Актуальне інтерв’ю з Головою Конгресу української інтелігенції Сумщини, членом Народного Руху України з 1989 року Віктором Казбаном

Віктор Павлович Казбан – особистість, знана не лише в Україні, а й поза її межами. Справжній патріот своєї Батьківщини, він протягом довгих років займається громадською діяльністю, працює задля розбудови української державності. А ще він – великий приятель нашого сайту. Сьогодні ми пропонуємо нашим читачам нове інтерв’ю з паном Віктором, у якому він ділиться своїм баченням важливих та актуальних для України питань, роздумує над перспективами розвитку українського суспільства й діаспори.


Пане Вікторе, як Ви в цілому оцінюєте нову адміністративно-територіальну реформу в Україні, пов’язану з децентралізацією влади та створенням об’єднаних міських і сільських територіальних громад (ОТГ)?

Як на мене, адміністративно-територіальна реформа в Україні мусила статися давно – десь двадцять, а може й двадцять п’ять років тому. Вона дуже запізніла, водночас, раз цей процес розпочався і набирає все більшої швидкості, то це є позитивним моментом. Ця реформа, якщо згадувати історію, у мене асоціюється з Магдебурзьким правом (одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування в Центральній Європі у часи Середньовіччя.  Авт.), коли розвиток міст, в першу чергу, рухали автономічні моменти. Магдебурзьке право давало українським містам право виходити на європейський рівень саме завдяки автономізації. Та,на жаль,в сучасній Україні криється і небезпека через це – поширення сепаратистських тенденцій,особливо промосковських на південному сході та угорсько-русинських на Закарпатті. Основний запобіжник цьому – жорстка державна політика в послідовному проведенні глобальної дерусифікації та регіональної демадяризації.

Нещодавно відбулася низка виборів до ОТГ в багатьох областях України. Незважаючи на нову систему виборів за відкритими пропорційними списками, нікуди не подівся «фактор гречки», а багатьох новообраних голів ОТГ, що позиціонували себе як самовисуванці, після обрання на посаду влада просто «приватизувала», заявивши, що вони – «наші» (йдеться, перш за все, про тиск Блоку Петра Порошенка на новообраних очільників громад). Отже, знову все впирається у свавілля влади, порушення нею законів і моралі, з чим боролись люди на двох Майданах, а місцеві громади знову не матимуть декларованої самостійності у питаннях широкого самоврядування?

На Сумщині місцеві вибори до об’єднаних територіальних громад розпочалися ще у квітні минулого року. Яким чином вони проходять? В основному – у  майже непомітній  боротьбі, стратегія якої була закладена ще в 2004 році між двома визначальними політичними постатями – Порошенком та Тимошенко. І наслідки цього без компромісного протистояння ще довго  будуть використовуватися антиукраїнськими силами, перш за все, промосковською п’ятою колоною Нині основною політичною силою на Сумщині  є Батьківщина, яка широко  представлена в органах  місцевого самоврядування  – від  Сум до  віддалених райцентрів. У нас популярність цієї партії базується на вдало  підібраному кадровому потенціалі: від  Сумського  Голови Лисенка до сільського голови десь у Кролевецькому районі.  Зараз у нас в області створено понад п’ятдесят відсотків територіальних громад. І тут хотілося б відзначити один цікавий момент: під час проведення виборів  – головна увага приділяється головам ОТГ. Коли вони спочатку балотувалися як незалежні кандидати, то після виборів потрапляли (можливо не прямо, а опосередковано) під вплив Блоку Петра Порошенка. Якимось чином пов’язувати це з прямим порушенням демократії – у мене не повертається язик. Адже, так чи інакше, влада нині є у Порошенка, він очолює цю владу. І Сумщина тут – не виняток. Зрозуміло, що  навіть оці дрібні адміністративно-територіальні утворення, які зараз укрупнюються, вони потрапляють під адміністративний  вплив нині діючої влади.

Тепер, щодо їхніх можливостей – це плюс, і плюс великий. Але поки що, на даному етапі, можливо  (а я знаю представників з Білопілля, Сумського району), у них можливості обмежені і до кінця не вивчені. Водночас, фінансування там стало кращим, у них фактично руки розв’язуються поступово. І немає такої жорсткої вертикалі, яка була до останніх часів. Це, звичайно,справді надає широкі можливості для комплексного розвитку навіть глибоко провінційних  закутків нашої прикордонної  області.

З іншого боку – які я бачу мінуси. Ви знаєте, які зараз події відбуваються в Україні, пов’язані з сепаратистськими рухами, і не лише на Донбасі чи півдні країни, але й на заході України, наприклад, у Закарпатті. І коли саме ці громади будуть все більше й більше автономізуватися, то, на мій погляд, це становитиме загрозу  територіальній цілісності України. Тому, потрібен дуже жорсткий контроль, перш за все, з боку влади та громадянського суспільства. На жаль, громадянське суспільство в країні ще не набуло в повній мірі тих рис, які притаманні розвиненим  демократичним суспільствам. А контроль, наголошую,  має бути жорстким.  Вважаю, що так чи інакше, ОТГ мають перспективи, і ці перспективи  – позитивні. Перш за все в економічному розвитку і в демократичному лікбезі.

Як би Ви охарактеризували нинішній стан економіки та соціальної сфери в Сумській області та в цілому по Україні? Є позитивна динаміка, чи економіка держави стрімко котиться у прірву разом з курсом долара і зростанням цін на все, зокрема, продукти харчування, ліки, комунальні послуги?

У значної частини суспільства були великі побоювання, що у зв’язку з осучасненням пенсій (а пенсіонери отримали досить-таки суттєві надбавки до пенсій), вибухне некерована інфляція. Як ми бачили, інфляція десь на 1.5 – 2 відсотка піднялася і це, на мій погляд, завдяки продуманій політиці уряду, очолюваного Володимиром Гройсманом. Вони тримають інфляційні процеси під контролем і особливих коливань інфляційного курсу ми не спостерігаємо. А що стосується нашої рідної Слобожанщини, Сумщини, то вона мало чим відрізняється від інших регіонів України і ми маємо досить багато проблем, пов’язаних із корупцією. Корупція (і я тут вже не є оригіналом) – це один із головних чинників гальмування економічного розвитку. Це – аксіома. Як позбавитися цього лиха? Рецепт один – тільки створення  розвиненого демократичного громадянського суспільства, позбавленого стереотипних рудиментів рабської психології.

Яким саме чином нам розбиратися з цією справою, яким чином стимулювати економічні процеси? Перш за все, нас цікавить малий і середній бізнес: це основа, це стрижень економічного розвою будь-якої демократичної країни. Тут, на Сумщині, відбуваються певні зрушення. Є деякі інвестиції – з китайської сторони, з країн Західної Європи, зокрема, з Бельгії та ін. Вони незначні, але рух є і він заслуговує на те, щоб до нього дослухалися і робили все можливе, щоб його збільшити.

Щодо промислових підприємств – тут я висловлю свою невеличку тезу: у нас є досить-таки солідні, великі підприємства, такі як машинобудівне об’єднання (в минулому – ім. Фрунзе) – колектив якого налічував близько п’ятнадцяти тисяч працівників. Нині їх кількість зменшилася до 4 тис. Чому? Воно займається різними видами виробництва, перш за все, випуском продукції, пов’язаної з газовидобуванням, словом – важке машинобудування. Історія його така: підприємство на початку ХХ сторіччя заснувало одне бельгійське акціонерне товариство і за профілем воно було як завод з переробки сільськогосподарської продукції. Після так званої індустріалізації в 20-х роках минулого століття, виробництво перейшло на мілітарні рейки і до останнього часу працювало в цьому напрямку. Сьогодні тут відбувається перехід на випуск інших видів продукції, але підприємство перебуває у кризі, в патовій ситуації. Чому?

Зверніть увагу: велике підприємство з переробки сільськогосподарської продукції. Воно було прив’язане до того, що Україна на той час була аграрною державою – десь на 90 відсотків, аж до 28-29 років минулого століття. Після того з’явилася насильницька, підкреслюю, насильницька московсько-комуністична індустріалізація України, і вона викликала негативний шок в українському суспільстві цей шок триває й донині.

Що ми бачимо сьогодні? Відбувається процес інволюції нашої промисловості те, що було створено насильницьким шляхом, воно не витримує випробувань часом. Економіка має свої закони, які були сформульовані ще Адамом Смітом. І на даному етапі відбувається повернення України, і нашої Сумщини зокрема, до рівня аграрної країни. Як на мене, цей процес цілком природній і цілком логічний, адже для того, щоб розвиватися в рамках економіки, в яких розвивався весь цивілізований світ, нам потрібно починати саме з тих стартових позицій, тих стартових майданчиків, які існували на початку ХХ століття в Україні.

Так чи інакше, все йде до того (і ця трансформація вже відбувається), що Україна поступово перетвориться на розвинену аграрну державу. В свою чергу, аграрна держава надасть стимули до розвитку переробної галузі. А вже потім, можливо, ми перейдемо до етапу індустріалізації. Можливо я й помиляюся, але з огляду на ті процеси, які навіть зараз ідуть в Україні, можливо, саме це нас і чекає. Якщо сказати, що Болгарія – це овочевий город Європи, то Україна може знову повернутися, не знаю – на жаль чи на щастя, до рівня саме житнього поля – європейського. Це моя думка і дехто в Києві навіть її підтримує. Але ви розумієте, ці процеси майже некеровані: їх можна стримувати, їх можна посилювати, але вони відбуваються за своїми законами і я бачу (на Сумщині це помітно), як величезні підприємства борсаються в тих своїх промислових виробах, на які немає попиту. Попит є лише на переробну агропродукцію або ж на продукцію підприємства «Хімпром» чи мінеральні добрива. Ця моя думка підкріплюється тими подіями, які ми всі спостерігаємо в Україні та, зокрема, на Сумщині. І, звичайно, задля прискореного розвитку всього економічного сектора нашої держави необхідно терміново приймати земельне законодавство зі зняттям ембарго на вільний  продаж землі.

Ваш регіон прикордонний. Чи відчуваєте Ви сепаратистські або проросійські настрої серед певної частини мешканців міста, області? Чи після початку російської агресії проти України любов до «русского міра» серед Ваших земляків помітно послабшала?

Сумщина, за даними статистики, серед етнічних мешканців має 90% українського етносу. Наголошую: 90! Незважаючи на те, що ми прикордонна з Росією область. Із тих десяти відсотків – близько семи становлять росіяни, решта – інші національності.

Хотів би навести цікавий приклад. Коли відбулися події на Майдані, звичайно, сумський Майдан був дуже потужним і у нас постійно відбувалися перманентні опозиційні мітинги, постійно – не лише в Сумах, а в цілому на Сумщині ми тримали під контролем владу (тоді ще владу Януковича) і вона боялася наших виступів. Вони були чисельними і постійними. Фактично, була спроба свого часу, вчинити провокативні дії. Був певний склад тітушок, організований, перш за все, російськомовними представниками. Серед них, безумовно, були й росіяни. Але їм нічого не вдалося зробити, не вдалося… Бо потужно виступали на сумському Майдані саме українці. І саме консолідація українців в області в цілому не дозволила Путіну створити тут (а такий задум був), «сумську народну республіку». Я, зокрема в Інтернеті, знаходив цей проект, але не вдалося його реалізувати. Вони зупинилися на Харківщині, а далі вже не змогли піднятися. Завдяки саме цьому українському настрою, що панує в області, ми, як прикордонна ділянка країни, створюємо й створили (я не хочу говорити про силовий момент – я не володію достатньою інформацію щодо наших прикордонних чи військових сил), але моральний і духовний спротив проти агресії з боку Росії. Область наша стабільна в цьому відношенні.

Розкажіть про мовне питання. Після Революції гідності мовне питання на Сумщині дещо втратило свою гостроту чи дискусії досі тривають про те, скільки української мови має бути в установах, ЗМІ, у бізнесі? Порівняйте ситуацію, скажімо, з часами президентства Віктора Януковича?

Я безпосередньо займаюсь цими питаннями: на початку дев’яностих років (протягом двох років) очолював комісію Сумської міської Ради із впровадження української мови. Саме на ті часи в Сумах було 29 шкіл. Всі  російськомовні. За рік вдалося  українізувати 27! Зараз, за нашої ініціативи - частини просвітян, відновлено роботу Сумської міської комісії з контролю за впровадженням державної мови, відбулося це напередодні Нового року. Поскільки мовне питання, питання мовної політики є досить гострим для нашого міського населення та використання мови у владних коридорах, що дуже нас бентежить, ми зініціювали проведення обласної (наголошую – обласної!) конференції з мовних питань, яка відбудеться в лютому ц.р. і буде пов’язана з Міжнародним днем рідної мови. Конференція має робочу назву: «Мова – держави основа». Залучили сюди і обласну державну адміністрацію... Маємо на меті  проголосити  2018  рік – Роком  утвердження української  мови на Сумщині.

Уточніть, будь ласка, хто саме виступив ініціатором проведення мовної конференції?

Питання абсолютно правильне: ініціаторами стали обласна «Просвіта» і Конгрес української інтелігенції. Відповідно, вже запрацював організаційний комітет, і це на досить такому серйозному, солідному рівні буде проведено.

Нас турбує і непокоїть те, що наша майданівська влада прийшла до керівництва, але представники Майдану дуже швидко асимілюються і, ще раз підкреслюю, у владних коридорах і кабінетах лунає саме мова «русского міра». Наради, конференції різні, робочі стосунки – так, це все державною мовою проводиться. Але секретарська робота, робота середньої владної ланки і нижчої – тут, на жаль, панує, я б назвав її: суржико-розмовна мова. Звичайно, вони отримають по пальцях за це. І хай готуються до цього.

На конференцію ми запросили силовиків: представників прокуратури, юстиції, СБУ, поліції. Тобто, робота планується дуже серйозна. Водночас, якщо порівняти ситуацію в Сумах, яка спостерігалась, скажімо, років десять тому, до Януковича, то мушу сказати, що під час Майданів (обох) – українська мова запанувала, а потім знову почала втрачати свої позиції. Причину я бачу у недопрацюванні саме владних структур. Це дуже болюче питання і ми не просто звертаємо на нього увагу, а ставимо одним із пріоритетів у своїй громадській роботі.

Сьогодні всім очевидна демографічна катастрофа і кадровий голод, що насуваються на Україну в зв’язку з великою міграцією українців на заробітки за кордон. Причому, тепер залишають країну не лише прості робітники, а спостерігається відтік «мізків» – фахівців (особливо молоді), з високим рівнем освіти і відповідним досвідом роботи. Як зупинити цей процес і змусити висококваліфікованих спеціалістів залишатися в Україні та працювати на її розвиток, а трудових мігрантів – повертатися на Батьківщину?

Мушу сказати, що більшість наших мігрантів все-таки зорієнтована на Москву: адже Москва недалеко, кордон недалеко… Я знаю деякі родини із цих заробітчан і слідкував за перебігом подій з їхнім працевлаштуванням у самій Москві. Зараз процес згортається. Можливо, причина в санкціях – адже, економічна ситуація в Росії погіршується. Раніше заробляли більше, були більш мотивовані для цих поїздок. На сьогоднішній день повертаються. Не масово, але повернення відбувається. Зараз люди із Сум і Сумщини зорієнтовані, переважно, на Польщу і Чехію.

Не можу сказати саме про інтелектуалістів, які прямують в цьому напрямку. В основному – це прості допоміжні працівники, робітники: мулярі, слюсарі  з ремонту машин та ін. заробітчани. Я не можу сказати, що вони їдуть до Італії, Іспанії чи Португалії, але там теж є наші представники. Ці тенденції і причини всім зрозумілі: невеликі заробітки в Україні. Заробітчани приїздять додому, купують квартири, облаштовують побут і, в своїй більшості, коли подібні питання вирішуються, вони тут залишаються. Хоча те, що сьогодні піднімається заробітна платня і є зрушення в питанні підвищення розміру мінімального прожиткового рівня, а бізнес виходить із тіні – це дає певну надію, що колись в кінці туннелю з'явиться світло. І можна собі спрогнозувати те, що зменшиться кількість мігрантів неінтелектуальної праці. А щодо інтелектуалістів, то тут важко щось прогнозувати, бо на них попит великий – це програмісти, лікарі високої кваліфікації, і ця тенденція, напевно, залишиться.

Я б ще додав ситуацію з виїздом української молоді за кордон на навчання. Якісна, приміром,  європейська освіта – це чудово, але після навчання випускники залишаються за кордоном і не повертаються додому. У нас талановита молодь, яку залюбки беруть на роботу провідні компанії світу, але Україна втрачає цей потенціал.

Це, дійсно, так. Ну, Ви про все це знаєте не гірше за мене…

Пане Вікторе, Ви щойно повернулися із Києва з конференції Народного Руху, присвяченої 80-річчю В’ячеслава Чорновола. Розкажіть, як пройшов цей захід? Як активісти висловлювалися про стан реформ в Україні?

Для початку – невеличка довідка. Я був одним із засновників Народного Руху України ще з 1988-89 рр. і був співголовою Народного руху в області ще до приходу В’ячеслава Чорновола, коли він створив політичну партію «Народний Рух України». Після цього я вже в ньому прямої участі не брав – тільки опосередковано. Як партію я її не сприймав.

Але зараз сталося так, що націонал-демократична політична ніша залишилася порожньою – я не буду розшифровувати чому, але воно так є. І кілька ентузіастів вирішили відновити Народний Рух України як політичну партію і заповнити цю націонал-демократичну нішу. Сьогодні партію очолює народний депутат Віктор Кривенко (головує з 28 травня 2017 р. – Авт.) І саме з нагоди 80-річчя з дня народження В’ячеслава Чорновола нас, кількох ветеранів Руху, було запрошено в якості гостей. А там проходила конференція Народного Руху – як з’їзд. Були зроблені певні статутні доповнення й зміни, але для мене було важливіше побувати в знайомих місцях, зустрітися з людьми, з якими колись починали все.

Там стався такий цікавий епізод – біля пам’ятника В’ячеславу Чорноволу, встановленому біля Національного художнього музею України (монумент відкрито 23 серпня 2006 р. – Авт.). Прекрасний пам’ятник, і ми там зібралися після конференції, яка проходила поруч – в Українському домі. Вийшли з прапорами – близько трьохсот осіб. Я підійшов до народного депутата Рефата Чубарова, потиснув йому руку і попрохав його виступити. Домовились з організаторами і був чудовий виступ Чубарова, який вміє бути переконливим. Він задав тональність іншим виступам, говорячи про Чорновола. І раптом з’являється Міхеіл Саакашвілі – зі своєю дружиною і, здається, охоронцем (грузином). Приніс букет квітів і хотів виступити. Але йому не надали такої можливості. Але пізніше у Фейсбуці з’явилася інформація про те, що саме Саакашвілі був ініціатором проведення акції біля пам’ятника Чорноволу… Це, звичайно, брутальна фальшивка і неприємний момент.

Тепер, щодо перспектив Народного Руху. Подивився я на учасників конференції – молоді дуже мало. Вони (рухівці) роблять українську справу, пробують це робити. І перебувають, за словами Кривенка, в конструктивній опозиції. Це можна тільки вітати. Разом зі своїми побратимами вони вийшли з парламентської фракції Блоку Петра Порошенка.

У нас в Сумах також відновлюється робота Народного Руху – дуже повільно, і в основному за рахунок ветеранів. Хоча, треба сказати, підходять і нові люди. Мене  запросили як консультанта. Я не збираюсь іти туди як партієць, бо в жодній партії ніколи не був і не буду. Як воно піде далі – не знаю, дай Бог, щоб воно пішло…

Ви знаєте, пане Вікторе, певною мірою є сумніви щодо елементу реанімації цієї партії, яка зійшла свого часу з політичної сцени. І раптом – реанімація. Є сумніви, що Рух запрацює як потужна конкурентна політична партія. Ви ж знаєте, в Україні основа будь-якої партії – це наявність харизматичного лідера. Поки що в Рухові я такого лідера не помітив.

Приємно те, що українці згуртовуються, зокрема, і навколо такої нової-старої структури, як Народний Рух України. Тому, дай Боже, щоб воно пішло… Ну, я свої сумніви висловив стосовно того, що це може бути масова політична організація.

Тепер я кілька слів хотів би сказати про події стосовно останніх спроб відтворення чи ініціювання нового Майдану, пов’язаних, знову-таки з грузином. Мені не сподобалась (і це відповідає моєму ставленню до Саакашвілі), поступова еволюція позитивного грузина, який зробив у Грузії те, що зробив позитивного, до того, що потім він зійшов на політичні манівці і шукає себе там, де не потрібно. Хай він себе шукає в Грузії. Чого він приїхав до України забивати тут голови своїми, відверто скажу, малахольними діями. Підтримки він не буде бачити. І ще моя думка: щоб був якийсь Майдан – потрібна мотивація. Мотивація – це подразнення від персоналії. Подразненням першого Майдану був Кучма. Так, всі пішли проти Кучми. Другий Майдан – подразненням був Янукович. Пішли всі проти Януковича, і аргументовано. На даний момент ті гасла, що були висунуті, вони, на мій погляд, розпливчасті. Ну, що там: за відкриті списки, проти корупції, за імпічмент… Але вони навіть побоялися сказати: імпічмент Порошенка! Це було б персонально і люди б зрозуміли. А то – імпічмент, як абстраговане поняття.

Чому вони не назвали Порошенка, як на мене? Незважаючи на ті претензії, які йому висуваються, він, як Президент України, робить те, що робить. Я не буду все перелічувати: і наш поступовий крен у бік Європи, це й асоціація з ЄС, і безвіз та інші моменти, про які всі знають. Єдине, стосовно Порошенка, щоб я завершив... Ви розумієте, пане Вікторе, в усіх п’яти президентів, які в нас були, мало місце таке поняття, як інтерес. Так ось, в жодного з них, включаючи Ющенка, я не бачив, щоб був на першому місці державницький інтерес до України. В них інтерес тільки приватний, тільки владний. На першому місці! А все інше – як буде. Ну, Порошенко, думаю, яскравий приклад зі своєю фабрикою в Московії (шоколадною чи мармеладною). Біда в тому, що він не може, нарешті, поставити принципову й рішучу крапку на своїх економічних стосунках із країною-агресором і ввійти в історію України в образі безкомпромісного та саме українського президента…

Якщо коротко повернутися до питання Руху, то, як ви правильно зазначили, є сумніви щодо його подальших перспектив. Але, крім наявності харизматичного лідера в партії, для її успішного функціонування потрібні ще й чималі кошти. Політсила, яка хоче зайти до парламенту, це великий політичний проект, на який потрібні мільйони й мільйони доларів.  В Рухові проблеми як з тим, так і з іншим. Мені здається, що хтось із великими грошима, готуючись до виборів, хоче «приватизувати» чесне ім’я Руху: вкласти в партію гроші і очолити її.

Абсолютно правильно, пане Вікторе. Я спостерігав за всім (а у нас було спілкування і в кулуарах) – серйозних перспектив Руху я не бачу. Знаєте, їхній рейтинг буде навіть нижчим від «Свободи» – десь 1.5-2 відсотка. Тут є ще психологічний момент: зверніть увагу (Рух до цього непричетний), але в основному люди пов’язують погіршення свого життя з тим, що Рух свого часу проводив референдуми, обіцяв прекрасне життя, але раптом воно все так обвалилося. Виходить, що він не виконав своїх обіцянок. На підсвідомості народу відклалося те, що Рух не ощасливив людей. Тому навряд, щоб відновилася така підтримка, яка була колись – за часів нашої роботи ще в громадській організації Народний Рух України.

Гадаю, що якби був живий Чорновіл (а всі вважають, що його вбили), все могло бути інакше…

Безперечно. А тоді ще додалася незрозуміла ситуація з Костенком (Юрій Костенко – колишній народний депутат, з лютого 1999 р. – голова Українського Народного Руху, в грудні 1999 р. на установчому з'їзді обраний головою партії Український Народний Рух. – Авт.). Тоді відбувся розкол – саме напередодні виборів. Я не можу напряму звинувачувати в цьому Кучму, але дивіться: які б події не відбувалися в будь-якій країні, так чи інакше, за все несе відповідальність перша особа. Тому, до нього претензії також є.

До речі, на конференції, про яку ми говорили, був Богдан Горинь. Я запитав у нього, чому немає Тарасика (Тарас – сина В’ячеслава Чорновола, був членом «Партії регіонів. – Авт.). Той відповів, що йому б тут добряче боки нам’яли. Він би не радий був...

Що б Ви хотіли побажати українській діаспорі та українському суспільству як єдиному українському світові, в Новому 2018 році?

На жаль, так історично склалося, що українці розсіяні по світу, бо не було власної держави, не було державності. І цей процес, на жаль, спонукав до того, що нинішня розпорошеність українців вже навіть перейшла на рівень ментальності. Кожна з цих діаспор  – і Східна, і Західна, в тому числі канадійська й іспанська (я бував на конгресах, спостерігав за цим процесом), між ними немає єдності – це продовження нашої, повторюю, ментальності. Хотілося би єдиного: щоб саме українська активна (наголошую, активна) діаспора в усьому світі більш залучалася до політичного життя тих країн, де вона знаходиться, а не залишалася на позиціях меншовартості. Прикладом тут може служити пані Христя з Канади (Христя Фріланд – канадійка українського походження, з січня 2017 року – Міністр закордонних справ Канади. – Авт.).

Треба рішуче йти саме з тими гаслами, які популярні в тих країнах, і щоб наших людей – українців, було якомога більше представлено в державних структурах, перш за все – розвинутих країн. Це дасть можливість більше впливати на суспільство цих країн і, таким чином, проводити політичний та економічний діалог із материнською Україною. Це єдине побажання такого плану.

Також хотілося б побажати представникам українців, щоб вони у контактах з нами менше були прив’язані до тих питань, які ми спроможні вирішувати без їхньої участі. Перш за все, це гуманітарні та ідеологічні питання – у нас тут вже все напрацьовано і часом процеси йдуть навіть на державному рівні. Хотілося б більше залучати людей бізнесу, щоб вони контактували з представниками нашого українського національного бізнесу, який вже з’являється, і, таким чином, ми могли б просунути й поглибити і політичне життя в Україні. Треба частіше їм бувати тут і знати, що їх завжди очікують. І саме та гостинність, яка притаманна нам, вона характеризує і їх – і вона реалізується саме для того, щоб наша Україна стала в один ряд із найбільш розвиненими цивілізованими країнами, щоб з нами рахувалися, і щоб ми були єдиною українською родиною.

Щиро дякую за цікаву розмову і від імені «Кобзи» бажаю Вам і Вашій родині в Новому році здоров’я, благополуччя та всіляких гараздів!

Дякую! Мені теж було приємно з Вами погомоніти. Я також бажаю Вам і «Кобзі» в Новому році того, що зветься радістю. Щоб у нас з вами були українські перемоги. Хай наснаги нам додає оця українська переконаність, що ми, нарешті, щасливі тим, що живемо в незалежній Україні. Чи не так?

Цілком з Вами згоден! Щасти нам усім!

Бесідував Віктор ГІРЖОВ, редактор «Кобзи»


На світлинах:

Віктор Казбан. 2011 р. Василь Коломацький і Віктор Казбан, Суми. Обласний краєзнавчий музей.

Праворуч Віктор Казбан. Ліворуч - пан Валерій що провів чотири місяці на першому Майдані. Віктор Казбан, Олександр Реута, Василь Коломацький, Суми, 2012 р. Віктор Казбан у Славгороді на святкуванні 85-ліття Миколи Данька. 2011 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s