lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Нове протистояння: ОДКБ проти НАТО
Друк
Розділ: Російсько-українські відносини

Чи вдасться Путіну втягнути у свої військові геополітичні плани інші країни?

Організацію договору про колективну безпеку (ОДКБ) - структури, що має протистояти НАТО, може бути розширено.  Так прокоментували експерти промову Володимира Путіна 16 травня у Москві на саміті з нагоди 20-річчя утворення ОДКБ. Днем раніше такий прогноз пролунав і  від міністра оборони Білорусі Віктора Хреніна: «Я думаю, що Організація буде розширюватися. Ми скоро побачимо, як зміниться світоустрій, але ОДКБ продемонструвала свою боєздатність, свою миролюбність, і я думаю, що за кілька років це буде вже не шість країн. Це будуть десятки держав…»

Нагадаємо, що до ОКДБ зараз входять Росія, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Таджикистан і Киргизія. В числі країн, яким запропонують приєднатися до цієї структури, називають Узбекистан і Китай, можливо, Індію.

Зрозуміло, що військові невдачі Путіна в Україні і наслідки економічних санкцій, від яких потерпає Російська Федерація, змушують його  шукати підтримки у інших країн пострадянського простору і Азійського континенту. Це, зокрема, випливає з тієї частини його промови, де йдеться про завдання «удосконалюватися»: про «оснащення колективних сил сучасним озброєнням та технікою, підвищення злагодженості дії військових та спецслужб країн-учасниць». А у  переговорах, що проходили з лідерами країн ОДКБ у другій частині саміту за зачиненими дверми, очевидно, він торкався і більш конкретної допомоги, пов’язаної з війною в Україні.

Однак, поки тієї єдності поглядів і дій, тієї солідарності, яку демонструють країни НАТО, в країнах ОДКБ немає, за що і дорікнув їм під час зустрічі 16 травня президент Білорусі Олександр Лукашенко. Він закликав триматися разом, виступати «єдиним фронтом». «Поодинці нас роздавлять», - заявив Лукашенко.

Розширення ОДКБ теоретично можливе, вважає гендиректор Російської ради з міжнародних справ Андрій Кортунов. «Але більшість потенційних членів займає вичікувальну позицію і стежить за тим, як розвиватиметься конфлікт між Росією і Заходом, щоб не опинитися в становищі, коли антиросійська стратегія Заходу пошириться і на них також», - пояснив політолог.

Варто згадати, що у березні цього року під час голосування на Генасамблеї ООН по резолюції, що засудила «спецоперацію» Росії і вимагала вивести російські війська з України, проти резолюції проголосували лише РФ і Білорусь. Вірменія, Таджикистан, Киргизія і Казахстан утрималися. У квітні при голосуванні за виключення Росії з Ради прав людини  ООН Вірменія, на відміну від інших країн ОДКБ, які голосували проти, утрималася. При цьому прем’єр-міністр Вірменії відзначив, що у конфлікті з Азербайджаном у 2020 році члени ОДКБ «відреагували на нього не так, як очікувала Вірменія». Та і нинішня ситуація (масові заворушення в Казахстані, мітинги опозиції у Вірменії, стан економіки після пандемії), навряд чи, сприяє тому, що заклики Путіна будуть сприйняті з ентузіазмом. Як кажуть, своя сорочка все ж ближче до тіла.

У підсумку. Фактично йдеться про глобальний проект нового військо-політичного блоку, в якому домінуватиме, звичайно ж,  Росія. Дуже нагадує він спроби СРСР свого часу  розширити свій геополітичний вплив на країни Африки і Азії. І не дивно. Путін в усьому дотримується кальки політики і дій  Політбюро радянських часів. І це не змінити, бо він типовий Homo sovieticus. 

Що очікувати росіянам  від цієї політики. Скоріш за все, тих  ж часів, коли радянські люди «цілували» порожні прилавки магазинів, а мільйони доларів, тонни продовольства йшли на підтримку людожерських режимів за кордоном. І не в переносному, а в прямому значенні цього слова. Таких як, наприклад,  режим диктатора Центрально-Африканської республіки Бокасси, який як і Путін та Лукашенко, оголосив себе прижиттєвим президентом, а в історії залишився як нелюдь, якому на обід подавали м'ясо його вбитих опозиціонерів.

Володимир Путін наступає на ті ж граблі, що і лідери СРСР. Його головна помилка в тому, що він не здатний переосмислювати уроки історії. Не враховує, що провал його проекту розширення ОДКБ у піку НАТО криється у економічній та соціальній відсталості його потенційних «союзників», а також в їх слабкому технологічному потенціалі і у політиці «кожний сам за себе, а Бог за всіх».

Між тим, російсько-українська війна наочно показала, що час громіздких танкових наступів і ракетних ударів пройшов, що перевага належить стороні, яка має сучасні, високотехнологічні «інтелектуальні» озброєння, маневреність та гнучкість у прийнятті рішень. Що в умовах сучасної безпекової кризи «нейтральний» статус (Фінляндія, Швеція) перестає бути привабливим.  А головне – перемога за тими, хто розуміє поступовий і невідворотній хід світової історії, яка полягає в розвитку технологій, суспільних відносин, світовій кооперації і безпеці, захисту довкілля, науці та культурі. Нинішня російська політика, базована на розмахуванні ядерним дубцем та залякуванні сусідів війною, є анахронізмом, що йде корінням у часи Івана Грозного. Українці Росії впевнені що ця політика скоро скінчиться, і новому лідеру Росії доведеться довго роз’яснювати спантеличеним росіянам що на Росію ніхто не нападав, а війна в Україні була звичайним злочином попереднього гебістського режиму.

Наш кор. за матеріалами інтернет-видань

На світлині: Прапор ОДКБ з її емблемою – символ світової агресії.