(Інтервю В.Коломацького (Канада) сайту "Кобза" від 19 травня 2002 р.)

Кор "Кобзи": Пане Василю, сьогодні рівно місяць, як у Москві розпочався ІІІ Конгрес українців Росії. Яке Ваше враження від цієї події?
Василь Коломацький: Я сам у Москві не був. Стежив за Конгресом із Канади. У перший день виборів не було. Це рішення продавила команда Руденка-Десняка. (Пізніше стало ясно, у чому полягав задум). Були офійійні виступи гостей. Віце-прем"єр Росії Валентина Матвієнко турбувалася станом російської меншини в Україні і, зрозуміло, ні словом не обмовилася про проблеми українців Росії. Взагалі, яничарські погляди цієї правительственної дами вже давно відомі. Виступав депутат Ігрунов. Це лідер так званих "вихідців з України" аморфного політичного угрупування, створеного для святкування року України у Росії. Руденко-Десняк мав виступ на загальних зборах. Своїх політичних помилок не визнав, про Ногінськ не згадав і словом, не дав ні політичної оцінки ситуації з українцями в Росії, ні організаційного звіту за роботу обох організацій (ОУР та ФНКА). Це був черговий пустий виступ голови, яких ми вже чули немало, хоча на цей раз поводився коректніше, ніж на минулому Конгресі, відвертих глузливих зауважень на адресу делегатів не робив. Очевидно, відчув, що крісло хитається.
На другий день Конгресу було трохи дискусій, була критика керівництва, виступили Владика Адріан, Гуменюк, Паняк, Бабенко (можливо, частина із вищезгаданих мала виступ і в перший день).
На 11-ту годину мали відбутися вибори в Автономії "Українці Росії". Хоча в опозиції було чітко домовлено, щоб не робити окремих зборів ОУР та ФНКА, а обирати керівництво діаспори на єдиних відкритих зборах, "московській групі" все-таки вдалося умовити і завести делегатів на окремі збори ФНКА. Це була їх тактична перемога.
Далі розповідаю за враженнями Володимира Мановича. Збори ФНКА були досить короткими. Виступив сам Манович, рішуче закликав Руденка-Десняка скласти повноваження. "Московська група" вчинила гвалт, Руденко-Десняк заявив, що відмовляється від висування кандидатури. Але його вдалося "умовити" взяти участь у виборах. Далі було голосування по кандидатурі Руденка-Десняка. Результат: 6 "за", 6 "проти". Після цього Руденко-Десняк раптово залишив збори, заявивши, що він "усе доповість загальним зборам". Так пройшли вибори в Автономію. Зрозуміло, що ні Мандатної, ні лічильної комісій не було. Це вже в традиції Руденка-Десняка і в цьому був свідомий розрахунок. В цьому вже немає сумнівів.
Потім були вибори в ОУР. Розповідаю за враженнями Стефана Паняка. Головували Руденко-Десняк, Григорович і Семененко. Кандидатуру Руденка-Десняка ставили на голосування у відкритому режимі аж 4 (чотири!) рази. Перед кожним голосуванням Руденко-Десняк заявляв, що він знімає свою кандидатуру. Але хтось із представників "московської групи" черговий раз "переконував" Олександра Олексійовича у його незамінності і наперед підготований спектакль тривав далі. Характерно, що незважаючи на той факт, що "московська група" голосувала аж 5-ма мандатами, кандидатура Руденка-Десняка у відкритому режимі набирала не більше 7-8 голосів. Тобто жодної підтримки регіонів не було. Але президія відмовлялася ставити на голосування будь-яку іншу кандидатуру (в даному випадку кандидатуру Павла Поповича). Все це було грубим порушенням демократичних норм. Далі після кількох годин спектаклю президії вдалося продавити рішення про таємне голосування мандатами. Від опозиції мандати рахував Василь Бабенко, інші рахувальники були із Москви. І відразу справи пішли "значно краще", перше голосування дало аж 17 голосів за Руденка-Десняка. Мені не вдалося остаточно зясувати чи Василь Бабенко мав змогу рахувати усі мандати, довелося чути кілька версій. Але погодьтеся, що дивує явне поліпшення "арифметики" на користь Руденка-Десняка при закритому голосуванні. Чому б це? Але і цих 17 голосів не було достатньо для обрання. Далі Руденко-Десняк черговий раз "зняв" свою кандидатуру. Президія тягнула час, поставити кандидатуру Павла Поповича президія відмовлялася… Далі, коли делегати почали покидати Конгрес і від"їжджати додому, нарешті вдалося поставити кандидатуру Поповича як альтернативну Руденку-Десняку. Частина делегатів-немосквичів вже залишила Конгрес. Гарантувати чесний підрахунок ніхто не міг, на зборах був хаос. На цей раз "переміг" Руденко-Десняк з рахунком: 17-14. Зауважу, що на цих зборах також не було ні Мандатної, ні Лічильної комісій. Кандидатури Першого заступника та Секретаря на голосування не ставилися. Зміни до Статуту не обговорювалися і не ставилися на голосування. Отже, ми фактично не маємо керівних органів ОУР. Жодної легітимної особи. Фактично, Конгрес було зірвано неправовими діями Руденка-Десняка та "московської групи".
Руденко-Десняк укотре продемонстрував повну байдужість до проблем діаспори, до норм Статуту, але зазначу, виявив немалу апаратну спритність в умовах "організованого хаосу" і шалене бажання влади.
Підкреслюю, що "вибори" були чистою фікцією, спектаклем. Не було ні Мандатної, ні Лічильної комісій, склад Ради ОУР не було затверджено Конгресом. Руденко-Десняк за Статутом не мав права на третій термін. Юрій Кононенко із Москви не представляв жодної зареєстрованої організації-члена ОУР. Так само, як і поет-москвич Віталій Крикуненко. Це були представники "московської групи". Хоча зміни в Статуті на Конгресі не голосували, після виборів хтось із "московської групи" пообіцяв внести зміни в Статут. Це буде порушенням закону. Ми будемо за цим стежити і негайно подамо до суду, якщо це трапиться.
Далі події розвивалися так. Безсоромний натиск "московської групи" викликав обурення у регіональних лідерів. Представники 14 регіональних організацій відразу після зборів ОУР зібралися окремо (але в рамках ІІІ Конгресу) і вирішили створити нову Організацію Асоціацію українських громад Росії (АУГР). В АУГР увійшли такі регіони: Новосибірськ, Ст.-Петербург, Єкатеринбург, Челябінськ, Тюмень, Москва (ОУН Руху), Омськ, Саратів та інші організації. Тобто, в АУГР пішли усі найбільші й найорганізованіші громади. Головою оргкомітету обрано Павла Поповича (Москва), Першим заступником голови професора Стефана Паняка. Заступниками Петра Яремчука (Сургут) та Володимира Дорошенка (Уфа). Було прийнято "Звернення АУГР до української громади у Росії" і доручено готувати до реєстрації Статут нової організації.
Крім того відзначу, що, оскільки Руденко-Десняк не може за Статутом бути головою ОУР, а інших кандидатів, крім Поповича, не голосували, то фактично головою ОУР є Павло Попович. І Руденко-Десняк має передати повноваження саме йому. Так що за всіх своїх зусиль "московська група" своєї стратегічної мети не досягнула. Це важливо.
Крім того, мені відомо, що на одному із засідань Павла Поповича було обрано представником до Консультативної Ради при Президенті Росії. А Василя Бабенка було обрано головою Координаційної Ради, що має координувати роботу усіх українських структур Росії. Щоправда, після розколу робота цієї Ради буде практично заблокованою. Хто буде після Конгресу щось узгоджувати із Олександром Олексійовичем?
Зауважу також, що на Конгресі були присутні представники лише 30-ти регіональних організацій. Інформація Культурного Центру про представництво 45-ти регіональних організацій є неточною. Фінансового Звіту не було ні в Автономії, ні в ОУР. Руденко-Десняк знехтував цим обовязком.
Це все за фактами Конгресу. Так би мовити, його зовнішня сторона.
Кор.: Яким чином опозиція могла допустити такі порушення норм Статуту? Чому усі були глядачами цього спектаклю по-совєтськи?
В.К.: Питання непросте. Це вже психологічна сторона справи. Я спочатку не міг повірити, що при такому низькому рівні довіри Руденко-Десняк ніби здобув переобрання. Але… По-перше, опозиція також мала проблему кризи лідерства. Ніхто із регіональних представників не погоджувався стати Головою ОУР. Усі хотіли бути другими і третіми, головами Комісій і т.д., але не Головою. "Я не борюся за булаву" було лейтмотивом кожного представника опозиції. Так, трійка від регіонів, що ніби зібралася виставляти свої кандидатури на керівництво ОУР, у Москві розпалася. Комусь удалося умовити потенційного голову ОУР, що голова має мати московську прописку. Так в останню мить довелося підключити до справ Павла Поповича, а він, власне, не був готовий до боротьби в таких екстремальних умовах. Та й в організації про ного знають мало, участі в діяльності ОУР він не брав. Інші кандидати трійки (Паняк та Манович) ніби відчули, що попередні домовленості не працюють і почували себе непевно, чекали, що Попович візьме владу сам. Одним словом, трійку вдалося похитнути і я не знаю всіх деталей справи. Там діяли різні сили і мені довелося почути кілька версій подій. Віктор Гуменюк, принаймні, стверджує, що "попередні домовленості опозиції, досягнуті у пятницю ввечері було повністю порушено у суботу вранці". Так що важко простежити все точно в деталях, але факт той, що трійка регіонів не збереглася як єдина виборна команда. Саме це дало мінімальний шанс Руденкові-Десняку, і він його повністю використав для зриву Конгресу. Треба визнати, що цей діяч має помітний деструктивний потенціал.
І потім згадаємо російське прислів"я "против лома нєт прийома". Тобто як можна перемогти голосуванням, якщо мандати видає "московська група", склад Ради ОУР не затверджено, голоси рахуються непрозоро? Якщо кандидатуру ставлять лише одну і чекають поки регіони покинуть зал, щоб обрати голову голосами Москви. Якщо положення Статуту про два терміни не приймають до уваги. І так далі. Це була демократія "по-совєтскі". Вибори без вибору. Ну, а наші українські активісти люди інтелігентні, їм досить важко було грати за цими грубими апаратними правилами. Хоча вони були забов"язані домагатися справедливості. Я був розчарований цією пасивністю. Пам"ятаєте, письменник сказав про психологію відносин кроликів та удавів - "їх гіпноз це наш страх". Щось подібне відбувалося й тут. Поки одні грали ганебний спектакль, інші мовчки споглядали його. Але глядачі все-таки були представниками громадського сектору, що претендує бути совістю Діаспори. Те, що здавалося інтелігентною стриманістю, вважаю браком громадської мужності. Андрій Сахаров чи Василь Стус у цій ситуації встали б і сказали "ні!". Ось на цих прикладах і треба вчитися бути інтелігентом. Самозаспокоєння на кшталт "не боровся за булаву" вважаю самообманом. Якщо обставини вимагають від тебе самопожертви, треба приймати виклик і брати відповідальність на себе. Мені боляче про це згадувати, в опозиції були мої найближчі друзі… Мені здається, ми зрадили себе в момент слабкості духу.
В результаті ми не маємо легітимних керівних органів Діаспори, ми ідемо до вирішення цих питань у судах, в результаті ми, можливо, матимемо розділення громади на два табори.
Якщо розглянути останню перспективу, то можна зазначити таке. Наш табір є демократичним, інтелектуально незалежним і політично зрілим. Ми пройшли етап головування Руденка-Десняка і з нас цього досить. Інший табір це ті, що готові прийняти із рук Олександра Олексійовича усе, що він побажає. І відсутність програми дій, і відсутність звітності, і фінансову безконтрольність, зневажливе ставлення до регіонів. І вважати це нормальним. В тому таборі спокійніше й інфантильніше, вони мають гарантований мандат "благонадійності". У нашому чесніше і доросліше. Ми не віримо у незамінність вождя і його велич. Ми будемо подавати до суду і домагатися законості. Наша організація громадська за духом і братерська за духом. Ми хочемо вільно розвивати свої ідеї, нам не потрібний політичний брокер у Москві, що дружить з усіма міністрами, але не домігся від них жодних поступок на користь українців, котрий не помітив жодних порушень наших прав у Росії. Фактично ми 8 років мали у Москві актора, що зображав "політика". Це був театр абсурду.
Так що, незважаючи на те, що реально Конгрес зусиллями Руденка-Десняка і "московської групи" було провалено, я залишаюся оптимістом. Ми зробили певний крок уперед. АУГР наше майбутнє. Опозиція єдина, як ніколи, і зробила висновки. Доля ОУР і Автономії вирішуватиметься у суді. Руденко-Десняк остаточно дискредитував себе. Його відокремлення від нашого руху є справою техніки, оскільки юридична база проти нього. Я пропоную нашим членам не подавати руки цій особі. Він заслужив собі цю репутацію своєю поведінкою на Конгресі.
Кор.: Хто і як планує подавати до суду у справі порушень на Конгресі?
В.К.: Мені відомо, що у Москві до суду за місцем реєстрації ОУР було подано позов про спростування (визнання недійсними) результатів голосування на Конгресі. До цього має відношення Віталій Зорич із Москви. Ініціатива добра, правова. "Кобза" стежитиме за цим. Можливо, вдасться оздоровити ОУР через рішення судових органів. Це був би ідеальний варіант без розколу. Далі постане питання про передачу повноважень новому керівництву. Як це буде реалізовано технічно? Справа потребуватиме рішення. Ніхто з "московської групи" не має морального права на лідерство. При цьому зазначу, що оскільки ОУР і НКА мають статус структур федерального рівня то члени організацій мають право подавати до суду на всій території Російської Федерації (принаймні, так мені пояснив Віктор Гуменюк). Я закликаю членів організації подавати до суду в справі порушення наших прав на Конгресі. Для цього не треба їхати до Москви. Я прошу моїх друзів скажіть "ні" Руденку-Десняку сьогодні. Після Конгресу єдиний метод відправити його у відставку через суд.
Важливо також, що створюється українська структура АУГР, яка визнає, що у Ногінську були порушені права людини, що російська влада тримає курс на асиміляцію нашої громади; АУГР буде здійснювати програму "Проект реформи ОУР", опубліковану нашим сайтом. Буде збиратися бюджет, працюватимуть комісії. Ми віримо, що настала пора відверто говорити про наші проблеми, готувати правозахисні документи і що це є нормальний для демократичного суспільства підхід. Тобто, нарешті ми очистилися від брехні і я певний, що скоро ми матимемо більшість регіональних організацій в АУГР. Це головне.
Судовий розгляд також корисний тим, що ми отримаємо обидва Протоколи зборів. Нині Руденко-Десняк тримає їх під сукном. Хтось каже, що протокол взагалі не вівся. Ми зможемо зясувати це питання.
Між іншим, до Конгресу ніхто не міг отримати від Руденка-Десняка копію Статуту ОУР. Уявляєте? Нарешті копія знайшлася у Василя Бабенка. І ми зробимо її публікацію.
Кор.: Чи плануєте Ви продовжити політичну роботу в АУГР чи повернетеся до правозахисної роботи в КЛГП? Чи Ви будете продовжувати турбувати Руденка-Десняка відкритими листами і намагатися вплинути на ситуацію в ОУР?
В.К.: Ви, очевидно, мали на увазі "те, що залишилося від ОУР"? Напередодні Конгресу я написав Руденку-Десняку відкритого листа, копію передав професору Паняку. Ми опублікуємо цей документ на "Кобзі". У листі я прохав голову ОУР визнати свої помилки, дати фінансовий звіт і піти у відставку, яка у цьому випадку буде "мякою". Жодної реакції Руденка-Десняка не було. Після Конгресу я не планую турбувати цю особу, що з моєї точки зору вже не має жодних офіційних повноважень. Він вибрав свій шлях обслуговування інтересів московських кланів. Він грубо порушив демократичні норми в ОУР. Про що тут можна дискутувати? Я не бачу спільної інтелектуальної, моральної чи політичної бази для дискусії. Він давно відмежувався від нашої громади і представляє лише сам себе.
Але я буду розяснювати події в ОУР через публікації на сайті. Очевидно, я з часом отримаю статус голови Комісії АУГР по звязках із Західною Діаспорою.
Також ми будемо розсилати Бюлетені "Кобзи" в організації ОУР. Не забудьмо, що 15 регіонів на Конгресі не були представлені. Хтось із наших потенційних членів не знав про установчі збори АУГР і не зміг записатися до нас. За членство усіх цих регіонів буде іти боротьба. Поки що немає чіткої стіни між ОУР і АУГР за списками регіонів (хоча ідейний і персональний розділ ясний). Так що я збережу присутність в обох організаціях (ОУР і АУГР). Точні мої функціональні обовязки зясуються у процесі. Я буду членом команди Поповича-Паняка і буду продовжувати виконувати інформаційні функції. Третій "Бюлетень "Кобзи" вийде за 3-4 тижні і буде розісланий у регіони.
В КЛГП поки повертатися рано. Немає часу на цю роботу. Мені шкода, але я не можу безмежно збільшувати свої громадські функції. Станеться це не раніше офіційної реестрації АУГР.
Кор.: Чи можна стверджувати, що розкол Діаспори має персональний фактор, що особа Руденка-Десняка є тою силою, що розєднала регіони?
В.К.: Так, я персональний фактор не лише не відкидаю, а навпаки наголошую, що він відіграє вирішальну роль. Більшість регіонів просто не приймає цю особу, її стиль і організаційні здібності. Почитайте 1-ий "Бюлетень "Кобзи", там висловлюються впливові керівники регіонів. Якби головою обрали Поповича (чи Паняка) то впевнений, що єдність ОУР зберегти вдалося б. Але при цьому ми мали б більшу дисперсію поглядів, що нормально. Тимчасовий розділ громади трагедією не вважаю, ми жили мовчазно 9 років, організаційні проблеми накопичувались… Гадаю, що через рік усі регіони будуть в АУГР (або Руденка-Десняка не буде в ОУР). Фактично АУГР це є технічна спроба очистити ОУР від Руденка-Десняка і реалізувати нові ідеї. Якщо Руденко-Десняк піде у відставку сьогодні і в ОУР головуватимуть Попович і Паняк, а також ОУН Руху буде прийнято до ОУР, то впевнений, що в реєстрації АУГР немає сенсу. Ми усі будемо разом. Але, наголошую, головним завданням нині є саме офіційна реєстрація АУГР. Ми мусимо мати юридичну базу для нашої спільної громадської роботи. А чи вдасться нам відсудити ОУР - невідомо.
Кор.: Який висновок Ви могли б зробити з нашої бесіди? Як розвиватимуться події?
В.К.: Тут будуть діяти багато чинників. Буде боротьба і в регіонах, і в судах і "під килимом". Руденко-Десняк чіплятиметься за владу. Малоймовірно, щоб заклику регіональних лідерів піти у відставку було досить, щоб ця відставка відбулася. Це не та людина, що прийме до уваги фактори морального тиску. Попович і Паняк із свого боку боротимуться за його повалення. Регіони визначатимуться у процесі боротьби. Суди розглядатимуть справи. "Кобза" публікуватиме інтервю. Українська преса стежитиме за подіями в нашому русі, що ніколи не давав помітних приводів для публікацій. "Московська група", можливо, спробує сфальшувати Статут ОУР. Знову будуть суди. Фактично, кілька місяців ми будемо жити у шлейфі подій Конгресу, який було зірвано, він не дав жодних рішень і сторони намагатимуться трактувати його як свою перемогу.
І якщо зайшла мова про нове керівництво АУГР, то хотів би зробити коротке зауваження. До мене дійшла інформація (можливо, не зовсім перевірена), що Павла Поповича та О.Руденка-Десняка запросили в певні дипломатичні кола і прохали співпрацювати разом, "щоб не розколювати громаду". І ніби обоє дали згоду. Я хотів би на це сказати голові АУГР: ми пройшли чималий шлях разом з Руденком-Десняком. Ми знаємо цю особу в усіх її проявах. Співпрацювати з ним ми категорично не будемо, оскільки саме слово "співпраця" втрачає всякий сенс. У нас досить здорового глузду, щоб нині поставити крапку у наших стосунках. А усі нез"ясовані питання вирішити у судовому порядку чи через мінюст. Для нас він вчорашній. Це продажний, корумпований, безбарвний діяч, який не має з нашим демократичним рухом українців Росії нічого спільного. Якщо хтось бажає співрацювати з Олександром Олексійовичем , для цього треба записатися в ОУР і "співпрацювати". Особисто ж ми цей етап пройшли десь у 1997-98 році після Ногінська, а ІІІ Конгрес вже просто відкрив очі більшості регіональних лідерів. Прохаю Голову АУГР врахувати волю рядового члена організації, що брав участь ще у І Конгресі українців Росії. Завжди радий допомогти голові АУГР зрозуміти настрої рядових членів.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка