Погляд демократа-українця на події у Білорусі після президентських виборів-2020

У Білорусі з 1994 року беззмінно правив Олександр Лукашенко, який, фактично, перетворився на диктатора – відмінив Конституцію та перетворив вибори на фарс. У цій країні перед кожними президентськими виборами кандидати у президенти або безслідно зникають, або отримують тюремні терміни, або просто не проходять реєстрацію в ЦВК Білорусі. А після виборів більшість кандидатів або відбувають термін у тюрмі, або емігрують з країни. Можливо, хтось пам’ятає ім’я опозиційного кандидата 90-х, голову Білоруського Народного Фронту Зенона Позняка, який з 1996 року  мешкає за кордоном.

Можете собі уявити, що перед виборами президента США раптом безслідно зникає кандидат Джо Байден? І ніхто його не шукає. А в Білорусі таке трапляється кожні п’ять років.

Весь час свого президенства Олександр Лукашенко будував дуже дивну державу – державу без національної пам’яті, символів і мови. Навіть сама незалежність Білорусі ставилася Лукашенком під сумнів, оскільки весь цей час він вів переговори спочатку із Єльциним, а потім із Путіним про утворення єдиної держави, а фактично – про входження Білорусі у склад Росії на правах п’яти областей. Жодного подібного випадку на пострадянському просторі не було. Навіть політично найближча до Росії Вірменія ніколи не вела мову про «інтеграцію» у Росію. Фактично, на пострадянському просторі Білорусь перетворилася на заповідник совєтських традицій (Леніни ще досі стоять на площах білоруських міст), до яких було додано й монархічний компонент (як відомо, Лукашенко намагається у майбутньому передати владу сину Миколі), а також із елементами «вассалітету» у відносинах із Москвою. Москва, у свою чергу, активно підтримувала Лукашенка при владі, надаючи знижки на газ та нафту і піарячи «бацьку», як «друга Москви». Про «демократію» в Білорусі один промовистий факт: екзит-поли у цій країні заборонені законом.

Роль Москви у житті Білорусі була значною, фактично, вирішальною. На перших виборах 1994 року ще єльцинська Москва розіграла спецоперацію із нібито замахом на кандидата Лукашенка, чим допомогла йому підвищити рівень електоральних симпатій. Така підтримка стала можливою тому, що член парламенту Олександр Лукашенко став єдиним, хто  проголосував проти Біловезької угоди, тобто виступив за збереження СРСР. Москві у Білорусі подобалося майже все: сама форма диктаторського правління (що, як приклад, підвищувало привабливість російської диктатури всередині самої Росії), відсутність національної держави, російськомовність, Московське православ’я, колінопреклоніння, заявлена перспектива інтеграції Білорусі у Росію, антизахідна риторика керівництва, негативна позиція керівництва Білорусі на демократичні зміни, що відбувалися в Україні після 2004 року (Майдан, виборність президента та парламенту, і т.д.). Фактично існує пакт диктаторів Путіна та Лукашенка, які будь-що намагалися спинити ліберальний тренд Історії.

Україна впливала на Білорусь двояко. З одного боку – демократія в Україні була зразком для білоруської опозиції. З іншого – війна, яку вела Україна на Сході, охолоджувала білорусів, котрі вважали, що український варіант – занадто радикальний для країни із п’яти областей.

Всередині білоруського народу також не було одностайності щодо будівництва політичної нації. Одна частина (переважно старшого віку) погоджувалася, що будувати національну Білорусь із білоруською мовою, демократією і орієнтацією на Захід – це занадто радикально. Їх влаштовував знайомий росіянам путінської доби вибір «віддаємо демократію в обмін на добробут». Інша частина суспільства (переважно середнього віку) вважала, що білоруська мова і Церква це справа майбутнього, а зосередитися потрібно на питаннях демократії та незалежності. Тобто, їм імпонувала російськомовна і напівдемократична держава. І лише молодь, особливо великих міст, вважала, що потрібно йти шляхом Польщі та України, будуючи повноцінну політичну націю: з мовою, демократією, орієнтацією на Захід, національною гідністю та знанням власної історії. За 26 років правління Лукашенка національна молодь стала помітною, білоруської мови побільшало, протестні настрої зросли, тому на виборах 2020 року молодь заявила про себе вголос.

Як демократ із багаторічним стажем, я вважаю, що Білорусь не уникне звичного шляху розбудови сучасної демократичної політичної нації. Це включає:

  • демократію і вибори,
  • верховенство закону,
  • свободу слова,
  • свободу совісті,
  • впровадження національної мови та культури,
  • інтеграцію в Європу,
  • вивчення власної історії, самоусвідомлення, декомунізацію,
  • загальний ліберальний спосіб організації суспільного життя,
  • люстрацію офіцерів спецслужб, як усунення реліктів совєтчини.

Не буває держав без усвідомлення народом власної державності та історичної самості. Це закон життя – закон зростання волі того, хто бажає жити і перемагати.

Ми розуміємо, що у цьому історичному сенсі Білорусь відстає від Польщі на 50 років, а від України на 20 років. Але напрямок і кінцева мета суспільного розвитку залишаються незмінними і ця модель вже отримала історичне затвердження Польщею та Україною, а також іншими країнами Східної Європи. Тому ми в редакції «Кобзи» бажаємо білоруському народові твердо йти шляхом демократичних змін. Брати, не заспокоюйте себе, що може  існувати напівдержава і напівдемократія! І що розмови про «братство» автоматично звільняють вас від громадянської відповідальності за долю своєї землі та своїх дітей. Ніхто, окрім вас самих, не наведе лад у власній державі. Жертви боротьби можливі, але вони виправдані.

Хто знає, можливо через 50 років виникнуть умови для політичного зближення трьох демократичних слов’янських держав – Польщі, України та Білорусі, а токож і Литви – у єдиний союзний блок. Адже 500 років тому існувала така держава як Річ Посполита – існувала, і чинила достойний спротив як тевтонам, так і деспотичному Московському князівству. Якби не релігійні війни XVII століття, хто знає, чи не була б на мапі єдина Європа, що включала б і Курськ, і Чернігів?..

Василь Коломацький

На світлинах: Суперниця Олександра Лукашенка на нинішніх президентських виборах Світлана Тихановська. Вуличні протести у Мінську. Білоруський диктатор Олександр Лукашенко.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка