«Без гніву та пристрасті»
2017 рік був роком змін у редакції нашого сайту. Відбулася зміна редакції: третя редакція завершилася, четверта – розпочала роботу.
Коротко нагадаємо історію. Перша редакці розпочала роботу у 2001 році і складалася з Василя Коломацького та професора Стефана Паняка (москвич Віктор Гуменюк брав участь у створенні «Кобзи», але до складу першої редакції не ввійшов). Друга редакція розпочалася появою в редакція Андрія Бондаренка (Самара). Ця редакція працювала з 2003 року до 2011 року. В третій редакції працювали Єлизавета Кейль, Митрополит Адріан, проф. Стефан Паняк, журналіст Алла Акименко, громадська активістка Наталка Литвиненко-Орлова, історик Ігор Роздобудько. Ця редакція працювала з 2011 року до 2017 року. В цьому ж році розпочалася четверта редакція (Василь Коломацький, Віктор Гіржов).
В чому причини зміни редакції? (Зазначимо, що існує дві незалежні версії подій – версія керівництва сайту та версія редакторів. Ми викладаємо версію керівництва сайту). Основною причиною зміни редакції стало невдоволення менеджменту рівнем роботи редакції. Ми явно не встигали за подіями, втратили зв’язок із регіонами, в редакції фактично лишилося два кореспонденти з регіонів – із Новосибірська та Петрозаводська (з Петрозаводська писали два кореспонденти). Для порівняння: на момент початку третьої редакції ми мали до 15 кореспондентів. Історичні розвідки, що були гордістю Кобзи (див. розділ Дослідження), закінчилися ще у 2014 році. Відвідуваність сайту знизилася зі 170 читачів на день – до 90. Можливості соціальних мереж використовувалися недостатньо. З метою покращення роботи, менеджмент сайту вирішив ввести нову форму роботи, що включала прийняття планів роботи та звітність – як менеджменту, так і редакції. На жаль, колектив редакторів не погодився із запропонованими змінами (що цілком природньо для членів громадського колективу діаспори), в той же час менеджмент відмовився підтримувати існуючий статус-кво (що цілком логічно, оскільки ми напряму відповідали перед громадою та спонсорами за якість нашого інформаційного продукту). Для прикладу, 70% фінансів до бюджету «Кобзи» вносив Василь Коломацький, який на цей момент вважав, що прект не виправдовує пожертв. Жодних інших варіантів фінансування сайту не було, в той же час, без фінансування «Кобза» також існувати не могла, оскільки 95% опублікованих матеріалів були оплачені. Таким чином, питання покращення роботи було вирішено відходом третьої редакції і формуванням четвертої. Час завершення – квітень 2017. Час початку – липень того ж року.
Нині справи на «Кобзі» йдуть краще: повернулися два додаткових регіони – НКЦУ (Москва) та Петербург. Ми активно шукаємо контакти з іншими кореспондентами. Відвідуваність ресурсу також зросла (приблизно 140 читачів на день). Здається, ми знайшли додаткового спонсора. Йдуть перемовини стосовно гранту на нове дослідження «Кобзи» про діаспору.
Прощання з колегами відбулося у спокійному та професійному ключі. Менеджмент сайту вдячний нашим колегам за шість років громадської роботи. Відхід редакції не став причиною публічних дискусій чи докорів, що свідчить про громадську зрілість всіх учасників проекту.
Після виходу з редакції, наші колеги (Ігор Роздобудько, Наталка Литвиненко-Орлова та Алла Акименко) утворили фейсбук-групу «Громада українців Росії», яка вже має кілька сотень зареєстрованих читачів. Ми вітаємо цю ініціативу, дали про неї повідомлення, і вдячні, що наші колеги разом інформаційно працюють на благо української громади.
В квітні Василь Коломацький розпочав пошук нової редакції. Йшли інтерв’ю та перемовини із кількома журналістами. В липні до редакції приєднався Віктор Гіржов, що нині мешкає в Україні. Представляти читачам цього досвідченого журналіста та громадського діяча немає потреби. Він був засновником і протягом шести років головним редактором впливового видання «Укрросінфо», нині залишається співголовою Регіональної громадської організації «Українці Москви», обраний до Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради. ФСБ заборонила йому в’їзд на територію Росії терміном на п’ять років. Нині Віктор Гіржов активно працює в редакції «Кобзи». Поєднання фінансових можливостей «Кобзи», наших професійних традицій, та досвіду і професіоналізму Віктора Гіржова дають позитивний результат. «Кобза» залишається ліберальним інформаційним, правозахисним та дослідницьким ресурсом, що висвітлює життя українців Росії. «Без гніву та пристрасті», – наше кредо.
Важливою подією в житті редакції стала публікація «Відкритого листа Президентові Путіну від української громади Росії». Цей лист був передрукраний агенцією УНІАН, на «Кобзі» його прочитали близько 6 тис. читачів. В діаспорі не було відгуку на цей лист, що взагалі симптоматично. Ми не приховуємо, що не були уповноважені писати цей лист, а також зазначаємо, що це був перший лист «Кобзи», написаний від імені діаспори, за всі 17 років існування редакції. Причини цього наступні. Нині в діаспорі не існує жодної офіційно зареєстрованої організації федерального рівня, оскільки всі вони вже багато років тому були заборонені російською владою. Таким чином, склалася ситуація, коли фактично ніхто не має повноважень виступати зі зверненнями від імені української громади Росії, чому, без сумніву, дуже радіє ФСБ. Тому, виходячи із ситуації щодо затяжної російсько-української війни, тиску на діаспору з боку спецслужб, а також чергових президентських виборів, ми прийняли рішення звернутися до президента Путіна від імені двомільйонної громади українців, не висувати свою кандидатуру на четвертий (тобто, неконституційний) термін. Час покаже, як керівники майбутньої української організації сприймуть цю ініціативу редакції. Зі свого боку, ми діяли в традиціях дисидентства, коли в аналогічних ситуаціях люди брали на себе право говорити від імені громадськості. Для прикладу, аналогічно у 80-х роках минулого сторіччя ніхто не уповноважував «Гельсінську групу» брати на себе відповідальність за контроль над виконанням урядом СРСР Гельсінських угод. Але ця група працює й до цього часу. Відомо, що самономінація та взяття відповідальності є частиною громадської роботи.
II. Про номінації «Кобзи»: «Українець року у Росії» та «Друг україни у Росії»
Цього року ми вже третій рік поспіль плануємо визначити переможців у номінаціях «Українець року у Росії» та «Друг України у Росії». Ці номінації були визначені редакцією, в голосуванні брали участь члени редакції з рівним правом голосу. Був затверджений і опублікований статут номінацій, була визначена певна процедура збору інформації. Після оприлюднення переможців, «Кобза» готувала біографії переможців та публікувала ії спочатку на сайті, а потім у Вікіпедії. Для цього виділявся спеціальний бюджет. Тобто, сформувалася певна традиція цієї роботи, і ми ставилася до неї відповідально. «Кобзі» виповнилося 14 років, коли ми взяли на себе право проводити номінацію. Цього року ми також працюємо над списком (шорт-листом) кандидатів, ведемо обмін інформацією. Плануємо назвати переможців 5 січня.
Несподівано у грудні наші колишні колеги з третього складу редакції розіслали повідомлення у пресу, в якому назвали переможців у власних номінаціях, що мають ідентичні з «Кобзою» назви. З цього приводу ми маємо заявити наступне. «Кобза» не відмовляється від традиції номінувати переможців року. З цього моменту у діаспорі існують дві пари незалежних номінацій із ідентичними назвами. Ця ситуація є цілком українською, тому якось покращувати її немає потреби. Ми не вступатимемо у переговори про «права», і не «об’єднуватимемо» номінації. Обидві номінації мають однакову легальну силу (хоча слід визнати, що профанація української справи частково має місце).
Ми сприймаємо ситуацію як ліберали – із гумором. Чим більше номінацій – тим краще! Але найважливіша і найстарша номінація – від «Кобзи». Це як добре вино зі старих міхів. «Без гніву та пристрасті».
ІІІ. Найважливіші події у діаспорі.
В цілому минулий рік для діаспори у Росії виявився важким. Третій рік точиться неоголошена російсько-українська війна на Донбасі. Кількість жертв сягнула десяти з половиною тисяч громадян України. (Для порівняння, в Афганські війні за дев’ять років загинуло дванадцять тисяч радянських громадян). Виходу із кризи не видно, поки Путін сидить у Кремлі. Антиукраїнська пропаганда палала у Росії на скаженому рівні, що створювало нестерпні моральні умови для українців Росії. Діаспора вже багато років існує без федеральної української надбудови, оскільки ОУР та ФНКА «Українці Росії» були ліквідовані урядом задовго до війни. Україна мало чим могла допомогти діаспорі, не маючи змоги звільнити навіть своїх власних громадян із тюрем Росії. Не кажучи вже про сотні військовополонених, яких утримували т. зв. «сепаратисти» на Донбасі. Світовий Конгрес Українців зовсім не займався Східною діаспорою. Ця політика чітко простежується від початку головуванна в СКУ Президента Евгена Чолія. Ганьба п. Чолію за зрадницьку політику! Кадебіст Путін аплодує відсутності політики СКУ на Східному напрямку.
1) 23 січня Ліга Українців Канади (штаб-квартира - Торонто) звернулася із відкритим листом до Президента Путіна у справі захисту Наталі Шаріної. «Кобза» зробила переклад листа на російську і опублікувала його. Авторами листа зокрема відзначається (переклад В.Коломацького – прим. ред.): «Мы видим достаточно доказательств для вывода, что причиной для ареста госпожи Шариной есть тот факт, что она была директором единственной украинской библиотеки в России. С 2007 года на библиотеку оказывается сильное политическое давление, в ней неоднократно проходили обыски, против работников открывались судебные дела». І далі автори листа зазначають: «Мы призываем Вас, как гаранта Конституции Российской Федерации, сделать все возможное для того, чтобы в отношении госпожи Н.Г. Шариной осуществлялось справедливое правосудие».
Цей лист фактично став символом солідарності та єднання двох діаспор – Східної та Західної. Особлива подяка Президенту ЛУК Оресту Стеціву.
Попри непросту ситуацію в державі і тиск спецслужб на діаспору, в російських регіонах продовжували працювати українські громадські організації. І тут багато залежить саме від позиції лідерів громад. Хотілося б відзначити системну й послідовну діяльність місцевої національно-культурної автономії українців Новосибірська на чолі з Володимиром Павуком (переможцем у номінації «Кобзи» «Українець року в Росії» за 2015 рік). Якщо лише згадати встановлення українцями столиці Сибіру чудового пам’ятника Тарасові Шевченку в 2015 році – то вже тільки цим вони вписали золотими літерами главу про діяльність НКА на сторінках історії українського руху в Росії.
Автономія Новосибірська протягом року проводить багато актуальних заходів: урочистих вечорів, виставок, ярмарків, бере участь у міжетнічних фестивалях тощо. А сам Володимир Павук виступає в ЗМІ, багато подорожує, зокрема, й за кордоном, і не забуває при цьому поцікавитись, як і чим живуть українські громади США, Канади, інших країн, запозичує місцевий досвід, щедро ділиться здобутками своєї громади. Так у серпні минулого року Володимир Федорович відвідав Канаду, де, до речі, зустрівся у Торонто з головним редактором «Кобзи» Василем Коломацьким. Словом, приклад пана Володимира вказує, що той хто хоче працювати на українську справу – знаходить можливості і досягає успіху навіть у Росії.
2) Протягом року продовжувався тиск влади на Наталю Романенко із далекосхідного Хабаровська. Пані Наталя є керівником громадської організації «Українське земляцтво "Криниця" Хабаровського краю» та керівником хору «Батьківська криниця». Пані Романенко, зусиллями влади, фактично опинилася в ізоляці. З роботи її було звільнено, рідко телефонували знайомі, можливості виступів українського хору зменшилися. Тим не менше, Наталя Романенко продовжувала роботу в діаспорі. «Кобза» закликає не кидати у біді нашу колегу і підтримати її морально.
Хотілося б коротко згадати про інформаційні ресурси українських громад Росії – сайти громадської організації Український культурний центр «Перевесло» (Вороніж) та українців Республіки Комі, а також інформаційний портал українців світу «Стожари». Роль медіа в наш час – надзвичайно важлива, адже можна проводити активну культурно-масову, освітню та ін. роботу в регіонах, але якщо про неї не буде відомо широкій аудиторії – ця робота матиме низьку ефективність. Тому редакція «Кобзи» висловлює щире побажання, аби на місцях в році, що наступив, з’явилися нові інформаційні ресурси, перш за все – в мережі Інтернет. Для початку радимо відкрити сторінку організації в популярному Фейсбуці, а далі – можна перейти на новий рівень, створивши розділ Вашої організації на «Кобзі».
3) 5 червня 2017 року Міщанський суд Москви виніс рішення у справі директора Бібліотеки української літератури в Москві пані Наталі Шаріної. Рішення – чотири роки позбавлення волі умовно. Пані Наталю звинувачували за двома статтями: «екстремізм» (п’ять років ув’язнення) та «розтрата» (десять років ув’язнення). Пані Шаріна не визнала свою вину. В останньому слові вона зазначила, що суд не довів її вину в обох висунутих звинуваченнях. Шаріну захищала команда пітерських адвокатів (головний адвокат Іван Павлов), які захищали її без винагороди, через брак коштів у підзахисної. Справа мала великий суспільний резонанс, за нею слідкувала преса Росії і України. Навіть головна канадійська інформаційна корпорація CBC присвятила справі Шаріної годинну передачу, в якій взяла участь донька Наталі Григорівни пані Ганна Павлюкова (це інтерв’ю було у 2016 році). Товариство «Меморіал» ще у 2016 році визнало пані Шаріну політв’язнем.
«Кобза» уважно слідкувала за судовим процесом. Ми змогли надіслати кореспондента на перше судове засідання у Москві. Після цього ми взяли кілька інтерв’ю з адвокатами. Після восьмого засідання наші ресурси виснажилися і ми слідкували за подіями із преси (особливо детально про справу писали на Радіо Свобода). У справі захисту Шаріної ми зверталися до Президента СКУ Евгена Чолія з проханням підтримати фінансово як адвокатів Шаріної, так і надати «Кобзі» незначну суму для завершення дослідження справи Шаріної (третій реліз «Хроніки Бібліотеки української літератури у Москві»). За традицією, від СКУ відповіді не надійшло. Через брак коштів ми так і не випустили третій реліз Хроніки БУЛ. Загально, у справі переслідувань Наталі Шаріної «Кобза» у 2015-17 рр опублікувала коло тридцяти (!) матеріалів.
Загалом ми вважаємо, що справа Наталі Шаріної була свідомо вигадана урядом з метою погрому Бібліотеки української літератури. Позицію Наталі Шаріної протягом процесу ми оцінюємо як мужню та прихильну до справи поширення української культури в Росії. Пані Шаріна заслуговує на повагу всіх українців світу, як мужній інтелігент і громадянин. Ми бажаємо пані Наталі доброго здоров’я та сил!
В самій БУЛ у квітні 2017-го влада прининила видачу книг читачам додому, книги були запаковані в коробки. Фактично Бібліотека не діяла, хоча персонал виходив на роботу, а двері Бібліотеки були відчинені. Ветеран БУЛ і літератор Віталій Крикуненко протягом року проводив зібрання Літературного клубу при Бібліотеці, організовував інші культурно-масові заходи. Слідкувати за подіями в БУЛ було непросто через те, що «Кобза» не має власного кореспондента в Москві. Отримати інформацію напряму від працівників БУЛ немає змоги, зі зрозумілих причин тотального контролю. Нині робота в БУЛ триває, новини й проведені заходи висвітлюються на бібліотечному сайті і «Кобза» уважно слідкуватиме за всіма подіями в БУЛ.
Хотілося б сказати кілька слів щодо діяльності Посольства України в Росії. Раніше, до війни, зовнішньополітичне відомство й генеральні консульства в регіонах проводили плідну спільну роботу з українськими громадами. Але сьогодні, із зрозумілих причин, така робота звелася нанівець: Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії давно відізваний, деякі консульства закрито, а кількість працівників Посольства в Леонтіївському провулку, 18 у Москві значно скорочена. Найбільше роботи сьогодні. напевно, в Консульськоого відділу Посольства (керівник - Радник з консульських питань Геннадій Брескаленко). Крім великого обсягу документообороту, пов'язаного з перебуванням на консульському обліку осіб та значної кількості українських трудових мігрантів та території Росії, український консул приділяє значну увагу питанням, пов'язаним з громадянами України – політичними в'язнями путінського режиму. Сподіваємось, в нинішньому році наш сайт приділятиме більше уваги висвітленню цієї діяльності.
4) У серпні ми отримали відкритий лист від арт-директора аматорського театру «Еней» Лариси Білан, що працювала в Національному культурному центрі України в Москві (НКЦУ). В листі містився протест проти гнітючої атмосфери утисків, що панувала в Центрі, а також проти засилля комерції та кадрової чехарди. Основні претензії висувалися проти заступника директора Центру пана Савицького. Лист був відредагований нами з метою надання йому більш офіційної форми, але без зміни змісту. Як склалася ситуація в Центрі після публікації – нам невідомо. Але те, що рівень культури і українського духу в установі різко знизився – велика «заслуга» зав. відділом інформації й діаспори НКЦУ Вікторії Скопенко, яка на повірку виявилася пристосуванкою, і українська культура для неї – лише можливість заробляння грошей та особистого іміджу. Для того щоб зрозуміти рівень роботи відділу інформації й діаспори НКЦУ, досить заглянути на куцу сторінку НКЦУ у Вікіпедії.
Протягом року в НКЦУ діяла українська недільна школа ім. Павла Поповича. Ми опублікували кілька репортажів та оголошень про роботу школи. Також у Центрі читав лекції з україністики відомий науковець, керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН Віктор Мироненко. Більш детально про роботу НКЦУ можна прочитати на сайті цієї установи.
В цілому ж, діяльність цієї важливої української державної установи в Москві останнім часом помітно маргіналізувалась. Переважна більшість приміщень Центру віддані в оренду, українська книгарня закрита, а патріотичний дух і якість заходів, що тут проводяться, вивітрились з приміщень НКЦУ. Можливо, це пов'язано з приходом до керівництва установою нового гендиректора Валерія Юрченка – людини без профільної освіти, зате – з проросійськими поглядами. Його призначення відбулося після чергового конкурсу, проведенного 13 червня Державним управлінням справами України (ДУС). Але, що цікаво: результати цього «конкурсу» були відомі задовго до його проведення, а з 26 учасників жеребкування – 18 були від українських організацій Росії, та жоден з них не потрапив у трійку членів комісії...
5) У серні у Львові відбулося святкування 50-ліття СКУ (організатор – Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою (МІОК) «Львівської політехніки»). Член Редакції Віктор Гіржов відвідав Львів і привіз гарний репортаж та інтерв’ю. Ювілейні заходи також відвідали кілька активістів діаспори, включаючи й колишнього директора «Кобзи» – професора Стефана Паняка.
Дуже прикрим можна вважати факт зради українських інтересів окремими учасниками діаспорного руху Росії. Перш за все, це стосується позиції керівника регіональної громадської організації «Приморський центр Української культури Анатолія Кріля "Горлиця" з Владивостока Тетяни Ткаченко, яка в березні минулого року у пресі підтримала окупацію Криму російськими військами. Російсько-українська війна яскраво показала: для кого українські цінності, незалежність Батьківщини є істинними, а для кого українська мова, культура й традиції – це лише можливість попіаритись на громадській роботі. Зрада свого народу – ганебне явище в української історії, яке, на жаль, нікуди не поділося і в ХХI сторіччі. «Кобза» опублікувала статтю із засудженням позиції «кримнаш», яку продемонструвала пані Ткаченко. Якщо не можете підтримати Україну, принаймні, промовчіть, не світіться на камери. «Кобза» слідкуватиме за «кримнашами» і в цьому році.
6) Інформації з підмосковного Ногінська, де діють дві парафії УПЦ КП, протягом року було обмаль. Ми слідкували за фейсбук-сторінками Митрополита Адріана та священика Святослава Скорохода. Загально зрозуміло, що парафії діяли. Що новий храм, зведений парафіянами, і який за наказом Московського обласного суду парфіяни мали знести за власний кошт, знесений не був. В цьому храмі звершувалися служби. Ми цілком припускаємо, що парафії у Ногінську були під тиском ФСБ, але конкретні факти нам невідомі. Ця тема вимагатиме майбутнього дослідника. Ми бажаємо ногінським парафіянам спокою від влади та реалізації їх права на свободу совісті, гарантовану Конституцією Росії.
Стосовно діяльності загальноросійської громадської організації «Український Конгрес Росії (УКР)», якій Мін’юст РФ двічі відмовив у державній юридичній реєстрації, то вона, практично, завмерла. Наприкінці травня голова УКР Любов Дяченко звернулася до заступника голови – відповідального секретаря Віктора Гіржова з пропозицією провести засідання Правління УКР у форматі скап-конференції: питання було дуже важливим - воно стосувалося поведінки члена Правління Вікторії Скопенко, яка вела активну закулісну роботу з метою «приватизації» посади керівника організації, як вона це вчинила з іншою ключовою громадською організацією «Українці Москви», зробивши спробу рейдерського захоплення цього об’єднання за допомогою російськомовних москвичів із очолюваної нею Української хорової капели Москви та в обхід більшої частини членів Ради РГОУМ. На жаль, готовність взяти участь у скайп-засіданні Правління УКР тоді підтвердила лише третина членів і воно, природно, не відбулося. Таким чином, єдина федеральна громадська організація – Український Конгрес Росії сьогодні (через низку об’єктивних і суб’єктивних факторів), залишається у підвішеному стані, її діяльність «заморожена». «Кобза» завжди готова надати свої сторінки представникам УКР, але таких прохань не надходило.
7) У червні член української громади Іркутська Андрій Зав’ялов видав власним коштом дослідницьку книгу «Соціальна адаптація українських іммігрантів». Ми вітаємо молодого автора з цим досягненням!
8) 29 вересня виповнилося двадцять років Ногінському погрому. В цей день, 20 вересня 1997 року, сотня п’яних ОМОНівців увірвалася у Богоявленський собор у Ногінську. Парафіян били головою об стінку, на ігуменю монастиря направили автомат, на архиєпископа Адріана наділи наручники і повалили на землю, після чого посадили в авто і відвезли у поліцію «для бесіди». П’яний ОМОН вигукував антиукраїнські гасла, вживав матюки. Священників та їх сім’ї викинули на вулицю уночі, двері Богоявленського собору та технічних приміщень опечатали. Все майно парафії та монастиря було незаконно захоплено РПЦ, включаючи й українську бібліотеку на 50 тис. томів. Пізніше сім’ї священиків переселилися в Свято-Троїцький храм (фактично, приміщення старих казарм). Після чого влада відключила від приміщення всі комунікації: електрику, воду, каналізацію та тепло. Блокада будівлі тривала п’ять років. В цей час парафіяни топили приміщення дровами, жили при свічках, у постійному очікуванні насильного виселення. Світовий Конгрес Українців в особі Комісії Людських та Громадянських Прав неодноразово звертався до президентів Єльцина та Путіна з вимогою відновити законність.(КЛГП виготовила два дослідницьких документи про Ногінськ – «Ногінський документ» та «Свідчення парафіян». Захистом парафіян протягом п’ятнадцяти років активно займався член ОУР В.Коломацький). Приблизно у 2002 році Свято-Троїцький храм підключили до комунікацій, храм діє й донині, залишаючись довгий час єдиним храмом УПЦ КП у Росії. Важливо відзначити, що ногінська влада до цього часу не надала парфії УПЦ КП офіційних документів на володіння будовою храму.
Двадцятиліття Ногінського погрому ніяк не було відзначено у пресі. Хоча його історичне значення є високим, оскільки в ньому було ясно явлено брутальне ставлення Російської держави до Українського Православ’я. Російський шовінізм без маски був явно продемонстрований у Ногінську і це є прямим нагадуванням про реальний стан речей у сфері духовних взаємовідносин росіян та українців. Жодної рівності в духовній сфері росіяни не визнають, а також в рівні насильства себе не обмежують. Фактично, те що було явлено у Ногінську двадцять років тому, пізніше було продубльовано Путіним в т. зв. проектах ДНР та ЛНР. «Кобза» присвятила річниці погрому статтю.
Окреме слово про постать Митрополита Адріана. Духовна постать, пасіонарій, подвижник, геній праці. Всім прощає. Найбільша духовна постать, яку змогла породити сучасна діаспора у Росії. Низький уклін Вам, Митрополите, від усіх читачів «Кобзи»!
9) У вересні місцева влада юридично ліквідувала національне громадське об’єднання – «Українське земляцтво «Криниця» Хабаровського краю. Про що керівник організації Наталя Романенко довідалася із сайту Мін’юсту. Ліквідація української організації є прямим порушенням закону і національних прав українців. На питання, хто із діаспорних надбудов (таких як СКУ та УВКР) став на захист хабаровців, відповідь – ніхто. Ніхто не дослідив юридичні документи, не підготував правозвхисні звернення, не звернувся у пресу, не виділив фінанси на юридичний захист. А ще шість років тому Комісія КЛГП все це оперативно робила у випадках порушення прав людини. «Кобза» засуджує Президента СКУ Евгена Чолія за ігнорування ним проблем українців Росії.
10) «Кобза» намагається триматися в межах діаспорної теми і не займатися загальною політикою – виборами і т.д. Нам просто не вистачає сил і фінансів на ці теми. Але ми слідкуємо за курсом реформ в Україні й іноді пишемо відкриті листи. Так в цьому році ми написали два відкриті листи на захист Міхеіла Саакашвілі. Фактично ці листи були присвячені питанню недостатньої боротьби із корупцією в Україні та про спроби Уряду обмежити роботу НАБУ. Міхеіл Саакашвілі, з нашої точки зору, боротьбу з корупцією стимулює, тому його робота є корисною. В тактиці політичної діяльності нам розібратися важко, тому деталі його діяльності ми не захищаємо і не аргументуємо. Бажано, щоб законність була витримана усіма сторонами, і НАБУ продовжило роботу.
11) Протягом року ми неодноразово писали про переслідування ФСБ голови Карельського Товариства «Меморіал» Юрія Дмітрієва (Петрозаводськ). Весь 2017 рік Дмітрієв провів за гратами, нині він перебуває у Москві в інституті Сербського, куди його із Петрозаводська під конвоєм привезли на експертизу. Знущання влади над Дмітрієвим є типовим прикладом гонінь на правозахисний рух у Росії, а також спробою приховати злочини НКВД часів Сталіна. Українці особливо з повагою ставляться до Дмітрієва через те, що саме він знайшов місле розстрілу українських в'язнів в урочищі Сандармох, а також списки розстріляних (серед яких є режисер Лесь Курбас та інші визначні українці).
12) Протягом року ми продовжували писати про дисидентку Дар’ю Полюдову (Кубань), яку «Кобза» визнала «Другом України у Росії» у 2016 році. Після виходу пані Дар’ї із колонії ми підготували з нею інтерв’ю, а також підготували і виставили на Вікіпедії її біографію. Дар’я продовжує захищати суверенитет та територіальну цілість України, і нещодавно знову була затримана російськими правоохоронними (вірніше, каральними) органами.
13) Протягом року діяли в Росії й українські дисиденти. Андрій Литвин із Петрозаводська (Карелія) неодноразово проводив одиночні пікети на захист суверенітету України та політв’язня Юрія Дмітрієва. «Кобза» про це писала і була у контакті із паном Андрієм.
Митрополит Адріан продовжував подвижницьку релігійну діяльність у Ногінську (Московська область).
Наш колишній директор – професор Стефан Паняк, у Єкатеринбурзі виступав у місцевих ЗМІ, чесно роз'яснюючи слухачам політичну ситуацію в Україні. Це викликало невдоволення спецслужб. Ми були у контакті з паном Стефаном.
Лідія Близнова з Омська, керівник місцевого родинного гуртка "Збіжжя", неодноразово проводила флеш-моби за різними проукраїнськими мотивами. Наскільки вона була переслідувана органами безпеки невідомо, але така діяльність може бути визнана дисидентською. Ми мало писали про її роботу, але плануємо виправити цей недолік.
Про Наталю Романенко із Хабаровська ми вже згадували в цьому Звіті.
14) Протягом року в Україні діяла невелика, але впливова, група політемігрантів, що не могли повернутися до Росії через можливість переслідувань з боку держави. Так, другий рік в Україні проживав колишній Голова ОУР Валерій Семененко, а також останній Голова ОУР академік Тарас Дудко (обидва − москвичі). Тарас Миколайович в цьому році одужував після травми. З репортажів у пресі, виглядає що він знову повернувся до громадської роботи. З чим ми його вітаємо!
В ролі політемігранта колись був і москвич (а тепер киянин) Юрій Кононенко, але про його діаспорну діяльність нічого не чути вже багато років.
15) У серпні колишній Президент СКУ Аскольд Лозинський, перебуваючи у Львові, дав інтерв’ю «Кобзі», в якому висловився про стан українства у Східній діаспорі та про політику СКУ у Східній діаспорі.
Зокрема було сказано: «В Росії взагалі – владою ліквідовано дві федеральні громадські організації – Об’єднання українців Росії та Федеральну національно-культурну автономію українців Росії. А посол України у Москві Володимир Єльченко сказав, що це вина української громади, бо вона неправильно зареєструвалася. То його потім за цю русофільську настанову ще й підвищили на посаді, призначивши послом при ООН, коли Україна головувала в Раді Безпеки цієї поважної організації».
Далі було згадано про КЛГП СКУ: «Комісія з людських прав зовсім не працює, бо вона була зведена до цього. Я не знаю чому… Було призначено доброго хлопця Петра Штика, який взагалі не діє в тій площині і не має жодного відношення до того, бо ніколи тими питаннями не займався. Довгий час головою Комісії Людський та Громадянських Прав був професор Юрій Даревич із Торонто. Даревич солідно цікавився тими справами».
Аскольд Лозинський робить висновок: «Ми мусимо в тій площині тиснути на ОБСЄ, звертатися до відповідної американської конгресової комісії з приводу того, що українці в Росії позбавлені будь-яких прав: не мають жодної української школи, була одна бібліотека на всю Росію, то московські власті не лише її ліквідували, але навіть розправляються із пані Наталією Шаріною, арештували її, півтора роки тримали під хатнім арештом, судили. Власті Росії коло п’яти років тому юридично ліквідували дві українські громадські центральні репрезентації. Дозволяють там українцям час від часу танцювати «гопака», «козачка» якогось. А чогось більш змістовного, наприклад, преса, церква, школа, організаційна робота – вони це зовсім не дозволяють. І цим мусять цікавитися громадські структури, які існують у світі, що займаються захистом людських прав, такі, як: «Human Rights Watch», «Amnesty International», OБCЄ та ін. – вони мусять усім цим поцікавитись. Але перзе все, має запрацювати Комісія Людських та Громадянських Прав СКУ, яка має готувати документи і листи, вести правозахисті кампанії, підтримувати контакт із потерпілими».
16) Фінансовий звіт «Кобзи» за 2017 рік буде опубліковано окремо.
Звіт підготував Василь Коломацький,
головний редактор
- Редактор «Кобзи» Віктор Гіржов. Редактор «Кобзи» Віктор Гіржов.
- Громадський активіст із Карелії Андрій Литвин. Громадський активіст із Карелії Андрій Литвин.
- Екс-директор Бібліотеки української літератури в Москві Наталя Шаріна разом зі своїми адвокатами в суді. Адвокат Павлов праворуч. Екс-директор Бібліотеки української літератури в Москві Наталя Шаріна разом зі своїми адвокатами в суді. Адвокат Павлов праворуч.
- Митрополит Адріан під час Божественної Літургії. Ногінськ, 2016 р. Митрополит Адріан під час Божественної Літургії. Ногінськ, 2016 р.
- Російська антипутінська активістка Дар'я Полюдова. Російська антипутінська активістка Дар'я Полюдова.
- Митрополит Адріан під час Божественної Літургії. Ногінськ, Московська область. Митрополит Адріан під час Божественної Літургії. Ногінськ, Московська область.
- Путін і його чекісти на концерті до Дня чекіста. Москва. 2016 р. Путін і його чекісти на концерті до Дня чекіста. Москва. 2016 р.
https://kobza.com.ua/povidomlennja-redakciji/5638-richnyi-zvit-saitu-kobza-ukraintsi-rosii.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page=#sigProGalleria47178c82f5
На світлинах:
Головний редактор «Кобзи» Василь Коломацький. Редактор «Кобзи» Віктор Гіржов. Громадський активіст із Карелії Андрій Литвин.
Екс-директор Бібліотеки української літератури в Москві Наталя Шаріна разом зі своїми адвокатами в суді.
Митрополит Адріан під час Божественної Літургії. Ногінськ, 2016 р.
Російська антипутінська активістка Дар'я Полюдова.
Митрополит Адріан під час Божественної Літургії. Ногінськ, Московська область.
Путін і його чекісти на концерті до Дня чекіста. Москва.