Друк
Розділ: Східна Слобожанщина (Вороніж)
Старовинний Львів
Старовинний Львів

Про III-й Мiжнародний Конгрес української дiаспори та подiї, що з ним пов’язанi

З загальним оглядом i своїми думками про Конгрес дiаспори у Львовi на сайтi www.kobza.com.ua вже виступив п. Стефан Паняк. Тому, мабуть, не буду розповiдати про хiд Конгресу, а лише висловлю деякi думки i суб’єктивнi враження.

Я особисто дуже вдячний органiзаторам цього форуму, а саме головному органiзатору та координатору Iринi Ключковськiй за високiй рiвень пiдготовки та проведення зiбрання, бездоганну працю спiвробiтникiв Iнституту протягом часу його проведення. Саме завдяки запрошенню на Конгрес я – так вийшло – крiм приємних вражень (не менш, нiж на рiк!), вперше змiг познайомитись з мiстом, побувати в його найбiльш вiдомих iсторичних мicцях. Нам було предоставлено готель, трансферт до мiсць проведення заходiв. А ще – це чiпляюча «за живе» доповiдь президента Cвiтового Конгрессу Українцiв Євгена Чолiя, новi знайомства, новi однодумцi…

Все це добре i тому сказав про таке зразу, щоб подальший негатив не кинув тiнь на тих, хто вiдданий справi, погано спав всi цi днi. Нажаль, були тут i «весiльнi генерали», якi, як про мене, повиннi б допомагати Ключковськiй, пiдключитись в роботу, а не тiльки «ощасливити» учасникiв Конгресу своєю присутнiстю.

Для мене, наприклад, незрозумiла позицiя УВКР – трибуну Конгресу можна було використати для постановки та рiшення нагальних проблем спiвпрацi дiаспори, вислову завдань i перспектив. Замiсць цього в доповiдi голови УВКР (Української Всесвiтньої Коoрдинацiйної Ради) Дмитра Павличка саме абревiатури УВКР жодного разу названо не було. Взагалi, доповiдь булa бiльш схожа на програмову промову кандидата в президенти України - про все це вже вiдомо i нiчого новoго я не почув.

Натомiсть в доповiдi Євгена Чолiя постiйно було присутнє:  «СКУ реагував… СКУ закликав… СКУ представив…СКУ наголосив… СКУ звернув увагу… СКУ висловив свою стурбованiсть…» i таке iнше. Вiдчувалось, що СКУ – це велика органiзацiя, за якою стоять потужнi ряди спiввiтчизникiв, здатнi на плiдну роботу та взаємодiю. Недаремно Євгена Чолiя приймав i президент України Вiктор Янукович.

А з доповiдi Дмитра Павличка я усвiдомив, що є тiльки його титул голови УВКР i є сам пан Дмитро Павличко. Не було УВКР серед тих, хто пiдтримав проведення Конгресу, або надав допомогу. Не мав нагоди бути на засiданнi УВКР (не є членом Ради), але хочеться вiрити, що маючи таку стартову позицiю, можна зробити справу плiдною. Давайте згадаємо Михайла Гориня з його автобусними «прес-турами» по Росії - про нас i нашi справи, завдяки цьому, написали зразу цiлу серiю статей в газетах України та кiлька разiв показали по телебаченню. Звiт про роботу секретарiату УВКР, що готував голова Секретарiату УВКР Максим Розумний, дорiвнював 19 (!) сторiнок. А ще – проходили якiсь заходи, збори, конкурси i таке iнше.

Не думаю, що тодi на УВКР падала «фiнансова злива». Cкорiше, просто п.Горинь не думав про свою особу в УВКР, а сприймав власну роботу як службу спiввiтчизникам за межами України. Доречi, пам’ятаю, що на зустрiчi в Воронiжi п. Горинь якось в приватнiй бесiдi сказав, що поки що так и не знайшов грошей, аби видати рукопис своєї книги. Так я i не знаю, чи вдалося її видати…

Здивувала и реакцiя деяких спiввiтчизникiв на привiтання президента України Вiктора Януковича. Можна висловлювати якiсь думки, можна неподiляти погляди, але тепер, пiсля клятви на Пересопницькому Євангелiї та Конституцiї України, це – законно обраний Президент України. Хочемо ми того, чи нi, але ця людина вiд именi громадян країни пiдписує документи, що визначають життя народу, питання миру чи вiйни. Це президент, i тепер пiд час зачитування телеграми смiятись або тупотiти ногами – не вияв спротиву, а показник низького полiтичного виховання. Я не пропоную виражати любов до тих, хто править, але треба мати певний рiвень поваги. В любiй демократичнiй країнi є тi, хто голосував за iншого кандидата в Президенти, але це не значить, що недовoльнi повиннi зразу ж вдаватись до акцiй громадьскої непокори. На мiй погляд, поразка – це час для того, щоб проаналiзувати помилки опозицiї, оцiнити гасла i дiї, i вже цiлеспрямовано i з сучaсною програмою вийти на новi виборчi перегони…

Очикував тут предметну i конкретну розмову про подальшу долю загальноросiйських органiзацiй української дiаспори в Росiї. Як я вважав, саме у Львовi була можливiсть провести загальнi збори, бо в Москвi через фiнансовi та органiзацiйнi труднощi це зробити вкрай важко.

Але, по-перше змiг приїхати тiльки один спiвголова ОУР – Василь Бабенко. По-друге, в кiнцевому результатi багато заявлених представникiв росiйських органiзацiй дiаспори через тi чи iншi обставини так i не змогли добратися до Львова. Тому розмови про майбутнє ОУР так i не вийшло. Натомiсть, п. Бабенко запропонував створити в Росiї межрегiональну українську органiзацiю за прикладом «Наукового товариства iмені Тараса Шевченко».

Взагалi, цiкава i рацiональна iдея нажаль була представлена для мене зненацька, на зiбраннi, яке зразу ж переросло в установчi збори. Мабуть, як фiзична особа я мiг би пiдтримати цю iнiцiативу, але все-таки був направлений до Львова як представник громади. Та i час треба для того, щоб проаналiзувати всi плюси та мiнуси такого рiшення, вивчити статут.

Якось пiд час розмови з представником української асоцiацiї з Португалiї Олегом Гуцьком, вiн мене запитав: «А що ти маєш вiд таких зустрiчей?». Я вiдповiв зразу ж: «Моральне задоволення! Вiд зустрiчей з однодумцями, з людьми, якi розумiють твої прагнення и ти розумiєш їхні iдеї та думки». Мабуть, поки ми не побудували українську Українy, годi очiкувати чогось бiльшого. Але якщо тепер скласти руки, то з нiчого нiчого й не буде. Та й чи зможемо ми жити чеканням?!

Дмитро ДЕНИСЕНКО,

голова ради вiддiлення ОУР в Воронезькiй областi.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

У Львівській опері відбулося урочисте відкриття Конгресу
У Львівській опері відбулося урочисте відкриття Конгресу

На світлинах: Старовинний Львів. У Львівській опері відбулося урочисте відкриття Конгресу.