lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Віктор Казбан: «Треба залишатися українцями!»
Віктор Казбан, громадський активіст

Громадський активіст з Сум Віктор Казбан про сучасну ситуацію в Україні та проблеми української діаспори

-       Пане Вікторе, розкажіть, як змінилося життя сумчан за останні півроку (тобто з того часу, як Ви давали інтерв’ю нашому сайту). Що з цінами, місцевою владою, війною? Що змінилося у побуті за цей час?

-       Мабуть, Москві дуже б хотілося бачити такий геополітичний феномен, як Сумська НР подібно до ЛНР та ДНР. Якби таке не дай би Бог сталося, питання було б досить гострим і актуальним, але з огляду на те, що цього не сталося і - я вас запевняю – ніколи не станеться, то скажу так. Суми і Сумщина є складовою України. Якісь незначні відмінності відносно інших регіонів, звичайно, існують, але це одна країна. Тому мушу констатувати:  життя людей  погіршилося. Життя має багато складників: це й економічна, й політична площина, соціально-побутові обставини тощо. Наприклад, що стосується економіки, то для українців важким тягарем стала оплата комунальних послуг. Мої земляки з жахом чекають наступних квитанцій, за якими треба сплачувати ну просто астрономічні тарифи. На ринку, чи, як кажуть сумчани, на базарі, теж дуже високі ціни. Усе це не додає позитиву у ставленні до нинішньої української влади. Підкреслюю, української. Чому так сталося, можна аналізувати довго - з багатьох причин. Особисто я вважаю, що основна з причин полягає у переформатуванні влади, як того вимагав Майдан. Тобто, в Україні фактично відійшли від влади колишнього Президента Януковича  (і язик не повертається назвати його Президентом, це класичний «пахан»). Відійшли на всіх рівнях. Ті, хто з колишньої команди залишився при владі, ті принишкли. Переконання вони навряд чи змінили, а інтереси залишилися ті ж самі – особистісні.

Тобто життя в соціально-економічному його аспекті в цілому погіршилося. Що ж до політичного аспекту, то події на Донбасі, війна, навпаки - консолідували суспільство. Наприклад, я за все своє життя ще ніколи не бачив подібної солідарності серед сумчан. Прості люди досі майже в чергах стоять біля волонтерських пунктів і зносять усе, що можуть, для допомоги нашим бійцям, які охороняють Україну. І український патріотизм дедалі зростає.

-       У пресі пишуть, що Росія розпочне наступ на Донбас. Яку кінцеву мету переслідує Путін у цій війні? Що потрібно Росії? Територія? Мнима слава імперії? Чи це реалізація певного російського духу, де кров сусідів є необхідним атрибутом?

-       Я б не хотів говорити персонально про Путіна у цьому контексті, бо він є лише вершечком айсберга московської імперіалістичної системи. Кажучи образно, не був би путін, був би распутін, не був би распутін, був би разін і так далі. Але сьогодні саме він опинився на вістрі ситуації, і саме він поламав зуби об Україну. Він ніяк не очікував такого спротиву, з яким зіткнувся. Орієнтувався на такий собі бліц-кріг, на «швидку перемогу», як у Криму. На Донбасі у нього цього не вийшло. І не вийде. Україна – це не Грузія, не Молдова чи інші дрібніші за Україну суб’єкти геополітики.

Стратегії у Путіна не було і не буде. Діятиме він за інерцією і продовжуватиме робити спроби дестабілізації України зсередини. На початку йому було легше, коли Україна ще не встигла оговтатися від наслідків режиму Януковича. Тепер Україна – держава, здатна себе захистити. Тож, підкреслюю, віддаленої перспективи у Путіна немає, є тільки інерція в продовженні гібридної війни. Час він упустив, його час минув. Тож про масштабний, тотальний наступ на Україну не може бути й мови. Масштабний наступ на Україну, яка сьогодні заручилася підтримкою союзників у всьому світі, може лише пришвидшити той розпад московської імперії, який уже відбувається.

Можна навести таку історичну паралель. Зверніть увагу, у 1905 році, аби стабілізувати імперію, укріпити зсередини збурене і неспокійне російське суспільство, цар Микола ІІ вирішив провести невеличку «побідоносну» війну з Японією. Але зазнав поразки, і це лише пришвидшило кінець його правління. Те ж саме робить сьогодні Путін. Спроба невеликої і «побідоносної» війни в Україні у нього провалилася. Так що масштабного наступу на Україну не буде.

Перспективи. Не хотілося б називати їх оптимістичними. Водночас, якщо брати до уваги, що Сумщина пов’язана з Україною, і Україна пов’язана з Європою, мене, наприклад, насторожує той факт, що в європейських країнах процес ратифікації Асоціації України з ЄС відбувається дуже повільно. Хотілося б його, звичайно, пришвидшити. Але, на жаль, Україна дестабілізована через події на Сході та Півдні. Адже не слід забувати про великий прошарок представників московської «п’ятої колони», які підтримують московську агресію і розхитують українське суспільство. У зв’язку з цим зрозуміла тактика і позиція європейських країн. Увесь час ми говоримо про безвізовий режим, про надання Україні режиму вільної торгівлі. Уявіть собі, ну не дай би Бог зараз якась країна відкрила свої кордони, тоді миттю б представники цієї «5-ї колони» (а вони ж озброєні не тільки ідеологічно), ринули б до Європи. Європа має себе захищати на даному етапі. І до того часу, доки ситуація в Україні не стане стабільною, процес входження в Асоціацію, і безвізовий режим, і режим вільної торгівлі буде увесь час гальмуватися. Мене часто запитують: коли це нарешті все закінчиться: загибель воїнів, конфлікт. Відповідь дуже проста. Як тільки Україна стане повноцінним, повноправним членом НАТО, миттю військова агресія припиниться. Тому-то Москва і робить усе можливе для того, щоб дестабілізувати ситуацію в Україні.

- УПЦ МП традиційно була союзником Москви і провідником імперських ідей. Чи щось змінилося за останній час, після Майдану і в умовах прямої війни?

- Корені московського православ’я історично пов’язані з Візантією, і візантійська на той час православна церква була символом підступності, символом аморальності і символом, як це не дивно звучить, бездуховності. Вона в ті часи постійно співпрацювала з владою, візантійська церква ніколи не була самостійним представником суспільства. Ця церква завжди була придатком влади. І це те, що ми бачимо зараз у Москві. Як слугували вони з часів Петра І «самодержавію» московському, так вони продовжують служити імперії і до цього часу. Бували в них розкольники, але влада швидко з ними розправлялася, знищувала. І церква залишалися завжди вірною будь-якій московській, я підкреслюю, імперіалістичній владі. І саме московське православіє є духовним провідником ідеї «руського міра».

Цікавий момент. От ви запитували, як змінилося ставлення сумчан за останній час. Я під час Пасхальної всенощної був у нашій українській церкві, а потім уже близько 3-ї ночі проходив повз собор Московського Патріархату. Підійшов туди і помітив, що парафіян у московській церкві дуже порідшало. Це вже показник часу. Коли ми починали нашу українську церкву, у  нас під час Пасхалії було два-три десятки людей. А зараз - переповнена церква. Самий цікавий момент. Я зайшов до Спасо-Преображенського собору УПЦ МП, кілька хвилин постояв і почув: «Сейчас вы услышите послание митрополита Киевского Онуфрия». Ну, думаю, послухаю. І раптом я був здивований, причому, приємно здивований. Настоятель собору дуже колоритною українською мовою, я б навіть сказав, з галицьким акцентом, зачитав послання митрополита Онуфрія. І це послання, якщо вдуматися у його текст, майже нічим не відрізнялося від послання Філарета, київського Патріарха. Це, я вважаю, показник того, що представники цієї церкви в Україні почали певною мірою прислухатися до тих тенденцій, які відбуваються в українському суспільстві, і відповідним чином реагують… Уже давно говориться про створення української помісної церкви. І вбачаються у цьому напрямку перші кроки. По-перше, українська автокефальна церква уже задекларувала своє возз’єднання з українською православною церквою КП. Я впевнений, що незабаром це відбудеться. І я не знаю, чи ведуться перемовини, чи ні, але якщо МП в Україні все більше і більше самоізолюється, а для них головне це парафіяни, - то, звичайно, будуть певні кроки і з їхнього боку, хоча вони знаходяться під повним впливом Москви. Сумчани, я вже сказав, повертаються до свого, йдуть до української церкви, і зараз, під час не тільки святкових днів, але й у звичайні дні у нашій церкві багато людей. Це дуже приємно,

- Які російські ЗМІ зараз лишилися в Україні – телебачення, преса? Як українці реагують на російські ЗМІ?

- Російські ЗМІ - один із основних засобів гібридної війни. Саме ЗМІ, як друковані, так і електронні, впроваджують ідеологію цієї війни. Я звернув увагу, що певні зміни з’являються на телебаченні. Промосковські канали, такі, як «Інтер», як певною мірою «1+1», змінюють свою промосковську політику і починають більш об’єктивно висвітлювати події, які відбуваються в країні. Зменшилась кількість серіалів, у яких героїзуються усілякі моменти, пов’язані з російською «надлюдиною», це помітно. Водночас про якісь більш кардинальні зміни навряд чи можна говорити. Як були, так  залишаються, «Комсомольська правда в Україні», «Ізвєстія». Загалом російськомовні видання превалюють і до цього часу. Читач, його інерція поки що не зазнала якихось змін, бо у великих містах як превалювала, так і залишається такою російська мова. І цією проблемою повинне займатися не тільки громадянське суспільство, а й перш за все держава. Українська мова має запанувати в українській державі сповна, бо це основний консолідуючий чинник, як і в будь якій іншій державі. Державною мовою в Україні є лише українська. Крапка.

Ще додам щодо ЗМІ. Молодь дедалі більше відмовляється від друкованих засобів масової інформації, переважно користується Інтернетом. Друковані ЗМІ, особливо російськомовні, втрачають свою популярність з кожним місяцем. Хоча Москва робить ставку на ЗМІ як на засіб проведення тотальної антиукраїнської пропаганди (і про це свідчить недавня спроба незаконного провезення на українську територію російських газет антиукраїнського спрямування), але в Україні попиту на такі засоби масової інформації немає.

- Як бачаться кроки київської влади з Сум? Чи реформи почалися, чи про них лише говорять? Якою є підтримка Порошенка і Яценюка у Сумах?

- У Сумах зараз діють три Майдани, громадські організації. Є два Евромайдани і один просто Майдан. Я був свого часу засновником цього Майдану. І якихось радикальних, критичних виступів, висловлювань у бік Порошенка чи Яценюка, тим більше, задокументалізованих, не було. Звичайно, є претензії, і я би сказав так,   небезпідставні претензії. Можна проводити паралель з іншими країнами. Будь-яка влада за всю історію людства ніколи не була поза критикою. Будь-яку владу критикують, бо вона завжди знаходиться в епіцентрі подій. Особисто я вважаю, що Порошенко прийшов дуже вчасно, Яценюк прийшов дуже вчасно, вони роблять те, що можуть, і їх треба підтримувати. З іншого боку, ось мене часто запитують, як їх можна підтримувати, коли такі високі тарифи та багато інших проблем в Україні. Так, владу треба критикувати, до неї треба пред’являти претензії з приводу відповідних фактів; тиснути, щоб влада приймала рішення, які б відповідали інтересам абсолютної більшості громадян. Але якихось відвертих антиурядових, антипрезидентських радикальних висловлювань не було і найближчим часом навряд чи вони будуть. Бо їхня політична позиція, я підкреслюю, політична – є відверто антимосковською у сучасних умовах,  вона знаходить велику підтримку. Москва, наприклад, ворогом «номер один» в Україні вважає Яценюка, який дуже критично, дуже радикально висловлюється з приводу нинішньої московської агресії. Тому якщо не станеться ніяких особливих конфліктних ситуацій, які могли б зумовити питання про їхню відставку, навряд щоб вони змінили свої статуси на сьогоднішній день.

- Розкажіть про волонтерський  рух. Відомо, що з Сум на фронт щотижня направляється допомога, зокрема, в село Піски, що неподалік від Донецького аеропорту. Як побудовано волонтерський рух? Чи він утримує свій імпульс?

- Волонтерський рух на Сумщині - це була імпровізація, це була реакція громадян на ті події, які відбуваються на Донбасі. І саме масовість волонтерського руху показує патріотизм наших земляків. Ось у нас на рівні «Просвіти», на рівні офісів народних депутатів, таких, наприклад, як Олег Медуниця, Олександр Сугоняко, на рівні громадських організацій люди просто об’єдналися з метою допомоги захисникам України. І тільки десь після того, як громадяни зімпровізували цю діяльність, до неї долучилася і влада. Зараз, наприклад, при міській владі створено комісію, яка координує роботу всіх волонтерських груп. Я не буду зупинятися на тоннах, кілограмах, які передані на схід України, але запевняю вас, що цей рух продовжується і він жодною мірою не знижується, і я впевнений, що він буде лише зростати. Я вже говорив, що патріотизм сумчан зараз на такому рівні, що я за все життя такого не бачив і не міг собі навіть уявити.

- Минулого разу Ви розповіли про «чорну бухгалтерію» Януковича – великий архів з обліком хабарів оточення Януковича, який було знайдено під Сумами. Яка доля цього архіву? Чи прокуратура працює з документами?

- Частина  цих документів залишилася у Сумській області, частину передано до Києва, вони зараз знаходяться у стадії розслідування, і контроль за цим розслідуванням проводить саме група активістів нашого сумського Майдану, який очолює Юрій Тищук.

- Нещодавно у Сумах проходила виставка нині покійного художника-сумчанина Віктора Грицая. Розкажіть про нього, яким він був у житті. Як він творив, з ким дружив?

- Ім’я Віктора Грицая пов’язане з українським патріотичним рухом, рухом шістдесятників, із становленням української національної ідеї, яка, перш за все, зароджувалася в середовищі творчої української інтелігенції. Це письменники, художники. І Суми не виняток. Я знав Віктора Грицая завдяки тому, що мене познайомив з ним батько пана Василя Коломацького  Анатолій Коломацький. Коли я побував у нього в майстерні, зрозумів, що це непересічний художник, талановитий, у нього надзвичайно широка тематика, це і пейзажі, і портрети. І головне, що у його роботах вбачалася громадянська публіцистика. Він, зокрема, багато зробив для популяризації українських тем у своєму мистецтві. Так, зокрема, відомий факт, що у Недригайлівському районному Будинку культури він створив фреску, на якій були зображені відомі українські діячі. Але коли комісія приїхала приймати його роботу (це було в середині 70-х років), дала дирекції вказівку замалювати фрески. І я вже не раз піднімав це питання, щоб дізнатися про них. Здається, тільки зараз крига починає скресати, і зараз у Недригалові є ініціатива від нашої організації, щоб місцева влада розібралася, чи можливо повернути ці фрески до життя. А  виставка в Сумах пройшла з величезним успіхом. Віктор Грицай був шістдесятником. Я з ним мало спілкувався, але запам’ятав на усе життя, що це була винятково українська постать. З бездоганною українською мовою. Хоча він жив у російськомовному середовищі, але залишався Українцем. І коли я чую «патріот України», ви знаєте, мені чомусь здається, що слово «патріот» до українця мало підходить. Українець і цим усе сказано. Ось таким і був Віктор Грицай.

- «Кобза» є сайтом свідомих українців Росії. Ви, як дисидент старої школи, що займався українською справою ще в часи Радянського Союзу, мабуть, добре  розумієте те складне становище, в якому опинилася діаспора у Росії. Це і протиріччя лояльностей, і протиріччя духовних культур, і прямий тиск органів на активістів, і юридично ліквідовані українські організації. І не зрозуміло, коли все це скінчиться. Що б Ви могли порадити українцям Росії на цьому етапі?

- Надзвичайно актуальне питання. Ось дивіться, так чи інакше, треба знову проводити паралель з Україною. В Україні зініціювала московську агресію п’ята колона. У Москви в Україні була потужна п’ята колона, близько 5 мільйонів етнічних росіян. Вони колонізували частину Південної і Східної України, і тому Москві сьогодні вдається агресія саме на Сході. Увесь час російська влада приховувала кількість українців у Москві. За деякими даними, там проживає близько 10 мільйонів українців. Москалі говорять, що близько мільйона, чи  трохи більше мільйона і на тому ставлять крапку. Як тільки українці почали самоорганізовуватись наприкінці 80-х - початку 90-х років в організації, влада миттю звернула на це увагу. Бо у Кремлі побоювалися і зараз іще побоюються подоби п'ятої колони – проукраїнської – в Москві. Вони чудово розуміли, що це загрожує московській імперії, тому через репресії, через прямі убивства активістів українського руху владі вдалося на певний час приглушити українську діаспору, зокрема, у Москві. Це державна політика. Дуже промовиста історія з появою у місті Ногінськ Московської області Богоявленського собору Української Православної Церкви Київського Патріархату. Цей храм, який очолив тоді ще архимандрит Адріан, був ніби вибух для московської імперії. Раптом «эти хохлы посмели под Москвой храм создать!». І почалися репресії проти парафії. Бо це був прецедент створення української церкви на Московщині. І з допомогою влади було практично знищено цей український Богоявленський собор. Тому що все, що пов’язано з Україною, українством, у Московській імперії як руйнувалося нещадно, так і продовжує руйнуватися до цього часу. Тому українці в Москві (хай вони не ображаються), але вони певною мірою принишкли, бо все-таки репресії, переслідування, це можна зрозуміти. Але не думаю, що це незворотньо. Незабаром усе зміниться. Чому? Маю право спрогнозувати. Статус-кво московської імперії, який ми спостерігаємо, зрештою лусне. Коли це буде? Незабаром. Я вже говорив про НАТО і Україну, про ті тенденції, які відбуваються в масштабах усього світу, бо фактично Москва ізольована. Росія зараз узагалі переживає світову ізоляцію, певною мірою це призведе до вибуху зсередини: це закон суспільного розвитку, який ще ніхто не відміняв. Щодо українців, які проживають на теренах московської держави, то я вважаю, що вони не лише відродяться, а й будуть одними з ініціаторів остаточного знищення останньої імперії зла, якими до цього часу були московська імперія, совєтський союз, або російська федерація. Її не буде, бо імперії не мають перспективи.

Що б я порадив? Дорогі українці Росії! Перш за все бажаю вам залишатись собою, українцями. Які б не були гоніння, які б до вас не пред’являла влада претензії, потрібно мати отой український незламний дух. І не забувати про те, що наша з вами спільна перемога буде тільки в умовах повного між нами – українцями в Україні і українцями в діаспорі – порозуміння. Між нами є багато контактів, але зараз багато з них штучно пориваються. І все-таки, треба залишатися українцями. Це українські саморганізації, українська культура, українська мова, і нерозривний зв'язок з рідною українською землею. І за цим – відновлення українського духу.

 

На світлинах: Віктор Казбан, громадський активіст. Віктор Казбан виступає перед учасниками Майдану у Сумах. На київському Майдані. Революція гідності. Свідомі українці підтримували Євромайдан хто чим міг.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка