Друк
Розділ: Рушники (Златоуст)
Наші дівчата
Наші дівчата

Як члени українського клубу «Червона калина» працюють з молоддю - своїми дітьми та онуками

Летять лелеки у далекий вирій –

Вертають навесні до України.

Серцями линуть з ними смутком щирим

Ті, хто давно покинув Батьківщину.

Людмила Хорошева

Кожному зрозуміло, що без участі в житті національних об’єднань молоді, дітей у нас немає майбутнього. Тому ми всіма силами намагаємось залучати до наших свят, обрядових дійств своїх дітей та внуків. Це дочка Марії Зайченко – 15-річна красуня Оксана, яка у нас на Великдень декламувала Тараса Шевченка, грала й водила кривого танцю. А Ілля, 9-річний внук Галини Кремльової (в дівоцтві Парубок) веселився в наше свято Купайла: грав чудові мелодії на кларнеті, разом зі своїми друзями стрибали через купальське вогнище, обливалися водою, водили танок навкруг берізки…

Є у нас ще три онучки наших жінок - такі гарненькі у віночках та вишиваночках -  Яна, Ліза та Ніна! Вони завжди є окрасою наших святкових зустрічей, своїм видом, жвавістю та зацікавленістю тішать наші серця, які тут, в далекій чужині, так нудьгують за рідною Україною.

В дитячій бібліотеці № 7 з вересня проходить цикл зустрічей з представниками народів, які населяють наше місто Златоуст: башкири, татари, українці, німці, вірмени. Дітей знайомлять з особливостями їх  культури, звичаями. Мені вперше довелося говорити про Україну з дошкільнятами. Зустрічала їх в національному вбранні, бібліотекарів також одягла українками, і це їм сподобалось ніяк не менше самих діточок. Привезла й виставку: плакат, рушники, альбом, дитячі книжечки українських авторів, які залишились ще від моїх дітей.

– За якими ознаками відрізняється один народ від іншого? Як же ми впізнаємо українців?

-  Насамперед, одяг: вишиванка та вінок із стрічками - майже всі дівчатка приміряли вінки та фотографувалися в них.

- А ще улюблені страви у кожного народу – свої . Хто пригадає, які в українців?

- Борщ з пампушками, сало та вареники…  

- Хто з вас знає, що таке паляниця? Давайте спробуємо правильно вимовити це слово!..

- А тепер пограймо в «Плещу, плещу паляничку!» й «Печу, печу хлібчик».

- Так, у кожного народу своя мова, пісні. Послухайте кілька українських пісень.

- Можна розучити українські «Ходить Гарбуз по городу», чи «Пішла киця по водицю»…

Скільки захвату, різних запитань було, запрошували приходити частіше. Тут би й підхопити їх інтерес, та організувати недільну школу… Але труднощі, всілякі перешкоди – для нас поки що непереборні! Бо немає ані найменшої підтримки ні від місцевих органів влади, ні від України…

Цієї весни  у нас зав’язалося тісне знайомство із школярами Будинку дитячої творчості «Гайдаровець». А пішло все від давнього друга нашого клубу, педагога Любові Петрівни Ільїної, яка часто з невимовним щемом згадує, як в їх родині мама-українка Гребенюк Анастасія чарівним голосом заводила, а вся сім’я та друзі дружно підхоплювали улюблені українські пісні. Тісніше знайомство нашого українського клубу з «гайдарівцями» почалося с весни, коли вони запросили наших ветеранів до себе. А через два тижні  всією групою вони прийшли до нас, ми одягли їх в наші українські костюми і пішли разом святкувати День захисту дітей на проспекті Миру.

Зараз разом з педагогом-музикантом розробили  конкретні плани  спільних заходів на наступний навчальний рік. Тепер треба шукати кошти на плату музичному керівникові. Нам кажуть, що ми організація громадська, а тому ні в які бюджети нас не можна включати. Та ми не складаємо крил, пробуємо, шукаємо різні варіанти.  В цьому також доречною була фінансова допомога хоч би з боку Росії, де ми живемо і працюємо на користь Росії та своїми народними джерельцями-струмочками збагачуємо її культуру.

Так само й Україна повинна б розробляти й насправді реалізовувати  програми співпраці  із закордонними українцями, щоб як то кажуть, також просувати у світі й українську ідею. А ця співпраця рідної держави з своїми земляками, на мою думку, складається не тільки з гучних форумів, де  посадовці доказують один одному свою значимість та правоту.

Мені здається,  головну роботу в свідомості народів проводять саме осередки українців-ентузіастів на місцях. Саме через їх безкорисливу, копітку,  безперервну роботу йде національне самоусвідомлення, а тому й потрібно підтримувати їх всіма способами: допомагати відкриттям хоч би недільних шкіл,  оплатою оренди приміщення, їх керівників, учителів, забезпеченням підручниками, наочним приладдям, сценічними  костюмами, апаратурою і т.п.

Про оплату як керівникові клубу навіть не думаю, навпаки, на кожен захід витрачаю зі своєї пенсії. Хоча вже вісім років доводиться самій складати сценарії, проводити  свята, - хто пробував провести хоч  якийсь захід, той знає, скільки на все треба часу, енергії, а потім же ще написати статтю, обробити фото та надіслати все це на сайт чи в місцеву пресу. Ми самі пошили собі національні костюми, немало своїх вишиванок та віночків я роздаю й членам нашого українського клубу, й гостям, які приходили на наші свята, навіть в Німеччину поїхав наш віночок та альманах.

Дуже чекали обіцяних сценічних костюмів з Києва, але остання відповідь зовсім невтішна: «На превеликий жаль, порядком використання бюджетних коштів у 2010 році не передбачено придбання сценічних костюмів, музичних інструментів, книг, тощо». Й отак – у всьому.

До речі, про наш альманах. Скільки часу, коштів, моїх сил фізичних та душевних пішло на альманах «Червона калина» в 172 сторінки формату А-4, з десяти розділів, дубльованих українською та російською мовами. Коли в місті вперше оголосили конкурс в галузі культури, я одразу подала проект і виграла грант мера в 30 тис.  

З яким натхненням сама складала той альманах: компонувала розділи, прохала авторів написати статті, відбирала матеріали й сама писала потрібні статті, обробляла фото, набирала на комп’ютері, верстала. А потім шукала видавця, бо в міській типографії за 30 тисяч рублів не бралися навіть тридцять примірників видрукувати, а хотілося ж хоч би сотню… До всього ще й була тривога щодо змісту деяких  статей, їх цензури…

А потім своїм коштом розсилала по Росії та Україні, чекала відгуків… Дуже вдячна заступнику директора Бібліотеки української літератури в Москві Віталію Григоровичу Крикуненку, який зробив презентацію цього альманаху. А пан Олександр Дикий з Києва зробив серію передач по Національному радіо України за сторінками нашого альманаху.

Спочатку мені тут казали: Для чого ти це робиш? Щоб десь там скористались твоїм трудом для своєї дисертації?.. А я, зізнаюсь, мала таємну думку, що десь таки знайдуться щирі патріоти-українці, які зацікавляться ідеєю ось такої малої енциклопедії України та перевидадуть більш якісно, більшим накладом, та розішлють українським громадам... Найбільше хотілось би, щоб той альманах став посібником для  українців Росії, щоб мій син Кость Шалдуга, його дружина Олена Шевченко та їх донька Катруся, які народилися в Росії, побільше знали про Україну - свою прабатьківщину, щоб пишалися нею, любили її всім серцем.

Як колись написав Павло Тичина:

Ах, не смійтеся ви наді мною,

Не для вас я Вкраїну люблю!

Не для вас виливаю ці сльози з журбою,

Щоб ніхто їх не бачив нічною добою,

Коли довго від думок не сплю.

Не чіпайте моєї Вкраїни!

Хай по-вашому вмерла вона,

Та скажіть: нащо ваші знущання та кпини?

Не чіпайте, прошу вас, моєї Вкраїни, -

Тільки це ж моя втіха одна!

Хіба можете ви зрозуміти,

Як її я кохаю, люблю?

Та коли б не вона, то для чого б і жити?

Але що… що вам, бідним, про це говорити…

Чи ви любите матір свою?

Лідія КОБЗАР-ШАЛДУГА,

керівник українського клубу «Червона калина»

lidiya-kobzar@yandеx.ru

Виступають гайдарівці
Виступають гайдарівці
Вишиваємо на вечорницях
Вишиваємо на вечорницях
Галина Кремльова (Парубок) з онуком Іллюшею на Сабантуї
Галина Кремльова (Парубок) з онуком Іллюшею на Сабантуї
З малятами в бібліотеці
З малятами в бібліотеці
Завжди разом з дітьми
Завжди разом з дітьми
Звучить українська пісня на Уралі
Звучить українська пісня на Уралі
Ліза та Женя
Ліза та Женя
На Великдень - Оксана та Ліза
На Великдень - Оксана та Ліза
Наші давні друзі з гімназії №10
Наші давні друзі з гімназії №10
Ніна - онучка Тамари Резепіної (Рибак)
Ніна - онучка Тамари Резепіної (Рибак)
Ніна Романуха з онукою Лізою
Ніна Романуха з онукою Лізою
Останні приготування
Останні приготування
Раїса Романець з онукою Валерією на святі Сабантуя
Раїса Романець з онукою Валерією на святі Сабантуя
Родина Романець на фестивалі
Родина Романець на фестивалі
Романець - Раїса та Валерія
Романець - Раїса та Валерія
Яна виступає перед Святим Миколаєм
Яна виступає перед Святим Миколаєм

На світлинах: Наші дівчата. Виступають гайдарівці. Вишиваємо на вечорницях. Галина Кремльова (Парубок) з онуком Іллюшею на Сабантуї. З малятами в бібліотеці. Завжди разом з дітьми. Звучить українська пісня на Уралі. Ліза та Женя. На Великдень - Оксана та Ліза. Наші давні друзі з гімназії №10. Ніна - онучка Тамари Резепіної (Рибак). Ніна Романуха з онукою Лізою. Останні приготування. Раїса Романець з онукою Валерією на святі Сабантуя. Родина Романець на фестивалі. Романець - Раїса та Валерія. Яна виступає перед Святим Миколаєм.