Якось років п'ять назад у Воронежі пройшов регіональний З'їзд вихідців з... Індії. Так-так, не дивуйтеся. Усе було обставлено як треба з запрошенням журналістів, навіть у залу із суцільно слов'янськими обличчями привезли звідкись групу індійських студентів і представника посольства Індії в Росії. Була мова про «важливість пізнання Великої культури», «підтримку курсу Раджіва Ганді», виступили воронезькі дітлахи з індійським танцем, а потім - був шикарний фуршет, на якому індуси якось загубилися в натовпі і, зрештою, усі присутні, пропустивши по черговій чарчині забули навіщо зібралися.

Якось років п'ять назад у Воронежі пройшов регіональний З'їзд вихідців з... Індії. Так-так, не дивуйтеся. Усе було обставлено як треба з запрошенням журналістів, навіть у залу із суцільно слов'янськими обличчями привезли звідкись групу індійських студентів і представника посольства Індії в Росії. Була мова про «важливість пізнання Великої культури», «підтримку курсу Раджіва Ганді», виступили воронезькі дітлахи з індійським танцем, а потім - був шикарний фуршет, на якому індуси якось загубилися в натовпі і, зрештою, усі присутні, пропустивши по черговій чарчині забули навіщо зібралися. А дійство, як і ряд інших тілорухів у бік Індії, були організовані з єдиною метою - переконати «індійських друзів» передати саме воронезькому заводу замовлення на постачання устаткування для розробки копалень...

Усе це мені згадалося в зв'язку з раптово народженою ідеєю проведення в Москві 8 жовтня З'їзду представників українських громадських організацій Росії. Причина таємної підготовки цього форуму від воронезьких українських громадських організацій (Воронезької регіональної організації «Українське товариство «Перевесло» і Воронезької регіональної організації дружби з громадськими організаціями України «Чуття єдиної родини») для нас не була зрозуміла, поки ми не отримали Резолюцію З'їзду. Навряд чи хто з керівників наших організацій підписався б під цим документом. Ми, як громадяни Росії, можемо мати свою думку, але не можемо втручатися у внутрішні справи Української держави, натискати ззовні на волевиявлення співвітчизників. На жаль, є й у воронезьких організаціях люди, що за оплачену дорогу до Москви та назад і рясний обід з горілочкою, готові підписати що завгодно, але Правління організацій сьогодні вже не допускає таких людей до винесення важливих рішень. Хочу заявити: воронезькі регіональні організації «Українське товариство «Перевесло» і дружби з громадськими організаціями України «Чуття єдиної родини» до даного З'їзду відношення не мають і, відповідно, ніякі його рішення не вважають для себе обов'язковими.

Інший цікавий утвір московських політтехнологів напередодні виборів Президента України – газета «Час України». З кожним номером нас уражають знання редакційного колективу про українську діаспору і, зокрема, про воронезьких українців. До речі, на мій погляд, колеги не зовсім розуміють різницю між українською діаспорою в Росії (громадяни РФ українського походження) і українськими робітниками в РФ (громадянами України, що тимчасово працюють на території РФ для підтримки своїх родин в Україні). З цього і виникають усі непорозуміння. Наприклад, у газеті «Час України» №4 повідомляється, що Воронезька область є місцем компактного проживання... громадян України (!)

Ти бач! А ми у Воронежі цього і не знали! Якщо в селах на півдні області говорять українською мовою з місцевим акцентом, то не треба цих людей записувати автоматично в громадяни України... Що правда - заробітчани з України в нас є, але їх дуже мало , бо усі рвуться в Москву та на Північ. Що таке Воронезька область? Це середні зарплати в 150 доларів США, а в Москві і 300 доларів не рахується за зарплату. Воронежці без іронії говорять, що Москва – це інша країна.

Хочу звернути увагу на ще один момент із статті в “ЧУ” Ольги Малініної – на її думку, у Воронезькій області проходив збір підписів в підтримку висування Віктора Януковича на посаду Президента України. Я особисто намагався розшукати цих «збирачів»: зв'язувався із Громадською палатою Воронезької області (виконавчий директор Валерій Черніков навіть не чув ні про що подібне), з Асамблеєю Воронезької області (заступник голови Максат Реджепов довго в мене зясовував, хто ж такий цей Віктор Янукович). Зрештою ми вирішили, що ймовірно «збирачі підписів за Віктора Януковича» заявилися в який-небудь шинок у яких-небудь Синіх Ліпягах, поставили мужикам шухляду пива і швидко зібрали десяток-другий підписів «за крєпкого надьожного мужика із Донєцка». А можливо і цього не було. Дивно те, як у настільки таємничих від воронежців умовах по всій Росії вдалося зібрати підписи аж 560 тисяч (!!!) «членів української діаспори в Росії» на підтримку Януковича. Без всякої реклами заходу. Стверджую, що це неможливо.

Хто ж ці «члени» і з якого вони з матеріалу з»ясувати мені не вдалося. Якщо це громадяни України в Росії, то як це погодити з заявою 30 вересня (через тиждень після виходу номера) представника Міністерства закордонних справ України Маркіяна Лубківського, що на консульському обліку в усіх (!) дипломатичних представництвах України є приблизно 200 тисяч осіб. Якщо ж це негромадяни України, а громадяни Росії, то навіщо ці підписи потрібні Януковичу в його кампанії? Адже ж ми не приймаємо участі у виборах Президента України! Навіщо ці потьомкінські дєрєвні!

Та й у цілому газета більше нагадує передвиборну агітку. Маючи певний досвід роботи на виборах у Воронезькій області, можу відзначити неприємну тенденцію – дитячу наївність матеріалів. На жаль, з подібною роботою «московських піарщиків» доводилося стикатися й у своєму регіоні. Як правило, хлопці приїжджають «зрубати гріш», не особливо переймаючись якої думки виборці  про їх  роботу. І в «Часі України» усе той же стиль – на швидку руку, з нальотом сенсаційності, та демонстрацією некомпетентності. Хід «піарної» думки не піднімається вище примітивності... Коли ж до піарної братії зрештою дійде, що газети читають люди думаючі, які все аналізують, а люмпени як загортали в них оселедців, так і будуть це робити, навіть якщо ви газету назвете «Час Островів Зеленого Мису».

Не хочу аналізувати типові «проколи». Наприклад, постійні публікації знімків Віктора Януковича з Президентом Росії Володимиром Путіним, хоча популярність останнього в Росії падає, а у Воронежі, після рішення про монетизацію пільг при постійному зростанні цін, і зовсім упала... Не можу не згадати приклад  останніх губернаторських виборів у Воронезькій області: з 5 кандидатів троє на листівках зображували себе разом із Путіним – потискаючи один одному руки та привітно ведучи розмову, а один навіть поставив Путіна за своєю спиною, начебто, «за нашим кандидатом і Президенту спокійно». (Думаю, що Адміністрації Президента Росії необхідно  відслідковувати подібні фотомонтажі і притягати «примазавшихся» до відповідальності). А виграв у нас, до речі, той кандидат, що не ліз в обійми до великого покровителя...

В №1 “Часу України” у матеріалі «Заслужив? Одержуй...» Віктор Ющенко характеризується як «шанувальник бананових республік», а нижче динаміка зростання рейтингу вказує на те, що «шанувальник» випереджає в рейтингу... всіх інших кандидатів. І в цілому, з публікацій у «Часі України» у мене тільки зростають симпатії до Ющенка. Раз його так бояться, раз з ним так борються, значить це дійсно сильна особистість, а не тіньовий ставленик Москви чи Вашингтону. У радянські часи щодо васалів міжнародного імперіалізму існували такі політичні терміни: «маріонетковий уряд», «президент-маріонетка». Не розумію, чому засновники агітки «Час України» не бачать, що видання своїми діями ліпить саме такий образ одного з кандидатів на посаду Президента України, роблячи вигляд, що посилено за нього агітує?

Публіцист Олег Попцов, що ще наприкінці 80-х років редагував популярний журнал «Сільська молодь», в інтерв'ю, опублікованому в київському щотижневику «2000» 1 жовтня ц.р. дав дуже влучну характеристику передвиборних дискусій: «поки ми змагаємося, хто кого краще обдурить». Давайте будемо відверті: фаворитами президентських перегонів виявилися два чоловіки, що володіють наймогутнішими фінансовими ресурсами і виграє той, у кого виявляться міцніше нерви, сильніші заступники. У Януковича, звичайно, переваги в наявності – починаючи від горезвісного адміністративного ресурсу і закінчуючи апеляцією до емоцій найбільш знедоленої і вилученої від реалій економіко-політичної ситуації частини населення. Ющенко, якщо взяти основу, обіцяє те, що і так очікує країну в найближчому майбутньому – це вже не залежить від думки президентів і депутатів: глобалізація “з’їсть” їхню думку. А якщо політику знову поставлять перед економікою, - це відкине країну на задвірки цивілізації.

На жаль, в Україні, як і в Росії більшість населення правди бояться, та й мислити логічно не хочуть. При тім значна частина людей старшого покоління (а це, як правило, основні відвідувачі виборчих дільниць), ніяк не звільняться від ностальгії по минулому... Хтось по ковбасі за 2,20 у радянських карбованцях, а хтось по могутній країні СРСР – оплоту соціалізму у світі...

Я думаю, що нам, представникам української діаспори в Росії, «або-або» питання взагалі ставити не можна - ми любимо свій народ, свою культуру, а не тих політиканів, що їм керують. І незалежно від того, хто прийде до влади на моїй Батьківщині, я завжди буду приїжджати в Україну, завжди буду проводити відпустку серед милих серцю з дитинства пагорбів, лісів, полів і людей скільки б і чого б це мені не коштувало. А долю свою наш народ визначить самостійно. Без підказок з Москви чи з Вашингтону. Свою думку я все-таки залишу при собі - і вважаю неправильним намагатися нав'язувати її виборцям України, знаходячись при цьому в сусідній державі. Тому з морально-етичної точки зору не бажаю проводити жодного звязку із передвиборною агіткою «Час України», а названі мною організації української діаспори у Воронезькій області не  вважають видання виразником своїх інтересів.

Тепер про політичні сюрпризи. Раптово ми довідалися про те, що й у Воронезькій області будуть організовані виборчі дільниці по виборам Президента України. Спочатку з Москви була спущена рознарядка на 6 (шість!) таких ділянок. Але виборча комісія Воронезької області (у чим ми її підтримуємо) наполягає на одній – в обласному центрі. Хоча і тут, швидше за все, уся суєта обернеться лише витратою грошей – по опитуваннях майже півтора десятків громадян України, що тимчасово знаходяться у Воронезькій області і відомих нам, жоден з них приймати участі в голосуванні не має наміру через... відсутність реєстрації. Люди побоюються, що відвідування виборчої дільниці обернеться, образно висловлюючись, «надіванням наручників» з депортацією, що послідує.

На закінчення хочу підкреслити хоч один позитивний момент у всіх розмовах навколо нового московського видання. З появою в Росії передвиборчої газети «Час України» я переконався остаточно у тому, що в Москві відбулися зміни – змінився тон висловлень відносно України. Немає того, що було на початку 90-х:  зарозумілості і повчальності. Я пам'ятаю, як тоді в Росії усе, що відбувалося в Україні, сприймали з насмішкою: мов, награються зі своєю незалежністю і до нас приповзуть. А ми вже вирішимо на яких умовах приймати. Не приповзли наші брати, і більш того, про здачу позицій державності і про новий переділ світу вже мова не йде.  Ось тут висновок.

 

Дмитро ДЕНИСЕНКО,

заступник Голови Правління

Воронезької Регіональної Громадської Організації

«Українське товариство «Перевесло»,

спеціальний кореспондент обласної газети «Комуна».

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">denisenko@kommuna.ru.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка