(Інтервю члена ОУР Василя Коломацького (Канада) сайту "Кобза" від 19 січня 2002 р.)


Кор. Пане Василю, як Ви оцінюєте рішення, прийняті у Москві Радою ОУР від 7 грудня 2001 року?
Василь Коломацький: По-перше, з інформації, отриманої мною від учасників цих зборів, я зрозумів, що Ради ОУР, власне, і не було. Була зустріч із послом України Миколою Білоблодським. Вона тривала біля 2-х годин. Потім без усяких процесуальних норм (реєстрація, відкриття зборів, кворум, протокол, порядок денний, резолюції, лічильна комісія) заслухали інформацію від Руденка-Десняка, що ІІІ Конгрес українців Росії треба провести у квітні 2002 року і що він (Руденко-Десняк) категорично відмовляється від пошуку фінансів на Конгрес. Із залу пролунала пропозиція, що, крім доповіді Голови ОУР, має бути дві співдоповіді від регіонів. З цим ніби погодилися, але оскільки протокол не вівся, то важко сказати чи у квітні про це згадають. Було затверджено склад Оргкомітету, але функції не розподілено.
Оскільки зібрання носило досить хаотичний характер і було неясно, яким є статус зборів, хтось із залу спитав: "Коли буде проведено Раду ОУР?". На що Руденко-Десняк відповів: "Вважайте це Радою ОУР" і невдовзі після після цього залишив зібрання.
Так що я за всіма ознаками вважаю, що зібрання від 7 грудня Радою ОУР не було. Це, звичайно, викликає розчарування в організаційній спроможності керівництва. У серпні у Києві керівництво ОУР Раду провести не змогло. Нині теж цю справу не зроблено. Не прийняті важливі рішення по створенню Правозахисної Групи ОУР, по захисту Богоявленської парафії, прийняттю ОУН Руху в ОУР, звіту за фінанси, просто дискусії з політичних питань і т.д. З проведенням Конгресу також повна неясність де план, хто за що відповідає? Хто шукає фінанси, хто запрошує гостей, хто замовляє готель і т.д. Я вважаю, що проведення ІІІ Конгресу у квітні під реальною загрозою. Це не може не хвилювати.
По-друге, оскільки названо дату Конгресу, то фактично розпочато передвиборну кампанію. Тобто, розпочалося формування передвиборних команд, що будуть претендувати на посади Голови, Першого Заступника та Секретаря. Фактично, між цими командами буде конкуренція за голоси членів Ради ОУР на виборах. Це новий етап для нашої організації, бо на І Конгресі конкуренція була лише за посаду Голови ОУР, а на ІІ Конгресі взагалі на всі посади висунулося по одному кандидату. На цей раз я передбачаю, що обовязково буде трійка кандидатів від регіонів і буде передвиборна дискусія стосовно політики нинішнього керівництва ОУР та політики на наступні 4 роки.
Власне, це я вважаю головними рішеннями та наслідками засідання від 7 грудня.
Кор. Все-таки викликає здивування такий низький рівень проведення Ради ОУР. Чому нинішнє керівництво не змогло підготувати Раду ОУР, розпочати організацію ІІІ Конгресу? Яка причина?
В.К. Деякі речі я можу сказати з певністю, деякі - припускати. По-перше, ясно, що нинішнє керівництво організаційно і політично було не на висоті протягом усіх 4-х років. Це була дуже пасивна і непрофесійна команда, що підтвердять більшість регіональних лідерів. По-друге, Руденко-Десняк не вміє проводити засідання, у нього просто немає ні досвіду, ні вміння це робити. (За перші 4 роки Рада ОУР проводилася, здається, лише раз, за наступні 4 роки жодного разу. Президія Ради ОУР не збиралася жодного разу).
Далі можу припустити, що Руденко-Десняк просто боявся, що у випадку формування порядку денного демократичним шляхом було б обговорено небажані для нього питання (зокрема, заслуховування фінансового звіту, захист парафіян у Ногінську і т.д.). Тому, можливо, що за цією зовнішньою неорганізованістю був простий політичний розрахунок. Крім того, неясно, чи він справді збирається боротися за своє переобрання на третій термін. Лист секретаря ОУР Олексія Григоровича свідчить що така спроба ніби є. Якщо це так, то дискусія з політичних питань була б явно не на його користь, бо чіткої ідеології, програми дій і тактики він досі не має (почитайте його публічні виступи чи останню статтю у "Бюлетні СКУ"). Якщо ж він переобиратися не збирається, то, очевидно, його інтерес до ОУР мінімальний (про що, наприклад, може свідчити відмова шукати фінанси на ІІІ Конгрес). Але за цими деталями краще звертатися до самого Руденка-Десняка. Я, між іншим, запропоную голові ОУР дати інтервю сайту "Кобза" і прояснити для членів ОУР усі ці питання.
Кор. Скажіть, будь-ласка, які конкретні претензії Ви маете до Руденка-Десняка як до голови ОУР?
В.К. Не хочу торкатися деталей, скажу про загальні речі. Бачу тут три основні проблеми.
По-перше, Руденко-Десняк має досить низький організаційний потенціал. Він не вміє організовувати людей, запалити їх на роботу, він дуже повільно виконує взяті на себе забовязання. Те, що можна зробити за тиждень, тягнеться місяцями. Він не вміє планувати. Він не вміє шукати фінансові ресурси для виконання проектів. В усіх випадках маю приклади з особистого спілкування з ним. Наведу лише один.
Десь у травні 1994 чи 95 року я як правозахисник займався справою Юрія Біліченка, українця, що очікував смертного вироку у Вірменії за свої військові дії у Карабаху. Я написав проект листа до уряду Вірменії з проханням про помилування, приніс його до Руденка-Десняка. Він справою зацікавився, лист підписав, ми зробили публікацію у газеті "Український вибір". Потім я з цим листом та публікацією за дорученням Руденка-Десняка пішов у посольство Вірменії, де мене прийняв дипломат, якому я представив справу. Дипломат повідомив, що посол Вірменії готовий у цій справі особисто зустрітися з Головою ОУР і дав свою візитівку для контакту. Вважаючи своє доручення виконаним, я передав візитівкку Руденку-Десняку. Він сказав, що справа дуже важлива і він обовязково відвідає пана посла. Через тиждень я поцікавився, чи був пан Олександр у посольстві. І отримав відповідь, що він (пан Олександр) візитівку, на жаль, загубив. "Що ж ми маємо робити?" спантеличено спитав я. "Чи не міг би я Вас, пане Василю, попрохати ще раз відвідати посольство і знайти координати особи, з якою Ви мали зустріч?" пролунала в телефонній трубці досить безапеляційна пропозиція. Пригадую, як довго я уявляв собі цю повторну місію до посольстава за візитівкою, але знайти підходящого пояснення, що ж сталося з попередньою, я так і не зміг. Так та справа і скінчилася нічим. Повірте, що подібні речі траплялися не раз і це в роботі з Руденком-Десняком було системою. Принаймні, кажу лише про мій особистий не дуже приємний досвід.
По-друге, політичні здібності Руденка-Десняка я оцінюю досить низько. Він не політик за своєю природою. Він не може оцінити реальну розстановку політичних сил, їх природу та політичну вагу. Його віра у прийнятя Програми "Підтримки української культури у Росії " була утопією, в яку, гадаю, він ще досить вірить. Проблема, звичайно, була не в самій ідеї Програми, а у тому, як Руденко-Десняк вважав її треба "пробивати". На його думку, ми (українці) повинні були мовчати у Ногінському конфлікті, не мали предявляти голосних претензій уряду РФ, не звертатися до міжнародних правозахисних організацій, не вимагати від уряду України стати на захист діаспори у Росії , не апелювати до Західної діаспори і т.д. А за це Міністерство національностей РФ оцінить нашу лояльність і "пробє" для нас Програму. Утопічність цих планів показало розформуваня Міністерства національностей восени 2001 року. Ця структура в цілому була прихильною до українців, але мала абсолютно недостатню політичну вагу для здійснення мети. Її вагу можна було оцінити по її бюджету. В результаті всього цього проекту з Програмою ми залишилися коло розбитого корита, коли не маємо прихильників ні серед помірковоно-опозиційних демократичних сил Росії (як СПС чи "Яблуко"), ні підготованих правозахисних документів, ні організованого лобі в Україні чи Діаспорі. (Уся подорож Руденка-Десняка до США та Канади у травні 2001 року мала гасло діаспора у Росії живе, бореться і має успіхи, "чутки про нашу смерть дещо перебільшені", у ногінському конфлікті "все упирається у рішення суду" і т.д. Це була російська пропаганда та ще й оплачена грошима Діаспори). Цей стратегічний прорахунок із Програмою (який Руденко-Десняк, гадаю, ще досі не осмислив) коштував організації 4-х втрачених років. Ми мали змінити тактику ще на ІІ Конгресі.
За своєю природою Руденко-Десняк є повний лояліст до влади. І це в той час, як нашу українську громаду у Росії дискриміновано, принижено та ігноровано цією владою. Проти нас працюють цілі ідеологічні інститути, ЗМІ, політична еліта. Тому лояльність, угодницька посмішка, "готовність до компромісів без усяких умов" у цьому контексті є тотожною прийняттю нашою організацією поразки, сигналом безсилля. З моєї точки зору, ми мали чітко заявити владі і свої претензії, і свої інтереси. І відкрито їх захищати. Така позиція взагалі характерна для демократій, в цьому немає якогось нездорового егоїзму. У такому питанні, як ногінський погром, я вважаю, компроміси були неможливі. Жодна діаспора в жодній країні не визнала б погром парафії, побиття парафіян, кайдани на руках владики, пяний перегар і нецензурщину, автомат наставлений на ігуменю монастиря як легальну акцію або "виконання рішення суду" (як це назвав Руденко-Десняк). На злочин влади треба було відповісти потужною кампанією протесту. Руденко-Десняк, на жаль, зайняв іншу позицію. Йому так було зручніше.
По-третє, це певні особисті риси Руденка-Десняка, які дозволяють йому, наприклад, заявити у лице делегатам ІІ Конгресу українців Росії: "Я розумію, що ми усі трохи втомилися один від одного". Уявляете? За день до цього його переобрали на другий термін в ОУР, а сьогодні він вже "втомився". (У своїй промові на ІІ Конгресі українців Росії він поглузував над прагненням українців мати українську школу у центрі Москві, ще й приплівши до цього як аргумент імя Миколи Гоголя. А у Торонто він публічно заявив про українців Східної діаспори: "Відносно співробітників. Я не знаю, як це робиться у вас. Можливо, у вас українці іншого походження. У нас це робиться так: всі збираються на мітинг, на зустріч, на конференцію, страшенно темпераментно говорять на різні теми. А коли доходить до справи розбігаються" (кінець цитати). Це так він на Заході презентував нашу діаспору у Росії. Вважаю подібні висловлення голови ОУР на адресу українських активістів у Росії безпідставними та аморальними. Олександру Олексійовичу треба було б повчитися у членів нашої організації терпінню, працьовитості та відданості українській справі. прим. В.К.). І так далі. Голови регіональних організацій та Західна діаспора можуть навести й інші приклади. Я навіть не можу якось визначити цей феномен (зовні це виявляється як брак чемності, зверхнє ставлення до членів організації та хвороблива реакція на критику), але це також є одним із тих факторів, що дуже негативно позначилися на роботі ОУР. Взаємна повага, моральна підтримка та почуття рівності перед обовязком має бути основою стосунків у будь-якій громадській організації. Але…
А якщо говорити про конкретні речі, то я не можу не згадати про роль Руденка-Десняка у ногінському конфлікті. Займаюся цією справою з січня 1998 року і знаю її в деталях. Руденко-Десняк від самого початку відмовився від захисту парафії, більше того - весь цей час вів тиху боротьбу проти Ногінського комітету, який боронив парафію. На VII Світовому конгресі українців (Торонто, 1998 р) він публічно на панелі (секції) КЛГП заявив, що "демонстрації протесту є абсолютно марними у цій справі". Коли в кулуарах Конгресу я почав переконувати його, він навів "аргумент". Виявилося, що він звернувся до "Меморіалу" з проханням зробити експертизу ногінської справи на предмет чи було порушено права парафіян (!) і тепер чекає на її результати. І це після того, як він тримав у руках Свідчення парафіян! У Торонто у 2001 році він заявив, що "парафіяни самі винні, що не перереєстрували парафію", а також, що "справа упирається в рішення суду". Тобто, у Торонто, де традиційно зосереджено протестний потенціал Діаспори, де є давні правозахисні традиції і де потрібно було шукати лобі для захисту наших інтересів, він навпаки підрядився "заспокоювати" Діаспору. Я вважаю, що Руденко-Десняк знехтував обєктивними інтересами української громади у ногінському конфлікті, і свідомо відмовився виконувати відповідні рішення ІІ Конгресу українців Росії. Це, можливо, одне окреме питання, але принципове. Принаймні, я свої політичні стосунки з Олександром Олексійовичем зясував ще у грудні 98-го року, орієннуючись саме на його позицію по Ногінську.
Кор. Виглядає, що Ви склали досить конкретне уявлення про Руденка-Десняка як політика. Враховуючи той факт, що ОУР знаходиться в стані передвиборної кампанії і характеристика нинішнього керівництва є важливою темою, чи не могли б Ви розповісти більше деталей про нинішнього голову ОУР? Адже фактично "Кобза" є єдиним джерелом, що подає інформацію про події всередині ОУР, роблячи політичні акценти.
В.К. Тоді можу зробити ще кілька окремих зауважень.
По-перше, мене дивує ставлення голови ОУР до обовязку проводити збори організації. Під час свого публічного виступу у Торонто він сказав щось подібне, що проводити збори це є вчорашній день, у той час, як існує електронна пошта і всі питання можна вирішувати без зібрань. Таке уявлення є повний нонсенс. Я живу на Заході, де за статистикою середня особа має дві електронні адреси.А в політично активних прошарках суспільства це число навіть вище. Я вас запевняю, що усі наші організації чи партії інституту зборів не відмінили, навіть і думки такої немає. СКУ продовжує мати свої зібрання. Регулярно проводять збори політики. В Давосі щорічно збирається Світовий економічний Форум і так далі. Тому таке уявлення про предмет є "винаходом" самого голови ОУР. Насправді ж ми маємо катастрофічний дефіцит дискусії на політичні теми в ОУР. Ми так і не стали політично активним середовищем, ми не розвинули цієї громадської культури.
По-друге, мене турбує хронічна неспроможність голови ОУР прозвітувати за фінанси. Ви пригадуєте, що на І Конгресі українців Росії представник Західної діаспори публічно передав голові ОУР 1000 ам. дол. на потреби організації. Крім того, між І та ІІ Конгресами голова ОУР отримав 1000 ам. дол. від "Українського Народного Союзу" (США) та 300 ам. дол. від "Українсьного Братського Союзу"(США). Про останні гроші я знаю, бо особисто писав листи до Уляни Дячук та Івана Олексина у цій справі і знаю, що гроші було передано голові ОУР. Але всі ми пригадуємо, що на ІІ Конгресі у фінансовому звіті про ці суми не згадали. Згідно зі звітом, виглядало, що Західна діаспора не дала ні цента для ОУР. Чи це справді так? Потім, під час свого візиту до Росії у серпні 1999 року президент СКУ Аскольд Лозинський передав голові ОУР 1000 ам. дол. Я хотів би почути на ІІІ Конгресі ОУР, що ці гроші було отримано, а також як і коли їх було використано. Я не хочу, щоб мої слова трактували як варіант підозри. Посто хочу пригадати, що регулярний фінансовий звіт є невідємною частиною життя громадської організації. Навіть у вік електронної пошти.
По-третє, Руденко-Десняк двічі обіцяв мені допомогти із створенням Правозахисної Групи ОУР. Перший раз у Торонто (2001р) в присутності професора Юрія Даревича, другий раз у Києві на ІІІ Форумі. Нічого не зроблено. У Торонто він мені сказав: "Я маю у цьому питанні порадитися з Радою ОУР". Я тоді з цього зробив висновок, що Рада ОУР у Києві відбудеться… Тепер я розумію, що мова політика завжди несе у собі, так би мовити, приховані відтінки…
Взагалі я не здивуюся, якщо раптом так за місяць до ІІІ Конгресу Олександр Олексійович обявить, що в ОУР вже створено Правозахисну Групу, яка вже "активно бореться за права парафіян у Ногінську". І вже вивчили напамять Ногінський Документ і т.д.. Таку інформацію я сприйму не інакше як передвиборний трюк нинішнього керівництва. Все це треба було робити у 1997-98 роках, але якраз у той час Олександр Олексійович вів боротьбу з Ногінським Комітетом.
Хотів би також сказати кілька слів про менеджерські здібності Руденка-Десняка. Пригадуєте, після І Конгресу він зумів дістати кошти на публікацію матеріалів Конгресу. Вийшла брошура "Мы граждане России". Наклад був немалий - 10 тис. Я спитав у пана Олександра: "Як ми зможемо розповсюдити такий великий наклад?". Він відповів: "Якщо ми не розповсюдимо цей наклад, то чого ми варті як організація?". І встановив ціну за одну брошуру 10 тис. рублів. Це була на ті часи комерційна ціна, що перевищувала середню ціну у книжковій крамниці. Пригадую, я переконував його знизити ціну, бо це ж партійна література. Але марно. "Нам потрібні гроші для роботи", незмінно відповідав він. При всій своїй активності я зміг продати лише 15 примірників. Пригадую, приїздили люди з України на Шевченківські свята, на зустрічі в Українську бібліотеку, бачили книгу, питали про ціну. Ніхто з них не міг дозволити собі придбати таку дорогу брошуру. За кілька років після Конгресу вдалося продати всього кілька сотень примірників, решта лежала мертвим вантажем у підвалі Української бібліотеки на Велозаводській. Матеріали втрачали свою актуальність, продажем уже ніхто й не займався…Аж поки одного дня у підвалі не прорвало труби, увесь наклад було безнадійно зіпсовано і ремонтні працівники викинули його на смітник. Ось так і закінчилася ця історія. Так ми "заробили" для ОУР.
І хотів би провести ще одну паралель. Друк пілотного номера газети "Украинское обозрение" (Москва, лютий 2001 р) за словами самого ж Руденка-Десняка коштував 2,5 тис дол. В той же час річний бюджет сайту "Кобза" (включаючи початковий дизайн сайту та рекламну кампанію) складав 1,3 тис. дол. А на 2002 р ми плануємо бюджет десь 500-700 дол. Скажіть, чий інформаційний проект був ефективнішим?
Головною проблемою Руденка-Десняка як менеджера була його неспроможність роззосередити повноваження і розділити обовязки. Він усе намагався робити сам, не встигав, відкладав на потім, обіцяв, забував і справа гинула. Наведу свіжий приклад. На зборах 7 грудня Руденко-Десняк поставив питання "ребром": "хтось має знайти 20 тис ам доларів на проведення ІІІ Конгресу". Якщо ставити питання так, то для цього міфічного "когось" це є завданням досить важким. Але давайте порахуємо як менеджери, прорахуємо саму мінімальну конфігурацію Конгресу. Нам нобхідно запросити (можливо до Москви, хоча це дорожче) 45-48 керівників регіональних організацій. Їх треба розмістити на 2 дні і зняти зал для засідань. Тепер порахуємо. Середній плацкартний квиток до Москви в обидва кінці коштує 100 ам.дол. Якщо знімати недорогий готель (скажімо, гуртожиток при відомчій організації), то можна за 2 дні на одного делегата витратити 100 ам. дол. За наявності у Москві Культурного Центру України на Арбаті і при тому, що Руденко-Десняк сам там працює, очевидно, зал для засідань на 2 дні можна було б отримати безплатно. Рахуємо: 48*200 = 9600 ам дол. Це максимальна цифра. Тепер згадаємо про операцію віднімання. У Москві мешкає 200 тис українців, існує організація ОУМ (очолює її член нинішнього керівництва ОУР Семененко В.Ф.). Є Українська бібліотека, яку відвідують сотні активних інтелігентних членів громади. Невже не можна розмістити 48 чоловік приватно на квартирах москвичів? Маючи у запасі аж майже 5 місяців часу. Звичайно, можна. Я із Канади можу знайти приватне помешкання у Москві для 2-3 делегатів Конгресу (якщо до мене звернеться Оргкомітет у цій справі). Коли Руденко-Десняк улітку 2001 р жив у Торонто 2 тижні, він жив приватно, не в готелі. Це нормальна практика навіть у нас, на Заході, де українські організації гроші мають. Отже, цифру можна цілком скоротити до 4800-6000 ам. дол. Далі, давайте розділимо фінансову відповідальність між центром і регіонами. Скажімо, кожний делегат Конгресу платить 30 ам. дол. за свій квиток до Москви і сам оплачує своє харчування. Це чесно. Отже, маємо суму десь 3360-4560 ам. дол. Це в 5-6 разів менше від початкової суми в 20 тис. ам. дол. І я певний, що керівники регіонів з таким фінансовим порядком погодилися б. Погодьтеся, що ми за 5 хвилин досить сильно спростили завдання для цього загадкового "когось". Чи міг Олександр Олексійович спокійно до засідання сісти, порахувати ці цифри, представити їх учасникам зборів 7 грудня і пояснити завдання і відповідальність учасників проекту. Це називається розподілом обовязків. Стандартний менеджерський хід. Руденко-Десняк цього робити не вміє, як і кожна художня натура, він любить гіперболи, любить вражати слухачів парадоксами. А треба бути менеджером, людиною, що вміє рахувати і вирішувати проблеми.
Взагалі, не хотів би, щоб у читачів склалося враження, що я маю якісь особисті негативні почуття до Руденка-Десняка чи що я вважаю, що він єдиний відповідальний за печальну ситуацію в ОУР. Я в громадському русі з 1988 року і вмію відділяти особисте від громадського, і я не прихильник самопоборювання між українцями. В якомусь сенсі, думаючи про цю людину, я відчуваю співчуття. Я сам ніколи не хотів би опинитися у його ситуації, коли результати моєї громадської роботи було б оцінено як незадовільні, а критика лунала би з усіх боків. Він українець. Він же теж працював, тратив свій час, своє життя. Він у щось вірив, кудись нас вів. В якомусь сенсі він став жертвою свого власного міфу про свою велич (що власне є характерним для натур художніх), він жив у полоні власних ілюзій. А де були ми лідери українського руху Росії? Хіба ми не плелися покірно у хвості, навіть не знайшовши спосіб висловити своє невдоволення як курсом , так і менеджментом. Де, наприклад, була реакція членів ОУР на провалену Раду ОУР у Києві, хто в ОУР, крім Паняка та Харамбури, захищав Ногінських парафіян? Хто відвідав Ногінськ, зустрівся із владикою Адріаном?
Тому я хотів би поставити крапку на цій темі, зробивши короткий висновок із двох частин: роботу голови ОУР під час другого терміну треба визнати незадовільною; але проводити Руденка-Десняка на пенсію треба, не ображаючи його гідність. Це нормальна життєва ситуація. Відходять у відставку лідери країн, голови партій, премєр-міністри і т.д. Ніхто з цього не робить трагедію. Але я хотів би закликати членів ОУР провести Руденка-Десняка з повагою, відповідною до його статусу голови ОУР. Він працював, він не справився із завданням, він відходить. Ми з гідністю проводжаємо його і новий голова приступає до обовязків. Гадаю, ОУР знайде коректне й інтелігентне рішення в цій ситуації. Вірю, що і Руденко-Десняк теж стримає свої емоції, не стане розпалювати гіркоту в серці, шукати винних. Достойна передача повноважень сприяє зміцненню організації, консолідує членів.
Звичайно, все вище сказане про співчуття та солідарність сказано, виходячи з припущення, що Руденко-Десняк таки відходить від керівництва нашим рухом, що він усвідомив свій провал. Якщо ж - ні, і він спробує навязати організації ще один термін свого безбарвного лідерства то у цьому випадку почесних проводів не буде. Чи вистачить у Руденка-Десняка реалізму в оцінці цієї ситуації, передбачати не буду. Принаймні це інтервю, можливо, стане йому в пригоді, допоможе зрозуміти, що відчували ми прості члени ОУР протягом другого терміну його головування. Завжди радий допомогти голові ОУР .
Кор. Пане Василю, я розумію, що Вам неприємно згадувати про всі ці епізоди із втраченим тиражем брошури чи візиткою вірменського дипломата, але у всій цій історії з провалом Руденка-Десняка є все ж один незясований і принциповий момент коли реально організація переконалася у тому, що голова ОУР не справляється із своїми обовязками? Чому не було чути критики до початку передвиборної кампанії? Ось Ви самі особисто можете сказати, коли Ви вперше помітили, що є проблеми з керівництвом і коли Ви остаточно для себе зясували, що ці проблеми реальні і потребують вирішення?
В.К. Відповім на Ваше питання, оскільки воно стосується моєї громадської позиції. І взагалі це питання на тему "а де були ми усі?".
Члени ОУР, очевидно, пригадують, що у 1994 році московський журналіст Володимир Нирко випустив українську газету "Український клуб". (Принаймні, це було у ювілейний шевченківський рік, коли громада відзначала дату у Будинку літераторів. Там я вперше і зустрівся із Володимиром). Газета була не просто українською, а навіть тримовною (українсько-російсько-англійською), в ній був колір, були фотографії. Газета була непоганою. Така неполітична розважальна газета для українців діаспори. Планувалося, що і Західної, і Східної. Отже, видав він газету і попрохав керівництво ОУР допомогти із її розсилкою в регіони. Вони відповіли, що це треба обговорити при особистій зустрічі. Володимир, очевидно, відчув, що тут щось іде в небажаний для нього бік і запросив мене також бути присутнім при зустрічі (ми з ним потоваришували в той момент). А треба при цьому сказати, що він був професійний журналіст, робив проекти для телебачення і мав власний офіс не десь, а на Новому Арбаті, в одному із цих висотних будинків, або "зубів", як їх називали москвичі. Тобто, він був людиною дуже солідною (у нього в газеті був, скажімо, власний фотограф, у нього стояв у офісі Макінтош і прінтери до нього і т.д.) і треба відзначити, що прийшов він до нас із уже готовим проектом, грошей не просив. І ось приходять на зустріч Руденко-Десняк і Валерій Семененко (тоді секретар ОУР). Такими "начальственними" я їх ніколи не бачив. І почали вони Володимиру з погордою доводити, що газета його нічого не варта, що на українських справах він не розуміється, що вже існує ОУР, існує газета "Український вибір" і навіщо він взагалі зайнявся не своєю справою. Володимир захищався і прохав лише розіслати газету в регіони, нехай українці самі вирішують добра вона чи ні. Тут Валерій Фокович "змилостивився", пообіцяв, що газету розішлють протягом 3-х місяців(!). Володимир попрохав адреси регіонів. Йому не дали. Тоді Володимир запропонував спільний проект разм з "Українським вибором". Тоді Руденко-Десняк запропонував йому вести у його газеті розділ української кухні. Нирко, ясно, відмовився від такої честі. Десь за 25-30 хвилин переговорів Володимир сказав, що якщо немає підтримки діаспори то він від проекту відмовляється. Так помер на моїх очах "Український клуб". Все було зроблено просто і елегантно. Коли задоволені собою і "начальственні" Руденко-Десняк і Семененко пішли, спантеличений Володимир у мене спитав: "І це керівники вашої організації? Що вони роблять?". Я не знав, що відповісти. Справді, щойно на моїх очах керівники ОУР відштовхнули від діаспори потужний інтелектуальний, організаційний та фінансовий ресурс. А, власне, чому вони це зробили? Я не зміг знайти відповіді, і це був, як кажуть перший момент мого сумніву.
Ну, а остаточний політичний розрив з Руденком-Десняком відбувся після зустрічі з ним у Торонто на VII Світовому Конгресі українців. Це був грудень 1998 року. Руденко-Десняк відмовився підтримати Ногінський комітет, фактично виступив проти нього, а я відмовився визнавати його лідером нашого руху у Росії і публічно закликав піти у відставку. (Тут малося, що я відмовився визнати його моральний авторитет лідера українського руху Росії, вважав за потрібне демократичними методами, в рамках мого членства в ОУР, боротися за зміну політики ОУР по Ногінську, а також в рамках майбутньої передвиборної кампанії в ОУР боротися за зміну керівництва ОУР. Поважаючи принципи демократії та виборну волю членів нашої організації я ніколи не ставив під сумнів сам статус Руденка-Десняка, як голови ОУР. Він був легітимним, і я свівпрацював з вим, скажімо, від час візиту Ван дер Стула до Росії. Я завжди приймав його статус до уваги. прим. В.К. ). З 1998 року політично ми були на різних полюсах ОУР.
Так що Ви помиляєтеся, коли гадаєте, що не було публічної критики керівництва ОУР. Роки три тому була відома стаття Стефана Паняка в "Українському слові". Було моє звернення напередодні Ради ОУР від 7 грудня Звернення і до Ради ОУР і до Руденка-Десняка особисто. Ці тексти є на "Кобзі". Я Вас запевняю, що критика була. А реакції на неї не було.
Однією з проблем було також те, що ми роками не мали політичного друкованого органу, де члени ОУР могли б висловлювати свої погляди і обговорювати організаційні справи. Редактором "Українського вибору" був Руденко-Десняк і там опозиційні погляди не публікувалися. Я хотів би, щоб наша "Кобза" стала трибуною для відкритої дискусії. Але звичайно - толерантної, інтелектуальної і аргументованої.
Кор. Коли Ви кажете про назрілий відхід Руденка-Десняка на політичну пенсію Ви маєте на увазі відхід лише із ОУР чи також із керівництва НКА "Українці Росії", яку він також очолює?
В.К. Я маю на увазі його відхід з усіх помітних посад в українському русі Росії. Тобто я включаю сюди і посаду голови НКА "Українці Росії" і редакторську посаду в "Українському огляді" і, якщо це технічно можливо, то і припинення його членства в УВКР (але як це зробити в рамках Статуту, я сказати не можу). Я вважаю доцільною повну політичну відставку. З моєї точки зору його ресурс як політика вичерпано повністю і це очевидно вже давно. Реально його роботу було видно десь у 1993-95 рр. Це дуже давно, практично інша епоха.
Тепер про Федеральну НКА. Ми маємо десь 7-8 регіональних організацій, що ввійшли до НКА. Руденко-Десняк у Торонто назвав цифру 16. Навіть якщо їх 16, то ми все ще в ОУР маємо десь 45-48 регіональних організацій. Тобто ОУР є більш репрезентивним для діаспори, він більш солідний, за ним більше справ, у нього є газета, він член СКУ і т.д. З іншого боку влада, спираючись на закон про НКА, вважає саме голову Автономії легітимним лідером, що репрезентує діаспору перед владою. Таким чином, виникає проблема: хто ж є політичним лідером діаспори? Я вважаю, що цю проблему треба вирішити просто. Ми виберемо нового Голову ОУР і ця ж людина має згідно з логікою стати новим лідером НКА "Українці Росії". Тобто, наш політичний лідер буде представляти нас перед владою. Але це має бути оформлено з урахуванням норм Статуту НКА. Тобто, фактично у квітні має відбутися два зїзди, а не один і обидва мають прийняти синхронні кадрові рішення. Інакше ми потрапимо у ситуацію двовладдя і я вас запевняю, що виникнуть великі проблеми. Влада буде грати на цих протиріччях, слухаючи того, кого їй вигідно почути у цей момент. Це дуже ускладнить нашу роботу.
Коли ж ми з часом в НКА матимемо усі регіональні організації ОУР, тоді можна буде думати: чи розпускати ОУР, чи зливати його з НКА, чи тримати дві організації паралельно. Але уявімо собі ситуацію: ми розпустили ОУР і маємо лише НКА. Після цього Дума відміняє закон про НКА. І ми повністю втрачаємо федеральну українську організацію. А хто може гарантувати, що у Росії такого ніколи не трапиться? Тому нині розпускати ОУР, безперечно, зарано.
Кор. Яка Ваша думка про двох інших керівників ОУР: Першого Заступника голови ОУР пана Валерія Семененка та Секретаря ОУР Олексія Григоровича? Як Ви оцінюєте їх роботу?
В.К. Валерія Семененка я знаю непогано. Ми жили поруч, я навіть якийсь короткий час безпосередньо допомагав йому у роботі. Організатор він середній, ніякими особливими політичними ініціативами не відзначився (хоча якийсь час був близьким до Сергія Шахрая, який у свою чергу у 1991-94 рр був досить впливовим політиком). Для мене принциповим є той факт, що Валерій Семененко відкрито виступив як ворог ногінської парафії. Коли Віктор Гуменюк у жовтні 1997 р зібрав Збори організацій Московського регіону, щоб політично захистити парафію, Валерій Фокович зявився на цих зборах як представник ОУМ і робив усе, щоб заблокувати прийняття резолюцій протесту. Це йому не вдалося, але, як кажуть, друзів пізнають у біді.
Перед цим був епізод з "Українським клубом".
Хотів би також відзначити той факт, що на зборах у Києві влітку минулого року, де вибирали членів УВКР від Східної діаспори, Валерій Фокович висунув кандидатуру Вікторії Скопенко (Москва), а не підтримав Руденка-Десняка. Це характеризує його позитивно. Також згадаємо, що коли Аскольд Лозинський приїздив до Москви, то водієм авто, у якому президент СКУ їхав до Ногінська, був саме Валерій Фокович. Це теж невеликий плюс. Хоча ми і обирали його не водієм, а політиком у першу чергу.
Все ж, враховуючи масштаби завдань і загальний політичний провал керівництва, я оцінюю роботу Першого заступника голови теж як незадовільну. Якщо його не влаштовувала політика Руденка-Десняка, треба було формулювати новий курс, їхати в регіони і боротися за нову політику. Але ми цього не бачили. В нього не було політичних ідей. Взагалі за своєю природою він теж не політик.
Про Олексія Григоровича я маю мало інформації. Він відіграв позитивну роль у перереєстрації ОУР протягом останнього терміну. Це відомо. Але, з іншого боку, він зарекомендував себе як вірний прихильник політики Руденка-Десняка і весь час перебував у його тіні. В тому факті, що засідання Ради ОУР від 7 грудня 2001 р. було фактично провалене, мабуть, був і його організаційний недогляд.
Вперше ми особисто зустрілися у Києві на тих самих зборах , де вибирали членів УВКР від Східної діаспори.
Я хотів би, щоб його характеризували інші члени організації. Я боюся сказати несправедливо про людину, з якою мало знайомий.
Кор. Як Ви собі уявляєте ситуацію у випадку, якщо ІІІ Конгрес не відбудеться у квітні? Хто керуватиме організацією, хто репрезентуватиме українців Росії, хто боротиметься за проведення Конгресу?
В.К. Я не хотів би нині малювати такий песимістичний сценарій. Вважаю, що в інтересах Голови ОУР провести Конгрес у визначений термін. Це дозволило б йому якось зберегти політичне обличчя. В іншому випадку може також зібратися Президія Ради ОУР і прийняти свої рішення у кризовій ситуації (на це проведення не треба багато грошей). Провал Конгресу для мене буде означати розрив Руденка-Десняка з нашим рухом у Росії.
Так що відповідь на Ваше питання я міг би дати десь у кінці березня, коли буде ясно, як справи з організацією Конгресу. Оцінити ці шанси нині я не беруся. Вважаю, що слово нині за керівництвом ОУР.
Кор. Що Вам відомо про формування передвиборних груп? Хто буде висуватися на керівництво ОУР? Де можна прочитати передвиборні програми?
В.К. Як директор сайту я маю деякі відомості про те, що формується передвиборна команда від регіонів. Але давати деталі я не можу. Коли команда вважатиме за потрібне, вона заявить про свою участь у виборах.
Скажу лише, що готовий надати трибуну усім політичним силам ОУР, що бажають поширювати свої матеріали в Інтернеті. Ми можемо на "Кобзі" створити розділ "Програми Кандидатів ОУР" і публікувати там усі матеріали, повязані з передвиборною кампанією.
Кор. Чи плануєте Ви особисто балотуватися на якусь посаду в ОУР?
В.К. Зрозуміло, входити у передвиборну трійку для мене неможливо. Для цього треба жити у Росії, мати можливість відвідувати регіони, розмовляти з активом. Керувати організацією із зручного "окопу еміграції" вважаю неетичним. Але я буду працювати над створенням Правозахисної Групи ОУР. У випадку, якщо буде вакантною посада голови Групи я висуну свою кандидатуру. Принаймні, щоб на перших порах Група організаційно стала на ноги. Досвід у мене в цій ділянці є. Потім я балотуватимуся на посаду Представника ОУР при СКУ (я цю посаду обіймав у 1997-2000 рр і працював активно). Також я запропоную ОУР створити свою веб сторінку на "Кобзі" і готовий взяти на себе усі організаційні та фінансові обовязки у цій справі. На Конгрес я швидше за все не поїду (головним чином через неясність з його проведенням), але передам мої письмові заяви довіреним особам.
Хочу сказати, що для мене важливо мати прямі організаційні обовязки в ОУР. Я хочу служити моїй організації, в якій почав працювати ще як один з організаторів І Конгресу українців Росії.
Кор. Скажіть будь-ласка, що відбувається в КЛГП, над чим Ви нині працюєте?
В.К. Так, дякую Вам за це запитання. Маю повідомити членам ОУР, що я з середини листопада 2001 р тимчасово (до травня) припинив своє членство у КЛГП. Я повідомив керівництву КЛГП та Канцелярії СКУ, що маю потребу тимчасово переключитися на прямі обовязки, повязані з моїм членством в ОУР. Тобто фактично я взяв політичну відпустку. Я нині не отримую фінансів на проекти КЛГП, не готую заяв, і не відвідую засідання КЛГП. (Наступне засідання, між іншим, має відбутися 29 січня). Так що КЛГП працює як завжди, але я інформації про останні події не маю.
Членство в КЛГП я призупинив для того, щоб зняти усякі можливі звинувачення, що СКУ безпосередньо впливає на внутрішні справи в організації-члені СКУ. Тобто вже в середині листопада я зрозумів, що передвиборна кампанія в ОУР має розпочатися і вимагатиме моєї участі. Зібрання від 7 грудня у Москві лише підтвердило, що ситуацію в ОУР оцінив вірно.
Після ІІІ Конгресу планую повернутися до прямих обовязків в КЛГП.
Кор.Пане Василю, наше інтервю закінчується. Воно було присвячене кризі в ОУР та кризі лідерства в ОУР. Який висновок ми можемо зробити з нашої бесіди?
В.К. Знаєте, я хотів би навести слова (скоріше жарт) Уінстона Черчіля. Колись він так охаректеризував політичний момент: "Гадаю, це не початок кінця, це - кінець початку". Я гадаю, що ми маємо подібний етап в ОУР. Ми завершуємо перший 8-річний етап у житті нашої організації. В ньому було багато роботи, горіння, роздумів, несправджених надій. Ми усі стали мудріші, набули організаційного досвіду, духовно зміцніли. Ми думаємо про плани на майбутні 4 роки. Давайте зробимо так, щоб за "кінцем початку" нарешті настав більш ясний, осмислений і продуктивний етап нашого громадського життя.



Від редакції:
При передруці матеріалу посилання на сайт "Кобза" обовязкове. В початковий текст інтервю В.Коломацьким для публікації на сайті було внесено два доповнення. Обидва доповнення взяті у дужки і позначені у тексті з (…. - прим. В.К.).

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка


Пора выбирать — Алексей Навальный

8BE508A2-8376-44DC-A4EC-E84056BEDDB8 w1597 n r0 s