lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 "Голодомор 1932-1933 pоків в Україні"

Борис ЖебровськийМетодичні рекомендації щодо проведення в навчальних закладах тематичних уроків, лекцій, виховних заходів

Міністерство освіти і науки України, 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 216-24-42, факс (044) 236-10-49, від 06.11.07 №  1/9-673 - Міністерству освіти і науки Автономної Республіки  Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських  держадміністрацій, Інститутам післядипломної педагогічної освіти.

На виконання Указу Президента України від 28 березня 2007 року  №250/2007 "Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні" та доручення Секретаріату Президента України від 30.10.2007 року № 24 -7/4936  Міністерство освіти і науки України рекомендує провести в навчальних закладах країни тематичні уроки, лекції, виховні заходи, організувати перегляди кінофільмів про Голодомор 1932-1933 pоків в Україні. Методичні рекомендації додаються.

Перший заступник міністра Борис ЖЕБРОВСЬКИЙ.

Методичні рекомендації щодо проведення в навчальних закладах тематичних уроків, лекцій, виховних заходів "Голодомор 1932-1933 pоків в  Україні"

Голодомор 1932-33 років -  найбільша трагедія в історії українського народу. До цієї події прикута особлива увага не лише усіх громадян України, але й міжнародної спільноти. Восени 2008 року Організація Об'єднаних націй розглядатиме подання України про визнання Голодомору геноцидом. А ще минулого 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України про Голодомор як геноцид. Слід сподіватися, що міжнародна громадськість солідаризується із цим висновком українського парламенту, оскільки він повністю збігається із суспільною думкою. 

Під час проведення заходів варто звернутись до висвітлення таких питань:

- Голодомор в історії моєї родини.

- Моє село/місто/вулиця та Голодомор 32-33 років.

- Пам'ятний знак Голодомору.

- Голодомор в колективній пам'яті мого села.

Відображення Голодомору у фольклорі - піснях, віршах, приказках, навіть переказах, які, передаючись через покоління, змінювались, набирали нових рис; на них могли накладатись спогади про інші аналогічні події (наприклад, голод 1946-1947 рр.).

Надзвичайно важливими стануть зустрічі з місцевими жителями -

 очевидцями Голодомору,   ветеранами війни та праці, в'язнями концтаборів, їхніми дітьми, родичами, знайомими.

По можливості варто запросити  дослідників історії  рідного краю,  місцевих географів, журналістів, художників, літераторів.

Ми не повинні допустити, щоб пам'ять про Голодомор згасала в історичній пам'яті. Дуже важливо, щоб інформація про Голодомор передавалася від старшого покоління до молодшого під час безпосереднього живого спілкування.

 Три чверті століття, що промайнули з часу цих жахливих подій межують із середньою тривалістю людського життя. Кількість свідків Голодомору з кожним роком зменшується в геометричній прогресії. Тому під час проведення рекомендованих заходів необхідно використати можливість зустрітися із людьми, які пережили Голодомор. 

 Голодомор 1932-1933 рр.  - одна з ключових тем в новітній історії України. 

Оголошений сталінським керівництвом наприкінці 20-х рр.. перехід до форсованої індустріалізації поставив на порядок денний питання про ресурси для її здійснення. Передбачалось, що їх можна буде взяти за рахунок скуповування за заниженими цінами хліба в селян і продажу його за кордон. Але селянство не бажало продавати хліб за безцінь. Після хлібозаготівельної кризи 1927-28 рр. радянське керівництво перейшло в масований наступ на економічну самостійність селянства. Було оголошено курс на суцільну колективізацію. Україна як "житниця Союзу" підлягала колективізації передусім. Водночас опір колективізації в Україні був винятково сильним. Процент українських селян, які виходили з колгоспів після відомої статті Сталіна "Запаморочення від успіхів" (березень 1930 р.) теж був найбільшим.

Але здійснювати індустріалізацію без українського хліба було неможливо. Тому українським селянам було оголошено справжню війну. Терором, репресіями, але водночас і обіцянками, реальними і декларованими пільгами, особливо селянській бідноті, селян таки загнали в колгоспи. До кінця 1932р. 70% селянських господарств, які володіли 80% посівних площ були колективізовані.

Такі глобальні зрушення призвели до катастрофічних наслідків. Фактично було дезорганізоване сільське господарство. Вимушено записуючись до колгоспів, селяни масово забивали худобу. Самі господарства були організовані нашвидкоруч, якоїсь загальноприйнятої форми суспільного господарства ще не було, тому часто конфісковувалось абсолютно все. Обіцяної техніки теж надано не було. Найбільш продуктивна частина селянських господарств була розорена, а їх власники знищені або виселені до Сибіру. Тому продуктивність праці в колгоспах була надзвичайно низькою. Селянство фактично саботувало роботу в колгоспах.

Плани хлібозаготівель були встановлені державою виходячи з рівня продуктивності сільського господарства останніх доколгоспних років. Виконати їх колгоспи просто не могли. Водночас центральне керівництво вимагало виконання плану хлібозаготівель і вже в 1931 р. для вилучення зерна застосовувались надзвичайні заходи - аж до застосування для цього військових частин.

В Україну в якості особистого сталінського посланця було надіслано П.Постишева. Було замінено також більшість місцевих керівників. Особливу роль зіграла спеціальна хлібозаготівельна комісія на чолі з В.Молотовим і Л.Кагановичем, яку було надіслано з Москви наприкінці 1932 р. За її ініціативою було вилучено не тільки всі залишки зерна (з посівним включно), а й почали конфісковувати будь-яку сільгосппродукцію. Це зіграло особливу роль у підсиленні голоду. Українські дослідники підкреслюють, що такі заходи застосовувались лише в Україні, хоча голод за приблизно такою ж схемою було організовано в усіх основних хлібовиробляючих районах СРСР (Дон, Північний Кавказ, Поволжя). Села, які здали найменше хліба, заносились на т.зв. "чорні дошки", що прирікало їх на повну блокаду, а отже на вимирання. Для здійснення блокади застосовувались військові частини. Одночасно ЦК ВКП(б) і РНК СРСР видав спеціальну директиву "В связи с массовым выездом крестьян за пределы Украины", якою було введено фактично блокаду українських областей. Ще більш загострювало становище запровадження в 1932 р. паспортної системи, яка унеможливлювала вільне пересування селян і сумнозвісний "закон про 5 колосків"

Піку голод сягнув навесні-початку літа 1933 і лише тоді було дано наказ організовувати допомогу колгоспам посівним зерном і продуктами харчування. Ряд дослідників підкреслюють, що допомога надавалась лише колгоспам, що остаточно зламало найбільш стійких одноосібників. Таким чином, Сталін використав голод для того, щоб остаточно зламати селянський опір колективізації в Україні.1

Сам факт Голодомору довгий час замовчувався і, навіть, старанно приховувався. В Україні вперше голод 1932-1933рр. почали визнавати лише в 1988 р. Тоді ж письменник Олекса Мусієнко вжив і саме слово "Голодомор", яке швидко стало загальноприйнятим в українській публіцистиці, а з неї перейшло і до наукової історичної літератури.

Вже зазначалось, що справжнє вивчення Голодомору почалось після 1991 р, коли стали доступними архіви і стало можливим організувати збір свідчень очевидців. Хоча треба зазначити, що ще з кінця 40х - початку 50-х рр.. ХХ ст. стали з'являтись наукові дослідження про голодомор в діаспорі (зокрема роботи Дмитра Соловея). Особливу роль в приверненні уваги до цієї однієї з найбільших трагедій сторіччя відіграла робота Р. Конквеста "Жнива скорботи", а також діяльність Спеціальної комісії Конгресу США, яку очолював Дж. Мейс. Звіти цієї комісії почали виходити з 1987р.  У 1989 р. вийшла брошура С. Кульчицького "1933: трагедія голоду", а в 1991 р - його ж монографія "Ціна великого перелому".  В 1990 р. з'явилась збірка документів "Голод 1932-1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів". Лише у 1991р. з'явилась перша збірка свідчень людей, які пережили Голодомор: "1933 Голод: Народна книга-меморіал" упорядники В. Маняк, Л. Коваленко".

В Україні діє Асоціація дослідників Голодоморів в Україні. Видано низку збірок свідчень свідків Голодомору. Найбільш ґрунтовні з них:

—"Портрет темряви. Свідчення, документи і матеріали у двох книгах. - Видавництво М.П.Коць.: Київ - Нью-Йорк, 1999;

—"Український Голокост 1932-1933. Свідчення тих, хто вижив. Том І - 4". -  К.: Вид. Києво-Могилянська академія, 2003-2007 р.

Тема Голодомору широко представлена в мережі Інтернет. Найбільш корисними будуть такі сайти:

-http://www.archives.gov.ua/Sections/Famine/ - спеціальний розділ офіційного сайту Державного комітету архівів України

-http://www.golodomor.org.ua/ - спеціальний проект за підтримки Міжнародного фонду "Україна 3000".

Ці ресурси містять різноманітну інформацію - документи, свідчення очевидців, праці істориків та публіцистів, фотоматеріали тощо.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

На світлині: Борис Жебровський.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка