Павло МовчанПро роботу на імідж держави та підміну української справи провокаціями

Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка

Відкритий лист Президенту України Віктору Андрійовичу Ющенку

Високоповажний пане Президенте! Останнім часом у Москві посилилися спроби відвернути Культурний центр України від справді патріотичної державницької роботи, визначеної Вашими пріоритетами. Особливо яскраво це виявилося у виступі Василя Думи на IV Всесвітньому форумі українців.

Ще восени 2005 р. такі деструктивні дії щодо української державної інституції за кордоном були рішуче засуджені відомими діячами науки і культури, народними депутатами України, представниками широких кіл української діаспори в Росії (листи додаються).

Просимо не допустити руйнації Культурного центру України в Москві, що працює в ім’я національної ідеї, залишити цю державну установу під Вашим патронатом.

Павло МОВЧАН,

голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка,

лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка;

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ,

голова Національної ради з питань культури і духовності при Президентові України, академік Національної академії наук України

www.slovo.prosvita.com.ua 

14 вересня 2006 р. 

Додатки:

Українці в Росії або співпраця в ім’я України

З “Урядового  кур’єра” за 28 жовтня 2005 р. з подивом дізналися від російського сенатора Василя ДУМИ про те, який поганий у нас Культурний центр України в Москві: “нічого в ньому українського нема”, “приміщення  (Центру) злочинно не виконує своєї функції “пропагандиста і організатора”. В. Дума риторично запитує: – “Чому держава (читай – Україна) не питає за таку ганебну роботу з керівництва Українського культурного центру?”

Судячи з усього В. Дума, який ще не знає про реальну діяльність Культурного центру, озвучив оцінки людей зі свого оточення, яким явно не до душі державницька і патріотична робота, здійснювана керівництвом і колективом Культурного центру, його вагомий внесок у пропагування  ідей суверенної і соборної України, в розвиток сучасного наукового шевченкознавства та грушевськознавства. Їх явно не влаштовує розмаїта діяльність Центру, зокрема  робота української книгарні, курсів  української мови, недільної школи тощо.

Обурює також безвідповідальність і легковажність, з якою київський кореспондент, запрошений В. Думою до Москви, оцінює роботу української державної установи за кордоном. Адже знайомство з Культурним центром у нього таке собі –  ніяке: зайшов і вийшов.

Нам добре  відомо, що за плечима активно працюючого Культурного центру України в Москві близько 1000 різноманітних заходів, які відвідали майже 100 000 москвичів. Ми десятки разів бували в Москві, в Українському домі, брали участь в урочистостях, конференціях, зустрічах, виступали на його сцені в концертах  і спектаклях і завжди бачили блиск вдячних очей сотень, тисяч людей, відчували, що їх серця б’ються в унісон з нашою Батьківщиною.

Не можна допустити, щоб недружні нашій державі люди намагалися вбити клин у стосунки  між  російським  сенатором, українцем за походженням, і Культурним центром України. Керівництво Центру міцно стоїть на патріотичних, національних  позиціях і повсякденно з року в рік робить велику справу, прищеплюючи українську  культуру й духовність на жорсткому ґрунті непростих українсько-російських стосунків. Очевидно, майбутнє за співпрацею з цими людьми в ім’я України, за реалізацією спільних масштабних проектів і планів.

Звісно, завжди є потреба конструктивної розмови про роботу Культурного центру України в  Москві, і ми постійно опікуємося її удосконаленням – члени Комісії з питань культури і духовності Верховної Ради України  тільки в цьому році відвідали Культурний центр п’ять разів, працювали в ньому загалом півмісяця. Вважаємо, що ця установа з честю виконує покладену на неї місію духовного посольства України в Росії.

Голова Комісії Верховної Ради України з питань культури і духовності, народний депутат України, голова Національної спілки театральних діячів України, професор

Л. С. ТАНЮК

народний депутат України, директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка

Національної академії наук України, академік НАН України

М. Г. ЖУЛИНСЬКИЙ

народний депутат України, голова правління Українського фонду культури,

академік НАН України

Б. І. ОЛІЙНИК

народний депутат України, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта”

імені Тараса Шевченка

П. М. МОВЧАН

голова Української всесвітньої координаційної ради

М. М. ГОРИНЬ

академік Національної академії архітектури України, кандидат мистецтвознавства,

народний художник України

Л. Є. ЖОГОЛЬ

академік Академії мистецтв України, народний художник України

В. І. ЗНОБА

директор Науково-дослідного інституту  українознавства, доктор філологічних наук, професор, президент Міжнародної асоціації “Україна і світове українство”

П. П. КОНОНЕНКО

академік Академії мистецтв  України, народний артист України

А.Н. ПАЛАМАРЕНКО

ректор Національної академії музики імені П.І.Чайковського,

доктор мистецтвознавства, професор

В. І. РОЖОК

віце-президент Академії мистецтв України академік, директор Інституту сучасного мистецтва, народний художник України

В. Д. СИДОРЕНКО

директор Інституту історії України, Національної академії наук України,

академік НАН України

В. А. СМОЛІЙ

голова Національної спілки художників України академік Академії  мистецтв України,

народний художник України

В. А.ЧЕПЕЛИК

президент Академії педагогічних наук України, академік НАН України

В. Г. КРЕМІНЬ.

Українці Росії за співпрацю, проти імітаціїЇ

Відкритий лист п.п. Л. Танюку, М. Жулинському, П. Мовчану та іншим діячам української культури, які підписали звернення „Українці в Росії, або співпраця в ім’я України”

Шановні панове! Зі здивуванням ознайомились ми з вашою реакцією на інтерв’ю члена Ради Федерації Федеральних Зборів РФ, головою Рад Об’єднання українців Росії та Федеральної національно-культурної автономії „Українці Росії” Василем Думою, опублікованому в газеті „Урядовий кур’єр” 28 жовтня 2005 р.

На протязі останніх п’яти років, задовго до обрання В. Думи керівником федеральних українських організацій, ми неодноразово привертали увагу державних органів і громадськості України до серйозних недоліків в роботі Культурного центру України в Москві, та в цілому ненормальної ситуації, що склалася навколо нього.

На жаль, українська діаспора відчуває себе чужою у цьому великому приміщенні. Достатньо лише кількох прикладів. Тільки після неодноразового втручання Посла України в Росії М. Білоблоцького керівництво Центру милостиво дозволило проведення вечорів Українського музичного салону – вельми авторитетного проекту української громади, спрямованого на пропаганду української культури, та репетицій Української народної хорової капели і дитячого ансамблю “Горлиця”, єдиних таких колективів у Москві. Робота “Української книгарні”, про яку пишуть автори звернення, “стараннями” керівництва Культурного центру була фактично паралізована в 2001 р. Цьому передувала здача приміщення книгарні в оренду російській комерційній структурі. Об’єднанню українців Москви з великими труднощами вдалося протидіяти цим діям керівництва Культурного центру і високопосадових лобістів з московського уряду. Більше трьох років книгарня не працювала і незважаючи на триразові (!) гучні відкриття на протязі останніх місяців, книгарня зараз фактично є порожньою і часто зачиненою. Така ж ситуація з допомогою в розвитку української освіти в Росії, доступом до інформаційних ресурсів про Україну, не кажучи про питання бізнесово-економічної діяльності, про що говорив В. Дума. Повністю відсутня робота з молоддю. Всі намагання організації «Українці Москви» налагодити таку роботу наштовхнулися на нерозуміння, а швидше свідому протидію керівництва КЦУ. Великий розголос одержало відлучення від Культурного центру московського клубу шанувальників українського футболу.

Що стосується „державницької” та „патріотичної” роботи, то її прикладами можуть бути розміщення в Центрі восени 2004 року штабу сумнозвісного зібрання „Українці Росії за Януковича”, ініційованого російськими політтехнологами, або провокація, влаштована заступником директора центру Ю. Василенком на IV Конґресі українців Росії. В той же час притулку для українських організацій в Центрі немає.

Дивно також, що під час неодноразових, як пишуть автори звернення, приїздів до Москви, ніхто з них не вважав за потрібне зустрітися з українською громадою. І це, взагалі, характерно для більшості українських високопосадовців. Приємними винятками тут є лише міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, народний депутат Геннадій Удовенко. Борис Іванович двічі – у 2000 та 2005 роках – дійсно неформально спілкувався з нами, уважно слухав і дав відповіді на питання, що є в його компетенції.

Можна в чомусь не погоджуватися з В. Думою, але твердження про те, що він „ще не знає про реальну діяльність Культурного центру та озвучив оцінки зі свого оточення”, могло би видатись смішним, якби не зачіпало гідність поважного діяча українського руху, якого намагаються представити маріонеткою. Те ж саме можна сказати про привиди „недружніх Україні людей, які намагаються вбити клин у стосунки між російським сенатором та Центром”. Хотілося б ще зауважити, що Культурний центр і його керівництво – це не одне те саме.

Українську громаду Росії та Москви непокоїть, і про це йшла мова на Конґресі українців Росії, що Культурний центр за основами своєї діяльності не в кращу сторону відрізняється від аналогічних центрів інших держав, не має сталого правового статусу, державного фінансування, чіткої концепції своєї діяльності, систематичної роботи, зокрема з українською діаспорою. Важко нам уявити й ситуацію, якби, наприклад, Франція побудувала в Москві культурний центр й здавала його приміщення в оренду. За таких умов Центр фактично перетворюється у вотчину чергового директора, який використовує надану йому в управління державну власність за власним розумінням. Тож безперервне видання особистих праць директором центру В. Мельниченком, погодьтеся, не може бути одним із основних завдань Культурного центру України.

Сподіваємось, що у нової демократичної української влади все ж повинно виникнути бажання ретельно проаналізувати роботу Культурного центру України в Москві, спитати з керівництва за цю роботу та прийняти рішення, які б вивели діяльність Центру на рівень, прийнятний для таких установ у Європі та світі.

Співголова Об’єднання українців Росії             В. Семененко

та Федеральної національно-культурної

автономії „Українці Росії”, керівник

Українського національного освітнього центру

Голова Реґіональної громадської                                 В. Скопенко

організації „Українці Москви”,

заслужений працівник культури

України, заслужений працівник культури Росії

Голова Комітету громадян України –                            В. Кириченко

членів Об’єднання українців Росії

14 листопада 2005 р.

Ми проти підміни української справи провокаціями

Нещодавно відомі діячі української культури і науки висловили подив із приводу упередженої та неадекватної оцінки російським сенатором В. Думою діяльності Культурного центру України в Москві. У їхньому відкритому листі було справедливо відзначено, що В. Дума не має об’єктивної інформації про роботу Культурного центру й озвучив провокаційні оцінки людей зі свого оточення, які, вочевидь, мало дбають про державні інтереси України, бо саме ними опікуються керівництво та колектив Центру.

Можна було б і не згадувати про “сподвижників” В. Думи, якби вони не стали на свій та його “захист”, зазвичай зводячи заради корпоративних інтересів наклепи на людей, які працюють в ім’я України. Вже давно відомо, що В. Семененко, В. Скопенко і В. Кириченко не мають жодних підстав, аби говорити від імені українців Росії.

Ми несемо відповідальність за те, що впродовж багатьох років купка дріб’язкових і пересічних людей узурпувала владу в Об’єднанні українців Москви та Росії, замінюючи реальні справи пустою балаканиною та провокаціями. Настав час виправити це неприпустиме становище.

Ми хочемо також з’ясувати законність “обрання” В. Думи 10.08.2005 року “методом опитування” головою Ради ОУР та ФНКА “Українці Росії”, вимагаємо гласного із залученням широкого загалу обговорення Статутів цих організацій.

Ми стурбовані тим, що Посольство України в РФ та материкова Україна до цього часу не знаходять можливості спертися в своїй співпраці з українською діаспорою на справді авторитетних людей, на особистостей, які могли б гідно представляти українців Росії та Москви.

Я. А. ВАГРАМЕНКО,

ректор Російсько-українського інституту при Московському державному відкритому педагогічному університеті ім. М. Шолохова, академік Міжнародної академії інформатизації, доктор технічних наук, директор Інституту інформатизації освіти;

О. О. ГОЛОБОРОДЬКО,

актор Театру ім. “Моссовєта”, народний артист Росії, заслужений артист України;

Є. К. ДЕЙЧ,

громадський діяч, мистецтвознавець, літературознавець;

Т. М. ДУДКО,

доктор медичних наук, лікар, громадський діяч, заступник голови Товариства української культури “Славутич”,

співзасновник нового московського українського об’єднання “Московські українці”;

М. Є. ГОРЕЛІКОВ,

голова Реґіональної громадської організації “Херсонське земляцтво”, генерал-майор, кандидат історичих наук, професор,

заступник голови Російського союзу ветеранів військової служби “Соратник”;

В. В. ЗАДЕРАЦЬКИЙ,

завідувач кафедри історії музики Московської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, доктор мистецтвознавства, професор, заступник голови Спілки композиторів Росії, заступник голови Комісії з присудження Державних премій РФ, заслужений діяч мистецтв РФ;

В. А. ЗАРІЧАНСЬКИЙ,

академік РАПН ім. В. І. Вернадського,

доктор медичних наук, професор,

активіст Товариства української культури “Славутич”;

Х. О. КАШУБА,

керівник передвиборного штабу “Наша Україна” в Москві;

Ю. Г. КЛИМЕНКО,

почесний адвокат Росії, заступник голови президії колегії адвокатів “Щит”,

активіст Товариства української культури “Славутич”,

 юридичний консультант українських організацій Москви;

Н. С. КОВАЛЬОВА,

голова Тульської української громадської організації “Батьківська стріха”;

В. М. ЛЯШУК,

член товариства “Славутич” організатор і координатор передвиборного штабу В. А. Ющенка у Москві;

Л. М. МЕЛЬНИК,

головний спеціаліст відділу інформації і діаспори Культурного центру України в Москві, представник “Нашої України”;

В. І. МИРОНЕНКО,

громадський діяч, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту Європи РАН, керівник центру “Європейський Союз—Східна Європа”;

П. Р. ПОПОВИЧ,

льотчик-космонавт СРСР, двічі Герой Радянського Союзу,

почесний президент Товариства української культури “Славутич”;

І. Я. ШИШОВ,

член Національної спілки письменників України, член правління Товариства Української культури, упорядник довженківського літературно-художнього, науково-популярного і громадсько-політичного альманаху “Провісник”.

www.slovo.prosvita.com.ua 

14 вересня 2006 р.

На світлині :Голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Павло Мовчан.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s