У Москві 9 серпня на 92-му році життя помер відомий учасник радянського дисидентського руху, українець Сергій Адамович Ковальов.
Народився Сергій Адамович Ковальов 2 березня 1930 року в Україні, в невеличкому місті Середина-Буда в тодішній Чернігівській, а нині Сумській області, в сім'ї залізничника. У 1932 році його сім'я переїхала в селище Підлипки під Москвою. У 1954 році закінчив біологічний факультет МДУ імені М. В. Ломоносова. Біофізик, займався вивченням клітинних мембран, фахівець в області нейронних мереж, опублікував понад 60 наукових робіт, отримав ступінь кандидата біологічних наук. Почав займатися громадською діяльністю з середини 1950-х років з участі у боротьбі проти визнаного згодом антинаукового «вчення Лисенка», виступаючи на захист генетики.
Вперше став відомий широкій громадськості тим, що у 1966 році, працюючи в Інституті біофізики, організував збір підписів під зверненням до Президії Верховної Ради СРСР на захист письменників-дисидентів Андрія Синявського і Юрія Даніеля, які були засуджені за ст. 70 ( «антирадянська пропаганда») за публікацію своїх художніх творів за кордоном. За це був звільнений з посади завідувача відділом математичних методів в біології лабораторії Московського державного університету.
Із 1968 року став активним учасником руху на захист прав людини в СРСР. У травні 1969 року увійшов до складу «Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР» - першої незалежної правозахисної громадської асоціації в країні. Із 1971 року - один з провідних учасників видання «Хроніки поточних подій», інформаційного бюлетеня радянських правозахисників.
Наприкінці 1974 року Сергія Ковальова заарештували за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді» і засудили до семи років позбавлення волі і трьох років заслання (на суд приїжджав академік Андрій Сахаров). Термін відбував у колонії суворого режиму «Пермь-36», на заслання був відправлений до Магаданської області. До Москви повернувся в 1987 році. До 1990 року працював в Інституті проблем передачі інформації АН СРСР
У 1990 році Ковальов став народним депутатом Росії (за рекомендацією академіка А.Сахарова). З 1993 до 2003 року був депутатом Держдуми Росії. Комітет з прав людини під його головуванням провів закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій» (1991). Брав участь у розробці російської Конституції. Один з авторів Російської Декларації прав людини і громадянина і другої глави Першої Конституції РФ - «Права і свободи людини і громадянина». Був першим у Росії уповноваженим з прав людини (1994—1995).] Також був головою правозахисного товариства «Меморіал» і президентом «Інституту прав людини» (1996—2021).
На президентських виборах в Росії 2000 року Сергій Ковальов заявив, що Володимир Путін - це вектор, який «спрямований на конструювання авторитарної поліцейської держави, де при владі в явному або, що ще гірше, в не цілком явному вигляді будуть присутні спецслужби».
У 2006 році Сергій Ковальов був нагороджений орденом Почесного легіону. Вручаючи високу нагороду французької держави, посол Франції зазначив роль Ковальова у звільненні 1,5 тисячі заручників під час нападу загону терористів в Будьоновську в 1995 році, де Ковальов вів переговори і запропонував себе замість заручників.
10 серпня 2008 року Сергій Ковальов засудив позицію російського керівництва у грузино-південно-осетинському конфлікті, у 2010 році підписав звернення російської опозиції «Путін повинен піти». У березні 2014 року підписав звернення проти політики російської влади в Криму.
Олександр Гвоздик за матеріалами мережі Internet
На світлині: Сергій Адамович Ковальов