lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Сначала выборы – потом соглашения
Друк
Розділ: Партнерство

Прем'єри Росії та України знову говорять про перспективи. Россия обещает в декабре перечислить КБ им. Антонова 150 миллионов рублей на испытания новой модели самолета.

Правительственные рабочие группы Украины и РФ сейчас готовят к подписанию до нового года пакет документов об углублении экономического сотрудничества. Глава украинского правительства Юлия Тимошенко сообщила по итогам переговоров с российским коллегой Владимиром Путиным в пятницу, что основные проекты сосредоточены в авиастроении, машиностроении и ядерной отрасли. Экономисты отмечают, что документы о кооперации в перечисленных сферах готовятся с весны 2008 года, однако до украинских президентских выборов могут быть подписаны только в виде деклараций о намерениях.

О том, что Владимир Путин фактически поддерживает претендующую на пост президента Украины Юлию Тимошенко, и украинские, и российские эксперты говорят давно и почти в один голос.

В доказательство приводят и покладистость «Газпрома» в том, что касается ненаказуемого уменьшения объемов газа, потребляемого Украиной, и заявленные премьерами двух стран двусторонние соглашения, направленные на углубление кооперации в авиастроении и ядерной отрасли. Однако при этом политологи и политики уверяют: реальные документы будут подписаны только после выборов, то, что сегодня обещают Путин и Тимошенко, – всего лишь предвыборный аванс Владимира Владимировича Юлии Владимировне.

Между тем сама Тимошенко заявила, что профильные министерства уже практически завершили работу над проектом стратегического контракта о сотрудничестве в сфере ядерной энергетики до 2020 года. Члены украинской делегации уточнили, что этот документ включает и долгосрочный договор о поставках в Украину российского ядерного топлива, который планировалось подписать еще в июле сего года; и участие украинской стороны в работе центра по обогащению урана; и самое главное – участие России в достройке энергоблоков на украинских атомных станциях, а также в строительстве по российской технологии в Украине завода по производству ядерного топлива для АЭС.

Эксперт украинского Агентства атомных новостей Илона Заец отметила, что ничего нового в этих проектах нет – документы обсуждаются весь год. «Думаю, меморандум о намерениях будет подписан накануне президентских выборов в Украине. Но реализация договоренностей останется под вопросом, даже если Юлия Тимошенко станет президентом. Ведь все вопросы, связанные с атомной энергетикой, по украинскому законодательству должны решаться Верховной Радой. А ведь есть еще ряд технологических вопросов, начиная от разработки и утверждения технико-экономического обоснования проектов и заканчивая выбором площадок и общественными слушаниями», – отмечает эксперт.

Юлия Тимошенко сообщила еще о двух масштабных направлениях сотрудничества с РФ – в машино- и самолетостроении. Украинские ведомства не раскрывают содержание готовящихся документов. Но сама Тимошенко коротко пояснила их суть: до конца года правительства планируют подписать протокол о кооперации предприятий на 2010 год. Она сказала, что в первую очередь речь идет о машиностроителях, которые приобрели успешный опыт сотрудничества в текущем году и будут развивать его в дальнейшем.

Источник, близкий к правительству, напомнил «НГ», что кооперация украинских и российских предприятий – не изобретение Юлии Тимошенко: «Такие протоколы подписывались начиная с 1998 года. Периодически в программу кооперации включалось до тысячи предприятий, для которых решением правительства упрощалась процедура поставки комплектующих и узлов. Эту схему использовали производители авиационной и медицинской техники, автомобилей, автобусов, сельскохозяйственной и строительной техники и др.».

Вместе с тем собеседник «НГ» обратил внимание на слова Владимира Путина, который в Ялте назвал показатели товарооборота между Украиной и Россией. «С Украиной у нас спад большой в торговом обороте: Украина пропустила вперед Белоруссию, которая заняла первое место как торгово-экономический партнер РФ», – сказал российский премьер. По его словам, «на сегодня украинско-российский товарооборот не дотягивает до 15 млрд. долл. в год, хотя до кризиса составлял около 25 млрд. долл., а эксперты два года тому назад прогнозировали рост до 40 млрд. долл.» «Поэтому проект кооперации в сложившихся условиях – это программа не развития, а выживания», – считает собеседник «НГ».

Экономический аналитик Игорь Луценко согласен с этим мнением. Он отметил, что в условиях кризиса главной проблемой украинских и российских производителей стало не наращивание объемов производства, а поиск рынков сбыта. «Российская сторона всегда доминировала в этом вопросе – у россиян есть отлаженная система, технологии работы и опытные специалисты. Захотят ли они «поделиться» с украинскими предприятиями – вопрос», – отметил он. По словам эксперта, ранее на уровне предприятий всегда был запрос на сотрудничество, однако его реализация тормозилась политическими причинами. «Украина была и остается субъектом в этой системе отношений, а Россия является объектом. Поэтому о развитии экономического сотрудничества можно будет говорить только после выборов в зависимости от оценки российской стороной их победителя», – пояснил Луценко.

Исключением из этого правила могло бы стать авиастроение, в котором существует объективная необходимость украинско-российской кооперации. Юлия Тимошенко предложила Владимиру Путину на уровне правительств обменяться миноритарными пакетами акций государственных авиационных предприятий. Она пояснила, что это позволит возродить проект производства самолета Ан-70, а также продолжить работу над проектами Ан-140, Ан-148 и Ан-124-100. Ожидается, что ответ на предложение Тимошенко прозвучит ближе к новому году. Эксперты, отмечая, что кризис является благоприятным временем для концентрации усилий в этой высокотехнологичной сфере и для выхода в будущем на внешние рынки, одновременно обращают внимание на тот факт, что ни у России, ни тем более у Украины сейчас нет свободных средств для инвестирования столь масштабных проектов.

Руководитель экономических программ Центра им. Разумкова Василий Юрчишин сказал «НГ»: «Между Украиной и Россией подписано множество прекрасных документов, позволяющих развивать экономическое сотрудничество. Но большинство из них не реализуется. Кроме того, подготовка масштабных межгосударственных проектов часто происходит в непубличной плоскости – никто точно не знает условий соглашений». Эксперт уверен, что и на сей раз Юлия Тимошенко поторопилась заявлять о прорыве в украинско-российских экономических отношениях, поскольку до президентских выборов никаких радикальных перемен в этой сфере не произойдет.

Татьяна ИВЖЕНКО.

http://www.ng.ru/cis/2009-11-24/1_avans.html

Володимир Путін та Юлія Тимошенко тиснуть руки

Росія обіцяє в грудні перерахувати КБ ім. Антонова 150 мільйонів рублів на випробування нової моделі літака

На світлинах: Прем'єри Росії та України знову говорять про перспективи. Володимир Путін та Юлія Тимошенко тиснуть руки. Росія обіцяє в грудні перерахувати КБ ім. Антонова 150 мільйонів рублів на випробування нової моделі літака.

Додаток:

Україна: ані пан, ані пропав

Україна загрузла у невизначеності. Жорстка економічна криза та відсутність перспективи членства в ЄС ускладнюють економічну та політичну трансформацію України. Перед країною за роки незалежності стояло і третє важливе завдання - необхідність збудувати свою державність практично з нуля - пише економіст Марцін Свєнціцький у польському щомісячному інтернет-виданні Libert.

Із 2000 року ВВП України щороку зростав на 7%. У Києві процвітало житлове будівництво, розвивалася торгівля і сфера послуг. Хоча ВВП на душу населення до 2008 року ще не сягнув рівня доперехідного періоду й був, порівняно з 1990 роком, на 25% нижчим. У столиці вирувало культурне і суспільне життя. Загострилися контрасти між метрополією і рештою країни. Рівень життя в Києві втричі перевищував середній показник по країні. Такого засилля автомобілів марок Toyota Sequoya, Nissan Armada, Hammer II, Bentley і Luksus не знайдеш у жодній іншій європейській столиці.

За такої ситуації в Україну прийшла криза - гостріша, ніж деінде, за винятком країн Балтії. За прогнозами МВФ, у 2009 валовий внутрішній продукт скоротиться на 14%, експорт - на 45%, а імпорт - більш ніж наполовину. Більшість девелоперів уже стали банкрутами, банки не видають кредитів, і багато з них пару місяців не повертали депозитів. Зупинила роботу половина українських металургійних потужностей. У першій половині 2009 року обсяги купівлі нових автомобілів скоротилися на 75%.

Причини занепаду

Встановлений Національним банком і підтримуваний швидко зростаючим експортом металургійної і хімічної продукції стабільний курс гривні (5 грн. за долар) при інфляції, вираженій двозначними числами, спонукав брати позики у валюті. Таким чином можна було придбати все, що завгодно: житло, автомобілі, холодильники, телевізори і т.д. Виплати в реальних грошах мали бути дедалі меншими. Зростання номінальної заробітної плати сягнуло в 2007 році більше 20%. Тим часом у середині 2008 року експорт скоротився і в кількісному, і в ціновому вимірі. За кілька місяців експорт металургійної продукції впав на 60%, а хімічної - вдвічі. З іншого боку, ціни на імпортований газ, що падали в усьому світі, для України зросли. Адже Росія відмовилася вести з Україною торгівлю на пільгових цінових засадах. У 2009-му році країна зобов'язана платити на 20% менше за світові ціни, а в 2010-му році вже має перейти на загальносвітові тарифи. Протягом місяця курс валюти впав до рівня 8 грн. за долар. Частину позик припинили виплачувати. Своєю чергою, банки були не в змозі ані збільшити резерви до необхідного рівня, ані виплачувати зовнішні кредити, які вони брали, щоб мати, з чого позичати приватним позичальникам.

Помаранчева революція принесла неймовірні результати в розширенні свобод громадянина і забезпеченні свободи преси - у незрівнянно більшому масштабі, ніж в будь-якій іншій країні колишнього Радянського Союзу, за винятком, звісно, країн Балтії. Варто зауважити, що не змінилося законодавство щодо ЗМІ, а просто президент Ющенко припинив ними керувати, давши їм свободу, зокрема, й на знущання над ним самим.

Натомість економічні реформи, підготовлені за участі іноземних експертів, здебільшого залишилися на папері. До цього призвела політична дестабілізація, яку перш за все спричинили поспіхом написані поправки до Конституції. Внесення поправок було ціною за згоду Партії регіонів на повторне проведення другого туру президентських виборів у 2004 році, у результаті якого переміг представник помаранчевих Ющенко. Було обмежено повноваження президента, але зроблено це було не надто послідовно. Він зберіг за собою право видавати укази, щоб "наказувати" уряду робити різні речі - які, однак, уряд найчастіше не виконує. Виникає лише хаос. Політична культура - дуже низька. Президент викликає на килим суддів Конституційного Суду, а двох суддів "з квоти президента" просто відкликає. Парламент, який не може добитися від президента рішення про звільнення глави Національного банку, ухвалив…скасування власного рішення п'ятирічної давності про призначення цього ж глави банку. Депутати то одного, то іншого табору тижнями блокують трибуну Верховної Ради, роблячи неможливими будь-які засідання. На думку парламентарів, це інструмент тиску для здобуття згоди противника на якусь постанову чи щоб не допустити ухвали іншої.

На захист прав власності годі й розраховувати. Бракує правових гарантій. Кілька інвесторів, зокрема польських, втратили свої підприємства на користь нечесних українських партнерів. Вони програють у просякнутих корупцією судах. Тим не менше, у 2008 році, після багаторічних дебатів, було ухвалено новий закон про господарські товариства, що обмежив поле для зловживань у вигляді злочинного захоплення підприємств. З іншого боку, всі акціонерні товариства були зобов'язані пройти процедуру реєстрації на біржі, а також було введено інші положення, що ускладнюють діяльність компаній. До цього часу також немає доладного закону про товариства з обмеженою відповідальністю. Натомість діють положення Господарського кодексу від 1991 року, що становить соціалістично-ринкову суміш і давно мав би бути скасований.

Країна живе в безперервній передвиборчій кампанії і пов'язаному з нею пожвавленні популістських очікувань у суспільстві, яке переважною більшістю і досі переконане в тому, що "їм дає уряд". Національний банк України зазнає безпардонних атак прем'єр-міністра за, на її думку, надмірну девальвацію гривні. За її словами, курс повинен становити щонайбільше 7 грн. за долар.

Занижені тарифи для населення на енергоресурси мають чотири негативні наслідки:

1. Мільйонам кінцевих споживачів невигідно заощаджувати енергію, бо платити за неї дешевше, ніж за ізоляційне обладнання, термостати, лічильники і так далі.

2. Через занижені ціни для населення державні газопостачальники не в змозі розвивати видобуток газу і навіть підтримувати його на нинішньому рівні.

3. Виключно зовнішній постачальник (тобто "Газпром") отримує плату за світовими цінами (у 2009 році ще не в повному обсязі), а отже - має відповідні кошти для інвестицій і виплати дивідендів.

4. Надмірне використання енергоресурсів і дискримінація державних постачальників посилюють залежність від "Газпрому".

Висновок: підвищення тарифів на газ (за умови запровадження соціальної підтримки для найбідніших прошарків) виглядає очевидною необхідністю, але загрожує втратою прихильності мільйонів виборців. Тож ніхто не має ілюзій, ніби нові тарифи будуть запроваджені до президентських виборів, хоч це й передбачається угодою з МВФ.

Роль олігархів

Український парламент, без сумніву, належить до найбагатших парламентів світу. 2\3 парламентарів - олігархи на чолі з Рінатом Ахметовим, одним із найбагатших людей Європи, статки якого журнал Forbes оцінив у 7,3 млрд. дол. Олігархи - це прокляття, але й благословення України. Компанії вони реєструють на Кіпрі - це найбільший "іноземний" інвестор в Україні. У Росії політики, тобто КДБ, правлять олігархами, в Україні - олігархи керують політиками. Вони не допустили вуличної конфронтації, коли президент розпустив парламент на основі дуже сумнівних звинувачень в неконституційних діях. Олігархи врятували важку промисловість, яка принаймні до теперішньої кризи була джерелом процвітання. Вони підтримують вступ їхньої країни до Європейського Союзу. Водночас вони хочуть мати якнайкращі відносини з Росією, що необхідні для ведення бізнесу, але, звісно, не хочуть потрапити до рук спецслужб, як це сталося з російськими олігархами. У парламенті вони дбають про свої інтереси. Бізнесмен, який займається виробництвом українських автомобілів "ВАЗ" і Lanos, що не користуються великим попитом навіть у такій бідній країні, як Україна, домігся ухвалення додаткового мита на імпортні автомобілі, що суперечить положенням СОТ. Нові мита мали почати діяти за півроку, аж поки сонна СОТ не проаналізувала їх, не розглянула і не зажадала їх скасування. На щастя, вимога була виконана. У таких ситуаціях важливу роль можуть відігравати зовнішні якорі. Деякі з них діють. Із травня 2008 року Україна - член СОТ. Було скасовано несприятливі заборони на експорт зерна і соняшникової олії, знижено митні тарифи, змінено форми дотацій в сільському господарстві, придушено, як у вищезазначеному прикладі, різні протекціоністські імпульси. У жовтні 2008 року було укладено угоду про позику "стенд-бай" від МВФ. На підставі неї за 2 роки Україна має отримати 16,4 млрд. дол. США, які виплачуватимуться вісьмома траншами. Позика дала можливість підтримати платоспроможність країни, полегшує виплату приватних валютних кредитів, уповільнює девальвацію гривні, допомагає відновити ліквідність банківського сектору. Додаткові кредити виділив Світовий банк і ЄБРР. В умовах скорочення надходжень від експорту і зовнішніх інвестицій, а також обмеження приватного кредитування, підтримка грошової системи країни міжнародними фінансовими інституціями має величезне значення. Однак перш ніж виплатити кожний черговий транш, МВФ має дилему. Деякі положення узгодженого плану дій Україна виконує: лібералізовано курс гривні і обмежено діапазон можливих інтервенцій Національного банку на валютному ринку, проведено ревізію стану банків і розпочато рекапіталізацію банківського сектору. Однак виконання таких політично складних умов, як пенсійна реформа, підвищення тарифів на енергоресурси, зокрема для населення, і обмеження дефіциту бюджету, український уряд відтягує, як може. Чи варто затримати виплату чергового траншу, що викличе ланцюгову реакцію: подальшу девальвацію, погіршення ліквідності банків, затримку і так невеликого притоку нових інвестицій? Чи закрити очі, виплатити транш і дочекатися президентських виборів, призначених на січень 2010 року?

Передвиборчі спекуляції

У січні відбудуться президентські вибори. Ющенко не має практично жодного шансу навіть на вихід у другий тур. Цей однозначно прозахідний політик, антипопуліст (закликає до скасування дотацій і підвищення тарифів на енергоресурси) зробив багато для формування історичної свідомості українців (Голодомор, Полтава, історичне обґрунтування окремішності української церкви, суперечливе вшанування пам'яті вояків УПА), але не зберіг своєї популярності періоду Помаранчевої революції.

Великі надії пов'язуються з 35-річним Арсенієм Яценюком, блискучим проєвропейським політиком нового покоління, який, незважаючи на молоді літа, встиг уже побувати виконуючим обов'язків глави Національного банку, міністром економіки і зовнішніх справ, а до осені 2008 року він займав посаду спікера Верховної Ради - його кандидатуру запропонував президент Ющенко. Під час Помаранчевої революції Яценюк урятував банківську систему від кризи. На посаді спікера він зберігав нейтралітет у безперервних суперечках між табором "помаранчевих" і Партією регіонів. Сприяв проатлантичному курсу, але також дбав про добрі відносини з Росією. Однак його виборча кампанія дуже розчарувала прихильників. Він звернувся до російської піар-компанії, яка творить із нього сильну людину, представлену на білбордах у похмурих темних і холодних кольорах, що абсолютно не пасує до його амплуа. Може, в Росії це б і подіяло, але не в Україні. Щоб усіх примирити, він почав проголошувати гасла про нову Європу від Атлантики до Тихого океану, яка мала б замінити Європейський Союз; лунають від нього й інші концепції, яких ніхто не розуміє, як, наприклад, "нова індустріалізація". Словом, він прогадав, і його рейтинг, що неймовірно зростав перед виборчою кампанією, із її початком почав котитися вниз.

Тож на полі бою залишається прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Після виборів уряд Юлії Тимошенко обіцяє "прискорення реформ". Пані прем'єр запросила, як і п'ять років тому, групу іноземних і вітчизняних економістів для вироблення плану дій, який має бути готовий до лютого 2010 року. Та чи переможе Тимошенко на виборах? Чи назбирає більшість у парламенті, якої зараз не має? Чи вистачить їй рішучості, щоб від популізму перейти до необхідного масштабного лікування економіки? У такий позитивний сценарій ще вірять іноземні експерти, але мало хто з українців вбачає в ній гаранта незалежності України. А другий кандидат, який лідирує в опитуваннях, - це переможений виборів 2004 року Віктор Янукович, який вважається консервативним і проросійським політиком. Та це не зовсім правда. На посаді прем'єр-міністра свій перший візит він здійснив до Брюсселя. І якби ЄС відкрив перед Україною перспективу членства, він, напевне, попрямував би в цьому напрямку під впливом донецьких олігархів, які становлять його політичну підтримку.

Європейський Союз розчаровує

Немає країни з колишнього комуністичного блоку, яка б проводила результативні політичні та економічні реформи, не маючи перспективи вступу до Європейського Союзу. Ця перспектива була найпотужнішим зовнішнім чинником, що заохочував до реформ, визначав їхнє спрямування, усуваючи активну творчість парламентарів. ЄС - не ідеал, але якось діє. Для стабілізації на Балканах усі балканські країни, включно з колишніми югославськими республіками, Македонією, Албанією, Косово і Чорногорією, були запрошені в ЄС. Переговори розпочнуться, коли країни виконають "копенгагенські критерії". Україна не отримала такого запрошення, хоча, напевне, краще підготовлена до членства, ніж деякі згадані держави. Кілька країн ЄС виступають проти подальшого розширення. Вдалося досягти згоди щодо "Східного партнерства", яке, однак, не зможе замінити перспективу членства. Ведуться переговори про створення зони вільної торгівлі - однак продовольчі товари наперед виключені. Українське сільське господарство (за оцінками експертів FAO, сільськогосподарське виробництво може зрости в 2,5 рази) буде відокремлене від європейського ринку. Для ЄС важливішим виявився інтерес купки найбагатших європейських фермерів, ніж стратегічний інтерес в утвердженні європейських цінностей у найбільшій після Росії за територією і кількістю населення країні колишнього комуністичного блоку чи хоча б інтерес мільйонів європейських споживачів, які мали б більший якісний і ціновий вибір. Це стало б можливим, якби - звісно за умови дотримання санітарних норм - сільськогосподарські товари з України були допущені на європейський ринок.

Така ситуація має фатальні наслідки для проєвропейських сил в Україні. Вона серйозно підриває їхні позиції, позбавляє аргументів на користь прийняття складних рішень, що суперечать різним приватним і колективним інтересам. Росія користується цим з геополітичної точки зору. Вона зберігає безвізовий режим з Україною, купує військове і авіаційне спорядження, має угоду про вільну торгівлю з Україною і схиляє її до створення спільного економічного простору, що виключило б можливість запровадження будь-якої українсько-європейської зони вільної торгівлі.

Україна має провести не тільки політичну і економічну трансформацію, як всі країни колишнього блоку, а й побудувати власну державність із нуля - так само як й інші республіки колишнього СРСР, за винятком країн Балтії. Останні прожили "тільки" 45 років за комунізму і зберегли традиції власної державності. Дедалі більші внутрішні труднощі і короткозорість деяких представників політичного класу в Європейському Союзі ставлять під сумнів виконання Україною цього потрійного завдання.

Про автора

Марцін Свєнціцький - доктор економічних наук, вивчав соціологію протягом п'яти років. Два роки вчився в США, зокрема рік у Гарварді. Опублікував близько ста статей на тему економіки, самоврядування, міжнародних відносин. Займав посаду міністра зовнішньоекономічної співпраці в уряді Тадеуша Мазовецького (1989-1991). Є співавтором програми трансформації польської економіки. У пізніші роки обіймав, зокрема, посади президента Варшави (1994-1999), заступника держсекретаря міністерства економіки (1999-2000), радника з економічних питань литовського та українського уряду.

inoZMI