Громадський активіст із Сум про мовну ситуацію в Україні сьогодні та в розрізі історії
Щороку 9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови. Проте, незалежно від конкретної дати, тема рідної мови актуальна завжди. Якою сьогодні є мовна ситуація в Україні? З цього приводу ми вирішили поспілкуватися з давнім другом «Кобзи», громадським активістом, діяльність якого відома не лише в Україні, а й за її межами; колишнім депутатом Сумської міської ради, головою Сумської обласної організації Конгресу української інтелігенції Віктором Казбаном. Пан Віктор погодився дати для «Кобзи» ексклюзивне інтерв’ю.
- Пане Вікторе, День української писемності та мови – свято, яке вже стало традиційним для незалежної України. Знаю, що для Вас питання історії, побутування і розвитку української мови у нашій рідній українській державі, як і для кожного патріота України, є дуже важливим. Тим більше важливо почути Вашу думку з приводу сучасної мовної ситуації в Україні. Особливо на фоні військової агресії з боку РФ.
- Я б назвав установлений нашою державою День української писемності та мови Святом ЗАХИСТУ рідної мови та писемності.
- Чому? Хіба наша мова потребує захисту?
- Поясню. Кожен колонізатор, прагнучи підкорити будь-який народ, перш за все, починає займатися винищенням його мови. Чому так? Тому що коли народ забуває власну мову (а це корені народу), то на генному рівні спочатку нівелюється тип колонізованої нації, а потім відбувається її асиміляція з колонізатором. Україна, так уже сталося, втратила свою незалежність більше 300 років тому. І саме тоді ці імперські методи Росії почали діяти на свідомість українців. Перш за все, проводилася тотальна русифікація тих місцевостей, де мешкали українці. І важливо, що велася вона на державному рівні. Перш за все, під неї підпадали елітарні представники української нації: їм роздавали усілякі титули, привілеї, тобто застосовувався так званий «метод пряника». Але був і момент, пов'язаний з насиллям, передусім, стосовно духовенства. Заборонявся друк українською мовою священних книг та проведення українською мовою богослужінь – я не буду перераховувати усіх тих заборон, їх безліч. Загалом нараховується близько 200 всіляких законів, підзаконних актів, указів, циркулярів, які були спрямовані на заборону російською імперією української мови. Використовувались дуже підступні методи. Наприклад, московити забрали у нас назву Україна, натомість придумавши «малоросія», «юго-западний край» – що завгодно, аби тільки не звучало слово Україна і не звучала українська мова.
- Розкажіть, будь ласка, детальніше про русифікацію у різні періоди історії.
- Звичайно, найбільш відомими у придушенні українського слова за часів царату були так званий «валуєвський циркуляр», підписаний міністром внутрішніх справ Росії Валуєвим у 1873 році, та так званий Емський указ царя Олександра ІІ, також про заборону української мови. Коли були оприлюднені ці документи, на це звернули увагу навіть представники європейської громадськості. З обуренням висловилися, наприклад, представники Шведської академії наук, зауваживши, що таким чином розпочався прямий лінгвоцид українців, що є, у свою чергу, основною складовою етноциду – знищення нації як такої. Цим цілеспрямовано займалися росіяни. Чому з’явилися такі антигуманні і, я б сказав, «звірячі» документи? Перш за все тому, що на той час відбувалося певне відродження України. Уявіть собі, як перегукуються 60-ті роки XX і 60-ті роки XIX-го століття. Саме в 60-ті XIX-го ст. у російської імперії почали створюватися українські громади, запрацювали українські недільні школи, почала звучати українська мова в українському театрі, активно (особливо після Тараса Шевченка) почала розвиватися українська література. Звичайно, це викликало занепокоєння жандармської Росії, і відразу ж почали забороняти і українські вистави, і книгодрукування українською мовою, і навіть ввезення з-за кордону україномовних книг (які, як ви знаєте, друкувалися у Галичині, в інших частинах Європи). Це було безпрецедентне явище. Навіть коли відбувалася полонізація частини України, польська влада не робила такого на законодавчому рівні. Швидше то була, якщо можна так висловитися, «непримусова» полонізація. Вона відбувалася природнім шляхом, і тому зрештою зникла як така. А тепер зауважте, яка історична паралель з 60-ми роками ХХ століття. Наші шістдесятники виступили на захист української мови. Це і письменники Іван Драч, Василь Стус, багато інших; це і громадські діячі В’ячеслав Чорновіл – перераховувати можна довго. Так от, повторюся, першочерговим завданням для себе вони вбачали відродження української мови. Показовим у цьому плані є ессей Івана Дзюби під назвою «Інтернаціоналізм чи русифікація?», опублікований самвидавом у ті роки.
- Ми з Вами живемо на Сумщині, що межує з Росією. Це зумовлює певні особливості мовної ситуації?
- Звісно, що так. Адже ми знаходимося на прикордонні з Росією, і зусилля як російської, так і совєцької «імперії» завжди спрямовувалися, щоб русифікувати наш край. Тим не менше, на сьогодні на Сумщині проживає близько 90% етнічних українців, безпосередньо у Сумах – до 85%. Частина з них русифіковані і їх не можна повністю ідентифікувати з чисто українським етносом. І це якраз результат зусиль Москви по русифікації українців. Наприкінці 80-х років у наших рідних Сумах із 30 шкіл не залишилося жодної україномовної, всі були російськомовні. Викладання у вищих навчальних закладах, яких у Сумах налічувалося три, теж було винятково російською. Дійшло вже навіть до того (і це перегукується із XIX століттям!), що викладачам, які викладали свої дисципліни російською мовою у школах і у вишах, додавали 20% до зарплати. Так само свого часу після «валуєвського циркуляру» було встановлено надбавку до зарплатні у розмірі 20% тим чиновникам, які говорили російською, сприяючи таким чином русифікації українців. Отже, ми бачимо, що російська імперія часів царату і совєцька московська імперія ніяк не відрізнялася у цьому відношенні. Для них було головним що? Розділяти і владарювати.
- Як змінилася мовна ситуація, зокрема, у Сумах, у 90-х, коли Україна стала незалежною?
- Тоді сумчани обрали до міської ради депутатів, серед яких були і дисиденти. Ми, сумські депутати, миттю відгукнулися на Закон про мови, який був прийнятий Верховною Радою УРСР 1989 року, і при Сумській міській раді створили комісію по контролю за впровадженням цього закону – а саме, що стосується повернення українській мові її статусу. Мене було обрано головою цієї комісії. Чому? Бо можновладці сумського міськвиконкому були на той час переважно або російськомовними комуністами, або ж дуже зрусифікованими комсомольцями. Те, що з’явилися депутати, котрі спілкуються українською, для них було своєрідною «екзотикою». Коли мене обрали головою комісії, за пріоритет своєї діяльності я взяв освітню сферу. Знаючи про стан, у якому знаходилася освіта в Сумах, ми разом з тодішньою очільницею міського управління освіти Валентиною Опарою підняли це питання. І вже перед початком навчального року у 1991-му 27 із 30 сумських шкіл було переведено на українську мову викладання. Нам вдалося зробити те, що досі не вдавалося десятиріччями. Зараз у місті діє лише одна російськомовна гімназія, фактично, більше таких прикладів навести не можу. Що ще зробили ми як депутати? У Сумах, українському місті (зрештою, як і в інших українських містах), вивіски, рекламні повідомлення – геть усе тоді було російськомовним. А візуальна інформація психологічно формує свідомість людини. Тому нашим наступним кроком було приведення візуальної інформації у відповідність із Законом про мови. Треба було зробити багато і дуже швидко, сумчани нас розуміли, і, як результат, фактично за лічені тижні ми «вичистили» Суми від візуальної російськомовної інформації.
- Чи спостерігаються сьогодні на Сумщині спроби русифікації, чи це вже в минулому?
- Основним русифікатором на Сумщині залишається московська церква, яка не відходить від своєї ролі ідеологічного «троянського коня» московського «руського міру», котрий називають уже «кривавим руським міром». Крім того, не варто забувати, що більшість засобів масової інформації знаходяться у руках провладців, олігархів, які без пієтету ставляться до українців і нашої мови та культури загалом. Зверніть увагу, що коїться на нашому телебаченні. Іде війна, а телевізійні канали крутять російські серіали, де часто звучить не просто російська мова, а й антиукраїнська риторика.
- В Україні 8 листопада набув чинності закон, який запроваджує на радіо «квоти» на пісні українською мовою та ведення програм українською мовою. Отже, власникам радіохвиль доведеться змиритися з тим, що вони зобов’язані частину ефіру в обов’язковому порядку робити українським. Як Ви це прокоментуєте?
- Як на мене, це велике приниження для українців. Ну як це так: ми, титульна нація, яка складає в Україні до 75%, повинні ледве не вимолювати у власників FM-частот, щоб вони включали в ефір український контент. При цьому друковані ЗМІ переважно залишаються російськомовними. Мовне питання використовується як один із основних інструментів ведення війни Росії проти України. Але давайте проведемо аналогію. Якби Англія, зі своєю мовою, якою фактично спілкується майже увесь цивілізований світ, зараз виступила б з ідеєю створити «англомовний світ» і зі зброєю в руках повернути моменти, пов’язані з існуванням Британської імперії… Ну це ж звучить повним абсурдом. А Москва готова йти і на абсурдність, це просто орда – московська «орда» у всіх відношеннях: гуманітарному, культурницькому. Це, як на мене, є залишком не просто середньовіччя, а кам’яного віку.
Скоро ми готуємо проведення «круглого столу», і не просто щоб поговорити, а маємо прийняти підсумковий документ, де зобов’яжемо місцеву владу виконувати як минулий закон про мови, так і 10-ту статтю Конституції України, де зазначається, що службові особи під час виконання ними службових обов’язків зобов’язані спілкуватися українською мовою. А що ми бачимо зараз? Перші особи, можливо, цього й дотримуються, але середня ланка посадовців – у міськраді, облдержадміністрації, інших структурах – продовжують використовувати головну базу «руського міра» – російську мову. Ну як так можна? Під час війни, під час цих кривавих подій – у коридорах української влади використовувати мову прямого ворога? У цьому відношенні хотілося б згадати естонців. Естонія за розміром майже така, як наша Сумська область. Вони відразу почали викорінювати російську мову як таку, що заважає їхньому державотворенню. Вони видали закони, що передбачали: ти не тільки не станеш посадовцем, а й двірником не влаштуєшся, якщо ти не знаєш державної мови.
Не можна не згадати і про так званий «закон Колісниченка-Ківалова», який фактично принизив українців, поставив їх на той рівень, де ми перебували за часів Брєжнєвського застою. Цей Закон відкрив шлях до чергового витка русифікації. Верховна Рада проголосувала за скасування цього закону, прийнятого з порушенням Конституції України. (23лютого2014 року Верховна Рада України скасувала цей закон, прийнявшипроект законупро визнання його таким, що втратив чинність.Але3 березня Турчинов сказав, що не буде підписувати рішення парламенту про скасування цього закону, поки не буде підготовлений і Верховною Радою проголосований новий закон – уточнення «Кобзи). І тут у мене запитання до пана Турчинова, який був тоді головою ВР. Він не підписав закону про втрату чинності закону «Колісниченка-Ківалова», порушуючи цим регламент і всі інші норми парламентської роботи. Мотивуючи тим, що війна на Донбасі розпочалася саме тому, що «закон Колісниченка-Ківалова» перестав діяти. Так чекайте, Ви не підписали цього закону, але війна не припинилася, вона продовжується, і зараз уже її мовною не назвеш. Це тільки був підступний крок Москви, щоб зачепитися за надуману причину і розпочати пряму військову агресію проти України. Ось що таке мова. Як на мене, на сьогоднішній день вона виходить чи не найперше місце у нашій політиці. Бо якщо будуть продовжуватися утиски української мови, разом з цим зникатимуть основні принципи, ознаки нашої держави. Немає мови – немає держави. Треба піднімати громадськість, свідомих українців, інтелігенцію, тих людей, які розуміють значення мови, для того, щоб змусити можновладців виконувати основні вимоги Конституції України і Закон про мови.
- Пане Вікторе, і все-таки у російських ЗМІ постійно мусується твердження, що треба «захищати русскоязичних» в Україні, бо їх «притісняють», що б Ви сказали у відповідь?
- Я переконаний (і не лише я), що інститути влади мусять стояти на основних засадах державності. Вони ні за яких обставин не повинні спілкуватися мовою ворога. Наступне. Ми маємо в Україні «5-ту колону». Російську промосковську колону, яка в останні століття панувала в Україні і раптом опинилася національною меншиною! За останніми соціологічними дослідженнями, близько 20 % населення України вважає російську мову своєю рідною. І паралельно з цим в опитуванні звучало: «Ви за євроінтеграцію України, чи за митний союз із Росією? Така ж сама цифра: близько 20 % опитаних надають перевагу митному союзу із Москвою. Уже ці дані свідчать про те, що в Україні є «5-та колона», яка повністю підпорядкована Москві. Але ж ніхто в Україні не збирається забороняти російську мову. Будь ласка, спілкуйтеся. Але не на рівні органів влади, не в освітніх закладах.
- Одна з депутаток Сумської обласної ради ініціює проведення аналізу ситуації щодо наявності російськомовних шкіл на теренах Сумської області та дійсної потреби існування таких шкіл. Ваша думка?
- Якщо проаналізувати північ нашої області – зокрема, Ямпільський, Середино-Будський райони, звичайно, там не можна забороняти російськомовні школи. Там етнічне населення переважно росіяни, нехай вони вчаться, як і раніше, в російськомовних школах, але вивчають, безумовно, й українську мову.
- Чи вважаєте, що в українських школах – україномовних – все-таки більше потрібно приділяти уваги вивченню української мови? Чи достатньо?
- Недостатньо. І насамперед тому, що більшість учителів, хоча й викладають державною українською мовою свої предмети, але як тільки лунає дзвінок на перерву, переходять на російську мову, спілкуючись між собою. Там немає україномовної атмосфери. Я пригадую, як за часів Президента України Віктора Ющенка був Міністром освіти Вакарчук (батько відомого українського співака – ред.), і він ініціював галузевий нормативний акт, щоб в україномовних школах під час навчального процесу звучала винятково українська мова. За це він позбувся своєї посади. Але я вважаю доцільним, щоб на рівні Верховної Ради, на рівні Міністерства освіти і науки України поновити цей наказ, щоб під час навчання в українських школах атмосфера була україномовною.
- Чи змінилася після Майдану атмосфера у сумському громадському транспорті?
- Коли я очолював комісію у Сумській міській раді, то ми окремо виділили серед пріоритетів нашої діяльності напрямок, пов’язаний з громадським транспортом: в автобусах, маршрутках, тролейбусах водії повинні були озвучувати зупинки винятково українською мовою. І, запевняю вас, майже на сто відсотків у 1993-1995 роках у сумському громадському транспорті звучала українська мова. Теж цікава деталь: із сумським тролейбусним парком організували роботу красивого такого тролейбуса в українському стилі. Він був прикрашений народними орнаментами, водії були у вишиванках, оголошували зупинки та спілкувалися українською мовою. Одним словом, це було настільки красиво і приємно, і настільки була позитивна реакція та сприйняття з боку сумчан! Але коли прийшов до влади Президент Янукович, нашу комісію розігнали, зігнорували. А якщо немає контролю влади, то миттю поновлюється отой процес русифікації. Загалом я стою на більш радикальних позиціях у цьому відношенні і переконаний: потрібна не просто українізація, а насамперед «дерусифікація» і «деколонізація» усіх сфер життя українців. У такому разі Україна отямиться і дійсно буде нормальною державою у всіх розуміннях. А мова – це «стрижень» будь-якої держави.
- Ми говоримо про транспорт, я поділюся власним спостереженням про те, що у Сумах пасажири почали частіше (і сталося це після Революції Гідності) звертатися з проханням «зробити зупиночку» замість «зробити остановочку», і помітила, що переважно українською стали звертатися молоді люди.
- Один і другий Майдани дійсно простимулювали в Україні українізацію, Майдани зробили багато для самоідентифікації українців, а ця самоідентифікація починається насамперед з рідної мови. Вважаю, що велика перемога Майдану в тому, що люди відчули себе Українцями, – сумчани у тому числі.
- Хто буде брати участь у круглому столі, про який Ви згадали?
- Це ініціатива громадськості. Ми запросили туди представників влади, науковців, викладачів вишів, студентів, бібліотекарів. Одним словом, широке представництво. Ми приймемо підсумковий документ – звернення до органів місцевої влади з вимогою підтримувати українську державну мову, реалізуючи відповідні законопроекти.
Спілкувалася Алла Акіменко.
Додаток:
вул. Бельгійська, 19/68, м.Суми, Україна, 40022, моб. +38(066)6849731, mail: _viktor_pav@ukr.net
вих. лист №27 від 10.11.2016
Голові Верховної ради України
А.Парубію
Голові Сумської обласної ради
С.Салатенку
Голові Сумської облдержадміністрації
М.Клочку
Сумському міському Голові
О.Лисенку
До ЗМІ
Звернення
Ми, учасники «круглого столу», присвяченого відзначенню «Дня української писемності та мови» констатуємо, що статус державної української мови повсякчас саботується органами виконавчої та представницької влади Сумщини, представниками правоохоронних структур. Порушується основна вимога діючого мовного законодавства про обов’язковість спілкування держслужбовців українською мовою під час виконання ними службових обов’язків. Одним із головних чинників продовження політики русифікації українців залишається духовна база кривавого «руського міра» УПЦ Московського патріархату; до цього часу в Сумах, на вулиці Троїцькій російська гімназія носить ім’я Московського Царя Олександра II, що в 1876 році видав ганебний, україновбивчий Емський указ, яким українська література та сценічне мистецтво ставали приреченими на загибель. У зв’язку з цим вимагаємо:
Від Голови Верховної Ради А.Парубія негайно підписати прийняту Постанову ще в лютому 2014 року про скасування антиукраїнського мовного закону Ківалова – Колісніченка;
Від Голови Сумської облдержадміністрації М.Клочка, Голови обласної ради С.Салатенка та Сумського міського Голови Олександра Лисенка – негайно відновити роботу комісій по контролю за впровадженням української державної мови в усіх сферах її застосування, залучивши до складу цих комісій як держслужбовців так і представників громадськості;
В процесі «декомунізації» продовжити проведення змін топонімічних назв, присвячених представникам як Радянського Союзу так і Російської імперії.
Місце проведення:
міська бібліотека ім. Т.Шевченка
присутні: науковці, працівники освіти, культури, представники громадськості.
Головуючий В.Казбан
Додаткова інформація:
https://uk.wikipedia.org/wiki/
https://ru.wikipedia.org/wiki/
http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/8312-11
https://uk.wikipedia.org/wiki/
http://www.dancor.sumy.ua/articles/community/183770
- Віктор Казбан виступає перед учасниками Майдану у Сумах Віктор Казбан виступає перед учасниками Майдану у Сумах
- Під час Революції Гідності Під час Революції Гідності
- Автор відомого «циркуляру», призначеного для придушення української мови у ХІХ ст. Пьотр Валуєв Автор відомого «циркуляру», призначеного для придушення української мови у ХІХ ст. Пьотр Валуєв
- В’ячеслав Чорновіл, дисидент совєцьких часів, один з патріотів, хто стояв на сторожі української мови В’ячеслав Чорновіл, дисидент совєцьких часів, один з патріотів, хто стояв на сторожі української мови
https://kobza.com.ua/polemika/5421-viktor-kazban-ya-perekonanyi-u-movnomu-pyt#sigProGalleriaf685e9e0f7
На світлинах: Віктор Казбан. Віктор Казбан виступає перед учасниками Майдану у Сумах. Під час Революції Гідності. Автор відомого «циркуляру», призначеного для придушення української мови у ХІХ ст. Пьотр Валуєв. В’ячеслав Чорновіл, дисидент совєцьких часів, один з патріотів, хто стояв на сторожі української мови.