Друк
Розділ: Об’єднання українців Росії
І. Організаційна робота.

1) Внутрішня організація ОУР не мала системного характеру, для зовнішнього спостерігача вона здавалась би загадковою. Створення ОУР було викликане гострою необхідністю вирішеня на федеральному рівні низки загальних для всіх регіональних організацій проблем, але скоро виявилось, що ми обирали собі керівників, перед якими мусимо звітувати про наші успіхи і не заявляти про проблеми. Розбіжність поглядів стала очевидною, компромісу, на жаль, знайдено не було, "Голова" стала працювати автономно. Стійка неповага до поглядів регіональних керівників обернулась неприйняттям стилю роботи "Голови". Створилася своєрідна автономія… Це не сприяло єдності організації.
2) Рада ОУР не скликалася протягом усього терміну нинішнього керівництва (1997-2002 рр). Президія Ради ОУР не скликалася жодного разу. Випадкові зустрічі керівників регіональних організацій ОУР проводилися дуже неорганізовано, без належних процесуальних норм, практично жодні питання не обговорювалися, рішення не приймалися. Керівництво ОУР фактично самоусунулось від виконання своїх організаційних функцій.
3) Члени організації практично не мали контролю над діяльністю керівництва ОУР. Було неясно, що робить керівництво, яку позицію воно займає з тих чи інших питань, які фінанси отримано і як їх використано. Фактично ОУР існувало на двох незвязаних між собою рівнях. Регіональні організації працювали в міру успішно і незалежно від керівництва ОУР. Керівництво ж у свою чергу працювало незалежно від організації, але завжди виступало від її імені.
4) Фінансовий стан ОУР є неясним, річні бюджети не приймалися. За фінанси керівництво ОУР не звітувало протягом усіх 4-х років. Голова ОУР протягом зазначеного часу відвідав наступні регіони: Омськ, Томськ та Новосибірськ, але жодного разу не відвідав Ногінськ (Моск. обл.).
5) Було видано 3 випуски газети "Український огляд". Чи вдалося розповсюдити весь наклад газети (2.5 тис. примірників) не зясовано. Відмітимо явно неполітичний характер газети. В ній є інформація про досягнення українців, але майже не ставились проблеми та не обговорювались спірні (дискусійні) питання. У читача " УО" може виникнути невірне враження, що українці Росії вільно розвивають свої інституції, отримують інформацію та національну освіту в необхідній для них мірі. Такий погляд редакції, на жаль, не відповідає дійсності. Відмітимо гарний кольоровий друк газети, макетування та редактура є професійного рівня.
Висновок: організаційна ситуація в ОУР протягом 1997-2002 рр відзначалася взаємною безвідповідальністю як керівництва ОУР так і представників регіонів. Визначати міру вини кожної із сторін не є завданням аторів Аналізу. Але цілком очевидно, що ця негативна ситуація не сприяла виконанню організацією поставлених перед нею завдань.


ІІ. Політика керівництва ОУР

Всі виступи і політичні заяви з Радою ОУР не узгоджувались, їх можна розглядати як погляди голови ОУР. Тому не дивно, що на всіх зібраннях ( в Києві, чи Москві ) після таких виступів голови ОУР у регіональних керівників виникало, мяко кажучи, здивування і розчарування. Майже в усіх виступах голови ОУР мова велася навколо закону про національно-культурну автономію і фактично ніколи - про актуальні проблеми українців Росії ( в якійсь мірі, виключенням може бути лише останній виступ 8 грудня 2001року в Москві). Така ситуація свідчить, з однієї сторони, про повне нехтування поглядами своїх колег, а, з другої, - абсолютну лояльність до влади.
Відмітимо, що організація фактично делегувала представницькі та
політичні функції своєму керівництву. Тобто політика ОУР це
політика лише керівництва ОУР.
Аналізуючи доповіді та Резолюції ІІ Конгресу можна відмітити три
основні намічені напрямки роботи на 4 роки:
- реєстрація НКА (регіональних та федеральної).
- боротьба за прийняття Федеральної програми "Підтримки української культури у РФ".
- захист Богоявленської та Свято-Троїцької парафій у Ногінську.
По першому пункту великих успіхів добитися не вдалося. Більшість регіональних організацій так і не змогли зареєструвати свої НКА. Місцева влада чинить перепони національним меншинам. Керівництво ОУР не змогло надати реальної політичної підтримки цьому процесу, хоча такі спроби робилися.
З Програмою не вдалося досягти жодного успіху. Міністерство національностей було розформовано восени 2001 р. Жодних перспектив прийняття Програми в нинішній момент немає. Скоріше всього ідея Програми від самого початку була технологічним трюком виконавчої влади з метою дати українцям Росії надію на підтримку їхніх вимог і виграти при цьому кілька років "спокою діаспори". В результаті ж це лише ускладнило стосунки влади та діаспори і підсилило взаємну недовіру сторін.
В ногінському питанні можна констатувати, що керівництво ОУР не лише відмовилося захищати парафію, а й навіть політично виступило проти тих правозахисників, що боронили її (Ногінський комітет, ОУН Руху).
Влітку 2000 р Державна Дума РФ прийняла безвідповідальну та інформативно неточну постанову "О статусе русского языка в Украине". Керівництво ОУР (із слів голови) вчасно і гостро відреагувало на цю недружню (фактично провокативну) акцію російських парламентарів, надіславши лист протесту спікеру Думи Генадію Селезньову. Авторам Аналізу не вдалося довідатися чи голова ОУР поширив цей документ серед преси. Принаймні цей документ не було розіслано в регіони, в СКУ його отримали із затримкою в рік. Відмітимо, що спікер Селезньов не дав відповіді на цей лист.
У вересні 2000 р. Росію відвідав Комісар ОБСЄ у справі національних меншин Макс ван дер Стул. Голова ОУР приймав участь в організації цього візиту. В цілому відчувалася його небажання включити у список на зустріч з Комісаром ОБСЄ Віктора Гуменюка (Москва) та владику УПЦ КП Адріана (Старіна). Хоча врешті, в результаті тактичної боротьби, ці особи були внесені до списку і зустрілися із Комісаром. Участь Руденка-Десняка у цьому епізоді можна оцінити як задовільну. Мусимо констатувати, однак, що позиція голови ОУР, висловлена Комісару ОБСЄ, залишилась невідомою. Жодних письмових документів Голова ОУР у цьому випадку не поширив.
У травні 2001 році голова ОУР мав турне по США та Канаді. Його виступи перед представниками Західної діаспори справили враження, що він намагався переконати діаспору, що українці Росії мають успіхи у розбудові національних інституцій і що в цілому справи ідуть гаразд. На питаннях діаспори про Ногінськ голова ОУР намагався представити справу так, що "усе упирається у рішення суду, парафіяни самі винні, що не перереєстрували парафію".
На ІІІ Всесвітньому Форумі у Києві (2001 р) голова ОУР мав виступ на Пленарній сесії. Виступ був безбарвний, не енергійний, без жодних політичних акцентів. Було критично згадано постанову Держ. Думи РФ "О статусе русского языка в Украине". Про Ногінськ згадано не було. Як і всі попередні, вважаємо цей виступ голови ОУР незадовільним.
У грудні 2001 р. керівництво ОУР прийняло активну участь в організації зїзду "Вихідців з України". Цей зїзд в цілому пройшов в ідеологічному руслі "єднання братських народів". Національних проблем українців Росії не торкалися. Були окремі репліки, що прямо ображали українську гідність. Виступ голови ОУР був політично невиразним, але мала місце емоційна спроба заявити про наявність невирішених питань між українською діаспорою Росії та владою. Участь ОУР у вищезгаданому зїзді можна оцінити скоріше негативно. Керівництво ОУР ще до зїзду мало уявлення про напрямок створюваної організації, оскільки Руденко-Десняк приймав участь в організації зїзду і особисто контактував з депутатом Ігруновим. Як же можна було погодитися із списком запрошених на зїзд осіб, що відверто були налаштовані проти української державності?
У 2002 р. голова ОУР прийняв участь у телемості між Україною та Росією (ведучий Славік Шустер), на якому обговорювалися деталі політичної карєри спікера Кримського парламенту Леоніда Грача. Виступ голови ОУР як завжди був "дипломатичним" та беззмістовним.
Встановити інші напрямки політичної роботи керівництва ОУР протягом зазначеного періоду не вдалося. Мало допомагають в цьому як малочисельні публічні виступи голови ОУР так і матеріали газети "Український огляд". Встановити помітні факти політичної активності панів Валерія Семененка та Олексія Григоровича протягом зазначеного періоду не вдалося. Відомо про участь Секретаря ОУР у роботі Консультативної Ради при уряді РФ. Оскільки жодних звітів про цю роботу у регіони не надсилалося зробити висновки про неї неможливо.
Висновок: В цілому політику керівництва ОУР можно охарактеризувати як малоініціативну, невизначену і однозначно лояльну до влади. Була відсутня чітко виявлена як стратегія так і тактика.
Керівництво ОУР не розяснювало політику членам організації, не вело консультацій з регіонами. Дуже слабо реагувало на негативні антиукраїнські тенденції у російській політиці: неприйняття української державності, територіальні претензії до України, тиск на українське православя, сумніви в існуванні нашої мови і т.д. Тобто в питанні ведення контрпропаганди та поширення правдивої інформації про Україну можна констатувати повний провал.
Відмітимо, що ОУР не має помітних контактів з жодною помітною політичною силою у парламенті чи у виконавчих структурах.


ІІІ. Звязки з Україною.

Контакти ОУР з Україною розвивалися по кількох напрямках: міністерства, УВКР, громадські організації. Можна вважати, що в контактах приймали участь як керівництво ОУР так і регіональні лідери. Дослідити цю роботу ОУР досить важко, оскільки керівництво не ставило до відома регіональні організації про свої контакти. В Україні досі не знайшлося потужних джерел допомоги діаспорі, існуючі контакти носять нерегулярний характер. У 2001 р. у Києві пройшов ІІІ Всесвітній Форум, який проходив в умовах останньої фази т.з. "касетного скандалу" і виглядало, що головною інтригою Форуму була боротьба між проурядовими та антиурядовими силами в Україні, за доступ до мікрофону і т.д. Інтереси діаспори до певної міри стояли осторонь. На Форумі були помітні організаційні недогляди та факти порушення демократичних процедур. Останнє зокрема відбилося на прийнятих Резолюціях, в яких було багато слів, але мало конкретного змісту, була відсутня концепція політики України щодо діаспори. Була ігнорована , наприклад, резолюція про стан українства в Росії, яку вносив один із авторів цього Аналізу.


IV. Церковна політика ОУР.

Жодної роботи у цьому напрямку не велося. Голова ОУР практично не підтримував контактів з Архиєпископом Дніпропетровським Криворіжським та Богородським Адріаном (Старіна). Протягом усіх 5-ти років, що минули після ногінського погрому, у Свято-Троїцькому храмі у Ногінську було відключено світло та газ, опалення подавалося обмежено, влада намагалася виселити парафію із її законного приміщення. Керівництво ОУР не лише не реагувало на цю конфліктну ситуацію, але й вело політичну боротьбу проти Ногінського комітету.
Зі слів архиєпископа Адріана у Москві існує ще коло 10 парафій УПЦ КП, яким московська влада не виділяє приміщень чи земельних ділянок. Відомо також про факт погрому домової церкви УПЦ КП в одній з лікарень Москви. Керівництво ОУР ніяк не відреагувало на ці факти.
Відмітимо, що розвиток українських конфесій у Росії був одним із пунктів Резолюцій ІІ Конгресу українців Росії.
Висновок: цю ділянку роботи в ОУР було провалено.


V. Звязки із Західною діаспорою.

До 2000 р ОУР мав свого представника при СКУ. Ці функції виконував Василь Коломацький. Він двічі на рік надавав СКУ звіт за роботу ОУР. Після звільнення В.Коломацького головою ОУР від обовязків представника ОУР надання звітів припинилося.
Президент СКУ Аскольд Лозинський та Генеральний Секретар СКУ Віктор Педенко двічі (кожний окремо) відвідали Росію (у 1999, 2000, 2001 рр). Президент СКУ планує відвідати ІІІ Конгрес українців Росії.
Комісія Людських та Громадянських Прав (Торонто) у 2000 р. прийняла участь в організації візиту Комісара ОБСЄ Макса ван дер Стула до Росії. КЛГП також написала до Росії кілька листів на захист парафіян у Ногінську. Відмітимо, що ОУР при цьому майже не співпрацював з КЛГП, незважаючи на пропозиції Комісії по співпраці (зокрема від ОУР Комісії не було передано жодного документа про порушення прав українців Росії).
Голова ОУР двічі (1998 і 2001 рр) відвідував Північну Америку.
Висновок: В цілому можна відмітити, що контакти між ОУР та Західною діаспорою нарешті почали розвиватися і мають попереду перспективу розвитку.

VІ. Правозахисна робота.
Правозахисна робота керівництвом ОУР не велася.
Вдалося зясувати наступні факти правозахисної діяльності членів ОУР.
1) Член ОУР Леонід Харамбура (Воскресенськ) відвідав Ногінськ восени 1998 р і взяв інтервю у парафіян УПЦ КП. Свідчення парафіян побачили світ на сайті "Кобза".
2) Член ОУР Орися Довган (Сургут) систематично захищала права українських мігрантів у Тюмені. (Зафіксовано випадок насильного призову громадянина України у військо Росії та інші факти).
3) Члени ОУР Стефан Паняк та Василь Коломацький у 2001 р. створили правозахисний сайт "Кобза" (www.kobza.com.ua). Сайт має коло 300 сторінок матеріалів, присвячених українцям Росії. Загальна відвідуваність сайту - 1,700 разів, або 50 відвідин на тиждень.
4) Член ОУР Василь Коломацький (Торонто) приймав участь у Комісії Людських та Громадянських Прав (КЛГП), було підготовано кілька звернень від КЛГП до президентів В.Путіна та Л.Кучми на захист української діаспори Росії. Було підготовано "Демографічну катру українців Росії" та опис 8 регіональних організацій ОУР. Усі ці матеріали публікуються сайтом "Кобза".

Кандидати чільної трійки:
С.Г.Паняк,
Голова Уральської асоціації українців, член УВКР, професор
В.М.Манович,
Голова НКА, Новосибірськ

Кондидати у голови Комісій ОУР:
В.А.Коломацький,
Член ОУР, директор сайту "Кобза", Канада. Кандидат у Голови Комісії ОУР по звязках із Діаспорою.