заснували Світовий Конгрес Вільних Українців для допомоги Україні у її боротьбі за державну незалежність та захисту самого українського народу, де б він не проживав. У контексті 1967 року допомога Україні означала тоді боротьбу за її визволення. СКВУ, а згодом Світовий Конгрес Українців, був і досі залишився неурядовою організацією. Основоположниками були наші церкви та суспільно громадські, а також політичні структури з діаспори, котра знаходилась на Заході та Австралії. Не випадковим є те, що першим президентом СКВУ був український греко-католицький священик. До речі після першої каденції він мусив повернутися бо на ІІ конгресі 1973 року було і стільки інтересів окремих груп і середовищ, що тільки священник міг вр’ятувти ситуацію. Це не було доказом браку єдності, бо всі учасники-делегати були зацікавлені інтересами України. Радше, це було явищем динаміки тактики, а також, оскільки делегати були тільки людьми зв своїми слабостями і пристрастями, це було доказом вузького і особистого партикулярізму. Духовна

особа, тобто представник наших церков, їх об'єднав.

У цих міркуваннях я хотів би звернути увагу на кілька зокрема важливих досягнень СКВУ-СКУ протягом 50 літ. Одним із головних задумів структур −  комісій СКВУ майже від самого початку була Комісія Прав Людини (КПЛ). Ця комісія була настільки ефективною, зокрема, за радянських часів, що вона викликали не тільки боротьбу проти її діяльності  радянських чинників, які оформили пропагандистські структури в УРСР типу агентурного Товариства “Україна” для дезінформації.  Але завдяки КПЛ, СКВУ була сяйвом для дисидентського руху в Україні до тої міри, що борці за людські та національні права в України дивилися на СКВУ як на свого міжнародного речника. Підтвердженням цього є чимало документів Української Гельсінської Групи-Спілки тощо.

І ще одним важливим досягненням просування СКВУ-СКУ було у міжнародній спільноті дати знати про геноцид українського народу Голодомором 1932-33 років. Фактично без перебільшення можна сказати, що без діаспори та зокрема СКВУ, ця трагічна сторінка нашої історії була б давно світом незнана а українським народом призабута. Для тільки одного прикладу можна навести скликання СКВУ Міжнародного Трибуналу визначних юристів неукраїнців які після кількаразових  слухань юридичного характеру у Нью Йорку, Торонто, Лондоні та Брюсселі у 1980-их роках  встановили, що Великий Голод 1932-33 був

намаганням геноциду проти українського народу. Цей висновок став прецедентом для пізнішого визнання Голодомору геноцидом шістнадцятьма державами світу. Важливішим, мабуть, він був основою для пізнавання, усвідомлення і вшанування жертв цієї найбільшої трагедії нашим народом у пострадянській Україні, бо наш народ за радянської пропаганди мало або нічого не знав про свою власну історію. Голод 1932-33 рр. був лише одним із прикладів цих білих плям.

Третім важливим досягненням в історії СКВУ- СКУ −  було посідання місця серед неурядових організацій Організації Об’єднаних Націй, що було досягнуто у 2003 р., хоч спроби робилися від 1970-х років. (СКВУ посідав пресове бюро при ООН ще у 1970-х роках). Чому до 2003 року це не відбулося? Не тому, що тогочасні провідники СКВУ-СКУ не порушували справи члентсва, а тому, що не було при самій ООН держави, яка могла допомогти просувати це питання. А цією державою стала незалежна Україна.

У пізнаванні минулого – міститься сенс сьогоднішнього СКУ та накреслення його завдань на майбутнє.  Гасло 50-ліття СКУ “За нами майбутнє” хоча неграмотне, все ж таки зрозуміле і наповнене змістом для людей доброї волі. Тобто, СКУ  – і надалі залишається неурядовою структурою. Конгрес працює з різними державами, а передусім − зі своїми, тобто  з Україною. А її широко розкидані представники по цілому світі −  зі своїми: США, Канадою, Аргентиною, Бразилією, Німеччиною, Великою Британією, Францією, Австралією, а також Казахстаном, Грузією, Литвою, Латвією, Естонією, Італією, Португалією, Іспанією, Голландією, працюють для втілення наших потреб як патріоти молодої демократичної держави, де всі рівні і мають подібні можливості, а не президент і олігархи, що мають лише привілеї, а народу −  залишки. Одночасно, СКУ залишається позаурядовим сумлінням українського народу, що стежить і обороняє людські та національні права, зокрема, українців де б вони не порушувались. Бо якщо не ми будемо цим займатися, то хто? А наші сили недостатні, щоби захищати всіх людей світу!  Не сміє СКУ стати просто знаряддям  чи “потакачем” політики однієї чи іншої держави або правління.

50 років це лишень початок. Цікавим є те, що візія СКВУ-СКУ фактично не змінилася. Вона просто повинна динамічно застосовуватися для невідкладних потреб нашого народу та України. СКУ − це не лише її провід чи рада директорів. Це потужна сила двадцятимільйонного українства з різними можливостями та потребами. Це розуміли наші основоположники, хоча їх було тоді далеко не двадцять мільйонів. Боротьба з ворогом, а головно − з Росією, мусить включати захист територіальної цілісності України, а також захист українців, котрі живуть у Росії. Відсіч дезінформації мусить включати також захист великого і частково автохтонного населення українців у Польщі всупереч екстремній польській владі, яка їх переслідує фальсифікацією історії. Роль СКУ тут багатогогранна.

Радянські писаки висміювали зародки оформлення СКВУ при перших його конгресах такими заголовками у своїй пресі: “а галасу було”, “конгрес невільних”… Але історія показала, що з цього “галасу” виросло велике діло, а завдяки “конгресові невільних” −  ми всі українці сьогодні почуваємося вільними.

Аскольд Лозинський, Президент СКУ в 1998-2008 рр.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

29 - 30 серпня 2017 р.

На світлинах: Аскольд Лозинський. Аскольд Лозинський під час церемонії відкриття ювілейних заходів, присвячених 50-річчю СКУ, у Львові. Перший Світовий Конгрес Вільних Українців, Нью-Йорк, 1967 р. Перший Президент СКВУ отець Всиль Кушнір. Останній Прездент УНР в екзилі, Президент СКВУ Микола Плав'юк. Президент СКУ Дмитро Ціпивник. Перший Президент СКУ Юрій Шимко. Нині діючий очільник СКУ Євген Чолій.

 

Наша довідка: Очільниками СКВУ і СКУ в різні роки були: отець Василь Кушнір (1967 – 1969, 1973 – 1978), Йосиф Лисогор (1969 – 1971), Микола Плав’юк (!978 – 1981), Іван Базарко (1981 – 1983), Петро Саварин (1983 – 1988), Юрій Шимко (1988 – 1993), Дмитро Ціпивник (1993 – 1998), Аскольд Лозинський (1998 – 2008), Євген Чолій (2008 – до сьогодні).