Василь Коломацький, головний редактор «Кобзи»

Інтерв’ю з головним редактором сайту «Кобза – українці Росії»

Пане Василю, як Ви оцінюєте результати виборів до Державної Думи в Росії?

Вперше в історії Росії жодний опозиційний депутат не потрапив до парламенту. Цілком природній результат, враховуючи той факт, що у країні протягом 16 років править апарат КДБ. Я не дивуюся, і після приходу до влади Путіна у 2000 році щось подібне передбачав. На цю тему є сучасний анекдот:

«– Вы знаете, в России построили памятник Джорджу Оруэлу.

– Да? А в каком городе?

– Да, в общем, по всей стране... ».

Давайте повернемося до Всесвітного Форуму українців, що завершився місяць тому у Києві. Ваші враження.

– Я сам у Києві не був, у мене завершувався випробувальний термін на новій роботі, але два члени редакції були на Форумі і я отримав детальну інформацію.

Враження наступні.

По-перше, уряд узагалі не виділив грошей на цей захід, тому Форум провели за 10 тис. дол. спонсорських грошей, зібраних УВКР. Наведу факт. Лише у Торонто діють два благодійні фонди діаспори, кожний з яких зібрав кілька мільйонів доларів на АТО. А скільки таких міст у світі? А скільки діаспорних фондів? А скільки волонтерів з діаспори поїхали в АТО, чи приєдналися як реформатори до урядових структур? Тому уряд був забов’язаний прийняти діаспору на вищому рівні і сказати їй щире спасибі. Не треба було заощаджувати на цьому. Знайдіть більш м’який літературний аналог російського слова «жлобство», і це буде те, що я думаю про саму організацію заходу з боку уряду.  

По-друге, із Росії було близько десяти осіб делегатів. Називалася цифра в 16 осіб, але, за моїми даними, було лише близько десяти чоловік. Печально, що криза в міждержавних відносинах вдарила і по відносинах діаспори і України. Окрім того, давати інтерв’ю «Кобзі» делегати відмовлялися, зважаючи на питання безпеки і виклики в органи на «профілактику». Тиск на громадян Росії очевидний. Це неприємно, і ми співчуваємо нашим колегам.

По-третє, потрібно організувати в Україні громадський «Комітет захисту українців Росії». Я не чув такої пропозиції.  Потрібно постійно моніторити ситуацію з правами людини, виступати із правозахисними листами, виходити на пресу. Нині, дефакто, таким Комітетом є наша «Кобза», але наші можливості обмежені і не відповідають масштабу завдань. На жаль, ні СКУ, ні УВКР постійної правозахисної роботи не ведуть, оскільки це вимагає не просто бажання і фінансів, але й наявності фахівців. СКУ свою Комісію Людських і Громадянських Прав (КЛГП) протягом останніх п’яти років фактично втратив, а УВКР організованої правозахисної групи не мав.

По-четверте, було приємно, що від Росії на Пленарній сесії виступав саме академік Тарас Миколайович Дудко і його ж обрали на високу посаду в УВКР, заступником Голови. Ми перед Форумом виступали за те, щоб саме він був доповідачем. Колишня голова УКР Любов Дяченко на Форум не приїхала. Не було й Семененка, Винника й інших відомих персонажів, хто свого часу в УКР виступав проти головування Тараса Миколайовича Дудка. Час все розставив на місця – хто є патріотом діаспори, а хто є пристосуванцем і кар’єристом. Ми в редакції мали рацію, коли п’ять років тому засуджували тих, хто непорядними методами усунув від керівництва УКР академіка Тараса Дудка.

У цілому Форум пройшов добре, він був потрібний. Про «економію» з часом забудуть, а Форум залишиться у пам’яті як свято. Головування Михайла Ратушного я також підтримую.

Якщо ж говорити про «Кобзу», скажу, що з труднощами, але знайшли гроші на відрядження кореспондента. Все ж ми це зробили і свій обов’язок перед громадою виконали. Опублікували кілька розгорнутих репортажів. Дуже хочеться, щоб кореспонденти більше писали нам про життя своїх громад.

Нещодавно отримано інформацію про те, що Московський обласний суд постановив: Свято-Троїцька парафія у Ногінську має знести власний храм. Ваша реакція.

– Я в рамках КЛГП, а пізніше в рамках «Кобзи» займався захистом ногінських парафіян з 1998 року. Тобто 18 років. Я написав хроніку парафії під назвою «Ногінський документ», відредагував і видав «Свідчення парафіян Богоявленського собору», писав чисельні листи в різні інстанції на захист цієї єдиної парафії УПЦ КП у Росії. Останні півтора року я майже не мав контактів із парафією, оскільки Митрополит Адріан вийшов із нашої редакції, і я розумів, що це було зроблено під тиском влади, тому я вважав що наші контакти можуть йому зашкодити. У свою чергу, я був певний, якщо там буде загострення, я довідаюся про це із преси. І ось я довідався про рішення обласного суду. Я не думав, що справа настільки серйозна. Але ні в УКР не працює прес-служба, ні Комісія КЛГП не моніторила ситуацію. Тому весь цей розвиток подій ніким не висвітлювався.

Що потрібно робити?

– По-перше, українські організації Росії мають висловити рішучий протест. Я не знаю, хто головує в УКР після відставки Любові Дяченко, але реакція Голови УКР є нині необхідною. Ми, громадяни Росії, маємо висловити чіткий протест проти таких дій влади Росії.

По-друге, має сказати своє слово Україна. В Україні діють п’ять тисяч парафій УПЦ МП, сто монастирів і три Лаври. У Росії була єдина парафія УПЦ КП. Оскільки Росія вирішила зруйнувати останній український храм, Україна має всі моральні права застосувати (підкреслюю – в умовах війни) адекватні засоби культурного реагування. Я гадаю, Верховна Рада має прийняти іменний «Закон Свято-Троїцької парафії УПЦ КП у Ногінську, Моск. обл.». В преамбулі цього закону роз’яснити, що Московська церква і Держава історично виступають у ролі руйнівника українських святинь (від Петра І, до Путіна), тому Держава Україна бере під свій захист об’єкти Українського православ’я в Україні. І таким чином, згідно з законом, у день руйнування ногінського Свято-Троїцького храму Уряд бере під контроль три Лаври в Україні і передає їх на зберігання до УПЦ КП. А далі цей закон захисту церковного майна можна розширити і на тисячі інших церковних об’єктів. Я вас запевняю: якщо цей законопроект з’явиться у Верховінй Раді, і ультиматум РПЦ буде озвучено, до ногінського Свято-Троїцького храму не підійде жодний кадебіст. Існує у світі «Закон Діми Яковлєва», є «Список Магніцького». Буде й «Закон Свято-Троїцької парафії». Всі три закони складатимуть певну єдину правову ланку, яка обмежуватиме російський імперіалізм в його крайніх формах. Ось це потрібно робити терміново до нових ексцесів у Ногінську.

В умовах війни можна отримати значну користь із грубих політичних  помилок противника. Як громадянин Росії, я вважаю, що в цьому рішенні КДБ грубо провалилося. Отже, настав час заплатити за рахунком.

По-третє, я хочу публічно звернутися до Президента СКУ Евгена Чолія. Ви, пане Евгене, сприяли тому щоб перестала діяти правозахисна Комісія Людських і Громадянських Прав, яка довгих п’ятнадцять років захищала ногінських парафіян і навіть змогла у 2004 році зняти блокаду будівлі Свято-Троїцького храму.  Члени КЛГП, під керівництвом професора Юрія Даревича, добилися того, щоб парафіянам увімкнули світло, воду, опалення і каналізацію. Ми написали чотири листи на захист парафії і після кожного була увімкнена одна із комунікацій.

В часи, коли Президентом СКУ був Аскольд Лозинський, а Головою КЛГП професор Юрій Даревич, КЛГП активно працювала. Ми вели роботу в чотирьох напрямках: правозахисний, дослідницький, просвітницький і інформаційний.

В напрямку правозахисному, ми написали десятки листів трьом президентам Росії, двом губернаторам Московської області, у Слідчий Комітет Росії, двом Комісарам ОБСЄ в справах національних меншин, трьом Президентам України. Ми мали реальний прогрес у правозахисних справах, ми мали авторитет у діаспорі Росії, і влада Росії з нами рахувалася.  

В рамках дослідницького проекту ми підготували кілька грунтовних досліджень: «Демографічну карту розселення українців у Російській федерації», «Ногінський документ», «Свідчення ногінських парафіян», «Українські парафії у Росії», «Українські організації у Росії». Два листи КЛГП Комісарам ОБСЄ також можна вважати міні-дослідженнями, оскільки в них є багато узагальненої статистики з порушення прав українців, законодавства, демографічні факти, посилання на правозахисні звернення. Можна стверджувати, що КЛГП вела помітну, навіть в рамках всього українства, дослідницьку роботу діаспори у Росії.

В рамках просвітницького проекту ми провели кілька Конференцій і Сесій КЛГП. Зокрема, Професор Юрій Даревич і я провели Сесію КЛГП в рамках роботи Всесвітнього форуму українців у 2003 році у Києві. Було багато учасників з усього світу, були цікаві питання, на Сесії виступив очільник УГКЦ Любомир Гузар. Крім того, Олександр Басмат провів Конференцію КЛГП у Мінську, на якій був присутній представник ОБСЄ. Також, професор Даревич і Олександр Басмат організували Сесію КЛГП в рамках Річних зборів СКУ у Харкові, засідання проходили у Харківському університеті.

В рамках інформаційної роботи КЛГП також було зроблено немало. Фактично в рамках КЛГП (хоча й як незалежна структура) було створено сайт «Кобза» (нинішні назва «Кобза – українці Росії»). Сайт набув популярності, існує 15 років, має більше 5 тис. матеріалів про діаспору і близько 150 відвідувачів щоденно. Нині це єдиний загальнофедеральний сайт про українську діаспору у Росії. Перші 11-12 років своєї роботи редакція отримувала підтримку від КЛГП, яка припинилася в час Вашого, пане Евгене, президенства в СКУ.

Професор Стефан Паняк і я написали статтю «Ні – убивствам і розправам!» про вбивства українських активістів у Росії. Ця стаття мала передруки в українських ЗМІ, Герой України Іван Драч написав статтю про події у діаспорі на основі згаданої статті, а російські прикордонники під час  обшуку речей заступника голови ОУР Юрія Кононенка вилучили примірник «Літературної України», в якій була опублікована згадана стаття КЛГП. Після публікації статті вбивства активістів припинилися. КЛГП регулярно оновлювала свою сторінку на сайті СКУ, де ми публікували правозахисні листи і звіти про роботу.

В часи очолювання КЛГП професором Юрієм Даревичем, Комісія мала чітку структуру (окремі комітети, що працювали на Росію, Польщу, Словаччину, Білорусь, а також у справах України), ми мали чіткий річний бюджет (яким ми самі розпоряджалися), і мали увагу з боку керівництва СКУ. Президент СКУ Аскольд Лозинський двічі зустрічався із членами КЛГП на спеціальних засіданнях, вислуховував наші пропозиції і дякував нам за роботу.

Під час Вашого президенства в СКУ, пане Евгене, нічого вищезгаданого в КЛГП не відбувається і не існує. В нинішній КЛГП немає ні «Комітету у справах української громади у Росії», ні моніторингу порушень прав українців Росії, ні правозахисних документів (я вже не кажу рівня «Ногінського документа», а взагалі ніякої аналітичної роботи в захисті прав українців Росії не ведеться). Гадаю, це є однією із причин того, чому путіністи пішли у наступ у Ногінську. Я багато разів намагався пояснити помилковість Вашої кадрової політики, зниження фінансування Комісій СКУ, я неодноразово просив підтримки на правозахисні проекти, але Ви не відповідаєте на громадські листи. Нині «Кобза» фінансує моніторинг ситуації навколо Бібліотеки української літератури у Москві, а Ви, у свою чергу, не відповіли на мій запит про фінансову допомогу у цій справі. Нинішні рішення московських судів у справах ногінських парафіян і Бібліотеки української літератири у Москві – це, значною мірою, результат ослаблення Комісії КЛГП, про що добре відомо у Москві.

Після висловлених претензій, якої реакції Ви очікуєте з боку СКУ?

– Давайте не будемо забігати уперед. Мяч на стороні керівництва СКУ. Я висловив реальні громадські претензії, зробив це аргументовно. Тепер почекаємо на відповідь. Але зауважу що мало б бути в функціонуючій громадській організації. По-перше, СКУ мав би повідомити про отримання мого запиту і взяття його до розгляду. По-друге, СКУ мав би надати мені (цими словами я роблю громадський запит) інформацію за роботу КЛГП з часу відходу від керівництва професора Юрія Даревича. Це, приблизно, період у п’ять років. Я хочу побачити список Комітетів нинішньої КЛГП, протоколи засідань КЛГП, правозахисні звернення КЛГП, дослідження діаспори, роботу в пресі, проведені виїзні Сесії КЛГП, а також бюджет Комісії за ці п’ять років. По-трете, після аналізу наданої інформації, я і мої колишні колеги з КЛГП зробимо офіційний письмовий висновок про роботу Комісії. І по-четверте, ми надамо наш висновок Раді Директорів СКУ. Далі вирішуватиме Рада Директорів, чи все гаразд із Комісією. Не буду тут згадувати про вагу КЛГП для діаспори.

Мене в моїй спробі провести перевірку КЛГП підтримує колишній Голова КЛГП професор Юрій Даревич. Групу експертів ми б сформували за два тижні, а саму перевірку провели за місяць (якщо нам нададуть потрібну інформацію). Колишніх членів в КЛГП майже не лишилося.  Нинішній Голова не був членом КЛГП до свого призначення керівником.

Ось із цією пропозицією громадської перевірки я виходжу, як на Президента СКУ, так і на експертне правозахисне товариство. Я вважаю, що не може така солідна стуктура, як КЛГП, безслідно «розчинитися», і щоб при цьому ніхто не подивився їй услід, а також не спробував розібратися у громадських механізмах, які стали на перешкоді її роботи. В таких солідних організаціях, як СКУ, менеджмент має бути відповідного рівня.

Нагадаю, що у 1998 році ми разом із пані Христиною Ісаїв стали засновниками КЛГП. Я віддав роботі в Комісії п’ятнадцять років, всі ці роки очолюючи «Комітет у справах української громади у Росії». Тому доля КЛГП мені не байдужа.

 

На світлинах: Василь Коломацький, головний редактор «Кобзи». Професор Юрій Даревич, колишнійголова КЛГП. Колишній Президент СКУ Аскольд Лозинський. 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка