Друк
Розділ: Полеміка
Василь Коломацький, головний редактор «Кобзи»

Інтерв’ю з головним редактором сайту «Кобза – українці Росії»

Пане Василю, як Ви оцінюєте результати виборів до Державної Думи в Росії?

Вперше в історії Росії жодний опозиційний депутат не потрапив до парламенту. Цілком природній результат, враховуючи той факт, що у країні протягом 16 років править апарат КДБ. Я не дивуюся, і після приходу до влади Путіна у 2000 році щось подібне передбачав. На цю тему є сучасний анекдот:

«– Вы знаете, в России построили памятник Джорджу Оруэлу.

– Да? А в каком городе?

– Да, в общем, по всей стране... ».

Давайте повернемося до Всесвітного Форуму українців, що завершився місяць тому у Києві. Ваші враження.

– Я сам у Києві не був, у мене завершувався випробувальний термін на новій роботі, але два члени редакції були на Форумі і я отримав детальну інформацію.

Враження наступні.

По-перше, уряд узагалі не виділив грошей на цей захід, тому Форум провели за 10 тис. дол. спонсорських грошей, зібраних УВКР. Наведу факт. Лише у Торонто діють два благодійні фонди діаспори, кожний з яких зібрав кілька мільйонів доларів на АТО. А скільки таких міст у світі? А скільки діаспорних фондів? А скільки волонтерів з діаспори поїхали в АТО, чи приєдналися як реформатори до урядових структур? Тому уряд був забов’язаний прийняти діаспору на вищому рівні і сказати їй щире спасибі. Не треба було заощаджувати на цьому. Знайдіть більш м’який літературний аналог російського слова «жлобство», і це буде те, що я думаю про саму організацію заходу з боку уряду.  

По-друге, із Росії було близько десяти осіб делегатів. Називалася цифра в 16 осіб, але, за моїми даними, було лише близько десяти чоловік. Печально, що криза в міждержавних відносинах вдарила і по відносинах діаспори і України. Окрім того, давати інтерв’ю «Кобзі» делегати відмовлялися, зважаючи на питання безпеки і виклики в органи на «профілактику». Тиск на громадян Росії очевидний. Це неприємно, і ми співчуваємо нашим колегам.

По-третє, потрібно організувати в Україні громадський «Комітет захисту українців Росії». Я не чув такої пропозиції.  Потрібно постійно моніторити ситуацію з правами людини, виступати із правозахисними листами, виходити на пресу. Нині, дефакто, таким Комітетом є наша «Кобза», але наші можливості обмежені і не відповідають масштабу завдань. На жаль, ні СКУ, ні УВКР постійної правозахисної роботи не ведуть, оскільки це вимагає не просто бажання і фінансів, але й наявності фахівців. СКУ свою Комісію Людських і Громадянських Прав (КЛГП) протягом останніх п’яти років фактично втратив, а УВКР організованої правозахисної групи не мав.

По-четверте, було приємно, що від Росії на Пленарній сесії виступав саме академік Тарас Миколайович Дудко і його ж обрали на високу посаду в УВКР, заступником Голови. Ми перед Форумом виступали за те, щоб саме він був доповідачем. Колишня голова УКР Любов Дяченко на Форум не приїхала. Не було й Семененка, Винника й інших відомих персонажів, хто свого часу в УКР виступав проти головування Тараса Миколайовича Дудка. Час все розставив на місця – хто є патріотом діаспори, а хто є пристосуванцем і кар’єристом. Ми в редакції мали рацію, коли п’ять років тому засуджували тих, хто непорядними методами усунув від керівництва УКР академіка Тараса Дудка.

У цілому Форум пройшов добре, він був потрібний. Про «економію» з часом забудуть, а Форум залишиться у пам’яті як свято. Головування Михайла Ратушного я також підтримую.

Якщо ж говорити про «Кобзу», скажу, що з труднощами, але знайшли гроші на відрядження кореспондента. Все ж ми це зробили і свій обов’язок перед громадою виконали. Опублікували кілька розгорнутих репортажів. Дуже хочеться, щоб кореспонденти більше писали нам про життя своїх громад.

Нещодавно отримано інформацію про те, що Московський обласний суд постановив: Свято-Троїцька парафія у Ногінську має знести власний храм. Ваша реакція.

– Я в рамках КЛГП, а пізніше в рамках «Кобзи» займався захистом ногінських парафіян з 1998 року. Тобто 18 років. Я написав хроніку парафії під назвою «Ногінський документ», відредагував і видав «Свідчення парафіян Богоявленського собору», писав чисельні листи в різні інстанції на захист цієї єдиної парафії УПЦ КП у Росії. Останні півтора року я майже не мав контактів із парафією, оскільки Митрополит Адріан вийшов із нашої редакції, і я розумів, що це було зроблено під тиском влади, тому я вважав що наші контакти можуть йому зашкодити. У свою чергу, я був певний, якщо там буде загострення, я довідаюся про це із преси. І ось я довідався про рішення обласного суду. Я не думав, що справа настільки серйозна. Але ні в УКР не працює прес-служба, ні Комісія КЛГП не моніторила ситуацію. Тому весь цей розвиток подій ніким не висвітлювався.

Що потрібно робити?

– По-перше, українські організації Росії мають висловити рішучий протест. Я не знаю, хто головує в УКР після відставки Любові Дяченко, але реакція Голови УКР є нині необхідною. Ми, громадяни Росії, маємо висловити чіткий протест проти таких дій влади Росії.

По-друге, має сказати своє слово Україна. В Україні діють п’ять тисяч парафій УПЦ МП, сто монастирів і три Лаври. У Росії була єдина парафія УПЦ КП. Оскільки Росія вирішила зруйнувати останній український храм, Україна має всі моральні права застосувати (підкреслюю – в умовах війни) адекватні засоби культурного реагування. Я гадаю, Верховна Рада має прийняти іменний «Закон Свято-Троїцької парафії УПЦ КП у Ногінську, Моск. обл.». В преамбулі цього закону роз’яснити, що Московська церква і Держава історично виступають у ролі руйнівника українських святинь (від Петра І, до Путіна), тому Держава Україна бере під свій захист об’єкти Українського православ’я в Україні. І таким чином, згідно з законом, у день руйнування ногінського Свято-Троїцького храму Уряд бере під контроль три Лаври в Україні і передає їх на зберігання до УПЦ КП. А далі цей закон захисту церковного майна можна розширити і на тисячі інших церковних об’єктів. Я вас запевняю: якщо цей законопроект з’явиться у Верховінй Раді, і ультиматум РПЦ буде озвучено, до ногінського Свято-Троїцького храму не підійде жодний кадебіст. Існує у світі «Закон Діми Яковлєва», є «Список Магніцького». Буде й «Закон Свято-Троїцької парафії». Всі три закони складатимуть певну єдину правову ланку, яка обмежуватиме російський імперіалізм в його крайніх формах. Ось це потрібно робити терміново до нових ексцесів у Ногінську.

В умовах війни можна отримати значну користь із грубих політичних  помилок противника. Як громадянин Росії, я вважаю, що в цьому рішенні КДБ грубо провалилося. Отже, настав час заплатити за рахунком.

По-третє, я хочу публічно звернутися до Президента СКУ Евгена Чолія. Ви, пане Евгене, сприяли тому щоб перестала діяти правозахисна Комісія Людських і Громадянських Прав, яка довгих п’ятнадцять років захищала ногінських парафіян і навіть змогла у 2004 році зняти блокаду будівлі Свято-Троїцького храму.  Члени КЛГП, під керівництвом професора Юрія Даревича, добилися того, щоб парафіянам увімкнули світло, воду, опалення і каналізацію. Ми написали чотири листи на захист парафії і після кожного була увімкнена одна із комунікацій.

В часи, коли Президентом СКУ був Аскольд Лозинський, а Головою КЛГП професор Юрій Даревич, КЛГП активно працювала. Ми вели роботу в чотирьох напрямках: правозахисний, дослідницький, просвітницький і інформаційний.

В напрямку правозахисному, ми написали десятки листів трьом президентам Росії, двом губернаторам Московської області, у Слідчий Комітет Росії, двом Комісарам ОБСЄ в справах національних меншин, трьом Президентам України. Ми мали реальний прогрес у правозахисних справах, ми мали авторитет у діаспорі Росії, і влада Росії з нами рахувалася.  

В рамках дослідницького проекту ми підготували кілька грунтовних досліджень: «Демографічну карту розселення українців у Російській федерації», «Ногінський документ», «Свідчення ногінських парафіян», «Українські парафії у Росії», «Українські організації у Росії». Два листи КЛГП Комісарам ОБСЄ також можна вважати міні-дослідженнями, оскільки в них є багато узагальненої статистики з порушення прав українців, законодавства, демографічні факти, посилання на правозахисні звернення. Можна стверджувати, що КЛГП вела помітну, навіть в рамках всього українства, дослідницьку роботу діаспори у Росії.

В рамках просвітницького проекту ми провели кілька Конференцій і Сесій КЛГП. Зокрема, Професор Юрій Даревич і я провели Сесію КЛГП в рамках роботи Всесвітнього форуму українців у 2003 році у Києві. Було багато учасників з усього світу, були цікаві питання, на Сесії виступив очільник УГКЦ Любомир Гузар. Крім того, Олександр Басмат провів Конференцію КЛГП у Мінську, на якій був присутній представник ОБСЄ. Також, професор Даревич і Олександр Басмат організували Сесію КЛГП в рамках Річних зборів СКУ у Харкові, засідання проходили у Харківському університеті.

В рамках інформаційної роботи КЛГП також було зроблено немало. Фактично в рамках КЛГП (хоча й як незалежна структура) було створено сайт «Кобза» (нинішні назва «Кобза – українці Росії»). Сайт набув популярності, існує 15 років, має більше 5 тис. матеріалів про діаспору і близько 150 відвідувачів щоденно. Нині це єдиний загальнофедеральний сайт про українську діаспору у Росії. Перші 11-12 років своєї роботи редакція отримувала підтримку від КЛГП, яка припинилася в час Вашого, пане Евгене, президенства в СКУ.

Професор Стефан Паняк і я написали статтю «Ні – убивствам і розправам!» про вбивства українських активістів у Росії. Ця стаття мала передруки в українських ЗМІ, Герой України Іван Драч написав статтю про події у діаспорі на основі згаданої статті, а російські прикордонники під час  обшуку речей заступника голови ОУР Юрія Кононенка вилучили примірник «Літературної України», в якій була опублікована згадана стаття КЛГП. Після публікації статті вбивства активістів припинилися. КЛГП регулярно оновлювала свою сторінку на сайті СКУ, де ми публікували правозахисні листи і звіти про роботу.

В часи очолювання КЛГП професором Юрієм Даревичем, Комісія мала чітку структуру (окремі комітети, що працювали на Росію, Польщу, Словаччину, Білорусь, а також у справах України), ми мали чіткий річний бюджет (яким ми самі розпоряджалися), і мали увагу з боку керівництва СКУ. Президент СКУ Аскольд Лозинський двічі зустрічався із членами КЛГП на спеціальних засіданнях, вислуховував наші пропозиції і дякував нам за роботу.

Під час Вашого президенства в СКУ, пане Евгене, нічого вищезгаданого в КЛГП не відбувається і не існує. В нинішній КЛГП немає ні «Комітету у справах української громади у Росії», ні моніторингу порушень прав українців Росії, ні правозахисних документів (я вже не кажу рівня «Ногінського документа», а взагалі ніякої аналітичної роботи в захисті прав українців Росії не ведеться). Гадаю, це є однією із причин того, чому путіністи пішли у наступ у Ногінську. Я багато разів намагався пояснити помилковість Вашої кадрової політики, зниження фінансування Комісій СКУ, я неодноразово просив підтримки на правозахисні проекти, але Ви не відповідаєте на громадські листи. Нині «Кобза» фінансує моніторинг ситуації навколо Бібліотеки української літератури у Москві, а Ви, у свою чергу, не відповіли на мій запит про фінансову допомогу у цій справі. Нинішні рішення московських судів у справах ногінських парафіян і Бібліотеки української літератири у Москві – це, значною мірою, результат ослаблення Комісії КЛГП, про що добре відомо у Москві.

Після висловлених претензій, якої реакції Ви очікуєте з боку СКУ?

– Давайте не будемо забігати уперед. Мяч на стороні керівництва СКУ. Я висловив реальні громадські претензії, зробив це аргументовно. Тепер почекаємо на відповідь. Але зауважу що мало б бути в функціонуючій громадській організації. По-перше, СКУ мав би повідомити про отримання мого запиту і взяття його до розгляду. По-друге, СКУ мав би надати мені (цими словами я роблю громадський запит) інформацію за роботу КЛГП з часу відходу від керівництва професора Юрія Даревича. Це, приблизно, період у п’ять років. Я хочу побачити список Комітетів нинішньої КЛГП, протоколи засідань КЛГП, правозахисні звернення КЛГП, дослідження діаспори, роботу в пресі, проведені виїзні Сесії КЛГП, а також бюджет Комісії за ці п’ять років. По-трете, після аналізу наданої інформації, я і мої колишні колеги з КЛГП зробимо офіційний письмовий висновок про роботу Комісії. І по-четверте, ми надамо наш висновок Раді Директорів СКУ. Далі вирішуватиме Рада Директорів, чи все гаразд із Комісією. Не буду тут згадувати про вагу КЛГП для діаспори.

Мене в моїй спробі провести перевірку КЛГП підтримує колишній Голова КЛГП професор Юрій Даревич. Групу експертів ми б сформували за два тижні, а саму перевірку провели за місяць (якщо нам нададуть потрібну інформацію). Колишніх членів в КЛГП майже не лишилося.  Нинішній Голова не був членом КЛГП до свого призначення керівником.

Ось із цією пропозицією громадської перевірки я виходжу, як на Президента СКУ, так і на експертне правозахисне товариство. Я вважаю, що не може така солідна стуктура, як КЛГП, безслідно «розчинитися», і щоб при цьому ніхто не подивився їй услід, а також не спробував розібратися у громадських механізмах, які стали на перешкоді її роботи. В таких солідних організаціях, як СКУ, менеджмент має бути відповідного рівня.

Нагадаю, що у 1998 році ми разом із пані Христиною Ісаїв стали засновниками КЛГП. Я віддав роботі в Комісії п’ятнадцять років, всі ці роки очолюючи «Комітет у справах української громади у Росії». Тому доля КЛГП мені не байдужа.

 

На світлинах: Василь Коломацький, головний редактор «Кобзи». Професор Юрій Даревич, колишнійголова КЛГП. Колишній Президент СКУ Аскольд Лозинський.