Головний редактор «Кобзи» про парадигму Чингісхана та Париж

Напередодні зустрічі 9 грудня «нормандської четвірки» в Парижі, від якої одні з надією, інші з острахом і тривогою чекають  рішень щодо подальшого розвитку подій на Донбасі, ми попрохали головного редактора сайту «Кобза - українці Росії», члена Філософського клубу Аврори Василя  Коломацького поділитися своїм баченням ситуації в контексті історичних процесів і парадигми «Україна-Росія».

- Пане Василю, завтра у Парижі відбудеться саміт у Нормандському форматі. Ви очікуєте змін у ситуації з військовим конфліктом між двома державами?

- Свою думку я висловив ще три чи чотири роки тому. Тоді  дав прогноз, що програє війну той, у кого впаде тил. Для прикладу, Першу світову війну Німеччина програла через революцію в тилу (що дозволило Гітлеру називати тогочасний німецький уряд «листопадовими зрадниками»), а Другу світову німці програли через військову поразку на фронті. Це два сценарії сучасних війн. Так от, мені здається, що війна на Донбасі завершиться за першим сценарієм. На цей момент обидві сторони мають приблизно однакове виснаження тилу.  Але моє враження таке, що у Росії виснаження наступає швидше, оскільки тут настає фактор вивітрення ідеологічного дурману, що, мовляв, Росія на Донбасі когось від когось «рятує». Після зміну режиму у Росії питання Донбасу може стати таким же малозначимим, як,  скажімо, ідеологічна суперечка між радянськими і китайськими комуністами після 1991 року. Колись у часи Хрущова і Мао суперечка була дуже жорстка, а потім у 1991 році ніхто й не згадав, що це взагалі було. Проблема просто розсмокталася. 

Тому у Парижі я не очікую жодних проривів. І після нього також. Конфлікт завершать не військові, і не дипломати, а протестанти у Москві. 

- А коли, на Вашу думку,  можна очікувати падіння режиму у Москві?

- З часовим компонентом у прогнозі завжди важко. Коли почалися Крим і Донбас і рейтинг Путіна підскочив до рівня вище 80%, я давав півроку  на те, що рейтинг  повернеться на «докримський» рівень – 51%. Але пройшло аж п’ять  років (!) поки це, нарешті, трапилося. Тобто я помилися в часі в 10 разів, але не в тенденції. Зараз мені здається,  що падіння режиму і повне перезавантаження держави може трапитися через два роки. Але час визначити важко.  Хоча це має неодмінно відбутися. Тут важливо поговорити про природу російської влади.

- Так, цікаво, хто править у Росії? І яка роль російського народу у політичних процесах?

- У 1240 році Київ пав під ударами Монгольської Орди, і Київська Русь припинила існування. Обвал склепіння Десятинної церкви у Києві – це час з точністю до секунд, коли Русь припинила існування. З цього часу правління слов’ян,  їх вічова традиція, князівська традиція, церковна традиція, припинилися. Середньовічні Новгород і Псков - це дещо реліктовий фактор, але і тут тенденція на ліквідацію слов’янських  традицій спрацювала. Після цього на Русі  слов’яни не правили 700 років. Тобто, фактично до нашого часу.

 Наш сучасник росіянин Борис Акунін у своїй «Истории Российского государства» чітко довів, що Московське царство наслідувало владу і традиції не від Русі, а від Орди. Ординські традиції влади панували у Росії аж до XIX століття. У XIX столітті почалася повільна європеїзація Росії, зріст культури, освіти, свідомості, громадськості, промисловості, зв’язків з Європою, стало більше свобод. Згадаємо Пушкіна, Герцена, Олександра ІІ, Тараса Шевченка, Чайковського, Толстого, Врубеля, Олександра Блока, Менделєєва, академіка Грушевського, Столипіна, Сікорського і  інших видатних європейців. Здавалося Росія ось-ось історично зіллється із Європою. Але Жовтневий переворот поклав цьому край. Весь прозахідний і культурний прошарок більшовиками було жорстоко знищено, натомість,  «монгольські» форми правління знову повернулися. Зокрема, у 30-ті роки слов’яни   знову почували себе під Ігом, як у 1240 році. Голодомор це лише трагічний епізод нового Іга. Тобто, окрім другої половини XIX століття, Росія весь час перебуває під Ігом Орди, в парадигмі поневолення і втрати національного буття.

Звичайно виникає питання, а хіба нинішня влада не представлена слов’янами і чому державні традиції Орди такі живучі? Адже система Чингісхана існує досі і в Росії, і в Китаї, тобто у своїх історичних межах. В чому природа її живучості?

Тут важливо пояснити,  що таке етнос, і які форми соціального буття можуть бути присутні у ньому. Важливо прислухатися до теорії «Етногенезу» видатного російського історика і етнографа Льва Гумільова. В «Етногенезі» Гумільов увів поняття антисистеми, яка може існувати всередині етносу і може навіть панувати над ним. Співвідношення етносу і анти системи – це  співвідношення тіла і паразита. Вони ніби разом, але це дві різні суті. Більш того, в той час як етнос має свій вік і свою історичну смерть, сама антисистема історичного віку не має і намагається перескочити з одного етносу на інший, живучи таким чином довше самого етносу, пасіонарність якого вона смокче. Так от, і більшовизм і нинішній путінізм є типовими антисистемами, які виснажують етноси, «патріотами» і «елітою» яких вони ніби є. Але ми добре памятаємо визначення Гумільовим рис антисистеми. Вона:

Не сидить на землі.

Не захищає землю зі зброєю.

Приходить із «новизною» і зламує «історичну органіку» буття.

Вважає брехню своїм основним методом.

Знижує пасіонарність етносу, який вона «смокче».

Тому й не дивно, що антисистема не є тим, чим вона намагається себе представити в історичному бутті етносу. Вона каже: «Я - совість», але насправді, вона глист. І її цікавить не історична доля і героїка, а лише вміст стравоходу. Ось суть і більшовизму, і путінізму  і ключ до їхнього розуміння.

Якщо говорити про російський народ, як про етнос, абстрагуючись від антисистеми, то  про нього можна сказати наступне. Він 800 років перебуває під Ігом і давно забув традиції вічової демократії і Віри. Керує російським народом антисистема, яка чужа  «органіці» буття цього етносу і фактично це буття вже зруйнувала. Через ідеологічні механізми російському народу нав’язали  імперський синдром – право ставити ногу на груди іншим народам. Російський народ цю схему сприйняв.  У російського народу є права, які Хосе Ортега-і-Гассет визначив у своїй книзі «Повстання мас» (1926). Це - права мас. Ці права стали досить універсальними (принаймні, в Європі та Північній Америці) приблизно на початку XX століття. Це право громадянина вважати, що уряд виконує волю народу і що уряд зобов’язаний покращувати економічне життя народу. В Конституції Росії заявлено, що так воно і є, але антисистема організувала життя зовсім по іншому. Тому права мас у Росії у великій мірі є фікцією. Тому я вважаю,  що російський народ у кайданах, позбавлений свого буття і не готовий відповісти на виклики XXI століття. Фактично від несвідомо йде до свого краху.

Чи буде звільнення російського етносу від антисистеми – головне питання російської історії. Мені здається це  мало б бути, але лише після реального краху усієї нинішньої політичної системи. Не раніше. І, можливо, у інших кордонах, і в інших етнічних рамках. Тобто, коли парадигма  Чингісхана завершиться, це буде зовсім нове буття російського етносу. Про це мріяв ще Герцен. Потім академік Сахаров. Навіть комуніст  Горбачов мріяв завершити Жовтневу революцію. Але віз і нині там.

Зараз питають, а які відносини між російським і українськими народами. Кажуть що вони, мовляв,  погіршилися. Але відповідь наступна. Ніяких прямих відносин немає, оскільки існує «прокладка» у вигляді антисистеми, яка повністю блокує діалог між українцями і росіянами. Тому навіть саме питання є фальшивим. Спочатку приберіть кадебістів, після цього будемо розмовляти. У Григорія Сковороди є така фраза: «Не вчіть яблуню родити яблука.  Краще відженіть од неї свиней».  Це ж можна порадити і тим, хто вважає, що налагодити цивілізовані добросусідські відносини між Україною і Росією,  можна шляхом переговорів з нинішньою кремлівською владою.

- Що, на Вашу думку, потрібно робити українцям, щоб завершити конфлікт на Донбасі?

- Фактично, потрібно будувати сучасну європейську державу XXI століття. Покращувати життя громадян, розвивати національне буття, знищувати власну антисистему (яка теж існує, але в послабленому вигляді). Давати ясний історичний приклад росіянам, що знищення антисистеми можливе шляхом політичного і духовного поступу, шляхом Революції Гідності.  Що в історичному порівнянні, це як виникнення Протестантизму і завершення Тридцятилітньої війни. Чекати падіння тилу у Росії  і з цього моменту вирішувати конфлікт, який цілком може втратити свою суть на цей момент. Бути лідерами прогресу – ось орієнтир руху. Польща тут може служити нам прикладом як країна, що подолала деспотію. НАТО і ОБСЄ – моделі безпеки. Наші дисиденти – Василь Стус, Левко Лук’яненко , Степан Хмара, В’ячеслав Чорновіл, а раніше них – Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка, Іван Франко, академік Грушевський – ось національний ідеал. А от очікувати якихось поступок від московських кадебістів – це ілюзія. З «прокладкою» потрібно розмовляти лише для того, щоб тягнути час і дочекатися її прогинання.

Я був на барикадах 1991 року у Москві, перебуваючи у складі Української сотні, і я бачив падіння Радянського Союзу на власні очі. Тому я знаю – історично це можливо. І це буде знову. І тут парадоксальна думка, що Путін -  це той самий «корисний ідіот», що всім «запудрив» мізки, але реально своєю політикою сприяє падінню антисистеми. Це важливий фактор, якщо подумати. Такий собі своєрідний Распутін у Кремлі.  Ця схожість у прізвищах (Путін-Распутін) невипадкова. Прислухаємося до філософа Павла Флоренського, який стверджував, що «історично і біографічно імена знаменні».

На цьому шляху українцям потрібна національна солідарність і витривалість. Я гадаю два роки потрібно почекати... Тому завтрашній Париж буде прохідною точкою. І це цілком нормально. Україна на вірному шляху, якщо вистачить сил і розуму.

Додатково: «Ні – убивствам і розправам!»

Спілкувався Олександр Гвоздик

На світлині:

Василь Коломацький

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка