Завершився другий тур президентських виборів в Україні і можна зробити перші висновки

Кандидат на посаду Президенти України Володимир Зеленський, який упродовж усієї передвиборчої кампанії майже жодного слова не сказав про те, якими будуть його дії на посаді президента, про склад майбутньої команди, бачення зовнішньополітичного курсу і стратегії щодо вирішення питань на Сході України і в Криму, обраний президентом великої країни з колосальним відривом від свого конкурента. В чому тут справа?

Зеленський – політичний продукт телевізійних технологій. Але цього разу вийшла дивна історія: суспільство, яке залюбки сприймає популістські гасла, а не заклики прийняти ті чи інші реформи – іноді болючі, з нешвидкими наслідками, обирає людину, яка майже нічого не обіцяє! Тобто – він антипопуліст сам по собі, але за нього цю функцію виконував екранний герой Голобородько. Проте, запит на зміни в суспільстві високий і виборці реалізували його саме таким чином, обравши президентом людину, в якій кожен бачить те, що хоче бачити. Така собі політична розмальовка…

Але не треба бути пророком, щоб передбачити: розчарування в Зеленському наступить досить швидко. І справа тут не лише в ментальності українців – на другий день після виборів почати критикувати владу. Швидше – в політичній неграмотності населення: воно приписуює президенту функції, не властиві цій посаді, а команда Зе залюбки цьому підігрує. Тарифи, ціни на газ, дороги – все це прерогатива уряду, який формує парламент. Отож, навіть не винний у всіх бідах президент, знову стане винним…

За усталеною українською традицією, на кожних чергових виборах до влади приходить опозиція – адже жодна влада не змогла до кінця виконати обіцяного. Можливо тому, що запити суспільства завжди завищені і люди власні права ставлять вище за свої обов’язки. Іншими словами – всі чекають, що хтось прийде і все зробить, все дасть, а самим докладати до цього зусиль не обов’язково.

Політичний «маятник» спрацював і цього разу. Але тут (як завжди), значним чинником впливу виступила Росія. Якщо вона змогла впливати на вибори в такій потужній демократичній країні, як США, то сусідня й слабка Україна була для неї легкою здобиччю. Здійснювалась масована маніпуляція суспільною свідомістю. В інформаційному просторі, зокрема в соціальних мережах, переважала думка, що в Україні все погано, “все пропало”. Активно працювали в цьому напрямку і проросійські канали: Newsone, 112, Інтер та ін. Тому виборці голосували не просто проти правлячої влади, а проти всього політичного класу, проти владної еліти. Це така собі форма протесту – дуля в кишені, яка потім трансформувалася в «галочку» в бюлетені.

Скажу відверто: проживши у Москві 20 років і повернувшись до України (хоч і не без допомоги Кремля), мені кинулись у вічі разючі зміни, що відбулися тут. Кількість і якість автомобілів, продуктів харчування у магазинах, гарно і стильно одягнена молодь… Все, як відомо, пізнається в порівнянні. Але ми, українці, завжди і всім незадоволені. При тому, що далеко не кожен із нас живе за встановленими законами і моральними критеріями, які існують в кожному суспільстві і базуються, скажімо, на біблійних заповідях.

Одним із мінусів чинної влади можна вважати незадовільну інформаційну політику: зокрема, створене Міністерство інформаційної політики України, яке очолював кум Президента Юрій Стець, практично самоусунулось від роботи.  Власну політику людям необхідно роз’яснювати, власні досягнення необхідно показувати, тобто, комунікувати з народом. Інакше – опоненти, недоброзичливці і критикани використають цей вакуум у власних цілях.

А тепер повернімось до підсумків голосування. Чи завжди більшість має рацію? Ні і ще раз ні! Згадаймо 2010-й рік і вибори одіозного Януковича. Ми знову наступаємо на ті самі граблі, у кращому випадку – оновлені. І вони знову вдарять нас боляче по голові.

Ось як висловився про більшість Голова Українського інституту національної пам’яті – Володимир В’ятрович: «Більшість не читає книг. Більшість не знає жодної іноземної мови. Більшість не бачила світу не лише поза Україною, а навіть поза своїм телевізором. Більшість не виходила на майдани, не спиняла «рускую вєсну» на Півдні та Сході, не воювала на фронті, не об‘єднувалася у волонтерські групи для допомоги воякам.

Більшість мінлива і непостійна в своїх симпатіях. Більшість безлика і безвідповідальна. Більшість привела до влади Леніна, Гітлера, Путіна, Януковича.

Тому я не можу погодитися з тим, що більшість права лише тому, що вона більшість».

А мені особисто більшість нагадує сплячий вулкан, який дрімає багато років (у нашому випадку – від виборів до виборів), а потім просинається і змітає все на своєму шляху: будинки, сади, квітники… І потім знову засинає. А меншість починає відновлювати зруйноване…

Порошенко закінчував свою каденцію з покаяння за те, що не все зробив на посаді Президента. А Зеленському слід вибачитись за все, що він сказав і зробив до того, як його обрали на цю високу посаду. Для початку – не завадило б вибачитись за “повстанців ДНР-ЛНР” (тобто, за кремлівську риторику), за “Україну-повію”, за «термос» (Томос), за порушення закону на виборчій дільниці, коли він відкрито демонстрував свій виборчий бюлетень…

Тільки так наша політична еліта зможе заслужити повагу й розуміння суспільства. Але, схоже, Гідність, за яку люди вмирали на Майдані, далеко не для всіх є незаперечною цінністю. Шкода…

Зеленський – не політик! Не було і немає в українському політикумі такого гравця. Йому лише належить стати політиком, якщо вдасться. Але за спиною в Зеленського стоять інші, могутні фігури: досвідчені в політиці, бізнесі, інтригах… І вони можуть встановити своєрідне регентство над новим президентом, як колись встановлювали регентство над юними королями, котрі в силу свого віку не могли керувати королівствами, що дістались їм у спадок… І це буде навіть значно гірше, ніж поганий президент, адже тіньові правителі ні за що не відповідатимуть, їм не можна буде висунути жодних претензій, адже формально вони не матимуть посад, а отже – і відповідальності. В цілому ж, слід усвідомити: доки не буде знівельовано вплив олігархату на розвиток України – нічого доброго її не чекає в майбутньому.

Найголовніше, що порадувало на нинішніх виборах – так це їх прозорість і демократичність. Вони цілком відповідали високим європейським стандартам. Отже, є надія, що цей демократичний інститут зміни влади працюватиме ефективно, і якщо не станеться якихось трагічних подій (війська РФ біля українського кордону постійно нарощують свої ударні сили), він буде вдосконалюватись. Навіть дебати, які вперше в країні відбулися в такому вигляді, – приклад для багатьох країн, перш за все – пострадянського простору. І в цьому велика заслуга Петра Порошенка. У мене є всі підстави ображатись на Петра Олексійовича, адже в 2015 році, коли ФСБ заборонила мені в’їзд до Росії, Порошенко не зміг зі мною зустрітись і хоч в якійсь мірі скористатись досвідом громадської і медійної роботи, яку я вів в РФ. Але істина дорожча і завжди треба бути об’єктивним.

Вибори закінчились, починається новий етап української історії. А далі – знову виборча кампанія, вже парламентська. Треба всім багато працювати, долаючи нові виклики, які неодмінно виникатимуть. Перш за все – з боку Росії. І тут слід суспільству об’єднуватись. Схід і Захід на нинішніх виборах об’єднались, проголосувавши за Зеленського. Таким самим чином треба консолідуватись, щоб дати відсіч антиукраїнським силам і зберегти державу.

Віктор Гіржов, журналіст, політолог

На світлині: Порошенко-Зеленський (колаж). Путін уважно спостерігає за дебатами претендентів на найвищу посаду в Україні.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка