Митрофан Чорних отримав перший орден

З історії династії українських військових розвідників, яка пішла з Воронезького краю

Турки дивувалися з того, як цей «рускій» прекрасно володіє їх мовою. Його швидко визнали у військових, політичних і культурних кругах Туреччини, і навіть вибрали дуайеном (старійшиною) військових аташе. Тут і не підозрювали, що раніше цей генерал в сусідньому Ірані провів три роки в тюремних застінках по звинуваченню в шпигунстві, а потім складно і довго намагався повернутися в рiдний край.

Жменя пророслого насіння

Вільне володіння англійською, турецькою, персидською мовами, глибокі знання в психології, природничих і гуманітарних науках – не вірилося в те, що все це відноситься до вихідця з бідної селянської сім'ї, народженого в селi Чулок Бутурлінiвського району Воронезької області Митрофана Юхимовича Чорних. Але мова документів відкривала все нові і нові факти. Втім, невідомо, куди б завели життєві шляхи худенького, маленького підлітка, з голодним блиском в очах, якби на призовному пункті в червні 1939 року йому раптово не посміхнулася доля. На нього чомусь звернув увагу офіцер-прикордонник і запропонував парубкові поступати у військове училище – не знав ще тоді Митрофан, що доля його того дня зробила крутий поворот.

Біографія легендарного розвідника веде відлік з 7 вересня 1921 року. Він був старшим з синів у батька, Юхима Яковича, і матері, Аграфени Дмитрівни – Бог послав сім'ї Чорних ще п'ятеро дітей. Як згодом згадував Митрофан Юхимович, сім'я завжди голодувала. Заробляти на прожиток доводилося навіть жебрацтвом. Хто хлiба дасть, хто сухар, але частіше – жменя насіння або качан кукурудзи. Він щиро радів дарам добрих людей і завжди ділився з рідними. Але, не дивлячись на труднощі, після 10 класів школи, поступив в Бутурлінiвський торгівельний технікум, який закінчив на відмінно. І збирався тепер надіти солдатську гімнастерку, але незнайомий офіцер у військкоматі простими словами змусив Митрофана повірити в свої сили. І ось, вже через місяць, Митрофан Чорних – курсант Орловського кулеметно-артилерійського військового училища.

Три роки – в тилу ворога

Офіцерські «кубарi» лейтенант Чорних отримав 10 червня 1941 року, а вже через п'ять днів взяв командування дотом в Брестському укріпрайоні. До війни залишався тиждень…

- Так не може бути! Чому це сталося зі мною? - ці думки крутилися в голові молодого лейтенанта, коли в перший же день війни його «прошила» ворожа куля. Але доля Митрофану приготувала іншу дорогу, залиту його власною кров'ю: у 1942 році - контузія, в березні 1943-го року – важке поранення (одна куля попала в ногу, друга – в бік), в 1944 році – знов важке поранення, в 1945 році – контузія. І завжди – після лікування, знов до строю. А між цими «зарубками» - життя, повне небезпек.

Саме у 1941 році почалася служба Митрофана Чорних в системі совєтської військової розвідки. При обороні Смоленську його призначили командувати чотою розвiдникiв 56-ої стрілецької дивізії. Незабаром довелося перебрати командування дивізійної роти розвiдникiв, але раптово він був викликаний в штаб Західного фронту, звідки його швидко відрядили в розпорядження рoзвiдуправлiння Генерального штабу до Москви. В цей час рoзвiдуправлiння посилено займалося комплектуванням і підготовкою розвідувально-диверсійних груп для дії в глибокому тилу ворога. Митрофан Чорних згадував, що підготовка була короткою. Підривна справа, стрілянина, основи розвідки – на все декілька днів, стрибки з парашутом і зовсім вивчали лише в теорії. Така «прискорена» підготовка згодом призводила до провалу більшості подібних груп.

Основним завданням групи Митрофана Чорних, яка була відправлена до району Свірських болот під Оршу, було розкриття перекидання німецьких військ під Москву і проведення диверсій. Було підірвано два мости, залізничний переїзд, захоплений в полон і переправлений на «велику землю» німецький полковник з важливими документами. І вже в грудні 1941 року Чорних був нагороджений першим орденом Бойового Червоного Прапора.

З невеликими перервами, за лінією фронту в тилу ворога Митрофан Чорних провів три роки. Його група виконувала завдання на територіях Білорусії, прибалтiйських країн, України. В кінці 1944 року, після чергового поранення, капітан Чорних був призначений командувати лижним розвідувальним загоном, що діяв на користь кінно-механізованої групи генерала Іси Плієва. А навесні наступного року перебрав командування учбовим розвідувальним загоном, і перемогу в вiйнi зустрів в Кенігсбергу.

Але на цьому війна для майора Митрофана Чорних не закінчилася. У липні 1945 року йому запропонували вступити у Вищу розвідувальну школу у Філях. Як основні для вивчення йому визначили турецьку і персидську (фарсі) мови. Дивно, але наш земляк, після стількох років життя в постійній небезпеці, проявив надзвичайне прагнення до навчання. Так, він факультативно вивчив англійську мову і з успіхом (причому, єдиний з випускників свого курсу!) захистив дипломну роботу на англійськiй мовi.

«Червоний дiплом», відмінне знання мов і багатий досвід розвідника не залишилися непоміченими. У 1948 році Митрофана Юхимовича викликають на співбесіду для вступу до тільки що створеної Військової академії Совєтської армії, що готувала нелегальних розвідників і військових аташе. У вищих політичних і військових кругах, аналізуючи хід війни, що завершилася, розуміли, що країні потрібні всесторонньо підготовлені професіонали розвідки.

Полковник став… чистильником взуття

Ця співбесіда виявилася найскладнішим з всіх іспитів, які доводилося здавати. Його вели декілька екзаменаторів, які буквально засипали питаннями, деколи найнесподіванішими: по літературі і мистецтву, політиці і економіці - військові і зовсім цивільні. Після цього мандатна комісія ЦК КПРС винесла вердикт: «Зарахувати в академію з профілюючими мовами турецькою і фарсі».

Навчання в академії, як згадував Митрофан Чорних, було цікавим і надзвичайно напруженим. Вчили всьому, що може статися в пригодi розвідникові при виконанні спецзавдань: від агентурної праці і іноземних мов до психології, етикету і хореографії. До моменту закінчення академії полковникові Митрофану Чорних не було і тридцяти. Ще на четвертому курсі його почали цілеспрямовано готувати для спеціального завдання. Доводилося глибоко вивчати побут, звичаї країн Сходу, вникати в кожну дрібницю. Вивчав Коран і відвідував мечеть, здійснював намаз. Прагнув відпрацювати до автоматизму кожен рух, жест, погляд. А ще пiвроку вчився бути… чистильником взуття, для чого навіть їздив на стажування до Азербайджану. Там, до речі, познайомився з Гейдаром Алієвим – майбутнім президентом Азербайджану - з яким встановляться близькі, довірчі стосунки.

Буквально напередодні закидання сталася подія, про яку Митрофан Чорних згадував з особливою увагою. «Впродовж 8 діб мені пощастило спілкуватися з легендарним розвідником, відомим всьому світу під ім'ям Кiм Філбі. У ГРУ його вважали найбільшим знавцем Сходу. За цей короткий час сталося як би «ювелірне огранування» моїх професійних знань і навичок».

По лезу бритви

«Тривале спеціальне відрядження» - так було позначено закидання до Ірану. Завдання виявилося надзвичайно складним. В результаті доносу, йому довелося провести майже 3 роки у в'язниці для особливо небезпечних злочинців в місті Мешхед на сході Ірану по звинуваченню в шпигунстві. Потім – довгий і важкий вихід до кордону і повернення. За виконання спеціальних завдань в Ірані Митрофан Чорних був нагороджений другим орденом Бойового Червоного Прапора.

У 1957 році Митрофан Юхимович призначений начальником агентурного розвідцентру Закавказького військового округу, де працює майже 10 років. А в 1966 році полковника Чорних несподівано переводять в Групу радянських військ у Германії на посаду заступника начальника розвідки по агентурній роботі. Ділянка надзвичайно відповідальна – доводилося «накривати» Пiв-Європи. До того ж не так просто виявилося перебудуватися з «тонкого» Сходу на чiткий, відпрасований і в чомусь гордовитий Захід. А ситуації виникали абсолютно нестандартні…

Одного дня один з важливих агентів, жінка, сказала, що гроші її не цікавлять, вона хотіла лише... сексу. Ризик був великим, але і завдання має бути виконаним… Або таке завдання: треба було добути новий інфрачервоний приціл і його опис. Агент Митрофана Юхимовича зажадав за це велику суму – в Москві торгуватися не стали і завдання було виконане! Ще складніша ситуація виникла, коли Центр зажадав дістати новий всепаливний танковий прискорювач. Агент заламав прямо-таки величезну ціну – 1 мільйон німецьких марок. Сторгувалися, домовилися про доставку і це завдання виконане. Як тільки «специ» переконалися, що двигун саме той, який потрібно було добути, головнокомандуючий Віктор Куліков по прямому зв'язку і з помпою доповів маршалові Андрію Гречко: «Товариш міністр оборони, я поставлене завдання виконав! Я дістав двигун!» Є така категорія керівників: мають талант будь-яке досягнення підлеглих видавати за своє особисте. Ну а Митрофану Юхимовичу про цю операцію нагадує золотий годинник, дарований… головкомом Кулiковим.

У 1972 році Митрофану Чорних присвоєне звання генерал-майора, а через три роки його призначають військовим, військово-повітряним і військово-морським аташе СРСР в Туреччині. Робота тут, окрім виконання покладених завдань, подарувала йому зустрічі з багатьма цікавими людьми – державними і політичними діячами, всесвітньо відомими представниками науки і культури. Наприклад, в сiмейному архiвi зберiгається фото з Софi Лорен. Близькі стосунки у нього складаються з Олексієм Косигиним, головою Ради міністрів СРСР.

У 1981 році Митрофан Юхимович повернувся на Батьківщину, але від пропозицій попрацювати в інших країнах відмовився – давали знати про себе вік і п'ять фронтових поранень. На родинній раді його жінка, Галина Василівна, і вже дорослі діти підтримали це рішення. І в 1982 році він виходе на пенсію.

Асів «у відставці» не буває

Переїхавши до Києва, наш земляк довгий час очолював міжнародний відділ Ради профспілок України, де йому став у пригодi багатий досвід дипломатичної роботи. Не обійшла стороною його і чорнобильська трагедія. Вже 2 травня 1986 року Митрофан Юхимович працює на Чорнобильській АЕС разом з німецькими фахівцями-ядерниками. Це був короткий період, коли Чорних був «поза розвідкою».

У 1994 році створюється Академія Збройних сил України. Її начальник запропонував Митрофану Чорних працювати на кафедрі розвідки Академії. Само по собі – це не дуже частий випадок в ті роки, коли багатющий досвід професійного розвідника виявився у пригодi. Але ще цікавіше було взнати, що на посаду начальника кафедри розвідки ВАК ствердив його сина – полковника Юрія Митрофановича Чорних. До речі, і внук теж служить в системі військової розвідки України. Династія розвідників продовжується…

До найостанніших днів Митрофан Юхимович Чорних цікавився життям в рідному селі Чулок Бутурлінiвського району Воронезької області, раніше – часто відвідував родичів. «Ось, здається, зовсім недавно говорив з ним по телефону, - каже Олександр Чорних, голова адміністрації сільського поселення, родич легендарного розвідника. – І не віриться, що вже другий рік, як його не стало…». Розмова наша, на жаль, вперше відбулась вже після смерті Митрофана Юхимовича, в липні минулого року. І з героїчним земляком зустрітися так і не вдалося, але Олександр Олександрович надав нам скупі (на жаль, така доля у розвідників-нелегалів!) нотатки про нього, які він дбайливо зберігає. Пам'ять про Митрофана Чорних живе і в рідних місцях, і в Росії, і в Україні. Почесний президент Фонду ветеранів військової розвідки України. Почесний розвідник України. Нагороджений двома орденами Богдана Хмельницького, Бойового Червоного Прапора, Червоної Зірки, трьома – Вітчизняної війни, більш ніж 35 медалями України, СРСР, Німецької Демократичної Республіки, Туреччини. Створена в Москві Міжнародна асоціація ветеранів військової розвідки названа ім'ям Митрофана Юхимовича Чорних – вихiдця з села Чулок Бутурлінiвського району, що прослужив в розвідці більше шістдесяти років, а по суті - все життя.

Дмитро ДЕНИСЕНКО.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">denisenko@kommuna.ru

Чорних моджахед

Митрофан Юхимович Чорних - Академія Збройних сил України

На світлинах: Митрофан Чорних отримав перший орден. Чорних моджахед. Митрофан Юхимович Чорних - Академія Збройних сил України. Фото з архiву.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка