lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Назустріч IV Всесвітньому форуму українців
Друк
Розділ: Об’єднання українців Росії

Юрій Кононенко“Потрібно менше говорити про проблеми української діаспори, а намагатися їх конкретно вирішувати”

З 18 по 20 серпня у Києві відбудеться IV Всесвітній форум українців. Делегати від українських громад зі всіх куточків світу злетяться до дивовижної української столиці, щоб повести мову про власні здобутки і проблеми, спільно відшукати шляхи їх вирішення. Участь у формі візьмуть також представники найчисленнішої української діаспори – з Російської Федерації. Як готуються до форуму українці Росії ми поцікавилися у першого заступника голови Об’єднання українців Росії Юрія Кононенка.

- Юрію Григоровичу, яка основна мета форуму? Для чого він взагалі проводиться?

- Поняття форум початково містить у собі два різних значення: у першому, більш широкому, форум - це велике зібрання українців з усього світу, що проводиться задля того аби продемонструвати єдність української нації.

І в той же час, у більш вузькому понятті, форум - є найвищим органом Української Всесвітньої координаційної ради. УВКР – це організація, до складу якої входять громадські об’єднання української діаспори усіх країн світу. А так як Всесвітній форум українців – це, як вже згадувалося раніше, робочий орган, то представники нашої діаспори у кожній країні обирають делегатів які матимуть право голосу при вирішенні окремих питань, що будуть винесені на обговорення.

- А як саме російські українці готуються до Форуму?

- Взагалі підготовка українців до форуму досить символічна. Готується своєрідний звіт про роботу, виконану протягом року. Ось, наприклад, у Татарстані за ініціативи нашої діаспори було виготовлено пам`ятну дошку першому Президенту України Михайлу Грушевському, яку планується розмістити на стіні будинку, у якому Михайло Сергійович мешкав у засланні. Керівник місцевої організації українців “Вербиченька” Євген Савенко вивчив в архівах матеріали про перебування Грушевського в Казані, діаспора поставила питання про встановлення дошки перед владою Татарстану, Росії та України і довела, що для українців Татарстану це важливо.

Подібна ситуація і з Пам’ятним хрестом „Убієнним синам України”, що в Карелії, в урочищі Сандармох. Нічого б не було, якби громадська організація українців Карелії “Калина” не підняла питання про встановлення меморіалу і не довела справу до кінця. І такі приклади не поодинокі.

Звичайно ж, представники діаспори везтимуть із собою газети, буклети, альбоми, фотографії – як розповідь про життя російського українства.

Між іншим, серед учасників форуму налічується приблизно 450 осіб, які входять до складу ансамблів, капел, інших мистецьких колективів закордонних українців. У тому числі й з Росії.

Звичайно ж, ми їдемо на форум, щоб мати можливість розповісти про те, що нам болить, а ще, щоб почути про те, яку допомогу Україна може надати своїй діаспорі. Крім того, щоб поговорити про можливу співпрацю між українськими діаспорами в різних куточках світу.

- Скажіть, Юрію Григоровичу, а хто представлятиме українців Росії на Форумі? За яким принципом обиралися делегати?

- Українська діаспора Росії відряджає на IV Всесвітній форум українців 50 делегатів і понад 100 гостей із більше ніж ста українських організацій Росії. Нам було подано 63 заяви. Задоволено, як сказав вище, 50. І лише через те, що з деяких організацій надходило 2, а то й 3 заяви.

- Віце-прем’єр-міністр України В’ячеслав Кириленко зазначив, що "особливістю нинішнього форуму буде підвищена увага до проблем східної діаспори, зокрема, українців Російської Федерації”. Які проблеми українців Росії, на Ваш погляд, планується порушити на Форумі?

- Розумієте, у чому проблема: всі українські керівники, коли приходять на посаду, будь то Табачник, чи той самий Кириленко, не встигають розібратися у ситуації. Вони багато говорять, багато обіцяють, але мало роблять, далі декларацій справа не йде. Хоча варто зазначити, що останнім часом діаспора почала відчувати підтримку з боку українського керівництва. Це пов’язано, не в останню чергу, зі створенням у Міністерстві закордонних справ України управління закордонного українства. Крім того, було розроблено програму, що передбачає надання певної фінансової допомоги на проведення конкретних заходів діаспори, спрямованих на пропаганду української культури. Кілька організацій українців Росії отримали таку матеріальну допомогу з боку України минулого року. Ще ряд заходів, як сподіваємося, буде профінансовано цього року.

Зокрема, на урочистостях з нагоди відкриття нового приміщення Бібліотеки української літератури в Москві Надзвичайний і Повноважний посол України в Росії Олег Олексійович Дьомін пообіцяв, що бібліотеці буде надано комплект обладнання для трансляцій українських телевізійних програм. Але, коли справа дійшла до втілення ідеї, виникли проблеми. Згідно із українським законодавством, подібну справу можна здійснити, але, як виявилося, окремі підзаконні акти цього зробити не дозволяють (?!). І ось минуло вже 3 місяці з моменту подання нашої заявки на отримання цього обладнання, півтора місяці з моменту відкриття бібліотеки, а справа з місця не зрушилася.

Я веду до того, що потрібно менше говорити про проблеми української діаспори, а намагатися їх конкретно вирішувати. Бажано, аби з боку української влади лунали не лише декларації...

 

- Чи планується ставити питання про відсутність українських навчальних закладів у Москві?

- Це питання ми вже ставили не одноразово, і безкінечно ставимо. Але проблема дуже складна. Формально законодавство Росії не забороняє створювати українську школу. Факт існування російсько-єврейських, російсько-вірменських, російсько-литовських і так далі шкіл вказує на те, що створити російсько-українську школу в Москві цілком реально. Але на заваді, як це не дивно, постає ментальна проблема наших людей.

Проблема в тому, що протягом 20 років ми не одноразово намагалися створити школу з українським етнокомпонентом (тобто такої, де б паралельно до загальнодержавних російських дисциплін вивчались українська мова, література, історія, народознавство – авт.), але усі наші спроби виявлялися марними.

Дивіться самі: законодавство є, готовність вчителів певної школи є, місцева влада готова йти назустріч. Однак жодного разу проект не вийшов за рамки недільної школи, чи якоїсь додаткової освіти, чи просто гуртків з вивчення української мови. Причина? Вона у неготовності батьків написати заяви про те, що вони хочуть аби їхні діти ходили саме до такої школи.

Взагалі, на мою думку, школа з українською мовою викладання не має жодних перспектив у Москві. Якщо порівняти українців з вірменами чи євреями, то вони набагато більше відрізняються від росіян, ніж ми – українці, їм важче асимілюватися. Відповідно, вони волею-неволею зберігають свою мову, традиції, звичаї. А українці? Наші співвітчизники, потрапивши до Росії, намагаються якнайшвидше розчинитися у загальноросійській масі, щоб з неї “не випадати”, не кидатися в око, не наразитися зайвий раз на образливе прізвисько “хохол”.

До того ж батьки-українці не можуть, або й не хочуть розуміти, що школа з українським етнокомпонентом не може знаходитися у їхньому мікрорайоні, що дитину доведеться кудись возити. Саме тому коли справа доходить до практичного вирішення, залишаються лише поодинокі ентузіасти.

Отже на Форумі прокричати можна, що немає українських шкіл у Москві, але потрібно конкретно працювати на вирішення цієї проблеми

- Юрію Григоровичу, а нині щось робиться у цьому напрямі?

- Звичайно. Зараз існує домовленість з дирекцією загальноосвітньої школи №124, що в центрі Москви на вулиці Мала Бронна, 7, про створення на базі школи класів чи груп з українським культурним (етнонаціональним) компонентом. Ведеться добір учнів у 1 – 5 класи. Школа унікальна тим, що педколектив накопичив непоганий досвід роботи з дітьми різних національностей, зокрема, з українцями. Тут створена атмосфера, що допомагає дітям, які нещодавно прибули з батьками до Москви, швидко адаптуватися до умов багатонаціонального мегаполісу. Принагідно закликаю і запрошую всіх батьків, хто хоче, аби їхні нащадки пам’ятали рідну мову, знали реальну історію свого народу, співали українських пісень, віддати дітей з 1 вересня до нашої школи!

- А чи порушуватимуться на Форумі питання про українських гастарбайтерів в Росії, про залучення їх до українського громадського життя в Росії?

- Питання, безумовно, підніматиметься, оскільки велика кількість українських гастарбайтерів працюють на сьогоднішній день у Португалії, Іспанії, Італії, Франції та інших країнах світу. Планується навіть проведення спеціальної секції з цього питання.

Що стосується українських гастарбайтерів у Росії, то вони, на жаль, не мають бажання активно включатися у культурно-громадське життя діаспори. Справа в тім, що більшість гастарбайтерів не пов’язують своє майбутнє життя з Росією, вони просто приїздять сюди заробляти гроші. Об’єктивно в них просто немає ні часу, ні натхнення займатися громадським життям. Так складається, що гастарбайтери з України звертаються за допомогою до діаспори лише тоді, коли в них з’являються певні проблеми. І зараз діаспорою ведеться активна боротьба за покращення становища українських гастарбайтерів у Росії.

Як бачимо, російська діаспора живе не без проблем. І майбутній Форум може сприяти у їх вирішенні. ...Є над чим думати, є над чим працювати. А от про те, що наші шановані співвітчизники надумають і напрацюють у Києві – обов’язково розповімо на нашому сайті. Громадо, єднаймося!

Інтерв’ю провів                                                                                 Сергій МЕЛЬНИЧУК.

http://razom.ru/c.php?id=6095