Друк
Розділ: Полеміка
Наталя Литвиненко-Орлова

«Вітчизна – це не хтось і десь… Я – теж Вітчизна»
(І. Світличний)

19-20 серпня відбувся VI Всесвітній Форум Українців Світу, така знакова подія ВПЕРШЕ відбувалася за умов війни

Розкішне українське літо ще  високосно-щедро гортало своєю сонячною повінню, та й до Іллі було ще часу та часу. Отож тому те літо геть зовсім не переймалося тим,  що час таки швидкоплинний і слушної пори йому –літу – доведеться кудись тихенько втікати, аби сховати свої спекотні шати до року майбутнього – хочеться сподіватися року мирного, без війни…

А моя Україна, тяжко дихаючи свавіллям чужої, криваво імперської сваволі, думала та вирішувала, як далі бути нам, Українцям, які заходи застосувати, чим допомогти нашим бійцям, які відбивають агресора московита, там, в моєму Донбасі. В нашому, українському Донбасі! Отож, попри те, що я сама собі присягалася на думці нікуди не їздити від річки Псьол, що пульсує животворящим струмом метушливої природи в лагідному місті Суми, а таки не втрималася та побувала на деяких заходах, які відбувалися в Києві минулим літом.

Спершу – це була поїздка на ювілейну зустріч, що присвячувалася 10-літтю створення Громадської організації ОУН (Державників) Зустріч відбулася  6 липня, 2016 р.  Я член цієї організації від часу її заснування, бо мала честь бути особисто знайомою з її засновником та першим очільником Св. Пам. Павлом Дорожинським.

 Я вже писала про те, як відбулося моє знайомство з Другом Павлом в році 1997-му(http://kobza.com.ua/ukrajinske-slovo-murmansk/3504-ne-staty-peregnojem-dlja-chuzhoji-zemli.html), а тепер  лише зазначу, що наш погурт національносвідомих Українців-патріотів-Державників осиротів без Друга Павла. Така громадська робота, такий ініціативний імпульс був притаманний, очевидно, тільки людині такого чину, яким був Друг Павло Дорожинський. Відтак, не злукавлю, якщо скажу, що всі ми, члени ОУН (Д), які прибули до Києва, були дещо розгублені, але не гнівили на Долю, бо мали приклад жертовного відношення до української справи в особі Св. Пам. Друга Павла, а тому розуміли, що далі треба іти тим самим шляхом, який скерований прагненням Свободи, Соборності та стараннями боротьби за кращу Долю України.

Український серпень відзначився тим, що в ньому відбулося декілька заходів.

Але про все за чинним порядком.

19-20 серпня відбувся VI Всесвітній Форум Українців Світу. Така знакова подія ВПЕРШЕ відбувалася за умов війни. Країна стікає кров’ю та сльозами вдів та матерів, в моєму Донбасі ще точиться жорстока боротьба з азійським окупантом та  «своїми» бандюками-сепаратистами. Але ж не тільки наша країна в жалобі  та в очікуванні Миру – на мирне вивершення нашої біди чекає всенький наш національно свідомий вкраїнський Світ. Найкращі його представники прибули до Києва на цю урочисту зустріч. Здебільшого на Форум прибули українці, які хоч краєчком дотика, але мають відношення до волонтерського руху. Щоправда, не всі. Деякі «канонізовані» особи, які не були помітними ані в волонтерському поступі, ані з виходами на пікетина Форум, як і раніше, прибули.  Ну а як же без них? Без «канонізованих»… Так. Це я про деяких осіб з Росії. Взагалі, нас Українців Росії, було мало, як в статусі делегатів, так і в статусі гостей. Щодо мене – то довший час мене взагалі ніхто нікуди не запрошував… Цілком виглядало так, що я є отим «відпрацьованим» матеріалом, або тією передеривочкою, що всім уже набридла своїми різкими виступами, чи критикою. Не отримала я й журналістського завдання від пана Василя Коломацького. Але вважаю за слушне і доцільне, що офіційним представником від «Кобзи» була делегована пані Алла Акіменко. Бо пані Алла нікого з наших активістів раніше не бачила, а відтак спілкувалась з усіма рівно та неупереджено, що власне і повинно бути взірцем журналістської етики.

Буквально за тиждень до початку Форуму з’ясувалося, що мене в якості гостя (хоча і якось не дуже переконливо) запрошує керівництво УВКР  невдовзі виявилося, що теперішній очільник ОУН (Д), пан  Віктор Світайло також подбав про те, аби я була на Форумі хоча б у статусі  гостя, та справу довершило те, що за мою участь в Форумі попіклувався Голова Сумського осердку Тов. «Просвіта» пан Олекса Шевченко, а відтак мене вніс до реченця делегатів Форуму Голова Всеукраїнського Тов. «Просвіта» пан Павло Мовчан.

Отож я і переконую себе на думці, що раз за всі роки громадських старань в «канонізовані» особи я не вписалася, то треба миритися з тим, що маю. 

Точилися розмови про те (навіть з трибуни), мовляв, українці Росії  прибули до Києва таким малим складом тому, що потім наші люди просто таки бояться ускладнень, коли доведеться повертатися в міста проживання в Росії. Особисто я іншої думки. Всі ті відповідні служби в Росії чудово знають, що тими діями, що хтось з нас побуває на зустрічі з Друзями-однодумцями в Києві – ніхто не завдасть шкоди стратегічним інтересам РФ. У тих відповідних служб купа іншого клопоту… Отож ті розмови – то пусте. Слушно і логічно писав колись Юрій Морачевський: - «Тим, що я люблю свою Вітчизну я нікому кривди не вчиняю»… Це про мене. І про таких, як я.

А не приїхали на Форум «нашенькі» здебільшого тому, що «нашенькими» по духу ніколи і не були. Пройшла пора цяцькувань за співанки про Іванка та вареники – прийшов час звіту на гарт Совісті та кріпості Духу. То вже краще сидіти у себе вдома і бути всім дупцям тітками, чи дядьками, а не їхати туди, де точаться гострі розмови на кшталт проби на прозору ментальність, щодо українського питання «кримнашу» та подій на Сході України.

І навіщо було б, скажіть, таким нашим шароварним патріотам їхати до Києва, аби почути від мене всю правду про їх манкуртське лукавство. Та ще ж таких «нетерплячих» підлість та фарисейство, не я одна, а досить багато. Ось тут і збігається істина з причинами. А таки здивував один… Ага, отой, що у Сірка очей позичив… Так, це я про тебе, Вітю Манжос… І хто з нашої когорти національно свідомих українців, отих нас, кого згуртували роки Товаришування, тобі хоч руку подав ХТО? До тебе, Вітю, біля Оперного театру (а це вже був останній день Форуму) підійшли якісь маловідомі люди, які, напевно, не знають, як ти нападлючив, підписавши ганебний матеріал по відношенню до своєї Вітчизни-України в одному з федеральних ЗМІ РФ.

А таки треба було і такому «безкомпромісному», чи то пак, «неакредитованому»  журналісту, як я, побувати на Форумі, щоби деяким «канонізованим» особам нагадати, що час не амністує підлості, а в бік таких, як ти, Вітю Манжос, навіть неприховано плюнути гадючою «націоналістичною» слиною.  Що, власне, я і зробила.

Отже – ФОРУМ!

Для мене Форум – це перш за все зустріч з давніми Друзями патріотами-однодумцями. З деякими з них мене так зв’язало на гартованість і любов до України, та ще на товариську любов одне до одного, що подовгу не бачити цих своїх високодостойних Товаришів я просто не можу. Ми щемко і зворушливо раділи нашій зустрічі, згадували всі роки громадського руху, ставали до фото.

Безмежно рада я була зустрітися зі своїм Товаришем, дуже високодостойною і чутливою Людиною, патріотом нашої Вітчизни Андрійком Литвином з Карелії (РФ). Зазвичай його всі забувають вітати з уродинами, чи навіть з ювілеями, ав Києві, під час роботи Форуму, до нього не припадали ані очільники МІОКа, ані очільники УВКР… Його тисли в обіймах непомітні чорнороби української справи, такі самі, як і сам мій Товариш Андрій. Так, це він без «канонізованих» персон самотужки виходить на всі пікети, це його запрошують у відповідні провладні кабінети, де псують йому рештки здоров’я, це він є носієм правди про Україну в тій Карелії, яка всім сниться, хто в ній побуває (як полюбляє казати пані Лариса Скрипникова). Як показав час, такого самого національно-свідомого чину є і Українка Ганна Литвин з міста Сургуту, яка також виходила на поодинокі пікети на захист України.  Ні, вони з Андрієм не родичі, просто вони виліплені з однієї броні, назва якій гартована Честь. Хотілося обійняти Ганю, подякувати за небайдужість, але побачитися не вдалося.  Були певні сподівання, що такі наші Українці, як ці достойні Литвини та інші сподвижники українського руху будуть відзначені ювілейними нагородами в честь 25-ліття Незалежності України. Ні, не було таких відзнак. А жаль. Або ж я того не побачила.

Два десятиліття (с гаком) зробили нас усіх дещо старшенькими, бо час від часу говорили ми про ювілеї та «круглі» дати. Особисто я не люблю ці розмовки, бо усвідомлюю, що й сама добренько похитнулася на тих роках.

Але то є право Життя.

Питання, які розглядалися на Форумі

Різні! Про це свідчили доповіді наших активістів з усеньких куточків Світу. Добре виступали буквально всі. Бо всім боліло і кричало оте чужинецьке свавілля, що робиться на нашій не своїй землі.

Активісти-волонтери докладали Форуму інформацію про тонни вантажів, які їм вдалося зібрати у країнах свого проживання і які вони приправили до України для бійців АТО. По телевізору в Україні всі теперішні урядовці доводять про введення «непопулярних» заходів щодо громадян України, здираючи з них останню шкуринку за комунальні послуги тощо. Якось я по-іншому це розумію. Бо на мою переконливу думку, застосовують саме в дошку ПОПУЛЯРНІ заходи… Це я не тільки про сплати за комунальні послуги, а й про військовий податок також, і про оті СМС-збір грошей для Фронту (а грошам тим телефонним чомусь жаба цицьки дала)… Все якраз занадто – популярно, як і у всі роки – свавілля та здирство з громадян. От якби ви, панове урядовці, та посмикали за шкуринки олігархів, та зобов’язали їх (аби хоч закликали) труснути гаманцями, чи то пак, чувалами надприбутків на користь бійців АТО – то такі міри та засоби впливу на совість були б хоч і зовсім непопулярні, але всі б ми вас зрозуміли.

Та оце я повертаюся думкою до наших волонтерів. «Непопулярно», але з такою любов’ю та ентузіазмом працюють ці люди і в самій Україні, і в Закордоні, що кожен з нас розуміє, що волонтери – це ще одна АРМІЯ Соборної України, яка стоїть в борні за нашу Соборність і недоторканість Вкраїнської Нації всілякими забродами та пройдисвітами-окупантами.

Дуже достойно і добре виступив Тарас Миколайович Дудко. За день до початку Форуму ми з ним обговорювали його виступ, отже, доповідь його вдалась. В особі Тараса Миколайовича доповідали всі національно свідомі українці Росії. Всі присутні це розуміли і оплески були просто таки дуже емоційні.

Особисто мене дуже вразив виступ пана Дмитра Павличка. Доповідь його мало торкалася питань Форуму. Пан Дмитро виголошував те, що в ньому кричало і бриніло горючою сльозою. Він добре підготувався, бо щоби скласти ото таку доповідь, треба було простудіювати дуже багато стосів друкованих ЗМІ і не тільки ЗМІ України. Буквально через кожне своє авторське речення Дмитро Павличко казав: ЦИТУЮ… І цитував сумнозвісно доленосні витримки з виступів наших чи то «друзів», а чи то історичних «попутників», керівних осіб Європи тощо. І чогось обнадійливого чи дуже «дружнього» в тих рядках було мало.  На жаль. Колись давно ще Олександр Олесь з такого ж приводу написав вірш «Європа  мовчала»*.

Так само і тепер наші політичні попутники всі без винятку хочуть мати добру пику при поганій грі… Адже лідери  європейських держав та й тих держав, що поодаль України, в бік Заходу, добре розуміють, що сьогодні Україна постала невтомним захисним муром, оборонною фортецею, та захищає від нападу російського фашизму ці самі країни. І питання перемоги України над кривавим супостатом стане доленосним індикатором подальших подій. Вистоє, поборе Україна агресора – будуть спасенні і ті держави… Санкції? Та байдуже московитам на ті санкції кран з нафтою та газом в Росії невичерпний, олігархам вистачить. А хто хотів з неї втекти разом зі своїми мільйонами – ті вже давно втекли. Пересічні ж громадяни Росії, в більшості своїй, готові терпіти не тільки легеньку кризу, внаслідок санкцій, а й гірші випробування, аби тільки «мочити хохлів у сортирі».

Так виглядають реалії. Українці розуміють, що так пасивно спостерігати за подіями, як це роблять наші західні партнери - «симпатики» – то є просто неприпустимо. Невже зрозуміти Христа можна тільки з Хреста?  Отож, Дмитро Павличко і навівсугубо документальні тези, якими пащекують наші «симпатики» – їхнім же милом та по їхніх спинах. Стало гірко і незатишно, але почути це було варто.

«Україна розкинула руки в рову» – так писав колись Василь Стус.

Виходить так, що з одного боку кровожерна Росія, а з другого – байдужість… Наш вихід – лише вгору!

Серед учасників Форуму було дуже багато наших українців-заробітчан з країн Європи. Починаючи з року 2006-го (тоді також відбувався Форум), цих делегатів і гостей на подібних заходах стає переважно більше, ніж тих старших людей (або їх дітей,) які емігрували до інших країн в часі повоєнному (45-й рік та дещо потім). Багато уваги приділяється на останніх Форумах саме тим питанням, які підносять власне ці делегати (заробітчани). Не буду суперечити на тому, що всі ці наші українці дуже симпатичні і достойні люди. Але таки досада мене клює… Ні, я розумію, що вони також люблять Україну. Більш того – у нас на «Кобзі» стоїть статистично-аналітичний  матеріал пана Олександра Басмата (http://kobza.com.ua/prava-ljudyny-i-gromadjanyna/4265-ekonomichnyi-aspekt-trudovoi-mihratsii-i-ii-rol-v-suchasnii-politychnii-sytuatsii-v-ukraini.html), де він дуже переконливо і арифметично вірно доводить, що Україна економічно тримається «на плаву» саме завдяки тим коштам, які присилають в Україну заробітчани.

Ага, всупереч тому, як чолові особи все тягнуть до схованки в закордонні банки. Хіба не нонсенс?

Але мені сумно, бо чітко розумію, що ті хати, які сьогодні мурують наші закордонні заробітчани в Україні, чи колись їм знадобляться … Кожен рік, прожитий десь в Італії чи, може, в Іспанії все далі відриває їх від своєї Вітчизни. І якщо навіть колись повернуться додому старші, то їх діти – НІ! Бо у дітей за довгі роки перебування вдалині від України (а багато дітей і народилося поза межами Вітчизни) напрацьовується вже зовсім інша ментальність, культура побуту та й сама культура взагалі.

Важливі розмови

Було дуже цікаво поспілкуватися з нашими Українцями, приїхавшими майже  з усіх куточків Світу... Здебільшого говорили  про політичний стан подій, які відбуваються  в країнах їх проживання. Жах! Кругом – наче трясовина отого гнилого болота булькає і сичить аж ніяк не зненацька засіяний «руській мір». Згадала про давну прочитану книжку В. Кривицького  «Я был агентом Сталина».

Щоби  чітко і без прикрас зрозуміти, що відбувається зараз – треба обов'язково простудіювати це напрацювання. Так само свого часу засівали комуністичними ідеями по всенькому Світі. Як це було? Будь ласка, до автора книжки.

http://royallib.com/book/krivitskiy_valter/ya_bil_agentom_stalina.html

Про що зовсім не згадується на Форумах

Гаслами всіх Вс. Форумів українців завжди (крім останнього форуму) було: «Повертайтесь до рідних осель, Українці», або: «Повертайтесь до рідного краю, Лелеки»

Мабуть, не варто й клопоту говорити про те, що в цей доленосний для України час до рідного краю повертаються НЕ ТІ «лелеки», які люблять свою Вітчизну винятково за сало та вареники. В ці часи до України повертаються тільки дуже національно свідомі Українці. Це аксіома. З цим не посперечаєшся. Але зовсім ніхто не переймається тим, які випробування лягають на плечі цих людей, коли вони повертаються в Україну. Не маючи повного громадянства, а лише посвідку дозвіл на постійне проживання (навіть з адресною реєстрацією в своїх житлових приватних маєтностях), такий українець не може навіть «сімку» путящу, тобто, більш універсальну, придбати для мобільного телефону. І це є найдрібнішим клопотом з ряду інших негараздів, що псують нерви, час, здоров’я. Як на мою думку, то настав час створювати якісь державні програми на користь підтримки українцям, які повертаються в Україну з інших країн, тим паче для тих українців, які були провідними членами  українських Громад у Світах. І виходити з проектами таких пропозицій до урядових законотворців повинні чолові особи УВКР. Бо вони знають суть і корінці цих проблем найкраще. Таки ж не випадково пан Михайло Ратушний висловився так: «нашим українцям, що мешкають поза межами України, місцеві українці затикають роти, мовляв: чи вам з-за кордону видніше, як ми тут… А коли ці закордонні українці повертаються в Україну, знову не так: ось тільки вас тут і бракувало, де вас цілі роки носило, щоби тепер нас чомусь повчати…?».

Але, повторюся, ніколи, за всі історії проведення Форумів, такого питання, яке б стосувалося ситуації повернення українців до рідного краю, не торкалися навіть на дотику думки. А час і обставини того вимагають.

Які питання лобіювала власне я?!...

Мене турбує питання присутності церкви Московського патріархату в Україні. Поясню на прикладі міста Суми. Сьогодні я ще не готова назвати повну кількість всіх церков і монастирів Московського патріархату в місті Суми (але невдовзі буду мати ці вперті цифри) та області. Тільки знаю, що в місті Суми діють лише дві парафії Української православної церкви Київського патріархату. Всі інші – московські. І геть би з ним, хай би старі сталіністи досмоктували отой цукор, яким розживаються в московсько-кгбістських церквах напередодні всіх виборів, та давляться і надалі отією гречкою, аби ж та лукава московська церква не пхала свого носа та до наших дітей. Бо диявол завжди ховається у тіні Хреста.А ситуація виглядає так, що у нас під носом, з наших українських дітей підрощують «руській мір». А як розуміти інакше? Вже беруть під своє «дбайливе шефство» міські школи, сільські школи, та й навіть ліцей з військових!!! дисциплін загребли під свій «патронат».  Оно на вул. ім. Лушпи маєстатна церква ще в процесі будови, а «воскресная школа» вже давно працює… Це можна кваліфікувати лише так: політична педофілія. У нас під носом!

Я ставила це питання на раді Майдану у Сумах. Не буду тут писати, які розгублені, або й зовсім дурні відповіді я отримала… Тепер я лобіюю це питання по-дорослому на всіх Форумах, конференціях, ділових зустрічах.  Як? Секрету тут немає і час вивершить, як буде лобіюватися це питання. Головне те, що мене підтримали патріоти – однодумці на конференції з нагоди 10-ліття ОУН(Д) і багато учасників Форуму. До справи готові долучитися фахові колеги-журналісти, педагоги, юристи та сила силенна Національно-патріотичних громадських об’єднань в Україні та в українському закордонні.

З великим задоволенням я побувала на двох концертах, які відбулися в рамцях Форуму. Однаково гарно для нас співали і учасники самодіяльних колективів, в яких беруть участь наші закордонні українці, а також артисти з України.

Виступ Президента в Оперному театрі мене мало зворушив. Щось таке середньостатистичне, ЧЕРГОВЕ було в його виступі. Збоку виглядало так, що у все те, про що говорив Петро Порошенко, мало вірила навіть його красуня дружина Марина Порошенко. Або ж мені, зануді, так здалося.  Щоправда порадував нас Президент хоч тим, що армія наша вже не та, що була. Дуже хочеться вірити, що все належне армії їйі дістанеться, а не буде перекрадене та перепродане. Та ще й таке – виголосив промову і пішов собі геть у супроводі дружини та силенної сили охоронців. А міг би побути на 40-хвиинному концерті.

На річних зборах СКУ я не була, хоча запрошення мала. Причому, це запрошення я отримала заздалегідь. Особисті справи відкинули мене від участі в зборах СКУ, та ще та обставина, що між терміном закінчення роботи Форуму і початком роботи зборів СКУ було «вікно» мало не три дні.

Дехто скористався такою можливістю та гайнув собі до Вінниці. Там високоорганізовано відбувався Форум Української молоді.

З телефонної розмови з Катериною Ширко (Мурманськ)

Навіть по телефону дуже відчувалося, що Катя була в фантастично-піднесеному захопленні від організації Форуму, від самих організаторів та найбільш від нашої Української молоді. Буквально так мені і сказала: «Глядячи на ту молодь, в мене з’явився оптимізм, надія і віра в майбутнє України». Катя дуже переконливо розповідала мені, що наша молодь дуже активна, та ще стільки всього багато знає… І не тільки про те, що робиться в Україні… Наша молодь знає про все, що робиться в Світі. Вона досвідчена   наша молодь не сипле пустими гаслами, а з усеньких сил штовхає Україну вперед. Серед учасників Вінницького Форуму було багато молодих хлопців і дівчат, які побували за кордоном. Багатьом пропонували залишитися там, але вони вертають в Україну і прагнуть лобіювати інтереси свої Вітчизни, примножувати та підносити її імідж та авторитет. Було помітно, каже Катя, як наша молодь поступово відсовує совкових кабінетчиків. Бо серед теперішніх міністрів, інших керівників вже багато молоді. Не вірити Каті я не могла. Бо ще в році 2006-му я сама милувалася пишаласянащадками Новітньої України.

І ще тоді я писала в своїх дописах, що підростає молодь, яка вже народилася в Відновленій Україні і їй, цій молоді, ніяку московську блекоту не підсунеш. З нею такий номер не пройде. Урядовці України, майже всі! Розгойдували човен історії, який за всіма законами фізики мав перевернутися. Підла, продажна наша «еліта» точила побрехенькою, мовляв в Європі  нас не чекають. Це їх там не чекали, бо їхнє місце на нарах, а не в Європі. За вступ до НАТО, то взагалі – аж кривилися ситими пиками та все гойдали тим човником у бік Росії… І човен таки перевернувся.

І вся моя Україна, всі її громадяни опинилися заложниками перевернутого човна. Дякую тобі, Боже, дякую вам українські батьки та матері – Держава наша вивершиться і стане на ноги, бо має таких високо-свідомих нащадків, вихованих Вами. А ще скільки наших молодих хлопців та й навіть дівчат зараз на передовій в лавах АТО – дають відсіч агресору… Бережи їх, Боже!

Вибори в Росії

Скажу відверто, що результатами виборів в Росії середньостатистичні громадяни України аж ніяк не переймаються. Цією темою тіпають і смакують ЗМІ України – це правда. Але нашим громадянам це байдуже. І я їх дуже розумію. Наші люди заклопотані осінніми роботами на городах. Тобто тим, що їх годує.  Москва їх не годувала аж ніколи і яка різниця українцям, хто кого перешахраїв у тій Росії. Тим паче, що всім відомо – в Кремлі одна владна рука. І та рука миє таку саму другу свою руцю, тобто в дошку свою команду. Дуже влучно і гостро по темі виборів в Росії висловився журналіст з Волині https://youtu.be/lxj7Mmddq0Q

Я готова підписатися під 90% його слів.

Тим часом в Росії…

Виглядає так, що й середньостатистичним росіянам байдуже, кого вони «обрали». Для них головний сенс диванного життя  полягає в площині питання: «ну чо там у хохлов?» Варто, дуже варто побувати на форумах в соцмережах та почитати, що там пишуть, якою отруйною блекотою тягнуть на Україну та українців наші «старші брати». Ще задовго до цих доленосних подій, я НЕ РАЗ в колі своїх Товаришів казала, що якщо росіянам сказати «стріляйте в українців і вам нічого за це не буде», то вони охоче будуть стріляти.  Цей час настав. Десь рік тому «обожателів» В. Путіна тільки за показниками офіційної статистики було 86%. Зараз ця цифра упала хіба що на 1%. Так, дехто з росіянпочинає нервувати, але винуватить у тому аж ніяк не керівництво своєї країни за незчисленні воєнні бійні, а «отих хохлів, або хоч і нарікає на війну, але виправдовує поведінку Путіна тим, що це робиться в інтересах Росії.

Імперський вірус та наслідки «кисельовської» пропаганди ведуть перед. А той гнилий «перед» це нові напади та нові війни на терені сусідніх держав. А що робиться в своїй країні – то не варто й зайвого клопоту.

У «королівстві кривих дзеркал»…

В Росії у всіх ЗМІ все більше шириться пропаганда тієї дурні, що Росія не має іншого вибору, як оборонятися. Мовляв, якщо «укропів» не спинити, то підуть далі на Росію    https://youtu.be/lxj7Mmddq0Q.

Такий цирк на дроті сприймається росіянами уважно і серйозно. Отож, ніхто в Україні не може навіть припуститися думкою, коли закінчиться війна.На волонтерські пункти наші доброзичливі люди, не шкодуючи, несуть харчі, одяг, дрантя, з якого жінки-волонтери в’яжуть сітки. А сіток все треба та треба, бо душа болить, що комусь тієї сітки може не дістатися…

Боже – Отче, відведи від моєї України того лукавого. Та найподальше.

ЩИРО…

Наталя Литвиненко – Орлова,

Член Національної спілки журналістів України.

7-8 жовтня 2016 р. Б.

м.  Суми.

P.S - В телефонній розмові з Катериною Ширко почула, що на зборах СКУ все пройшло конструктивно, без «підводного каміння» та скузів. Приймалися слушні рішення.

*http://polissya.net/2012-06-26-12-42-09/2012-07-31-15-36-50/2068-neogoloshena-vijna-prokliattia-ukrainu.html

На світлинах: Наталя Литвиненко-Орлова. Учасники Форуму Наталя Литвиненко-Орлова (Мурманськ) та Микола Засенко (Южно-Сахалінськ). Наталя Литвиненко-Орлова з Андрієм Литвином (Петрозаводськ) та Володимиром Дорошенком (Уфа). Книга Кривицького. Андрій Литвин на одиночному пікеті. Європа мовчала…Учасники Форуму української молоді діаспори «Вінниця-2016».