Друк
Розділ: Полеміка
Віктор Казбан

Громадський активіст з Сум Віктор Казбан – про вибори, що відбулися в Україні, суспільно-економічну ситуацію, реформи та перспективи

Віктор Казбан – відомий в Україні та поза її межами активіст, представник ГО «Майдан»,  голова Сумської обласної організації Конгресу Української інтелігенції. Цей список можна продовжувати. «Кобза» неодноразово розміщувала на своїх шпальтах інтерв’ю з паном Віктором. Означити його громадянську позицію найоб’ємніше можна одним словом – українець. Сьогодні пропонуємо читачам «Кобзи» ексклюзивне інтерв’ю з Віктором Казбаном.

-        Пане Вікторе, нещодавно в Україні завершилися вибори до органів місцевого самоврядування. Розкажіть, які нові повноваження отримали обласні і міські ради, згідно з новими законами, що, як відомо, приймалися в дусі децентралізації?

 - Що таке процес децентралізації? Це відмова від феодальної системи влади, яку нам накинула московська імперія. Зараз в Україні децентралізація вже розпочалася: «з рипом скрипом», як-то кажуть, але це наближення до цивілізованого світу, до європейських стандартів демократії. Звичайно, з огляду на геополітичну ситуацію і нинішню ситуацію в Україні, у процесі запровадження децентралізації певною мірою можна побачити приховану небезпеку. У чому я особисто її бачу? Не слід забувати, що ті райони України, які межують з Росією, тобто, північно-східні і східні, і південна частина України, за результатами виборів отримали переважно представників колишньої Партії регіонів (або нинішній «Опозиційний блок», чи інші створені регіоналами партії, як би там вони не назвались). Що це є? Це просто класична ««п’ята колона»», яка зараз практично очолила ті райони, про які я сказав. «п’ята колона» чия? Московська, промосковська. Таким чином, якщо не буде забезпечено нашою центральною владою (перш за все, це стосується виконавчої влади в Києві), введення на місцях - як елементу цієї децентралізації -  представників її ж, центральної влади (ну як їх назвати, префектів хоча би), то в такому разі відцентрові процеси в Україні продовжаться. На жаль. Але в цілому ми, звичайно, повинні були підтримати, і підтримуємо децентралізацію, потрібно шукати методи, щоб запобігти можливості чергового конфлікту на цій підставі. Адже так чи інакше,  «п’ята колона» робить свою підлу справу – провокує відцентрові процеси. А в цілому децентралізація – це добра ознака, і вона вписується у ті реформи, які свого часу провела Польща, ще на початку 90-х років.

-        Які партії висували своїх кандидатів по Сумській області?

-        Наша українська спільнота в деякому розумінні ставиться з певною іронією та критикою до того, що у нас з’явилося багато партій. Політична демократична система передбачає наявність великої кількості політичних партій, серед яких поступово викристалізовуються ті, які можуть і повинні бути при владі. У даному випадку я б не хотів усіх перелічувати, але можу виділити наступні: наприклад,  «Батьківщина», яку можна назвати «ветеранською», та Блок Петра Порошенка «Солідарність» -  досить нову партію. У мене, щоправда, своє бачення стосовно того, що кожен Президент у нас створює партію «під себе». Ну візьміть, приміром,  Кучму:  це була партія «За єдину Україну»; візьміть Януковича – це була Партія регіонів. Ну, Петро Олексійович - теж невеликий оригінал у цьому плані. Він також започаткував свій Блок Петра Порошенка.

-         В принципі, на Сумщині в цілому перемогли партії, які представляють собою Майдан, основні принципи Майдану втілені у їхніх програмах . Практично на виборах і в області до місцевих рад, і на виборах до обласної ради, перемогла партія «Батьківщина». Інші партії створили мінікоаліції – які є вже в Сумській міській та обласній радах. І ці наші місцеві коаліції програмово і світоглядно перегукуються з коаліцією у Верховній Раді. Тобто, це можна назвати елементом стабільності, який повинен нарешті запанувати в Україні. Якщо і до органів центральної влади, і на місцях обирають представників тотожних партій, можна говорити про позитивний момент, на який звернули увагу і європейські організації, зокрема, ЄС. Привітали і Сполучені Штати Америки - з тим, що в Україні  поступово робиться оцей «зі скрипом-рипом», але поворот від московсько-візантійського феодалізму до європейських цінностей. Перш за все, демократичних цінностей.

Зокрема, дуже прикметним є те, що, наприклад, головою Сумської обласної ради обрано Семена Салатенка. Він представляє партію «Батьківщина», активний учасник Майдану, учасник АТО, перебував у місці проведення воєнних дій на сході України. Я з ним познайомився ще під час поховання В’ячеслава Чорновола. Він ще у 15-річному віці входив до ПП «Народний Рух України», і, зокрема, був у складі делегації, коли ми їздили до Києва на поховання Чорновола, був її наймолодшим учасником. У політику він прийшов від НРУ, не міняє своїх позицій, дай Бог, щоб не міняв їх і надалі.

Можна згадати і про феномен міста Глухів Сумської області, де міським головою обрали Мішеля Терещенка, француза (він змінив громадянство на українське), нащадка відомого роду Терещенків – сумських цукрозаводчиків, меценатів. Те, що глухівчани його обрали, – це теж ознака повороту до чогось нового, до прогресу.

У Конотопі обрали міським головою представника «Свободи» Артема Семеніхіна, я його теж добре знаю. Приємно здивували мешканці Конотопа, де в останні роки перемагала зазвичай Партія регіонів. Уявіть собі – Конотоп, і раптом представник «Свободи» став міським головою. І процес цей незворотній. Я б не хотів зараз заглиблюватися і називати причини цих незворотніх процесів, але вони є. По факту. Ну не можемо ми дотепер скніти у цій жахливій «іржавій» ситуації, у якій перебували протягом 350 років під владою Москви. Одним словом, можна охарактеризувати результати виборів на Сумщині позитивно, як проукраїнські. Сумщина, на відміну від Харківської, або інших областей (я вже не кажу про Донбас), послідовно демонструє проукраїнську позицію, яка віддзеркалилася в тому числі і в результатах минулих виборів. Дай Бог, щоб і далі так було.

-        Як велася агітація? Скажімо, чи застосовувався сумнозвісний адміністративний ресурс? Чи було забезпечено рівний доступ до ЗМІ? Чи спостерігалася істерія і залякування виборця, характерні для виборів часів правління президентів  Кучми та Януковича?

-        Жодного проблематичного моменту з перелічених не було, ніхто не скаржився, я вважаю, що вибори, як ніколи, пройшли успішно, демократично, безконфліктно. І дай Бог, щоб вони і надалі так проходили. Минули часи «баньдюковича», коли фальшування  робилося дуже масово і давало збурення у суспільстві. Під час минулих виборів ніяких збурень чи судів не було. Вибори на Сумщині пройшли по-європейському.

-        Якою була явка виборців?

-        Явка виборців була класичною як для місцевих виборів. Дуже, я б сказав, оптимальною – до 40% виборців. Як правило, саме так електорат реагує на вибори до місцевих рад. І не тільки в Україні. Десь в середньому – 35-36%, і це є нормою, ніякої тут сенсаційності немає, тому ця цифра відповідає загальноєвропейським стандартам саме щодо виборів до місцевих органів влади.

-        Ці вибори відбулися після відомих позаминулорічних подій на Майдані у Києві. Що конкретно дала перемога Революції Гідності для цих виборів? В чому змінилася парадигма виборів?

-        Практично, зміна відбулася, перш за все, у свідомості людей. Ми довго чекали на те, що нарешті вибори відбудуться так, як вони відбулися. І на президентських виборах, коли ми обирали Петра Порошенка Президентом України, теж не було фактичних порушень. І я б сказав, це був сенсаційний момент, коли Президента України обрали у першому ж турі. Вибори до Верховної Ради – зауважень не було, вибори до місцевих рад – зауважень теж не було. І саме цей показник характеризує зараз рівень свідомості усього українського суспільства, як такий, що має проукраїнський, проєвропейський вектор розвитку, і тепер навряд чи колись він зміниться. 

-        Які основні завдання нової влади Ви бачите?

-        Питання дуже широке, і, звичайно, якщо говорити про наші місцеві моменти, я б не хотів зупинятися на проблемах комунальної галузі, на соціальних негараздах, які, звісно, є – мене цікавить більше саме тенденція, ще раз наголошую, відбувається прогресивна політична українізація. Україна стає УКРАЇНОЮ, і навряд щоб цей процес зазнав якихось кардинальних змін. Органи місцевої влади зараз отримали дуже великий рівень довіри і, до того ж, у зв’язку з децентралізацією, великі кошти. Більші кошти надійшли, скажімо, до Сумської міської ради, такого ще не було. Ці кошти  дозволять міській владі оперувати ними без огляду на Київ, Це і дуже відповідально, і, в той же час, дуже позитивно, бо ці кошти можна певним чином вже використовувати більш вільно і менш контрольоване зі столиці. Але суспільство контролюватиме місцеву владу - як ці кошти будуть використовуватись надалі. Через те зараз активно створюються громадські ради у різних галузях виконавчої влади.

-        Скажіть, як громадський сектор може допомогти владі реалізувати заявлену програму?

-        Громадський сектор - це, перш за все, контролююча система активних громадян: вона  мусить контролювати владу. Чим ми можемо допомогти владі? Влада на те й обрана, щоб працювати задля користі громади. Наше завдання – контролювати і певною мірою відрегулювати ті вузлові питання, які громадськість вважає більш пріоритетними. Наприклад, питання «декомунізації». Досі Суми і Сумщина дещо відстають у цьому питанні порівняно з деякими іншими регіонами України. І в першу чергу тому, що декомунізація свідомо гальмується. Вважається, що це питання не є серед пріоритетних. Хоча, як на мене, потрібно «совєтський» світогляд людей змінювати саме цим. Закон про декомунізацію дуже вчасний, актуальний, і, звичайно, ми будемо, і вже зараз контролюємо ці питання. Стосовно місцевої топоніміки – викинути геть московсько-комуністичні назви. Буквально недавно у Глухові (Глухів стає вже, можна сказати, одним із лідируючих районних центрів на Сумщині в моментах, пов’язаних з українізацією і декомунізацією): скинули пам’ятник «вождю» - величезний пам’ятник Леніну. І ця подія стала, як висловився новий міський голова Глухова Мішель Терещенко, для нього найкращим «подарунком». Демонтували також пам’ятник, який стояв поруч, - матросу Циганку , голові ревкому, який знищував у 1918 році українців, розстрілював. Цікавий момент: цей матрос брав участь у штурмі Зимового палацу і заарештував Петра  Терещенка, тодішнього міністра іноземних справ у Кабінеті міністрів Керенсько – онук якого Мішель став міським Головою у Глухові. Ви бачите, як історія повертає усе на свої місця, все одно історична справедливість торжествує. Це щодо питання декомунізації. Гуманітарні питання. Нас турбує те, що зараз припинили свою діяльність комісії по контролю за впровадженням державної української мови як в обласній, так і в міських адміністраціях. Ми виходимо не те що з ініціативою, а з вимогою відновити їх діяльність, бо знаємо, що апологети кривавого «руського міра» взяли за основу «руський язик», і російськомовні українці разом з московською церквою -  є для них свого роду теж ніби ідеологічною «базою», на яку розраховує Москва. Для нас важливо зараз якомога якісніше провести процес дерусифікації Сумщини. І громадськість буде, звичайно, наполягати, щоб ці комісії запрацювали.

Нас цікавить освіта, треба провести максимальну дерусифікацію у закладах освіти, закладах культури, таким чином, щоб поставити на цьому крапку. Нас непокоїть те, що в обласному театрі імені Щепкіна, у дитячому театрі у репертуарі досі присутні російськомовні вистави: звичайно, ми протестуємо проти цього. До речі, зараз ідеться  про те, щоб відновити назву сумського обласного театру – як колись було: Сумський обласний український музично-драматичний театр. Багато ще є ініціатив таких, які походять від громадськості. Зокрема, від громадського об’єднання «Майдан», куди входить фактично більшість українських і проукраїнських громадських організацій та політичних партій. Ми тримаємо руку на пульсі суспільного життя, щоб стимулювати владу «нарешті» працювати задля того, щоб Суми і Сумщину зробити українськими, а не якимись малозрозумілими «буферними» районами, що межують із Росією. Адже Росія певною мірою покладає надії на те, що місцева «п’ята колона», яка хоч і присутня у нас мінімально, але може їх підтримати.

Крім того, є ще один цікавий момент. Факт, який був оприлюднений на засіданні ГО «Майдан»: про те, що активізується «робота» московської церкви. Зокрема, у недільних школах УПЦ МП проводиться відверта антиукраїнська політика в роботі з дітьми. Але мене також непокоїть, що зараз при лікувальних закладах області відбулася, я б так сказав, «інвазія»  представників московського патріархату, які зареєстрували свої церкви в багатьох місцевих лікарнях. При цьому українська церква у лікарнях не присутня, тільки московська. Отже, потрібно розібратися з кадровим складом головних лікарів в області, бо, звичайно, без їхньої згоди нічого подібного не було б зроблено. До речі, московська церква платить за оренду приміщень у лікарнях лише символічно, в той же час, як веде велику економічну діяльність: продаються свічки, ікони, обряди, тобто, отримуються прибутки, і, крім того, московські священики продовжують русифікувати хворих людей. Я вважаю це нонсенсом, потрібно припинити монопольну діяльність московської церкви, над чим ми і працюємо.

-        Розкажіть, будь ласка, про своє бачення ходу реформ в Україні.

-        У мене зразу виникає порівняння з реформами, які свого часу провела Польща – на початку 90-х. Чудово пам’ятаємо, багато реформ було зроблено. Чому їх вдалося провести за такий короткий час? Та, перш за все, тому що польське суспільство надзвичайно консолідоване, мова одна, релігія одна, одна культура, одна історія. Консолідована нація. Тому вони патріотично зціпили зуби і провели реформи, і, слава Богу, усе гаразд. У нас же українська мова фактично не стала ще консолідуючим фактором, історія у нас перекручена-закручена, що далі нікуди, у нас присутня «п’ята колона». Одним словом, на жаль, до цього часу існуючий сепаратизм у головах і в діях багатьох, насамперед, російськомовних громадян, які мешкають у нас, звичайно розбалансовує націю і тому гальмує розвиток реформ.

Ну що таке реформи? Реформи, це, як-то кажуть, не «булка з маслом» і навіть не «сухар з маргарином», це дуже тяжкий процес економічних і політичних перетворень, і Україні в цій ситуації непросто їх проводити. Але з «рипом-скрипом-скреготом» вони таки почалися. Наприклад, реформування органів внутрішніх справ. Варто також відзначити реформування у процесі децентралізації: найбільше нас цікавить судова реформа, податкова реформа, але вони вже на старті і незабаром, я думаю, буквально з нового року, запрацюють. Це базові реформи, а за ними підуть й інші, не такі визначні і гучні, але ми стоїмо на правильному шляху – що неухильно веде Україну до Євросоюзу.

Реформи гальмує корупція. Це кримінальна економічна ерозія, що поволі знищує державу. Звідкіля в Україні така величезна корупція, що наша держава займає десь там 130-те місце на антикорупційній шкалі щодо інших країн світу? Знову ж таки, запевняю це є «спадком» російської імперії, залишком московського менталітету, «совєтських людей». Поки ми з оцим менталітетом не позбудемося «московського хвоста» шляхом демократичної українізації українців, доти вона буде існувати. Винятково  силовими методами ми не зможемо зупинити корупцію на сто відсотків. Чимось регулюючим вона буде призупинена, але в цілому, я наголошую, потрібні зміни у менталітеті. На якому місці стоять за рівнем корупції Норвегія, Швейцарія, Швеція? Це мінімальний рівень. У них фактично немає корупції. І саме через те, що у них абсолютно консолідовані нації, сформовані народи, вони самоідентифіковані. У нас цей процес розтягнувся. Не хочу говорити «на жаль»,  бо це історична закономірність. Я не є прихильником швидких, рішучих змін, але з наближенням до європейських стандартів поступово явище корупції у нас буде подолане.

Зараз процес проведення реформ в Україні дуже добре стимулюють Євросоюз та США. Ми вже підходимо до того, що з 1 січня у нас має відкритися має відкритися зона вільної торгівлі з ЄС, проти чого дуже виступає Москва. І десь через півроку, я так прогнозую, та й не тільки я, у нас буде безвізовий в’їзд до країн Європи, це потужний історичний поворот від «лапотної Московії» до цивілізованої Європи про що мріяли багато поколінь українців. Це також стимулюватиме і розвиток реформ. Цей процес мусить іти природнім шляхом. Українська влада повинна тільки дещо коригувати його, і все буде гаразд.

-        Останнє запитання - про Донбас. Ваш прогноз розвитку подій. Чого в кінцевому рахунку має прагнути Україна, скажімо, в перспективі на два роки?

-        Донбас – це болюча точка України. Що стосується також і Криму. Я вже не буду говорити про те, що там переважно сконцентровані представники п’ятої колони, в основному, росіяни і «деукраїнізовані малороси». Або «ватники», як їх називають. Ну, це нещасні люди інфіковані московським шовінізмом… Що потрібно робити? Європейці, за підсумками європейських домовленостей, радили (зокрема, такою була ініціатива Меркель) провести там вибори за українськими законами. Ну це під дулами російських автоматів звісно приведе до очікуваних результатів. Це по-перше. По-друге, якщо і проведуть такі вибори, то вони дадуть абсолютно негативний результат, приблизно такий, який дали вибори до місцевих рад у регіонах, близьких до окупованих районів Донбасу.  

Я вважаю, владі, перш за все, Верховній Раді, слід розглянути питання про пацифікацію Донбасу, як зробили свого часу в Німеччині. Після того, як Німеччина капітулювала, і в ній було проведено дефашизацію, цілих 5 років німці адаптувалися до демократії без виборів. Я проводжу пряму паралель із Донбасом. Не можна там проводити вибори. Як будуть надалі розгортатися події, подивимось, але я певен треба вводити у тих районах Донбасу пряме президентське правління, на 2-3 роки, для того, щоб отямилося населення, щоб зрозуміли, хто вони і де вони живуть, і тільки в такому разі можна буде якимось чином змінити ставлення місцевого населення до української держави.

Є інший варіант розвитку подій. Це - оголошуйте територію, яка знаходиться зараз під московським впливом, окупованою територією. І у зв’язку з тим, що це окупована територія, на основі Мінських домовленостей почати проводити роботу з деокупації цієї території. Термін «окупації» дає нам можливість фактично не робити жодних гуманітарних жестів, не надавати соціальної допомоги, а покласти все це на відповідальність московських окупантів і на їхні кошти. Вони окупували – нехай вони і забезпечують гідний рівень життя. Але ж я стою на позиції: на Донбасі потрібно вводити тільки пряме президентське правління.

Відбувся у Верховній Раді України виступ Джо Байдена, віце-президента США. Що мені сподобалося? Він жодним чином не поводив себе наче якийсь добрий дядько, який хоче когось навчати. Він говорив на рівних з депутатами, він просто висловив своє бачення розвитку України, і це бачення перегукується з думкою абсолютної більшості українців та посадовців. У даному випадку ним була сказана одна коротка фраза, яка мені досить таки засіла в пам’яті: нам, українцям, потрібна політична стабільність у державі, для того, щоб ми, українці, могли далі без великих збурень продовжувати саме суверенний український розвиток. Дестабілізація для нас сьогодні це фактично те, що повністю влаштовує Путіна, і Путін буде плескати обома долонями, якщо виженемо Яценюка, якщо почнуться перевибори до Верховної Ради, якщо почнуться перевибори президентські. Це, звичайно, дестабілізація. Що робити? Є багато питань і до Яценюка, і до Президента. Треба обов’язково корегувати їхню діяльність: депутатами Верховної Ради, громадськістю. Але не чіпати перших осіб держави у цю складну пору. А там видно буде. Виникає асоціація із 17-м, 18-м, 20-м роками в Україні. Згадайте, що сталося. Чому Україна втратила свій шанс на  незалежність? Була Центральна Рада: не сподобалась – розігнали, вигнали. Після Центральної Ради – Гетьманство: не сподобалося, вигнали. Після того Директорія Петлюри – теж не сподобалося. Результат? Голодомор, примусова колективізація, репресії, знищення більше 20 мільйонів українців. Нам на даному етапі потрібна стабільність: стиснути зуби і робити все можливе для того, щоб Уряд, Верховна Рада, Президент під жорстким контролем громадських інституцій працювали на Україну. Для цього є всі відповідні важелі. Слава Україні!

-        Героям слава!

Спілкувалася Алла Акіменко.

м. Суми.

Додаткова інформація:

http://www.day.kiev.ua/uk/article/tema-dnya-podrobyci/gluhiv-naypryncypovisha-bytva

http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobyci/robytymemo-vse-shchob-ne-dopustyty-partiy-revanshu

http://kobza.com.ua/prava-ljudyny-i-gromadjanyna/5053-viktor-kazban-treba-zalyshatysia-ukraintsiamy.html

 

На світлинах: Віктор Казбан. Віктор Казбан під час Революції Гідності у Києві. Віктор Казбан виступає перед учасниками Майдану у Сумах. Віктор Казбан на творчому вечорі кобзаря Миколи Мошика. Народний депутат із Сум Олег Медуниця активно підтримує ідею децентралізації. Вибори у Сумах.Семен Салатенко, новий голова Сумської обласної ради, учасник АТО. Семен Салатенко в АТО. Мішель Терещенко, новий міський голова міста Глухів. У Глухові демонтують пам'ятник Леніну. Артем Семеніхін, новий міський голова міста Конотоп, представник  «Свободи», учасник АТО. Джо Байден, віце-президент США під час виступу в Україні.