Вова-кагебіст створив систему правління як дзеркало власної психіки

Коли я пишу ці рядки, путінські виродки крилатою ракетою поцілили у будівлю Харківської обласної ради. Будівлю сильно пошкоджено, фактично стала нефункціональною (а це будівля управління державними структурами усієї Харківської області !). Десять жертв офіційно підтверджених, а насправді з-під завалів буде знайдено більше. Так Вова-кагебіст захищає «русский мир» і бореться із «бендеровцами». Здавалося  б кривавий абсурд. Але не зовсім так. Адже подібна методика насильства і брехні продовжувалася вже давно, практично з часу, коли Вова-кагебіст став прем’єр- міністром РФ.

Нагадаю, що до президентства Вова цілий рік був прем’єр-міністром Росії  і на цій посаді активно вів криваву Першу чеченську війну. Армія поводила себе брутально, бомбила Грозний, палила села, під час «зачисток» відрізала вуха мешканцям і ґвалтувала жінок. За ці «успіхи» Вову висунули в президенти. Далі, вже при президентстві Вови, була Друга чеченська війна. Заручники в Дубровці з газом. Грузія 2008 рік. Крим, Донбас, розстріляний «зелений коридор» під Іловайському та Дебальцево -  2014-15 рр. А далі була Сирія, килимні  бомбардування міст, «вагнерівці». Кров при Вові лилася постійно  і часто далеко за межами Росії.

З початку «нульових» Росія планомірно розбудовувала армію, оборонку, спецслужби та внутрішні органи. Бюджети цих відомств є закритими, але за оцінками експертів до 40% бюджету витрачається на силовий блок, який фактично взяв країну та її бюджет  у заручники. Одна Росгвардія нараховує біля 400.тис. (!) особового складу. І це всього лише внутрішні війска проти мирних демонстрантів на вулицях! Росія явно готувалася до великої війни, але не було зрозуміло із ким. Аж у лютому 2022 ми це зрозуміли.

Розглянемо, як війни, що вела Росія, ідеологічно обґрунтовувалися.  Як правило, під кожну війну була своя «легенда». У Чечні боролися із сепаратизмом та міжнародним ісламським екстремізмом. І посилалися на Конституцію і територіальну цілісність. При цьому відрізані вуха та зґвалтованих жінок приховували від преси (Інтернет та Ютьюб ще не були поширені). Далі була Грузія. Тут вже рятували «братній» абхазський народ від «фашистського» режиму в Тбілісі. В Грузії вже почалася експлуатація слова «фашизм», а Росія сама себе призначила як на роль юридичного арбітра, так і на роль «визволителя». Хоча ніхто у світі не вважав президента Саакашвілі хоч чимось причетним до фашизму. Але Росія скористалася «правом» наліпити тавро і влаштувати агресію у суверенну країну. І донині тримає там свої війська у Грузії, видала жителям окупованих територій російські паспорти, при цьому вважає Абхазію незалежною країною.

Далі був Крим 2014 року. Там Росія захищала російськомовне населення від «фашистів», «бендєровцев» і так звного «поїзду з націоналістами, що їхав у Крим». Байку про поїзд можна почитати на Вікі сторінці про Крим, але Росія жодних деталей про рух поїзду, час та його пасажирів так ніколи і не повідомила громадськості. Вся країна під санкціями,  в ізоляції, а уряд Росії так і не повідомив деталей кого ж  і від якої загрози він захищав. Тепер цей «поїзд» став мемом і символом російської брехні. Росії для того, щоб порушити міжнародне право потрібно розповісти байку про поїзд і вже можна вводити війська у сусідню країну. «Поїзд з націоналістами» це таке російське національне ментальне гівно, така собі технологія брехні, яка фактично каже «всьо позволєно». Хочеш окупувати і ґвалтувати населення, будь ласка, міністр Лавров розповість про «поїзд із націоналістами». Скабєєва повторить, а російський народ «схаває». «А как же, мы же должны защитить русскоязычных! Ведь ехал целый поезд бендеровцев!».  Далі, як кажуть, можна всюди.

До 2022 року Росія ідеологічно готувалася заздалегідь. Путін і Медведєв писали статті про Україну. Там вказувалося, що України ніколи не було, що «адін народ», що Ленін віддав Донбас, що націоналісти утискають російськомовних, а «НАТО освоює територію». Ніщо із вищеназваного не є юридичною нормою. Що значить «адін народ» чи «НАТО освоює територію» з юридичної точки зору? І саме головне у статтях – про Мінські угоди.

Ось тут хочеться зупинитися на цих самих Мінських угодах, від яких Вова-кагебіст чекав результату аж довгих вісім років. Чим були Мінські угоди в українській історії?  Спробою зберегти державність в умовах окупації. В Україні фактично після втечі Яника не було армії, ми не мали союзників, спецслужби були інфільтровані вовиною агентурою, фінанси після втечі Яника були «в мінусах». Залишки армії ледве вийшли із Дебальцевського котла. Україні потрібно було перемир’я, щоб встати на ноги. В цих умовах президентом Порошенком і були підписані Мінські угоди, щоб, по-перше, припинити війну, по-друге, не визнавати прямо суверенітет Росії над Кримом і Донбасом. Взамін Росія вимагала зміни у Конституції і перетворення України на дуже аморфну конструкцію, фактично під протекторатом Москви (але порядок виконання пунктів угоди не був зазначений). Ми підписали Мінськ щоб зберегти шанс побудувати державу не під протекторатом Москви. І ми цю державу збудували. І тут Вова-кагебіст зрозумів, що його «кинули». Але тут і питання до Вови. Росія підписала Будапештський меморандум, гарантувала суверенітет Україні в її межах 1991 року, забрала за це атомну зброю. І далі «відтяпала» Крим і Донбас і після цих порушень міжнародного права вимагала від України виконання Мінських угод? Так Мінські угоди юридично були в протиріччі з кількома фундаментальними документами: Статутом ООН, актами ОБСЄ, Конституціями Росії та України, а також із Великим договором між Україною та Росією (1997 року).

Згадаємо, хто був підписантом Мінських угод – ДНР та ЛНР. Це навіть не суб’єкти міжнародного права, їхні документи не мають юридичної сили. Формально ці території лишалися і лишаються територією України.  Більш того, за вісім років свого існування т.з. «республіки» так і не стали демократіями – там не було ні виборів, ні закону, ні прав людини, ні соціальних гарантій. Це фактично були окуповані території без суверенітету і без прав.  Тому, Вово, Мінські угоди були недійсні з моменту їх підписання (а за вісім років ця аргументація стала ще більше очевидною), і якщо ти і Лавров цього не розуміли, тоді ви обидва йолопи і ідеалісти фашистської ідеї. Власне, далі і продовжувати не потрібно. Безперечно, Мінськ був «хотєлкою» і фантазією Кремля. Вірою у те, що російський чобіт сильніший міжнародного права, договорів і дружби народів. Що чобіт – найвища реальність політики. Відзначимо, що порушень прав російськомовних на Донбасі у період з 1991 по 2014 роки не було. Проблеми у людей почалися якраз після 2014 року – дати прибуття «чобота».

І ось настав доленосний 2022 рік. І тут ми довідалися, що Путін бажає повністю зруйнувати українську державність. Підстави? Боротьба із «бєндєровцами» і «гарантії безпеки НАТО». З самим НАТО йому воювати немає жодної змоги, тому нищити почав Україну. В цій війні українці мають або перемогти або перспективи держави стають примарні. Тому закликаю: «Українці, записуйтесь в тероборону і нищіть окупантів!»  Інших варіантів зберегти Україну немає.

А тепер про те, з чого я почав цю статтю - про російський фашизм, про його корені. Я впевнений, що ідеологія нинішнього Кремля є різновидом фашизму.

Спочатку подивимося на структуру влади у Росії. Система однопартійна. Вождистська. Інформаційне поле зачищене. Ідеологія задіяна як жупел на всіх телеканалах. Опозиція фізично розгромлена. Така структура влади була у фашистських країнах до Другої світової війни.

Розглянемо ідеологію Кремля. По-перше, що кидається в очі – це заявки, що Росія має месіанське призначення серед інших народів. Вона, бачте, перемогла фашизм, це остаточно і перегляду не підлягає. Вона має право вето в ООН. Вона протистоїть «загниваючому Заходу», «імперіалістичній Америці», і «ісламському екстремізму». В цьому «географічному» списку ще потрібно було згадати щось у Латинській Америці, скажімо, «загниваючу салсу» (Лавров, візьми на замітку!). Тобто, імперський месіанізм має місце у Росії. Щось подібне було і в фашистських країнах. Муссоліні відроджував Римську імперію, а Гітлер – Третій рейх. В тому як ставиться питання міжнародних відносин можна відзначити формулу протиставлення «або вони нас, або ми їх». Вони «освоюють», а ми мусимо захищатися. Ви не побачите у Вови-кагебіста планів співпраці і взаємного розвитку народів. Лише протиставлення, війна та атомні  погрози. І це у глобальному світі, де все збудовано на кооперації, торгівлі, глобальних технологіях, боротьбі зі зміною клімату, і т.д. Якщо придивитися детальніше, то тему мусульманського екстремізму можна прив’язати до клімату та демографії – на Півдні стало жити важко, йде міграція, і часто через конфлікт. Тут є якась об’єктивна причина.  А ось у Вови на рівному місці рапом виникла війна – з «фашизмом»! Нонсенс!

Про психотип кремлівського диктатора. Нестабільний, агресивний, ображений, накручений, підозрілий. З манією величі та манією переслідування. В своєму психологічному посилі (месседжі) орієнтований не на виборців, громадян чи середній клас, навіть не на народ, а на «маси», на «люмпенів», для яких він є патроном. Коли він говорить про «глибинний народ»,  це він про люмпенів, а не про інтелігенцію чи середній клас. Тут ясна копія Муссоліні та Гітлера. (Тут пряма відсилка до «Повстання мас» Хосе Ортега і Гассета). Але у Вови є й специфіка. Якщо Гітлер відчував себе «художником», Муссоліні «західним інтелектуалом», то Вова-кагебіст прямо посилається на досвід пітерського підворіття, тобто на бідність, криміналітет і кулаки. З цих трьох історичних персон він позиціонує себе як найбільш «знедолений» у дитинстві. І ця знедоленість психологічно переноситься на всю Росію, яка мусить «за себе постояти», і зрозуміло, «з кулаками». Адже інших форм спілкування він не знає із досвіду свого життя. Ну, не водили його у дитинстві ні в театр, не возили за кордон оглядати античні руїни і не танцював він із дівчатками у бальній студії. Таким було його злиденне дитинство, і саме через Вову ми розуміємо що таке пітерське підворіття.

Ставлення до історичної науки. Багато писали про те,  що колишній міністр культури Мединський є ідеологом, а не істориком, адже саме він був поставлений Вовою бути речником від історичної спільноти. Нинішня історія Кремля – це згусток образ, конфліктів, месіанізму і викликів у майбутньому. Подібні історичні наративи були і у Муссоліні, і у Гітлера. В цих імперіях історія не була книгою та архівом, історичною кафедрою, а була прологом до загарбницької війни. У дореволюційній Росії це також було. Згадаємо «Общество географической карты», яке виникло у Петербурзі відразу після початку Першої світової війни і мало обґрунтувати розширення території Російської імперії.

Преса Росії. Затиснена. Журналістів то судять, то убивають, то виштовхують із країни. Газети або під ковпаком «Газпрому» і олігарха Геннадія Тимченка, або давно закрилися. В офіційній пресі ніколи немає критики влади, а Вова завжди подається як рятівник нації і той, кого «боїться Захід». Панують проплачені пропагандисти, журналістика дуже низького люмпенського рівня. Адже при диктаторі все повинно бути його – диктатора -  інтелектуального рівня і не вище.

Найближче оточення Вови-кагебіста. Засідання Ради безпеки, показане по телебаченню перед самим вторгненням, ясно засвідчило холуйський характер оточення. Всі бояться вождя, не скажуть слова поперек і раді служити йому ціною власного приниження, адже ущербна психіка вождя потребує постійної підпитки приниженням оточення. Тут згадаємо усю трійцю Сталін-Муссоліні-Гітлер. Всі вони були однакові в цьому питанні.

Про ФСБ-КДБ. Це не є спецслужба у її класичному вигляді – з обмеженими законом функціями та підконтрольністю демократично обраній владі. Це є класична антисистема (за визначенням російського історика Льва Гумільова). Гумільов писав, що антисистема не є частиною етносу, не має власної пасіонарності, не несе історичної традиції народу, але є паразитом при ньому, завжди виступає з брехнею. Фашистські партії завжди були антисистемами по суті, творцями «новизни», яку вони висмоктували із пальця.

Можна продовжувати і далі аналізувати нинішній кремлівський режим. Але загально зрозуміло – це різновид фашизму. В якому ми всі у Росії, без всякої нашої волі,  маємо жити. Якщо переможе Україна, можливо будуть зміни у Росії. Адже поразка дає поштовх новим політичним силам. Згадаємо Цусіму і її результат - «Маніфест 17 октября». Згадаємо Першу світову і її результат – Учрєдітєльноє собраніє. Вова-кагебіст має план відродити СРСР і повернути світ в епоху Холодної війни. А поразка цих планів надасть демократичному світу шанс будувати нове майбутнє. Україна має шанс стати Європою.

Тому, браття-українці, перемагайте! Це наша Вітчизняна війна проти російського фашизму за наше власне майбутнє!

Василь Коломацький, демократ

На світлинах:

1. Путлер – одне з прізвиськ Путіна з 2014 р. в Україні, а тепер і в усьому світі

2. Плакат на Марші єдності в Києві 12 лютого 2022 року

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка