Чи «запалить іскру» у роботі міжнародних інституцій рішення Суду ООН в Гаазі?

Йде вже другий місяць епічного, справді народного  протистояння України безпрецедентно жорстокій агресії Росії. Сьогодні вже стало очевидним, що весь цивілізований світ на боці нашої країни. Їй надається гуманітарна і військова допомога, за кордоном приймають мільйони українських біженців. Для міст Європи, США, Канади, Японії стали звичайним явищем багатотисячні мітинги на підтримку України.

Втім, світ, на жаль, все ще  перебуває в полоні стереотипів сприйняття того, що відбувається  у мирний час. Реальним, адекватним і ефективним діям, які мають зупинити агресора, перешкоджає багаторазове перестрахування, зайва ретельність, схильність до дотримання формальних консервативних норм і процедур. Те, що у мирний час є запорукою успішного вирішення проблем, в умовах війни навпаки породжує нові проблеми.

Необхідно визнати, що російські фахівці у сфері інформаційно-психологічного впливу добре вивчили Захід, як майбутнього супротивника, знайшли його найбільш уразливі місця, і як наслідок, розробили ефективну стратегію здійснення операцій з управління свідомістю, які, поряд із військовим компонентом, є найважливішою ударною силою у доктрині гібридної війни.

Одним з таких простих, але ефективних прийомів стала евфемізація поняття «війна», тобто. його заміна словосполученням «спеціальна військова операція», що загнала в глухий кут юристів, які намагаються в джерелах міжнародного права знайти відповідь на запитання: «Чи є в діях Росії юридичні ознаки ведення війни і чи діють у нинішніх умовах конвенції та інші засади міжнародного права, у яких використовується це поняття?».

Цей прийом підміни понять використовується Росією не вперше. «Примус до миру» у 2008 році в Грузії, «нас там немає» у Криму та Донбасі у 2014-му, «міжнародна допомога братському сирійському народу» у сирійському Алеппо в 2021-му.  Юстиція цивілізованих країн зав’язла  у казуїстиці міжнародного права і не може надати належну правову оцінку  військових злочинів Росії, яка просто глузує:: «Спробуйте довести, що то війна».

Спробуємо розібрати ситуацію детальніше. Евфемізм «спеціальна військова операція», що по суті означає поняття «війна», ускладнює звернення в юридичному процесі до таких основних джерел міжнародного права як Гаазькі конвенції 1907 року, у тому числі Конвенції про закони та звичаї сухопутної війни. Використання придуманого поняття «спеціальна військова операція» підкріплюється також використанням брехливих тверджень про наявність в Україні «фашистів», «нацистів», розробок зброї масової поразки, «утисків» російськомовних і навіть актів геноциду мирного населення. Використання слова «спеціальна» вказує на вибірковість («не масовість») військових дій, а слово «операція» відводить увагу від поняття «війна».

Нагадаємо, що 26 лютого 2022 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН про порушення Росією Конвенції 1947 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього і  клопотання про забезпечувальні заходи, в якому, по суті, просила Суд ООН наказати Росії зупинити ведення війни в Україні.

 Росія відмовилася брати участь у слуханнях Суду. Зауважимо, що випадок став прецедентом. Досі Москва завжди брала участь у засіданнях Суду ООН, організовувала захист, приводила доводи, серед іншого, заперечуючи юрисдикцію Суду. Навіть коли рішення щодо юрисдикції приймалися не на користь РФ, вона продовжувала брати участь у слуханнях, створюючи імідж поваги та довіри до рішень Суду в Гаазі. Особливо необхідно зазначити, що Росія навіть не стала пояснювати причини відмови від процесу.

Про що може свідчити така поведінка? Тільки про визнання Росією власної програшної позиції і свідоме руйнування нею світової системи правопорядку. 

Що ж робити в ситуації, що склалася? Потрібно, безумовно повернути здоровий глузд, тобто без зволікання визнавати очевидне, а доводити лише неочевидне, максимально виключити можливість Росії зловживати правом. Рішення судів мають бути швидкими і абсолютно однозначними, щоб уникнути можливості «зручного» для Росії трактування. Настав час приймати не лише «рафіновані» юридичні рішення, а й політико-правові.

Такої думки дотримується, зокрема, професор Єльського університету (США) Гарольд Хонжу Ко, який  представляв інтереси України в ході слухань 7 березня у Міжнародному суді ООН в Гаазі у суперечці «Україна проти Росії». Хонжу Ко просив суд визнати, що Росія, яка є постійним членом Ради безпеки ООН, здійснює запланований і неприкритий акт агресії проти свого сусіда на підставі безглуздих звинувачень у «геноциді». Крім того, він додав: «У таких умовах Суд просто не має права показувати слабкість».

Він також наголосив  на важливості прецедентного рішення Суду, яке має «запалити іскру» у роботі інших міжнародних інституцій, що розглядають питання російської агресії, її військових злочинів та порушення прав людини. За словами професора: «Йдеться про суперечку між Росією та світовим правопорядком, утвореним після Другої світової війни. Неготовність Суду рішуче протидіяти цьому, буде підтвердженням краху світового правопорядку та безпорадності ООН разом із Судом як таких».

Наведені авторитетним юристом аргументи були не суто правовими, а політико-юридичними. Проте, його доводи вплинули. 16 березня головний суддя Міжнародного суду ООН Джоан Донохью оголосила рішення Міжнародного суду:

«Російська Федерація повинна, чекаючи остаточного рішення у справі, призупинити військові дії, що почалися 24 лютого 2022 року, на території України.

Російська Федерація повинна гарантувати, що будь-які військові чи регулярні з'єднання, які можуть керуватися нею або підтримуватися, а також будь-які організації або особи, які можуть опосередковано нею контролюватись, не вживатимуть подальших заходів у цих операціях.

Суд має юрисдикцію для розслідування того, чи відбувається геноцид в Україні.

Суд не має доказів того, що Україна робить геноцид на своїй території, як стверджувала Росія.

Суд має сумніви, чи дозволяє Конвенція про запобігання злочину геноциду односторонні військові дії в іншій державі для запобігання геноциду».

Наступного дня після оголошення рішення Суду спікер президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що Росія не збирається виконувати перше рішення Міжнародного суду ООН за позовом України до Росії: «Ми не можемо прийняти це рішення до уваги. Міжнародний суд має таке поняття, як «згода сторін». Тут жодної згоди бути не може… У цьому випадку це те, що ми не можемо взяти до уваги».

Невизнання рішення Міжнародного суду ООН не тільки ще одне грубе порушення міжнародного права, а й серйозна підстава для перегляду статусу Росії в системі органів Організації Об'єднаних націй, і насамперед статусу постійного члена Ради Безпеки. На жаль, процес у цьому напрямі просувається поки що дуже повільно.

Євген Качур

На світлині: Емблема Міжнародного суду ООН

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка