Друк
Розділ: Полеміка

Чому залишається важливою потреба захисту української мови і в наш час

6 листопада 2021 року, виповнилося 210 років від дня народження Маркіяна Шашкевича – одного з велетів українського духу. Він народився в селі Новосілки, що на Золочівщині (Львівщина), навчався в Бережанській гімназії, потім у Львівській духовній греко-католицькій семінарії, одночасно був слухачем філософського факультету Львівського університету. У квітні 1833 року українська молодь заснувала товариство «Руська Трійця». Найактивнішими його діячами були Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. Тож і назвали  їх «Руською трійцею». Скажете, чому руською? Бо наша держава  колись називалася Русь.

Отже, виповнилося 210 років від дня народження того Маркіяна, котрий закликав своїх товаришів до «споминів», тобто до вивчення історії рідної землі.

Споминаймо браття милі…
Може, спомин спосіб дасть
Воскресити в новій силі
Руську славу, Руську власть!
Того Маркіяна, що нагадував українській молоді чиї вони діти?:
Руська мати вас родила,
Руська мати вас повила,
Руська мати вас любили:
І тут же запитував її:
Чому ж мова єй не мила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?..

Чи думав семінарист Маркіян, що його слова будуть так довго «кружляти» над головами українців?...  Уже 30 років минуло від дня відновлення незалежності України, а ми далі «чужую полюбляєм». Чому?.. Поясніть мені, уродженці незалежної України? Таж зрікаючись мови своїх батьків, дідів і прапрадідів, ми зрікаємося себе, маліємо, а не возвеличуємося, не стаємо в рівень з іншими народами світу… Чи чуєте мене, молоді українці?..

Не думайте, що поколінню Маркіяна Шашкевича було легко захищати рідну мову. Ні. Нелегко. На той час українські землі були окуповані сусідніми народами. Вони загарбали нашу землю, а народ, який жив на цій землі, був чужий їм, адже він розмовляв своєю рідною мовою, а не їхньою. Тож вони почали шукати способів, як би то «окупувати» ще й народ. Почали запроваджувати в українських церквах і школах свою мову та звичаї. Дехто з наших людей звабився на їхні «приманки». Тоді окупанти нашої землі взялися за алфавіт. Польський ксьондз Йосиф Лозинський написав статтю «Про впровадження польського абецадла до українського письма». Її надрукували 1834 року у Львові в польському журналі «Розмаїтосьці». У Галичині почалася «азбучна війна».

Члени «Руської трійці» виступили проти забаганок ксьондза Лозинського. Маркіян Шашкевич у відповідь на його статтю, написав свою: «Азбука і абецадло», у якій ґрунтовно пояснив, чому не можна впроваджувати польське абецадло до українського письма. Чому?.. Адже «літера будь-якого народу є відображенням його життя, його способу мислення, його душі; отже, повинна вона зародитися, вирости з власного народу і зацвісти на тій же самій ниві; щоб не була подібна до того райського птаха, про якого розповідають, що він не має ніг, а тому постійно висить у повітрі». Він навів безліч прикладів, що підтверджують, чому не можна так робити. Раджу вам прочитати цю статтю. Вона є в «Повному зібранні творів» Маркіяна Шашкевича, що вийшло у світ 2012 року. Її переклав Михайло Чорнописький, професор Львівського національного університету імені Івана Франка.

Яка далекоглядність Маркіяна Шашкевича!.. Українці всіх українських земель (підавстрійських і підросійських) боролися за кожне слово своєї рідної мови. На підросійських українських землях у цей час діяло «Братство Кирила і Мефодія», найвизначнішими особистостями якого були Тарас Шевченко й Пантелеймон Куліш. Потім прийшло покоління ровесників дітей членів цих товариств («Руської трійці» і «Братства Кирила і Мефодія»). Діти заснували свої товариства – «Громади», що стали «школою виховання української національної еліти». На підросійських українських землях «Громади» заснував студент Київського університету Володимир Антонович (н. 30.01.1834−п. 21.03.1908). Такі товариства були в Києві, Чернігові, Харкові, Полтаві, Одесі… На підавстрійських українських землях «Громади» заснував вихованець Львівської духовної семінарії Данило Танячкевич (н. 06.11.1842−п. 21.04.1906). 6-го листопада 2022 року будемо відзначати 180-річчя від дня його народження. Засновник Тернопільської «Громади», тоді гімназист Іван Пулюй, а пізніше семінарист Віденської духовної семінарії, 1869 року в одному зі своїх листів написав: «Кождий наш чоловік знає, що ціль наша єсть вибороти свому народови поважне становисько між іншими народами, та не заржавілими списами чубатих дідів наших, а живим словом, русько-українською мовою». Яку велику місію рідній мові призначив Пулюй. Рідна мова є потужнішою, ніж зброя. Леся Українка щодо цього написала: «Слово, моя ти єдиная зброє…».

Згодом Іван Пулюй закінчив Віденський університет, став науковцем і винахідником. Він був членом-засновником «Літературного товариства ім. Т. Шевченка», з часом став дійсним членом НТШ, тож почав творити наукові технічні терміни українською мовою. Наприклад, «струм», адже маленька річка це «струмок».

Як би тяжко не жилося нашому народові під окупацією чужинців, та свою мову він беріг. І зберіг.

1973 року вийшла перша у світі «Енциклопедія кібернетики» українською мовою. 1993 року професор Луцького індустрійного (саме так написано на обкладинці словника) інституту (тепер Луць­кий національний технічний університет) Дмитро Коновалець уклав «Російсько-український технічний словник» обсягом 1047 сторінок.

1997 року вчені університету «Львівська політехніка» Володи­мир Перхач і Богдан Кінаш уклали «Російсько-український техніч­ний словник». У передмові до нього є такі слова: «Житимуть нації, мовою яких говоритимуть комп’ютери!». Це ще один вид зброї.

За сприяння професора Володимира Перхача у «Львівській політехніці» заснували товариство «СловоСвіт». На конференції, що їх організовували члени цього товариства, приїздили вчені не лише з України, а й Європи і Штатів. Адже українське Слово це – Світ, і до нього тягнуться люди зі Світу.

Здавалося б, що після всього, що я розповіла про нелегку дорогу рідної мови до українського народу, немає потреби більше про це говорити? Ні, потреба є. Увімкнімо радіо, телевізор, розгорнімо газети і ми почуємо та побачимо безліч чужих слів. «Закшталтіла» наша мова, так, так, «закшталтіла». Звідки взялися в нас слова «кшталт», «на кшталт»? Скажете, що ці слова є в Польсько-українському словнику й у Німецько- українському. Так є. Є вони і в Словнику Бориса Грінченка. А чому ми їх не вживали колись? Чому?.. Бо це слова німецькі, що через польську мову «хочуть впровадити в українську мову». Нащо вони нам? Таж ми маємо свої рідні-ріднесенькі. На подобі, на взірець, так-як і т. п. Чому наша мова рясніє «ресурсами» усякими: і земними, і людськими, а віднедавна вже й мовними. Це французьке слово, воно походить з латинської мови. Як же ми жили без «ресурсів»?.. Добре жили, бо в нас був «запас»! На щастя, він у нас ще є. Його зберегли для нас наші прапрадіди, діди і батьки. Він є у словниках української мови. А якщо чогось там бракує, то творімо цей «брак» на основі своєї рідної мови, а не хапаймося за чужі слова.

Ще один вираз – «у якості». Якість (російською мовою «качество») це – сукупність властивостей сировини чи продукції, що задовольняють потреби споживача». А «в якості» це невдалий переклад російського «в качестве». Українською мовою це означає «в ролі» кого? або чого?.. Таж засмічуючи українську мову чужими словами і термінами ми не звеличуємо нашу мову, а навпаки – нищимо! А тим самим нищимо й себе – українців. Пам’ятаймо про це. Бережімо рідну українську мову! Адже, коли є літера, то є слово, а є слово, то є мова, а є мова, то є народ! А як є народ, то ніхто не знищить нашу державу Україну. Бо мова і народ не дадуть!

На вулицях наших міст видніються написи зроблені чужими мовами. А що якби ці чужомовні написи перекласти українською й написати їх великими літерами, а під ними, у дужках меншими літерами, написати мовою народу, з держави якого походить це підприємство чи установа? Що ви на це скажете?..

Ольга Збожна, кандидатка фізико-математичних наук, дійсна членкиня НТШ, членкиня товариства «СловоСвіт»

Джерело:  освітньо-пізнавальний часопис «Український дім», 6 (110), 2021 р.

На світлині: Натхненник національного пробудження Галичини Маркіян Шашкевич