lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Репортаж А.Вишневського (Москва). Серпень (укр.)
Друк
Розділ: Регіональні організації

ВІДСВЯТКУВАЛИ?

Одинадцяту річницю незалежності України українці Москви відсвяткували дещо симптоматично. У кімнаті відділу української літератури районної бібліотеки на Автозаводській вулиці 22 серпня 2002 року були проведені святкові збори з приводу 11-ї річниці Незалежності - в день оголошеного трауру РФ з приводу загибелі військових з федеральних сил на території Чеченської республіки. Керували незмінні і "незамінні" ідеологи ОУР. О.Руденко-Десняк запропонував стоячи вшанувати загиблих хвилиною мовчання, що і зробили усі 20 присутніх на зборах. Роздали часопис "Український огляд" № 2 за 2002 рік, поздоровили зі святом і спробували навіть звітувати про роботу керівництва. Конкретно ні про що сказати не змогли (хоч О.Руденко-Десняк може говорити годинами, але як правило ні про що). Пан В.Семененко говорив про невдалі спроби організувати хоч би один український клас української школи. Закликав агітувати батьків та дітей піти до української школи, якої нема. (Є всього декілька україномовних дітей. Прикро мало, щоб показати повноцінну художню самодіяльність та роботу спонсорам. Щира подяка шістьом діткам і їх керівниці, які заспівали на цих зборах!).

Пан Ю.Кононенко (один з керівників ОУР) повідомив, що аж одна висока чиновниця сказала банкірам звільняти приміщення, бо з нового року треба поновити українську бібліотеку, котра після революції колись була у Москві (до Сталінських репресій). А оскільки Президент оголосив 2002 рік роком України у Росії, то вона (керівна особа) буде писати меру Ю.Лужкову (активному шанувальнику української культури в Москві і в Севастополі, і в Росії взагалі - голосуйте за нього).

Пан М. Козло (член ОУН Руху) обурився, що з року в рік ці керівники щось таке балакають, скеровують патріотичний дух земляків на прибирання бруду та виніс застарілої макулатури - для галочки влаштовують примітивний "базар". Жодних практичних результатів досі нема, як і нема пошани керівників Москви до української громади у столиці Росії. "Теревені" давно вже набридли. Цю заяву активно підтримали ще троє присутніх, а решта співчутливо хитали головами. На що О.Руденко-Десняк обурювався, мовляв, не можна говорити, що нічого не робиться, бо багато чого таки робиться; на ІІІ Конгресі він чотири рази відмовлявся від керівництва, але його обрали знову, бо кращого за нього не знайти ... недолугі не працюють самі, тільки кричать.

23 серпня в Українському культурному центрі на Арбаті влаштували прийом з фуршетом для впливових осіб. Вхід - за запрошеннями. Цих героїв громада не знає, звіту в пресі не було. Вони торгують собі тихо, імперських амбіцій не чіпають, мімікою та недомовками роблять вигляд, що все розуміють. Випили, поговорили відомо про що і якою мовою, і розійшлись "втихаря". Такого особливого ставлення до своїх "таки хрещених, та простих" в минулому році не було. (Значить, цілий рік - "маразм креп- чал").

24 серпня Український культурний центр відпочивав повсякденно "по вихідних днях".

І тільки 27 серпня "народ" запросили в УКЦ. Директор В.Мельниченко (колишній директор музею В.І.Лєніна) коротко оголосив про початок святкового концерту на честь річниці Незалежності України. Після концерту я запитав у пана директора, чи він святкує і свій день народження на три дні пізніше? Директор рішуче став дуже незадоволений, мовляв "все виступаєте проти, вдосконалюватись радите, а самі не працюєте, ми вдосконалюємось, а я про таких крикунів вже писав". Та про УКЦ у Москві предметно - іншим разом.

Концерт давав Кубанський фольклорний ансамбль "Слобода". Троє веселих жіночок і троє чоловіків у фольклорному кубанському одязі кінця 20 століття, з баяном, балалайкою та бубнами, хвацько пританцьовуючи, співали українських пісень. "С бубном в руке и на украинском языке" - так пожартував ведучий співак, який усі номери оголошував лише російською. Знаєте, коли налаштуєшся на рідну пісню, то "распрягайте, хлопцы..., ой, на горе та й женцы..." неприємно ріже вухо. Коли з залу попрохали заспівати щось більш патріотичне, співачка відповіла, що в них нічого більш патріотичного, ніж про Дорошенка, нема. Голоси у співаків гарні від природи, ентузіазм явно сягав небес - ногою ведучий співак кресав, мов нетерплячий кінь. От тільки етика, українська душа? Коли заспівали, як "прив'язали Галю до сосни косами", то співачки припустилась трохи "в перепляс", мов би співають "частушки з виходом" - і в голосі ніякого тобі жаху, що та сосна ж - палає... Смуток української душі в співі хоче резонансу. Шкода, що колись побутова і вжиткова українська мова нині на Кубані є в такому забутті, що нинішнє покоління кубанців не може навіть назвати пісні батьків мовою предків. Як же розуміти задум організаторів - показали нам символ? Натяк на можливе російсько-українське майбутнє в день Незалежності?

Із залу був виклик незадоволення (на жаль, не дуже музичним тембром). Ніяково було виходити з залу. От добре, що знайшлась жива, щира душа! Христя Кашуба заспівала: "Ой у лузі червона калина..."! Патріоти підхопили, зійшлись у коло, заспівали хором: "А ми тую червону калину підіймемо..."! (До усіх громадських "начальників" прохання: працювати заздалегідь, а не залишатись стояти у середині стихійного гурту. Скромно, панове, ставайте, як усі - в коло, не на виході, а з гідністю, в центрі залу; і після пісні не кажіть: "Спасибі!". Бо народ співає не "за спасибі"). Так "мучиться, карається, але не кається", співає душа українського народу!

Репортаж для "Кобзи" підготував А.Вишневський (Москва). При передруці посилання на сайт обов'язкове.