Віктор Казбан

Громадський активіст із Сум про – наболілі питання зовнішньої та внутрішньої політики

Віктор Павлович Казбан – особистість, знана не лише в Україні, а й поза її межами. Справжній патріот своєї Батьківщини, він протягом довгих років займається громадською діяльністю, працює задля розбудови української державності. А ще він – великий приятель нашого сайту. Сьогодні ми пропонуємо нашим читачам інтерв’ю з паном Віктором, у якому він ділиться своїм баченням важливих та актуальних для України питань.

- Пане Вікторе, на початку вересняРосія на кордоні з Україною проводила військові навчання під назвою «Кавказ-2016». Яку мету, на Вашу думку, мав Путін, зосереджуючи десятки тисяч військових і військову техніку на українсько-російському кордоні? Це означало можливу війну, було блефом, чи політичноюагітаційною акцією під вибори в Думу?

- Фактично Ви у своєму запитанні вже відповіли на нього на 90%. Усе правильно, це було зроблено, щоб московський «імператор» досяг відразу кількох різних цілей: і, як кажуть, трохи побрязкати зброєю, показати, що імперія у будь-який момент може її застосувати проти України; і «спрацювати» на результат виборів. Вибори до Державної Думи підтвердили: основна частина російського суспільства підтримує агресивну політику Москви. В цьому, в принципі, нічого нового немає ні для аналітиків, ні для звичайних людей. Московська держава не змінює свою суть століттями. Вчергове українці потерпають від її агресії. Як будуть події розгортатися надалі, час покаже. Але оця тимчасова передишка, котру надають нам мінські угоди, не вирішить проблем, пов’язаних із сучасною збройною агресією Москви проти України. Як спрогнозувати, що відбуватиметься далі? Я вважаю, Україна має ввести візовий режим з Росією і перервати з нею дипломатичні стосунки. Не буду пояснювати, чому. Це зрозуміло всім. Повинна бути логіка і в політиці, і в житті. За логікою можна спрогнозувати, що так і станеться. Тим більше, що зараз дебати з цього приводу відбуваються на найвищому рівні і прихильників таких рішучих дій по відношенню до Москви стає дедалі більше.

- У серпні в Києві проходив VI Всесвітній Форум українців. Чи була ця подія помічена в Україні? Чи може українська діаспора у Росії сподіватися на допомогу від уряду України в нинішніх важких обставинах? Чи питання діаспори все-таки на периферії української політики?

- Я був учасником трьох Всесвітніх Форумів українців і мушу сказати, що перші два спричинили резонанс і в Європі, і у світі. Ці Форуми вперше показали, що розпорошені по всьому світу українці не забувають, що вони є українцями. І коли вони вперше зібралися у Києві у 1992 році, звичайно, це було явище, я б сказав, історичного масштабу. Проте, з кожним разом цей Форум втрачав свою масштабність, бо, в принципі, не вирішував якихось українських проблем, а мав лише рекомендаційні та, можливо, певною мірою дорадчі функції по відношенню до української влади або влади держав, які представляли діаспоряни. І з кожним роком українська влада, особливо за часів Януковича, за часів антиукраїнської внутрішньої політики, все менше і менше звертала увагу на ці Форуми. Але позитивним є те, що ці зібрання все-таки відбувалися і відбуватимуться надалі. Тепер щодо підтримки української діаспори за кордоном. Я не тільки про західну діаспору, бо у нас зазвичай миттю виникає реакція, що діаспора тільки там. У Росії величезна діаспора українців. І останні події можна тлумачити як ворожі дії російської влади проти української діаспори. Я не буду перелічувати всі факти, згадаю лише про те, що зараз судом винесено рішення про знесення у Ногінську Московської області православного храму, підпорядкованого Київському Патріархату. Причому, навіть не йдеться про те, що у храмі проповідувались українські національні цінності. Зовсім ні (я особисто знайомий і з настоятелем, і з парафіянами цього храму багато років). Храм просто був зареєстрований від Київського Патріархату. Туди ходили і росіяни, а не лише українці. Всі молилися Богу, політичних акцій не було і бути не могло. Але «імперія» не стала довго терпіти, що на її території знаходиться конфесія саме Київського Патріархату. Знести храм – уявляєте? Це не те що середньовіччя, це якийсь кам’яний вік. Я вважаю, що наша держава мусить виступити з цього приводу. Прикро, що в українському бюджеті на наступний рік жодної копійки не передбачено на підтримання стосунків з нашою діаспорою – жодної! А буде підтримка на рівні українців, на рівні індивідуальностей і на рівні громадських організацій. Звичайно, це не додає авторитету українській державі і, вважаю, треба робити все можливе для того, щоб з діаспорою мати не тільки дружні, але і конкретні високого рівня стосунки, в тому числі, політичного характеру. Разом проводити акції, разом реагувати на резонансні події. Це по-перше. А по-друге, обов’язково треба налагоджувати економічні стосунки, адже серед української діаспори є представники і бізнесових кіл. На превеликий жаль, мусимо констатувати, що таких стосунків, які є, скажімо, у Ізраїля зі своєю діаспорою у всьому світі, або в інших країн, у нас немає. Будемо працювати над тим, щоб змінити ситуацію на краще.

- Під час форуму була озвучена думка про те, що українська влада більше уваги приділяє західній діаспорі, а східну практично «не помічає»…

- Я щойно сказав про це. З моєї точки зору, чому так відбувається? По-перше, західна діаспора живе в умовах демократії. Вона є впливовою у своїх країнах. Водночас, у країнах постсовєтського табору діаспора складається просто із самодіяльних угруповань українських етнічних представників, які згуртовуються навколо української культури, української мови, але якихось суттєвих політичних впливів, на жаль, не мають: ні на органи центральної, ні на органи місцевої влади. Це культурницькі товариства; вони подрібнені, знаходяться, я б сказав, у зародковому стані. Але для того, щоб вони ставали дійсно впливовими, українській владі необхідно залучати такі організації до діяльності,  пов’язаної з українським національним відродженням. І проводити хоча б мінімальне, хоча б символічне, але фінансування цих організацій.

- У вересні відбулися вибори до Державної Думи Росії. Як Ви їх оцінюєте?

- Я абсолютно впевнений у тому, що існує її величність багатовікова Ментальність, егрегор, який змінюється в деталях, але в цілому не міняється як характеристика нації. Російська нація сформована як імперіалістична, як мілітарна. І змінити тут щось за 10-20 років не вдасться нікому, бо це на підкорковому рівні. Тобто на тому рівні, на який свідомість майже не впливає. І вибори ще раз показали, що основа російської нації підтримує нинішню владу. Будь-яка влада будь-якої країни є концентрованим виразом того етносу, який вона представляє. В даному випадку це стосується Москви. Агресія, московське «псевдовєлічіє», так звані «новоросії» – усе це залишилося майже на рівні спинного мозку. Коли воно зникне? Можна поговорити на цю тему, але це окреме питання.

- А партії ПАРНАС і Яблуко? Що Ви можете про них сказати?

- Як на мене, це бутафорські опозиційні партії, що вигідні політиці Путіна –  для того, щоб показати світу ілюстрацію так званої московської «демократії». Серйозно до них ставитися не варто.

- Як Ви охарактеризуєте соціально-економічну ситуацію в Україні? Чи стало легше із цінами і комунальними платежами? Чим новий уряд в соціальній політиці відрізняється від уряду Яценюка?

- Тут я нічого оригінального не скажу, комунальні платежі є своєрідним «діагнозом» стану економіки країни. І якщо за них не може сплачувати переважна частина населення, це використовують політики. Чому так сталося? Україна дуже пов’язана з міжнародними фінансовими організаціями. Ці організації вимагають тих норм у платежах, які існують на Заході. Водночас вони, мабуть, забувають про рівень пенсій, заробітних плат і соціальних гарантій, які є у них і яких немає у нас.  Як далі бути з цим? Вихід тільки один – піднімати рівень фінансової спроможності населення. А піднімати зарплату тоді, коли економіка знаходиться у депресивному стані, на рівні третіх країн світу, значить, повернутися у 90-ті роки, коли всі ми були «мільйонерами», і величезна інфляція поглинала все. У даному випадку потрібно піднімати комунальні  платежі пропорційно, не поспішаючи, не різко, а протягом певного періоду часу, відповідно до поступового зростання добробуту людей.

- Що відбувається в Україні з реформами після призначення Гройсмана? Чим нинішній уряд у соціальному плані відрізняється від уряду Яценюка, і чи є підтримка курсу уряду у Верховній Раді?

- Я до слова «реформи» знаходжу синонім, який мене більше влаштовує – «зміни». Бо реформа це такий собі «сабельний похід», це революція, а після революції ніхто зразу добре не живе. Тому потрібні саме зміни, і зміни поступові. Але з огляду на галузь. От у таких бюджетних галузях, як медицина, освіта, культура, зміни треба робити дуже поступово, бо вони формують світогляд людей, і різко цей світогляд ти ніяк не поміняєш. А реформи економіки, перш за все, це відмова від націоналізації великих підприємств, які зараз знаходяться у державному підпорядкуванні, і передача їх у приватні руки. Увесь світ ішов до добробуту, переходячи до основних важелів ринкової економіки, основний фундамент якої – приватна власність. У тому числі і на крупні підприємства. Україна не є винятком. Тому я вважаю, що в економіці слід робити рішучіші кроки. Щодо нинішнього уряду, то він викликає довіру. Викликає перш за все тому, що, на відміну від уряду Яценюка, не є «збірною солянкою», де були різні люди, – то був коаліційний уряд, представлені різні партії, одним словом, там важко було дійти згоди щодо прийняття спільного рішення, і тому все гальмувалося. У Гройсмана інша ситуація, він справді став господарем уряду. І депутати мало звертають уваги на міністрів, а працюють саме із Гройсманом. Позитив у цьому є, будемо чекати результатів.

- Просимо прокоментувати виступ українських олімпійців. Могла наша збірна виступити краще, чи 31-ше місце в командному заліку на Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро це об’єктивний результат?

- Збірна України на олімпійських іграх – це просто «хвіст від совєтської комети», залишок совєтського спорту. Напрацювання, які залишилися від  Союзу, де Україна була одним із лідерів і постачала спортсменів до збірної СРСР. Усе йшло по інерції: тренування, методики, притаманні колишньому спорту СРСР. Час же минає, змінюються покоління, а підходи і методики залишаються ті ж самі… Тому отриманий на Олімпіаді спортивний результат абсолютно точно відповідає стану розвитку спорту в Україні. Потрібно змінювати  підходи, потрібно змінювати керівництво олімпійського комітету. Зовсім інші люди повинні прийти, щоб щось змінити..

- В нинішній президентській кампанії у США яскраво засвітився «український слід», пов’язаний із оприлюдненням чорної бухгалтерії Партії Регіонів.  Зокрема, це призвело до гучної відставки голови передвиборчого штабу кандидата в президенти Дональда Трампа, і фактично призводить до його поразки на виборах у листопаді. Як Ви прокоментуєте цей момент?

- Я думав на цю тему, коли тільки зявилася інформація з цього приводу. Можна сприйняти все так, як воно є: випадково щось виявилося. Але у великій політиці, в геополітиці, як на мене, випадкового нічого не буває. Особливо ж що стосується удару по кандидатурі Трампа, якого звинуватити в українофільській позиції ну ніяк не можна. Він більше є симпатиком московського «імператора» Путіна. Я маю право на свою версію і, звичайно, я її озвучу. Вважаю, що до цієї справи нарешті долучилися високопрофесійні представники наших силових структур. Вони жорстко проаналізували існуючу ситуацію і максимально використали все для того, щоб світ почув і побачив, як голова передвиборчого штабу Трампа отримував величезні мільйони доларів від передвиборчого штабу Януковича. Тут же ще ось що важливо: асоціюється прізвище явного дилетанта в політиці, явного уголовника Януковича із Трампом. Тобто асоціації дуже вигідні для українського iстеблішменту в Америці, бо відомо, що, за традицією, українські виборці віддають свої голоси республіканцям, а на цей час вибору немає, нам треба голосувати, хто б не був суперником Трампа на виборах, тільки за цю кандидатуру. Я вже не кажу про Гілларі Клінтон, яка об’єктивно сприймає ситуацію, що утворилася між Україною та Росією, і стоїть на боці України. Не тому, що вона не любить Росію, а тому, що об’єктивно ставиться до існуючого конфлікту. Вона прекрасно знає причини цього конфлікту і, мабуть, не випадково зустрічалася з Порошенком під час його візиту до США. Мабуть-таки, там є певні домовленості, що будуть реалізовані у разі перемоги Клінтон, в чому я абсолютно переконаний.

- З приводу ситуації у Верховній Раді. Нещодавно проведене соціальне дослідження показало, що на першому місці за популярністю сьогодні є Блок Петра Порошенка, а на другому  Юлія Тимошенко зі своєю партією.  Її рейтинг останнім часом зріс. Як Ви думаєте, чому так сталося?

- Тимошенко – дуже складана політична фігура з розвиненою політичною інтуїцією. Зверніть увагу: після кількох підряд провалів у політиці вона ледве-ледве пройшла до Верховної Ради, та й то завдяки чому? Якби вона не зробила «хід конем» і не зробила ставку на Савченко, яка тоді була ув’язненою, Тимошенко б не пройшла до ВР, і вона це чудово знає. У неї, до речі, досить добре оточення. Це Григорій Немиря і Сергій Соболєв. Ці люди вміють усе проаналізувати і працювати для того, щоб піднімати рейтинг «Батьківщини» і самої Тимошенко. Що робить Тимошенко зараз? Зараз їй Савченко уже не потрібна. Вона зараз робить ставку тільки на популістські теми та мотиви. Взялася за безпрограшну ідею – «удар по тарифах», і робить це дуже професійно:  створює комісії, і так далі. Вона навіть випереджає явного популіста, і не лише в цій тематиці, Ляшка. Вона, як-то кажуть, «осідлала нового коня» – щодо тарифів, і тому рейтинг у неї все зростає й зростає. Тому скидати Тимошенко з політичної арени зарано. Звичайно, вона не буде мати у виконавчій владі жодних перспектив, але саме у представницькій владі вміє дуже відчувати ті теми, які на слуху і які надають їй можливість не те, що триматися на плаву, а бути популярною.

- Прокоментуйте детальніше, будь ласка, рішення московського суду про те, що громада УПЦ КП має за свій кошт знести будівлю Свято-Троїцького храму у Ногінську Московської області. Це єдиний храм УПЦ КП у Росії…

- Москва робила все можливе й неможливе для того, щоб знищити, нейтралізувати цей мікроосередок Української Православної Церкви. Протести будуть, і, звичайно, не тільки в Україні. З іншого боку, є претензії до нашої влади. У Верховній Раді зареєстровано вже два проекти закону, які певною мірою обмежують права в Україні УПЦ Московського Патріархату. Звичайно, цього замало. Яким чином можна вплинути на те, щоб московська церква не мала того впливу в Україні, який вона має? Потрібна цілеспрямована, копітка, постійна робота проти цих ідеологічних диверсантів. А то коли виникає якийсь конфлікт, пов'язаний з цим, суспільство спочатку розбурхане, а потім замовкає. Я вважаю, потрібно створити, як ми це колись і робили з паном Василем Коломацьким, комітет по захисту УПЦ КП у Ногінську, і, звичайно, потрібно ініціювати від цього комітету законопроекти, спрямовані на нейтралізацію антиукраїнської діяльності московської патріархії в Україні.

Спілкувалася Алла Акіменко.

м. Суми.

Додаткова інформація:

http://www.uvkr.org/news/9769

 

На світлинах: Віктор Казбан. Марка, випущена з нагоди проведення І Всесвітнього Форуму Українців у 1992 році. Учасники VI Всесвітнього Форуму Українців, 2016 рік. Митрополит Адріан (у центрі фото) з парафіянами під стінами Московського обласного суду. Олексій Навальний, російський правозахисник і активіст, відомий блогер, опозиціонер. Віктор Казбан, Олександр Реута, Василь Коломацький, Суми, 2012 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s