Лідія КобзарВ Центральній бібліотеці Златоусту відбулась презентація п’ятої збірки поезій Лідії Кобзар-Шалдуги

В Челябінському видавництві „Цицеро” вийшла ще одна, вже п’ята книжка Лідії Кобзар-Шалдуги, а точніше – дві збірки під  однією суперобкладинкою: „Песни ветров” – авторські вірші російською та українською мовами  і „Вишневий сад” - збірка перекладів з Лесі Українки, Максима Рильського, Ліни Костенко, Олени Теліги, Бориса Олійника, Павла Тичини та інших, а також переклади з російської мови на українську уральських поетів Світлани Соложенкіної, Олега Смирнова, Ніни Ягодинцевої.

В Центральній бібліотеці міста Златоуста пройшла презентація цього видання в циклі зустрічей „Овації”. На свято поезії та музики прийшло більше півсотні друзів та шанувальників творчості української поетки, яка вже 27 років живе в Златоусті. Серед гостей – члени двох клубів, якими ось вже на протязі п’яти років керує Лідія Кобзар-Шалдуга: це - поетичний клуб „Ліра” при Центрі творчої реабілітації інвалідів (її донька Олена має діагноз ДЦП) та український клуб „Червона калина”.

Кілька слів подяки промовила автор.

Перше з них  – своєму батькові Кобзареві Івану Несторовичу, який для любої своєї ще п’ятилітньої доньки носив книжки з сільської бібліотеки та вчив читати.

Друге – своєму вчителеві Савченкові Василю Івановичу за його літгурток та рукописний журнал „Колос”, в якому з’явилися її перші малюнки і спроби пера. Через багато років Лідія на Уралі у себе вдома з своїми дітьми та їх друзями робили подібний журнал „Улей”. За шість років вийшло двадцять два номери: описи подій в школі й сім’ї, шкільні твори, розповіді про бабусь та дідусів у рубриці „Наші корені”, вісті з України, різні анкети, дитячі малюнки та поетичні спроби, переписка з київським „Малятком”, сімейний гумор... 

Третє слово подяки – місту студентської юності Полтаві. Те місто – то тихий зелений рай, серце України, де Лідія почувалася справжньою українкою, відчула гордість за свою Батьківщину – рідну, чудову Україну! А четверте – Уралу, з його казковими краєвидами, сердечними й талановитими  людьми. Напевне, не випадково в  місті з дивовижним іменем Златоуст стільки поетів та художників. Тут народився син Костянтин - її гордість,  нині морський офіцер, який каже: „Я горджусь, що я українець!...” Хоч він служить далеко на Півночі, та постійно в усьому підтримує мамині починання. В цьому місті Лідія знайшла немало друзів, відчула свою силу, крила... Почала писати – вірші, переклади, нариси літературознавчі статті.

В першій частині презентації звучали вірші у виконанні авторки та її друзів Тамари Лемішко, Людмили Яковлєвої, Любові Старочкиної. Пісню на її вірш „К Натали” написала й виконала Світлана Трофимова, музичні вітання  подарували піаністка Ірина Мощевитіна, вокалісти Юрій Філонов, Олександр Черних, Лариса Вайцель.

На зустрічі були члени клубу „Ліра” та спонсори, з допомогою яких Лідія Кобзар-Шалдуга в 2005 році випустила в Челябінську альманах „Ліра” з творами членів клубу та розповідями про життя в клубі. В ньому від 7 до 12 чоловік, половина з них – молодь з інвалідністю, для них творчість – як порятунок, часто – єдина можливість реалізувати себе, відчути свою значимість. Всі члени клубу за п’ять років мали змогу надрукуватись в обласних газетах та журналах, в різних збірках. А в музично-поетичній вітальні  зустрічались з поетами, бардами,  місцевими музикантами. Цього року в клубі вийшла перша збірочка молодої авторки Каті Персидської „Секретная Дверь”, яку теж підгоувала керівник клубу Лідія Кобзар-Шалдуга: редагувала, верстала, шукала спонсорів і видавництво, а в грудні пройшла чудова презентація нової збірочки. Ще добірки семи авторів відправили в Москву, і всі вони стали номінантами престижної  Міжнародної премії „Філантроп”, всі отримали сертифікати за підписом голови комісії - народного артиста Росії Юрія Соломіна... А в цей день гаряче вітали керівника свого клубу й читали її вірші: Любов Старочкіна, Катя Риліна, Наталя Юсупова, Тетяна Мухортикова.

Закінчивши Полтавський педінститут, Лідія не збиралась покидати Україну, але в долі - свої сценарії. В юності в Полтаві, а потім в Алупці біля Ялти, де три роки викладала рідну мову та літературу в 5-10-х класах, вірші писала лише рідною мовою. Вийшла заміж за морського офіцера Шалдугу Анатолія, а він отримав призначення з Севастополя в Сєвєроморськ. Від’їжджаючи в Росію, взяла с собою грудочку землі, пучечок чабрецю та мамин рушник. Майже вісім років в Заполяр’ї, а потім – Урал, хоча душа так рвалась на рідну землю: „Повій, вітре, на Вкраїну...” Певно, тому й організувала український клуб „Червона калина”. Вже 5 років щосуботи збираються земляки, щоб відвести душу – поговорити рідною мовою, поспівати народних пісень, підготуватись до свята... Торік отримала Лідія грант мера на видання українського альманаху „Червона Калина”. Зараз він у видавництві – 12 розділів на 200 сторінок...

Вітання українців із клубу „Червона Калина” було найяскравішим  завершальним виступом на презентації її двох книжок – авторських віршів та перекладів. Ведуча оголосила закінчення зустрічі, а в залі запала тиша, - нікому не хотілось виходити, залишати цю теплу, творчу атмосферу.

Тi червонi тюльпани –

Наче серця жарини.

Щирий усмiх коханий-

Ще коли  вiн прилине?

Все життя - лиш  розлуки,

Тiльки  моря  прибiй…

Твоi  лагiднi  руки,

Голос ласкавий  твiй –

Все це  сниться  ночами

Ось такоi  весни!

I пишу вечорами

Я тобi  цi  листи.

Провiдною  зорею,

Маяком в сивiй  млi

Мое щире  коханная

Нехай буде тобi.

Алупка, 1972. 

Я не та, я тепер вже не та,

Що колись. Не повернуться знов

Молодi та веселi лiта,

Вже не прийде довiра и любов.

Й не зiгрiють тюльпанiв жарини

Мое серце, вiд туги зболiле,

I у сни веснянi не прилине

Щирий усмiх, коханий та милий.

I сади зацвiтуть, i трава

Буйним килимом  землю укриє,

Та тебе i  мене вже нема

Там, де море тремтить i  синiє.

Й не для нас в тому парку старому

Соловей не змовкає до рання, -

То комусь, теж зовсiм молодому,

Все звучить та мелодiя давня.

I не нам вже там крутять кiно

Про розлуки та палке кохання.

I не пить нам солодке вино

На любов п ' янку аж до рання

 *************

На землю прийти я хотiла  би знов,

На землю стражденну й прекрасну,

Щоб звiдати знову  i  бiль, i  любов,

Бо ж поруч вони у життi  повсякчасно.

Щоб глибоко дихать i  в себе вбирать

Солодке i  свiже повiтря землi.

Щоб сонця ласкаве тепло вiдчувать,

Приймати всiм  тiлом i серцем своїм.

Босонiж по росяних травах iти

Назустрiч коханню, життю i  стражданню,

З пречистих криниць знов напитись води

Й прийняти  дар вiри й любовi  неждано.

Щоб знову свiй погляд до зiр пiдiймать,

До неба блакитного, сонця ясного,

I щоб захотiлось весь свiт обiйнять

Й на крилах любовi злетiти до Бога.

БАБУСЯ

Живе на Українi

Бабуся наша мила.

Там  сонцем поле мріє,

Колоссям грає хвиля.

В бабусинiм  садочку

Пiони пломенiють,

I айстри, і жоржини,

I пiвники  синiють.

Якi у неї руки

Проворнi та меткi,

I ласкавi на дотик,

Хоча на вид шорсткi.

Погладять по голiвцi

Й оладiв напечуть.

Iз нею всi печалi

Безслiдно утечуть.

Старатиметься зранку,

Щоб звеселився гiсть,

Увечерi ще й   казку

Онукам розповiсть.

Бабусенько–голубко,

Ми дуже  любим вас,

Приїхати  скорiше

Нам хочеться до вас.

Ви тiльки не хворiйте,

А ми iз вами знов

Полоть будем картохи

Й ходити по коров.

ЛИСТ ДО МАТЕРІ

Розкажiть менi, мамо,

Як були  молодою.

I хоч лiт тих немало

Вже спливло за водою,

Та щасливi роки,

Хай i  бiднi та голi,

В серцi  вам  - навiки,

Й не забуть їх нiколи.

Скiльки всякого дiла

Вашi  руки спiзнали,

Скiльки хлiба  пекли,

Рушникiв  вишивали.

Скiльки слiв у листах,

Таких нiжних та мудрих,

Написали ви дiтям,

Що роз' їхались  '' в люди ''.

В моїм серцi журба:

Мамо, мамочко, ненько,

Як же мало тепла

Ви зазнали, рiдненька!

Часто хочеться стати

На колiна й у вас

Все прощення прохати

За всi кривди од нас.

А iще цiлувати

Руки вашi   шорсткi

I шептати, шептати:

- Мамо, мамо, простiть…

ПЕСНИ ВЕТРОВ

Цикл

ВЕСЕННИЙ ВЕТЕР

Весенний ветер

И свеж, и светел,

На целом свете

Весёлый ветер

Земли дыханье

Дарил с рассветом,

Живой, прохладный,

Весенний ветер!

Раскрылен, звонок,

Играл, стелился

К ногам березок,

В их косах вился.

Зеленый ветер,

Приветен, ветрен,

Кружил повесой

Над степью, лесом,

Душистый, шалый,

Шелковым травам

Шептал он сказки…

И нежной лаской,

Беспечно – страстной,

Игривой, милой,

Он шаловливо

Делился с ивой!

Ох, непоседа!

Порывист, молод,

Он с птичьим хором

Пел херувимом –

Над светлым миром

Звенела песня:

Весна воскресла!

Земля воскресла!

ВЕТЕР СВОБОДЫ

2.

Дни бегут в суете без конца,

Исчезая за край небосвода,

Вновь дразня молодые сердца

Этим сладостным словом – свобода!

Ветер свежий упруго – в лицо!

Сердце бьётся и рвется навстречу.

Манит жизнь – золотое кольцо,

Бликом счастья играя беспечно.

Пей, вдыхай этот ветер живой,

Ветер счастья – звонкий, мятежный.

Этот жизни  напиток  хмельной,

Нам дарящий любовь и надежду.

И пока не пришел тайный час,

И пока не сменилась погода,

И не стало отравой для нас

Это горькое слово – свобода,-

       Будем пить золотое вино

Жизни – ветра, живого извечно.

И свободное солнце одно

Пусть сверкает, зовет бесконечно.

СЧАСТЛИВЫЙ ВЕТЕР

3.

Ароматы лиловых глициний

Южный ветер вчера мне принес.

Золотой виноград, помнишь, милый?-

Нас укрыл. А кусты чайных роз

Окропили волшебной росою.

Мы наутро в пахучий туман

Растворились над знойной землею.

Но, ты помнишь, обещано нам,

Что вернемся на землю с тобою.

И вдоль моря под соснами парка

Будем, тесно обнявшись опять,

По широким  аллеям жарким,

Полным солнца и ветра, гулять.

В кабачке у замшелого грота

Будем пить золотое вино.

На эстраде таинственный кто–то

Будет петь так печально – светло…

Сквозь воздушные ветви глициний

Ветер счастья в лицо нам пахнет,

Тот – нездешний и радостно-синий -

Вместе с юностью в сон унесёт.

ДОЧКЕ

Солнечный зайчик

В комнате скачет!

Солнечный зайчик-

Вестник удачи!

Встань поскорее,

Всем улыбнись,

Выйди из дома

И оглянись:

Сколько улыбок,

Добрых сердец!

Солнце над нами-

Счастья венец!

Верь, что удача

Будет с тобой:

Солнечный зайчик-

Верный друг твой!

Солнечный зайчик,

Вот он смеется!

Значит, и счастье

Тебе улыбнется!

МОЛИТВА МАТЕРИ

Сын мой любимый,

Ты гордость моя,

Богом хранимый,

Молюсь за тебя,

Чтобы здоровым

И крепким ты был,

Землю родную

Всем сердцем любил.

Пусть все невзгоды

Пройдут стороной,

Счастье, удача

Пребудут с тобой.

Боже Всевышний,

Спаси, сохрани!

Дай ему в душу

Высокой любви.

Мудрости, воли

Даруй ты ему,

Чтоб поклонялся

Тебе одному.

Чтоб не страшился

Безумных, злых сил,

Честь и любовь лишь

На сердце хранил.

СЫНУ

по случаю окончания Санкт-Петербургского военно-морского института в 2003 г.

Так радостно и так тревожно:

Мой сын – мужчина и защитник!

Мы перед жизнью беззащитны,

Нам в счастье верить очень нужно.

Молились матери веками,

Молиться буду я всечасно,

Исполнился чтоб силы  ясной,

Жизнь строил добрыми руками.

Сын мой, тебе желаю счастья.

Ты в жизнь тревожную выходишь,

Теперь совсем уж взрослым будешь,

Пусть обойдут тебя ненастья.

Пусть ангел над тобой витает,

Хранит тебя в любых дорогах,

И пусть святое слово Бога

От всех невзгод тебя спасает.

ПОЛНОЛУНИЕ

Кто вздохнул за окошком?

Кто там дверь отворяет,

Входит лунной дорожкой,

Тень неслышно роняя?

Кто, накинув на плечи

Кружева томной шали,

Появился под вечер

В темном призрачном зале?

Воздух льётся туманно,

Занавески лаская,

Неизбежно и странно

Грудь волненьем стесняя.

И душистой фатою

Принакрывшийся сад,

Ждет под зыбкой луною,

Что вернется назад

Та, что росы бросая,

Здесь недавно прошла-

То ль русалка босая,

То ли дева- луна…

Кружат в вальсе безмолвном

Тени – словно крыла.

Лунной музыки волны

Тайно сводят с ума.

БАБУШКЕ

 /элегия/

Последний день лета ловит

Прощальный луч солнца.

Последний цветок склонился

К заросшей могиле

На кладбище сельском.

Все травы отдали ветру

Свои ароматы,

Их стебли покорно никнут,

Лишь там, у ограды,

Бессмертник желтеет.

Осенний покой спустился

На тихую землю,

И сердцу сладко поплакать

На милой могиле

У бабушки нашей.

Мы в сны золотые  детства

По пыльной дороге

Босыми идем ногами,

Где в ласковых травах

Родник живет тайный.

И дети мои, и внуки

Оставят печали,

Сердец одиноких страхи

У бабушки милой

На кладбище тихом.

ЖЕНСКОЕ

Грустно, печально унылое

И одиноко тоскливое

С вечной надеждой живущее,

Тайной греховной влекущее.

Вдруг обжигающе страстное,

Адски, небесно прекрасное!

Сладко и щедро дареное,

Тихо умиротворенное.

Теплое, мягко пушистое,

Нежно, прохладно душистое,

Солнечно, радостно светлое

И бесконечно приветное!

А иногда вдруг колючее,

Глупо, безжалостно жгучее.

Часто по-женски  слезливое,

Мило, наивно счастливое…

Страждущее или поющее,

Всё это -

В женщине вечно живущее.

       С.М. (цикл)

1.

Прости мне, Боже, эту радость,

Желаний тайных исполненье,

Их неизведанную сладость

И мыслей грешное смятенье.

Вновь в ожиданье бесконечном

Проходят годы и мгновенья,

В круговороте жизни вечном

Все те же мучают сомненья.

По краю пропасти шагаем –

Слепые в горести и счастье.

Лишь на излете  прозреваем

У врат Господних в одночасье.

 УТРО

О.Л. Смирнову

Легкою дымкою облако тает –

Словно бы ангел над нами витает,

Светом небесным весь мир озаряя,

Тихую радость в сердце рождая.

Утро вздохнуло младенчески чисто,

Легкое облачко тает лучисто.

Солнце встает над землей величаво,

День открывая лучами – ключами.

*******

Апрель пасхальный –

И взгляд печальный,

Как свет небесный

Той тайны крестной.

И робкий запах

Вербовый веял

Меж тонких складок

Поры весенней.

И нежно плакал –

Горячим взглядом,

Как воском капал,

Неся отраду,

Весенний ветер.

И голос певчий –

Высок и светел –

Звенел навстречу.

Н. Я.

Сквозь  саднящие раны звеня,

Скорлупу разрывая страданьем,

Стиснув зубы, пройти испытанья,

Умирая для нового дня.

Вновь идти по земному пути,

Разрешить для себя все сомненья,

Насладиться  вином искупленья,

Поднимаясь к Господней любви.

Восходя лишь с прощением ввысь,

Научившись любви и смиренью,

Получив свыше благословенье,

Мы рождаемся в  новую жизнь.

Светлана Соложенкина 

Бесхитростные  строки

Поэтессе Лидии Кобзарь-Шалдуге

Бесхитростные Ваши строки

О невозвратном говорят,

И, как цветок голубоокий,

Слезинку в чашечке таят.

Мне нравится, что не стремитесь

Понравиться Вы никому,

Для Вас любой мужчина – витязь,

Вы улыбаетесь ему.

И Вашу добрую улыбку

Иванушка не дурачок,

Как будто золотую рыбку,

Поймать стремится на крючок.

Да  разве можно прикарманить

То, что витает в облаках?

Вы будете манить, шаманить

В простых, бесхитростных строках.

Строка наивна? Да, наивна,

Но в беззащитности – мудра…

Вдруг взглянете так странно, дивно –

Русалке полевой сестра…

17.1Х.2007.

Златоуст.

БИОГРАФИЯ

КОБЗАРЬ-ШАЛДУГА Лидия Ивановна родилась 29 июля 1949 года в украинском селе Рогозянка В-Бурлукского района Харьковской области в семье хлеборобов Ивана Нестеровича и Анны Ивановны Кобзарь. В 1964 г. с отличием закончила Андреевскую 8-летку, а в 1966 г. – среднюю школу № 1 г. Купянска. После окончания Полтавского педагогического института (1970)  три года работала учителем-словесником 5-10-х классов в г. Алупке (район Ялты). В 1973 году вышла замуж за морского офицера Шалдугу Анатолия Гавриловича и уехала с ним к месту его службы в г. Североморск за Мурманском, где через год родилась дочь Елена (1974). Работу в закрытом городе найти не могла.

В 1980 году мужа перевели на Урал, на большой завод в военное представительство. Там в г. Златоусте родился сын Константин, ныне он после окончания Санкт-Петербургского военно-морского института – офицер Северного Флота. В Златоусте Л. Шалдуга с 1982 г. по 1987 г. работала в библиотечной системе города, затем - два года учителем русского языка и литературы в СШ № 36. Из-за тяжелой болезни дочери Алены пришлось оставить работу.

Л. Кобзарь-Шалдуга – автор стихов, переводов, литературоведческих статей и очерков, пишет на украинском и русском языках. Писать Л. Кобзарь-Шалдуга начала ещё в школьный рукописный журнал под руководством своего учителя Савченко В.И. Первая публикация - в районной газете «Радянський патріот» (декабрь 1988 г.). Уже на Урале в семье Шалдуг с 1989 года выпускался домашний рукописный журнал «Улей». За шесть лет вышло  двадцать два номера: хроника семейной жизни, анкеты, стихи, загадки и рисунки детей Алены и Кости, их друзей, а  также рассказы о дедушках и бабушках, родословное древо, странички школьных сочинений сына, письма родных и друзей, семейный юмор и т.д. 

Немало статей, стихов и переводов, литературно-критических заметок публиковалось с 90-х годов в газетах «Книжное обозрение» (Москва, 1998), «Златоустовский рабочий» и «Трудовая честь», (Златоуст), «Сільські вісті» (Киев, 2002), «Рідне слово», «Танкоград», «Лидер», «Милосердие и здоровье», «Работа для всех», «Уральский маяк», (Челябинск); в журналах «Русь», «Аврора» (Санкт-Петербург), «Голос» (Екатеринбург,1999), «Южный Урал» и «Новый век» (Челябинск,2004).  

   Подборки стихов и переводов печатались во многих коллективных сборниках МСП «Лилия» и др. изданиях: «Светлый день» (Златоуст,1998), «Заветные страницы», «Перекресток встреч» (Челябинск,1999), «От Невы до Урала», «Крылья судьбы» (Челябинск,2001), «Стихи о Златоусте, книга 3» (Златоуст,2003), «Знакомство продолжается» (Челябинск, 2004), «Золотые крылышки» (Златоуст, 2005), «200 новых стихотворений» (изд. «Фрегат» Челябинск, 2003-5-6,), «Увидеть небо» (Златоуст, 2005).

В 2001 г. в Челябинском издательстве Т.Лурье вышел авторский сборник стихов и переводов Л. Шалдуги «Рушники», а в серии «Библиотечка Лилии» О.Л.Смирнова – биографическая повесть « Детство мое золотое» (2001) и сборник переводов «Свет вечерней зари не погас» (Челябинск, 2002), в 2007 г. в изд. «Цицеро» сб. «Песни ветров» (стихи) и сб. «Вишневый сад» (переводы).

В 1995-2000 гг. Л. Кобзарь-Шалдуга прошла 5-летний курс обучения в составе уникальной  литстудии «Амариллис» под руководством Нины Ягодинцевой, члена Союза писателей, преподавателя Академии культуры, талантливой челябинской поэтессы. С 2001 г. Л. Шалдуга - член Международного сообщества писателей «Лилия» (председатель Смирнов О.Л.)

Много лет Лидия Кобзарь-Шалдуга является активистом городского общества инвалидов, в котором находится её дочь Алена – инвалид-колясочник. С 2002 г. – она организатор и руководитель литературного клуба «Лира» при Центре творческой реабилитации инвалидов «Феникс». В 2005 году в издательском Доме Олега Синицына в Челябинске  вышел  литературно-публицистический альманах «Лира», редактором-составителем и автором статей которого она  была; через год подготовила и украинский альманах «Червона калина».

В 2002 году, в год Украины в России, по её инициативе в г. Златоусте создан украинский клуб «Червона калина», который активно участвует в культурной жизни города: цикл встреч «Звичаї нашого народу», сотрудничество с краеведческим Музеем, творческие вечера, участие в фестивалях, персональная вэб-страница «Рушники» на сайте украинской диаспоры «Кобза», В 2007 г. Л. Кобзарь-Шалдуга победила в конкурсе  и получила грант мэра на издание украинского альманаха «Червона калина».

Виставка до презентації

Три подяки

Вірші з нової збірки читає Людмила  Яковлєва

Овации.Стихи Кобзарь читает Любовь Старочкина из клуба Лира

На світлинах: Лідія Кобзар. Виставка до презентації. Три подяки. Вірші з нової збірки читає Людмила  Яковлєва. “Овации”. Стихи Лидии Кобзарь читает Любовь Старочкина из клуба “Лира”.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка