Друк
Розділ: Полеміка

«А тоді пір’їну в гузно й хай летить у свою жабокваківку!»

Як відомо, у Лебедині Сумської області  живе і працює на своєму хуторі краєзнавець Борис Іванович Ткаченко – автор кількох солідних монографій про історію Сумщини. Борис Іванович не є фаховим політологом і пише про політику, вживаючи саме хуторські поняття та вирази. Можна сказати, що його політологія - це народна політологія, тобто те, як мислить народ, а значить більшість громадян України, про політичний момент. Такий аналіз є часто більш корисним, ніж думки дипломованих фахівців.  В ньому є емоції, імпульсивність,  архетипи і неупередженість, щирість слова та  ідеали хутору. Саме до цього мають дослухатися політики, що вершать долями народу. Дана публікація була знята «Кобзою» з сторінки Бориса Ткаченка у Facebook.

Ми публікуємо цей допис народної  політології із Лебедина для того, щоб і на Банковій, а особливо у Кремлі, почули голос народу і  що думають хуторяни про агресію. Мову та пунктуацію збережено. Дозволу автора не питали, адже фолькльор не має ні меж, ні обмежень.

Нагадаємо, що гумор – це основна і найбільш перевірена зброя українського народу, зброя, що воює ще з часів «Листа запорожців турецькому султану», а, мабуть, ще й з більш древніх часів. Про це ж може свідчити навіть й перша професія шостого Президента України. Це єдина ідеологія, що єднає усіх українців.

Редакція «Кобзи»                                                           

 

«ЛЮДИ ДОБРІ!

Ви тільки подумайте до чого додумався той шалапут - ім’ярек- пуцехвостов. Він вирішив перекапустити ювілей мого побратима - Віктора Олексійовича Жадька. Коли весь цивілізований світ, включаючи і мій хутір, цмулить сивуху во здравіє миропомазаника із села Іваньки, той шалапутін, скористався нашою безпечністю, і послав в Україну війська. Ні – ні, не для вітання іменинника, а щоб перевернути його святковий стіл та ще й нагадити в кастрюлі. А заодно й звоювати нашу Честь, Гордість і Славу.

Путні люди вітають ювіляра, міг би й жабокрюківець привітати. Ну скажімо, хорошою новиною, що, мовляв, після багаторічного і тякого брехословія околубився той, що обіцяв розтоптати Україну і помити чоботи в Індійському океані. А тепер миє у загробному Стіксі. Не привітав. Вочевидь не знає він, що Віктор Олексійович не просто Жадько, а ще й неабиякий письменник, неабиякий педагог, неабиякий доктор наук, неабиякий професор і ще неабиякіший мій побратим, який має найнеабияку за красою жінку - Світлану Жадчиху.

Господи, яку завбільшки кремлівську вавку в голові треба мати, щоб своїми іскандерами замахнутись на таку людину? Убив той злочинець уже десятки тисяч люду, та йому все мало. Спливла кровію Молдова, Грузія, Чечня, Сирія…А це вже зазіхнув і на нашу хату, і на ювілей мого побратима. Уже всі сусіди йому у вічі плюють, уже аж із штанів на нього сикають, а він і не втирається. «То Божа роса,- каже. –Ліз і лізтиму».  Почула оте «лізтиму» моя сусідка Надька Шльопнога та й каже: «Івановичу, нехай тільки рипнеться отой недомірок. Як виламаю соняшничину. Та як шльопну йому по лисині, то й він шльпногою стане. А тоді пір’їну в гузно й хай летить у свою жабокваківку. Дулі йому, а не України». Я підтримав сусідку, заволав на всю Йванівську: «Геть клешні від мого побатима! Геть клешні від України!» І ви знаєте, помогло. Наш Президент, почув моє волання. Він у цих справах хоч і зелений ще, та й тільки одне «ф» у своєму титулі має, але найпрофесорнішого професора поважає. Тому день його народження, 16 лютого, або в другодень Стрітення, оголосив днем єднання, днем поваги один до одного. Одним словом: З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, друже. З роси та води тобі. Хай ніякий злидень не зіпсує нашого свята.

Будьмо!»        

Борис Ткаченко

На світлині: Борис Іванович Ткаченко. Скаже, як зав’яже